Умови для болгар у Бессарабії після кримської війни

 

Нарешті, під час російсько-турецької війни 1853-1856гг. сталося останнє і саме нечисленне переселення.

Переселення болгар і гагаузів в Буджак було позитивним явищем. Болгари і гагаузи дістали можливість вільнішого розвитку своєї економіки і культури, вступили в тісніші зв'язки з братськими російським, молдавським, українським і іншими народами Росії.

Складно відбувалося облаштування на нових землях і бессарабських болгар. Важко були пережиті неврожайні 1862-1865 рр. У 1866 р. переселенці навіть зробили спробу переселитися на Кубань, відмовившись навіть сіяти свої поля. Уряд рішуче відмовляє їм в дозволі переселитися на Кубань і, щоб утримати болгарське населення, виділяє 51 тис. рубєй на будівництво церков в болгарських селах Приазов'я, а також відкриття спеціального училища в Преславе. І вирішує залишити колоністам протягом 5 років (1866-1870) усі прибутки від резервних і зайвих земель в болгарських колоніях. Ці заходи зрештою принесли необхідний результат.

Утворення нових колоній зажадало створення органів управління ними. Більшість колоній увійшли до складу трьох болгарських округів Мелітопольського, Молочанського і Бердянського, які очолювалися окружними старостами. Окремий адміністративний орган для управління колоніями в Приазов'я, подібний до колоній задунайських переселенців, тут створений не був.

Таким чином, після усіх переселень в середині 60-х рр. XIX століття сформувалися три райони компактного заселення болгар - Бессарабія, Приазов'я і Крим, а так само ряд дисперсно розкиданих колоній в Херсонській губернії: під Одесою, Миколаєвом, Тирасполем.

Юридичний і адміністративний пристрій задунайських колоністів в Росії зберігався до реформ 1871 г, а в Румунії - до 1874 р.

4 червня 1871 р. в Росії були введені Правила громадського і поземельного устрою і управління поселенців. Вони ліквідовували особливе колоністське управління і змінили соціальне положення болгарського населення півдня Російської імперії. Тепер воно підкорялося місцевим органам влади - губернському, повітом, волосним, общинним. Проте за правилами передбачалася можливість утворення громад на базі існуючих колоністських округів. У юридичному відношенні тепер болгари прирівнювалися до іншого сільського населення в Російській імперії. За сільськими громадами зберігалися усі надані ним ділянки і що знаходяться в їх постійному володінні майно і земля. Правила так само передбачали громадське, а не індивідуальне землеволодіння.

Після реорганізації болгарські села в російській частині Бессарабії стали підкорятися Аккерманському і Бендерському органам повітів. З колишніх болгарських округів були утворені три волості - Івановська, Чадир-Лунгська і Комратська. У Приазов'я болгарські села увійшли до складу чотирьох громад: Цареводарськой, Преславськой, Романовськой Бердянського повіту і Волканештськой в Мелітопольському повіті.

У румунській частині Бессарабії реформа була проведена в 1874г. Вона передбачала, що колоністи залишаються повними власниками земельного наділу в 50 десятини. Але в течії 15 років встановлювалося не індивідуальне, а громадське землеволодіння, в течії якого колоністи не мали права купівлі - продажу землі. Закон також передбачав викуп поземельних ділянок в течії 15 років. На відміну від реформи в Росії, реформа в Румунії не передбачала зміни соціально-правового і адміністративного управління колоніями, звільняючи їх також від рекрутських наборів ще на 10 років. Після 1878 р., коли румунська частина Бессарабії знову увійшла до складу

Росії, болгарське населення області входило до складу 3 повітів - Аккерманського, Бендерського і Ізмаїла.

Реформи 1870-х гг 19 в, незважаючи на половинчастість, мали такий важливий момент, як діставання селянами можливості придбавати землі за межами своїх сіл, що дозволяло хоч якось вирішити проблему нестачі земельних наділів в густонаселених селах. До кінця 19 чисельність населення в болгарських селах значно зросла. У 1897 р. за даними Першого Всеросійського перепису чисельність населення складала в Бессарабській, Херсонською і Таврійською губерніях 170 тис. людина, в т.ч. в Бессарабії - 103 тис., в Криму - 5840.

