Національним законодавством України вирішення проблем охорони праці віднесено до першочергових завдань держави, оскільки це пов’язано з забезпеченням додержання конституційних прав громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, на збереження їх здоров’я та життя під час трудової діяльності. На виконання вимог Конституції України з цих питань створено відповідну нормативно-правову базу, що постійно розвивається. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Студентам треба звернути увагу на такі положення. Правові заходи ґрунтуються на системі юридичних законів (державних законодавчих актів), правил і норм, що регулюють певні відношення в галузі охорони праці. Соціально-економічні заходи – це економічні методи управління охороною праці (фонди охорони праці, обов’язкове соціальне страхування працівників, пільги й компенсації працівникам, відшкодування власником шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я тощо).
Організаційно-технічні заходи та засоби, покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві та такі технічні (інженерні) рішення з охорони праці для усього технологічного процесу, окремого обладнання та інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих чинників, а також виключали б або зменшували до допустимих нормативних значень вплив на працівників шкідливих виробничих чинників [5].
Зазначимо, щочинник, який за певних умов призводить до травми, гострого отруєння або іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті є небезпечним (виробничим) чинником на відміну від шкідливого виробничого чинника – виробничого чинника, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності i (або) негативного впливу на здоров'я нащадків. Зауважимо, що залежно від кiлькiсної характеристики (рівня, інтенсивності, концентрації тощо) i тривалості впливу шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним. Соціальні (людські) чинники, пов’язані з негативними відношеннями між працівниками у процесі трудової діяльності, що викликають стреси та захворювання, мають також назву шкідливих чинників.
До організаційних заходів з охорони праці відносяться: навчання та інструктажі з охорони праці, правильне планування робочих місць, наявність технологічних карт і плану проведення робіт у відповідності з умовами охорони праці, правильне утримання проходів та проїздів, дотримання правил проведення робіт та допуску до роботи, правильний догляд за працівниками, правильна організація праці, зручна робоча поза, чергування роботи й відпочинку, відсутність фізичного перенапруження, застосування безпечних способів праці, дотримання встановленого ходу технологічного процесу, справний стан засобів колективного та індивідуального захисту, наявність відповідних знаків безпеки та ін.
До технічних (технологічних, інженерних)заходівта засобів охорони праці відносяться: застосування технічно досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, засобів колективного захисту (захисного заземлення, занулення, огороджень, систем дистанційного управління, блокування, запобіжних пристроїв, сигналізації тощо), використання засобів індивідуального захисту (спецодягу, спецвзуття, засобів захисту органів зору, слуху, дихання та ін.).
Санітарно-гігієнічні заходи передбачають дослідження впливу виробничих факторів на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення фактичних значень конкретних параметрів виробничих факторів на робочих місцях, а також визначення відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів (розміри виробничих приміщень, гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, допустимі значення електричних полів,рівні шуму та ін.). Лікувально-профілактичні заходи передбачають відповідні попередній та періодичні медичні огляди працівників, переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я, безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими та шкідливими умовами праці, допомога інвалідам, неповнолітнім та ін.
Відношення в сфері охорони праці регламентується такими основними нормативно-правовими документами:
· Конституція України;
· закон України “Про охорону праці ”;
· про внесення змін в Закон України "Про охорону праці ”;
· нормативно-правові акти з охорони праці, які забезпечують виконання закону України “Про охорону праці ”;
· закон України “Про пожежну безпеку ”;
· кодекс законів про працю (КЗпП);
· закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ”;
· закон України “Про колективні договори і угоди ”;
· закон України про охорону навколишнього середовища;
· закон України про дорожній рух;
· закон України про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку;
· закон України про поводження з радіоактивними відходами;
· закон України про охорону здоров’я;
· правила міжнародних договорів і угодів з охорони праці, зокрема з Міжнародною організацією праці (МОП);
· спеціальні законодавчі акти (Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила будови електроустановок, Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів, Норми радіаційної безпеки, Правила будови та безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, Правила будови та безпечної експлуатації парових та водогрійних котлів та інші нормативні документи);
· інші офіційні документи.
