Jewish pogroms in Kremenchug in 1919

In the article the author examines Jewish pogroms in Kremenchug Civil War (1919). It characterizes the causes and consequences of these events. Highlights of inadmissibility solve problems of war by civilians, excuse the absurdity of interethnic tensions.

Keywords: riots, civil war, anti-Semitism.

«Будь-яка революція в Росії піде по єврейським трупах!»

В.В. Шульгін (депутат IV Державної Думи).

На межі XIX – XX ст. на території Російської імперії проживало близько п’яти мільйонів євреїв, які піддавались регулярним переслідуванням та постійним приниженням. Неприязне ставлення до єврейського населення було викликане цілим рядом причин економічного, релігійного та політичного характеру. Одні вбачали в них конкурентів в торгівлі, а інших турбували сумніви в їхній терпимості до «престолу та Вітчизни».

Головною відмінністю погромів часів громадянської війни (1918-1920 рр.) від дореволюційних погромів в Російській імперії є те, що вони були організовані не зверху, а здебільшого виконувалися різними нелегальними та напівлегальними угрупованнями, в той час як попередні погроми були тільки спровоковані представниками влади, а виконувалися здебільшого за допомогою представників міського і сільського населення. Саме ці фактори вплинули на те, що масштаби погромів і число жертв поступово зростало.

Євреї в Кременчуці під час громадянської війни постраждали чи не найбільше. Згідно перепису населення Російської імперії 1897 р., їхня чисельність сягала 29577, що становило 47 відсотків населення міста[15]. В цілому в цей час в Російській імперії проживало майже половина єврейства.

Перші погроми, на території сучасної України, під час громадянської війни спалахнули в 1917 р. та охопили значну її частину. Вже в лютому 1919 р. антисемітські настрої досягли центральної України, не оминули вони і Наддніпрянський Кременчук. 1 лютого частини 2-ї Української Радянської армії та групи особливого призначення за допомогою партизан та повстанню робітників звільнили Кременчук від петлюрівців. Від його військ єврейській громаді тоді вдалося відкупитися 1,5 мільйонами рублів. Варто зазначити, що за ніч погрому загинуло 17 євреїв Кременчука і 18 з Крюкова.

14 травня 1919 р. в місті було скоєно погром загонами отамана Н. Григор'єва, під час якого загинуло близько 150 євреїв. П. Дейчман згадує, що У травні 1919 р. проти Радянської влади виступив колишній петлюрівський отаман Н. Григор'єв. Невеликий загін червоних під командуванням Я. Ревенко був змушений залишити Кременчук. На боротьбу проти Н. Григор'єва влада закликала усіх трудящих. Керівництво операцією по ліквідації григор'євщини було покладено на К. Ворошилова[16].

19 травня 1919 об'єднані частини Червоної Армії під командуванням К. Ворошилова разом з місцевими бойовими загонами звільнили Кременчук. Військові частини Н. Григор'єва відступили в напрямку станції Знам'янка. Через кілька днів вона була наголову розгромлена частинами Червоної Армії під командуванням Ворошилова і Пархоменко.

Діяльність бандитських угрупувань Н. Григор’єва історики описують по-різному. Дослідник А. Лисенко, описуючи його постать підкреслює як відсутність у нього політичної грамотності. Однак водночас звертає увагу на його незвичайну хоробрість. Історик В. Савченко описує Н. Григор'єва як авантюриста, безсумнівно, сміливого, який вміє знаходити спільну мову зі своїми бійцям. Разом з тим, говорить про те, його надмірно завищені амбіції та постійне пияцтво отамана. Американський дослідник Річард Пайпс, характеризує отамана виключно, як «бандита», що командував «різноманітним збродом».

За відомостями Річарда Пайпса, «банди Григор'єва» справили в цілому 148 єврейських погромів, а сам Н. Григор'єв закликав грабувати головне єврейське поселення Одесу «поки вона не розсиплеться в пух і прах».

Отаман Н. Григор'єв, який очолив в 1919 р. антибільшовицьке повстання на Україні, знайшов своє відображення в кінематографі в образі персонажа Пана-Отамана Гріціяна Таврійського в радянському фільмі «Весілля в Малинівці», який було створено в 1967 році до 50-річчя Жовтневої революції[17].