Із збільшенням чисельності населення в болгарських колоніях пов'язано посилення міграційних процесів останньої третини XIX ст.. До 1881 р. в Криму було засновано ще декілька болгарських сіл. У кінці XIX - поч. XX в переселенці із старих болгарських сіл в Бессарабії засновують ряд нових сіл. Групи болгар поселяються у вже існуючі молдавські села. В цей же час окремі сім'ї роблять перші спроби емігрувати в Латинську Америку. Процесу внутрішніх міграцій на початку XX в сприяла столипінська аграрна реформа 1906-1910 рр., яка дозволяла селянам покинути общину, поселятися на хуторах, переходити на вільні землі. Реформа остаточно ліквідовувала громадську форму землекористування, створивши умови для подальшого розселення болгар.

Мало місце і переселення болгар усередині півострова. Болгари із Старого Криму і Кишлава оселилися в Коктебеле, Кочеке, Седжеуте, Марфовке, Кабурчаке, Османчике, Аппаке повіту Феодосії.

Матеріали перепису 1897 р. свідчать, що в цей час на півострові проживало 7528 болгар.

Так у кінці XVIII - початку XIX віки з'явилися в Криму предки тих, кого ми називаємо кримським болгарами, хоча на півострові ще з IV століття відомі так звані протоболгари, або праболгари. По-грецьки <просто> - перший (приставка <пра> надає російським словам значення первинності).

Кримські болгари отримали в Тавриді по 50 десятини землі на кожного члена сім'ї. На 10 років їх звільнили від служби в армії і від податків. Перші колонії болгар і греків з'явилися під Сімферополем, в Балта - Чокраке (нинішній район Заводське), в Старому Криму, у Євпаторії.

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

1. Основними причинами переселення болгар з Османської імперії були ворожнеча правлячих кіл імперії, загострення економічної, політичної і соціальної кризи, гніт болгар на релігійній і соціальній підставах в Османській імперії. Але були і зворотні процеси, при яких болгари тікали з Бессарабії в Османську імперію і це було викликано тим, що влада Російської імперії майже не допомагала у освоєні нових земель. Також, корупція і сваволя місцевих поміщиків були тягарем, що зупиняло процес освоєння нових земель.

2. Центром переселення болгар у Бессарабії стало місто Болград.

3. Також до найбільших центрів болгарського переселення відносяться Таврія і Крим.

 

2. БОЛГАРИ З 20 ст. СЬОГОДЕННЯ

Будинки болгар(фото 2.1), побілені зовні і зсередини і покриті черепицею, споруджувалися з глини з хмизом або з цеглини. У будинку були 3-4 кімнати з глиняною, рідше дерев'яною підлогою.

Предмети побуту виробляли в основному самі. Меблювання болгарських жител складалося з дивана, оббитого яскравим ситцем, декількох фарбованих столів із стільцями. На стінах висіли килими, рушники і тарілки, увиті сухими кольорами.

Але болгари(фото 2.2; 2.3 і 2.4) постійно не жили в кімнатах будинку, а зазвичай розміщувалися в тісноті в невеликому приміщенні, влаштованому між будинком і сараєм або в якій-небудь іншій господарській прибудові. Тут пекти не мала труби, так що дим виходив в отвір в стелі.

У тих місцях, де болгари за місцевими умовами стикалися з німцями, греками, українцями, росіянами, старовинні віддання і звичаї починали поступово зникати з їх життя. Болгари ж повіту Феодосії, оточені бідним татарським населенням, понад усе зберігали релігійно-язичницькі обряди і національно-побутові риси.

У кримських болгар переважало чоловіче населення. Це призводило до того, що болгарські дівчата не випробовували особливих проблем з виходом заміж.

Сімейне життя носило патріархальний характер. Болгарські сім'ї були міцними. Сімейне життя і сімейна доброчесність шанувалися. Молоді люди одружувалися в 18-20 років, а дівчат - в 16-18 років. Пізні шлюби були рідкістю.

За своїм фізичним типом кримські болгари не відрізнялися від тих, які проживали на Балканському півострові. Вони були в основному середнього зросту, не дуже великого складання. Колір обличчя мали смуглявий, волосся чорне і кучеряве, очі живі і виразні, ніс з горбовинкою.