Закон України “Про охорону праці ” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Звертаємо увагу студентів, що нова редакція закону України “Про охорону праці ” (рамкового закону) містить преамбулу та дев’ять розділів:
I. “Загальні положення ” (статті 1– 4).
II. “Гарантії прав на охорону праці ” (статті 5 – 12).
III. “Організація охорони праці ” (статті 13 – 24).
IV. “Стимулювання охорони праці ” (статті 25 – 26).
V. “Нормативно-правові акти з охорони праці ” (статті 27– 30).
VI. “Державне управління охороною праці ” (статті 31 – 37).
VII. “Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці ” (статті 38 – 42).
VIII. “Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці ” (статті 43 – 44).
IX. “ Прикінцеві положення ”.
Наведемо тільки деякі фрагменти рамкового закону.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
– пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
– підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
– комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
– соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
– встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
– адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
– використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
– забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
– використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Під час укладання колективного (трудового договору) роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. У колективному договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.
Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.
Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
– створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;
– розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;
– забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
– впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;
– забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
– забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
– організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
– розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;
– здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
– організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;
– вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.
Працівник зобов'язаний:
– дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;
– знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
– проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.
Рекомендуємо студентам проаналізувати зміст нової редакції закону України “Про охорону праці ” та використати його положення в дипломній роботі, скориставшись працями [1;4;5;6;13]. Звернути особливу увагу на основні принципи державної політики в галузі охорони праці, серед яких пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці є домінуючим принципом. Зазначимо, що термін “ безпека ”означає стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди – фізичного ушкодження i/або збитків, заподіяних здоров'ю людей i/або майну чи навколишньому середовищу. Здоров’я – стан фізичного та психічного благополуччя людини, в тому числі вiдсутнiсть хвороб i фізичних вад [17].
Дія рамкового закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб (роботодавців), які відповідно до законодавства використовують найману працю та найманих працівників (робітників, фахівців, професіоналів тощо). Роботодавцем вважається власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю [2].
Відзначимо, що згідно із рамковим законом, державно-нормативні акти з охорони праці (ДНАОП) – це державні правила, норми, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. ДНАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими, причому вони кодуються. Другий знак – це шифр державних органів (Держнаглядохоронпраці – 0.00; пожежна безпека – 0.01; безпека руху – 0.02; Міністерство охорони здоров’я– 0.03; Держатомнагляд – 0.04; Міністерство праці України – 0.05; Держстандарт – 0.06; Мінбудархітектура – 0.07). Третій знак – вид державних нормативних актів (Правила – 1; Стандарти – 2; Норми – 3; Положення, статути–4; Інструкції, керівництва, вказівки – 5; Рекомендації, вимоги – 6; Технічні умови безпеки – 7; Переліки, інші – 8). Четвертий знак – порядковий номер нормативного акту (в межах даного виду). П’ятий знак – рік затвердження. Наприклад, джерело [13] кодується так ДНАОП 0.00-4.13-94.
Окрім розглянутих актів в Україні застосовуються нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, що затверджуються Держнаглядохоронпраці України, обов’язкові для виконання.
ДНАОП і НПАОП підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, повинні відповідати вимогам, визначеним у Порядку проведення Державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 25.11.2002р. №102/5. На зміну радянським стандартам (ГОСТи, ССБТ) уводяться Державні стандарти України (ДСТУ), а замість російських СНиП – Державні будівельні норми (ДБН). Уведені Державні санітарні норми (ДСН), Санітарні правила (СП), Норми пожежної безпеки (НПБ) та ін.
Питання для самостійної роботи та завдання для дипломної роботи:
· Структурно-логічна схема начальної дисципліни «Основи охорони праці» та завдання її вивчення [44].
· Міжнародна співпраця в галузі охорони праці [45].