Жінки, красиві в молодості, швидко старіли і до тридцяти років часто здавалися вже старими.

Письменність серед болгар була невисокою, але все-таки вище, ніж серед українців, татар і росіян. У 1915 р. серед чоловіків вона складала 40,7%, а серед жінок - 9,6%.

Болгари були релігійні. У кожному їх поселенні діяла православна кам'яна церква. Служителі культу користувалися серед переселенців значним впливом. Низький рівень освіти і релігійність накладали свій відбиток на побут болгар.

Календарні свята болгар.

Перші болгарські поселенці у кінці XVIII - початку XIX століття, прагнучи зберегти свою мову, віру і культуру на вільних землях Російської імперії, приносять з собою на Кримську землю свої звичаї, обряди, свята.

Найбільш шановні церковні і народні свята разом склали народний календар кримських болгар.

Календарні свята болгар мали циклічний характер і були приурочені до тих днів, коли в природі відбуваються видимі і серйозні зміни, пов'язані з господарськими інтересами і громадським життєвим циклом людини.

Релігійні свята у болгар зимою:

6 грудня - день Св. Миколи;

20 грудня - Гнат день;

25 грудня - Коляда;

1 січня - Новий рік;

6 січня - Богоявлення;

7 січня - Іванов день;

8 січня - Бабин день;

18 січня - Тараса день;

2 лютого - Трифонів день;

Маслянична тиждень.

Релігійні свята у болгар весною:

1 березня - Баба Марта;

40 мучеників;

Благовіщеня;

Лазарєв день - субота перед Вербною неділею;

Вербна неділя;

Пасха - Великий день;

Спасов день;

23 квітня - Георгієв день;

подінь Кирила і Мефодія;

Свята Трійця;

Святий Миколай

Пеперуда ляда.

Релігійні свята у болгар влітку:

24 червня - Іванов день;

29 червня - Петров день;

Ільїн день;

1 серпня - Макавей;

6 серпня - Перетворення Господнє;

15 серпня - перше Пречисте Св. Богородиця (Гуляма Бугуродиця).

Релігійні осінні свята у болгар:

8 вересня - Різдво Св. Богородиці (Малка Бугуродиця);

14 вересня - Крастов день;

26 жовтня - Димитрів день;

8 листопада - Архангелів день.

Багато календарних свят болгар містять елементи язичницьких обрядів. Так, у святі Баба Жарта жінки розпалюють вогнище, стрибають через нього, підкидають червоні вовняні пояси, роблять мартинички[1].

Багато церковних свят втрачають в народному розумінні своє первинне значення і, накладаючись за часом на минулих язичницьких, придбавають новий господарський сенс. Особливо шановані болгарами церковні свята церква вважає другорядними. Це весняний Егорий - 23 квітня, весняний Микола - 9 травня, Іванов день - 24 червня, Петров день - 29 червня, Ільїн день - 20 липня. Деякі церковні свята, що вже мали народне господарське тлумачення, набувають у кримських болгар нового значення. Так, Трифонов день - в народному розумінні свято виноградарів і винарів, що святкується взимку, набуває в деяких селах Таврійської губернії значення збереження життя і господарства від вовків, яких було немало в степах, де жили болгарські поселенці.

Багато загальних свят кримських болгар мали місцеві доповнення і називалися в різних селах по-різному. Цікаво, що багато православних релігійних свят кримські болгари відмічали східний, влаштовуючи курбани[2], коли заколювали жертовних баранів або велику рогату худобу і, підсмаживши або зваривши, пригощали рідних і знайомих, а іноді влаштовували громадський обід. Громадські курбани проводилися в день Св. Георгія - 23 квітня, трійця, на перше Пречисте, Різдво пресвятої Богородиці, і приватні курбани на Іванов день, Тарнасов день, Петров день, Ільїн день і після закінчення польових робіт.

Найпоширенішою формою землеволодіння серед кримських болгар було загальне. При нім кожен член суспільства мав певний земельний пай, який не міг бути зменшений або змінений. Його можна було продати, заповідати, подарувати, здати в оренду.

Всяке господарське розпорядження загальною землею, тобто звернення ріллі в пасовищі, обмеження прав окремих співвласників на користування загальним вигоном, дозвіл або заборону випасу худоби на загальному вигоні, здача в оренду млина або загального саду здійснювалися тільки за згодою більшості співвласників.

При обговоренні господарських питань усі співвласники користувалися рівними правами, хоча як власники вони не завжди були рівні. Для ухвалення рішення вимагалася проста, а не кваліфікована більшість.

Загальна орна земля виділялася кожному співвласникові пропорційно його долі в землі в тимчасове користування, причому не в одному місці, а смужками в декількох частинах поля. Розташування смужок окремих домогосподарів визначалося по долі - кому де випадає.

Зазвичай виділеними земельними ділянками користувалися 3-4 року - залежно від того, скільки років орали і засівали одне і те ж поле.

Розподіл сінокосів між окремими домогосподарями також здійснювався на основі пропорційності шляхом відведення кожному співвласникові смужок. Для дотримання справедливості розділ косовиць вироблявся щорічно і тільки перед сінокосом.

Користування лісовими ділянками в болгарських поселеннях також здійснювалося на основі пропорційності щорічно.

Рівень життя в болгарських колоніях не був однаковий. В цьому відношенні в позитивну сторону виділялися жителі Кішлава і Старого Криму.

Майнове положення селян різних національностей в кримському селі було неоднаковим. Пояснювалося це тим, що рівень їх господарювання був неоднаковий. Найбільших успіхів домагалися господарства німецьких, естонських і чеських колоністів.

За ними йшли болгари, які домагалися теж великих господарських успіхів, ніж татари, українці і росіяни. Болгари відрізнялися працьовитістю, ощадливістю і обачністю. Заможні болгари застосовували найману працю, у тому числі своїх односельців, все більше втягувалися в ринкові відносини.

Сприятливі умови, в які російською владою були поставлені болгари, що переселялися в Крим, позитивно відбилися на їх господарському житті.

Врожайність зернових і городніх культур в болгарських господарствах була вища, ніж в господарствах місцевих жителів. Основною галуззю було хліборобство. Розвиток хліборобства на перших порах зазнавав значні труднощі із-за незвичних кліматичних умов, низької родючості земель, недостатній забезпеченості сільськогосподарським інвентарем, робочою худобою, недостатності земельного наділу.

Розведення коней, великої рогатої худоби, грубошорстне вівчарство теж були постійним заняттям болгар на кримській землі. Висока оплата праці, пов'язана з недоліком робочих рук, спонукала все більшу частину болгар до розведення рогатої худоби і овець. Річ у тому, що догляд за худобою вимагав менше трудових зусиль, чим заняття хліборобством.

Особливістю розвитку скотарства в господарствах болгарських колоністів було переважання вівчарства над конярем і розведенням великої рогатої худоби.

У розвитку вівчарства в кількісному відношенні болгарські господарства поступалися татарським. Проте болгари перевершували місцевих жителів в якісному відношенні - вони практикували тонкорунне вівчарство, яке користувалося заступництвом уряду і приносило чималі прибутки.

Серед болгар набули поширення заняття шовківництвом і тютюнництвом.

Були досягнуті болгарами успіхи і в розвитку виноградарства. Особливо славилося вино, вироблюване в колонії Балта-Чокрак.

 

ДОДАТКИ

 

 

Мал. 0.1 – карта розміщення різних народів у Бессарабії

Діаграма 1.1 – діаграма, що демонструє зростання чисельності болгар

 

 

Мал. 2.1 – карта розміщення болгар в Україні у наш час

Фото 2.1 – сучасне фото(жовтень 2012 р.) болгарського будинку у с. Валя Пєржий (Чадир-Лунгський район, Молдова)

 

Фото 2.2 – фото болгарської сім’ї на початку 20 ст. (фото Держархіву с. Башкалія, Бессарабського району, Молдова)

Фото 2.3 – фото болгар у с. Кірсово, Комратського району, Молдова (фото етнографічного архіву у м. Кірсово)

Фото 2.4 – сучасне фото болгар на святі вина у м. Комрат, Комратського району, Молдова(жовтень 2012 р.)