· Нормативно-правові документи, які регламентують відношення в сфері охорони праці.
· Класи нормативно-технічної документації з охорони праці.
· Державні нормативні акти з охорони праці.
· Закон України “Про охорону праці ”: сутність, сфера дії, призначення.
· Аналіз загальних положень закону України “Про охорону праці ”.
· Гарантії прав на охорону праці.
· Права роботодавця та права працівників відповідно закону України “Про охорону праці ”.
· Організація охорони праці.
· Стимулювання охорони праці.
· Нормативно-правові акти з охорони праці.
· Державне управління охороною праці.
· Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.
· Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
· Відміна нової редакції закону України “Про охорону праці ”від старої.
· Структура та зміст закону України “Про охорону праці ”.
· Принципи державної політики в галузі охорони праці.
1.3. Правові питання з охорони праці
Студенти повинні знати, що трудова дiяльнiсть (людини) – реалiзацiя цільової функції, сформованої потребами суспільства, здійснювана у певній органiзацiйно-правовiй формі господарювання. Виконання трудових обов’язків – трудова дiяльнiсть за встановленими нормами, правилами та iнструкцiями. Вимоги безпеки (праці) – вимоги, встановлені актами законодавства, нормативними i проектними документами, правилами та iнструкцiями, виконання яких забезпечує безпечні умови праці та регламентує поведінку працівника. Професійна небезпека – небезпека, яка може виникнути під час виконування роботи та призвести до травми, хвороби або смерті [17].
Трудове право – це система правил і норм, які регулюють трудові та деякі нетрудові відносини працівників на підприємствах, організаціях, установах, закладах тощо (далі – підприємства). До правових питань з охорони праці відносяться широке коло правових аспектів, пов’язаних з правами працівників на охорону праці як під час укладання колективного та трудового договорів. так і під час роботи. Звертаємо увагу студентів на наступні питання.
Колективний договір укладається профспілковим комітетом від імені трудового колективу терміном на 1 рік, затверджується зборами (конференцією) і поширюється на всіх працівників підприємства, незалежно від того, чи є вони членами профспілки чи ні. Закон “Про колективні договори і угоди ” [3] передбачає внесення комплексних заходів щодо безпечних і нешкідливих умов праці на підприємстві: зміни в організації виробництва і праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, умов і охорони праці, захист прав працівників, які можуть потерпіти від нещасних випадків. У колективному договорі повинен обов’язково мати зобов’язання роботодавця та найманих працівників щодо охорони праці, зокрема це відноситься режиму роботи, умов охорони праці, заходам із поліпшення умов праці жінок, підлітків та осіб зі зниженою працездатністю (інвалідів, громадян похилого віку).
У Кодексі законів про працю України (КЗпП) є положення про трудовий договір. Трудовий договір ( зокрема, контракт) – це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівнику заробітну працю і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.Трудовий договір може бути: 1) строковим; 2) безстроковим; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства, зокрема КЗпП, і колективного договору. Працівники, які щойно прийняті на роботу, обов’язково проходять вступний інструктаж з питань охорони праці (проводить інженер з охорони праці підприємства), а також первинний інструктаж на робочому місці. Зокрема, випускникам державним навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена роботодавцем, надається робота за фахом на період не менше 3-х років. Права працівників на охорону праці під час роботи визначається в ст. 6 рамкового закону, а також законом “Про колективні договори і угоди ”.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Належить звернути увагу на питання, що пов’язані з граничними нормами підіймання і переміщення важких речей жінками та неповнолітніми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками такі:
· підіймання і переміщення вантажів за чергування з іншою роботою (до 2 разів на годину) – 10 кг;
· підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни –7 кг;
· сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: а) з робочої поверхні – 350 кг; б) з підлоги – 175 кг.
В законі України “Про охорону праці” сказано, що забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.
Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми регулюється наказом МОЗ України від 22.03.1996 р. №59 (див табл. 1).
Таблиця 1