Зранку 10 серпня 1919 р. начебто нічого не сповіщало біди. Однак місто прокинулося під шум канонад. Стривожене населення охопила паніка і вулицями Кременчука починали розповсюджуватися чутки про те, що в місто вторглися передові загони А. Денікіна. На безлюдних вулицях можна було побачити тільки верхових у мохнатих кашкетах. Молодий чоловік, який проходив того часу по місту викрикнув на ходу: «Козаки грабують перехожих».

Згодом денікінці розпочали розшукувати по місту євреїв. По місту почали розповсюджуватися чутки: під час ексцесів найбільше розправляються з «жидами». У той час погромники громлять магазини, налітають на квартири, а вночі здійснюють насилля на околицях міста. Нова влада не дає жодних приказів, чи правил, а потурає міським погромам.

Один із поліцмейстерів Іванов вказував на те, які домівки слід громити, а які доки не варто. Паралельно поліцмейстер проводив пропаганду серед християн. Головною метою якої було виявлення як можна більше представників єврейської нації. Кременчужанам доводилося чути такі вигуки: «Не ховайте євреїв в свої домівках, видавайте їх. З жидами варто раз і назавжди розправитися»[18].

В Кременчуці за кілька днів почала «розповсюджуватися денікінська література», з’явилися харківські газети. Міський голова, який підтримувався соціалістичних поглядів, у зв’язку з непростою ситуацією в місті був вимушений скласти повноваження. Денікінці беруть владу до своїх рук, формують нову Управу, установлюючи свої порядки[19].

З спогадів сучасників ми можемо побачити яким зневажливим було ставлення погромників до єврейства. Міщанин Герша Нахумов Зелінков, згадував, що того часу коли його не було вдома двоє козаків зайшли в його дім, а третій залишився у подвір’я. Вони одразу увійшли до спальні розбудили сплячих дітей, а дівчинці один із козаків пригрозив кинджалом. Другу дитину козак взяв догори ногами і кілька разів кидали на підлогу. При цьому погромники постійно погрожували тим, що усіх розрубають. Потім вони зібрали цінні речі і зґвалтували жінку, а стару матір кинули до спальні[20].

Варто відзначити, що козаки ґвалтували всіх єврейських жінок, від 12-річних дівчаток до 75-річних бабусь, не шкодуючи навіть хворих на тиф.

Мешканка міста Кременчука Антоніна Іванівна Риндіна відзначала, що її батько під час погромів ховав у підвалі двох єврейок, а це той час коли родині важко було дістати шматок хліба (втратити їжу рівнозначно, що втратити життя). Таким було життя в важких умовах громадянської війни[21].

В США в 1920-х рр. було створено організацію «United Krementchuger Relief Assn» назву якої можна перекласти як «Об'єднана асоціація допомоги вихідцям з Кременчука» (Президент – Н. Фельдман (Фельдман); Секретар – Р. Koorhan (Курхан); Казначей – H. Swernowsky (Сверновскій)). Метою цієї організації було надання цільової допомоги євреям Кременчука. У власних звітах з поїздок, які проводилися з метою благодійної допомоги, представники організації, описували вкрай важке становище євреїв в Кременчуці, зокрема вони бачили багато «сильно виснажених єврейських дітей а бездомних дітей було не злічити». Вони зазначали і те, що багато сімей повністю залежали від допомоги Американської допомоги. Комітет відправляв посилки з одягом, продуктами і грошима для розподілу серед євреїв міста (загалом відправлено 350 продуктових посилок, 2000 дощовиків та 5000 доларів, а за нинішнім курсом це майже 100.000$) і фінансували безкоштовне харчування для єврейських дітей[22]. Це значно покращувало їх становище на відміну від інших кременчужан, що породило у городян економічний антисемітизм. Кременчужани, особливо жінки та діти наймалися на підробіток до єврейських сімей. Особливістю такого найму було те, що вони не наймали для домогосподарства представників своєї національності.

Про заможність єврейської громади можна судити з такого факту. Під час земляних робіт у 1984 р. в Кременчуці на бульварі Пушкіна був виявлений 30 кілограмовий скарб з золотими та срібними виробами. Це було неймовірною новиною не лише для кременчужан, але й для мешканців всієї Полтавської області. В цьому скарбі було виявлено ряд столових срібних наборів російського виробництва, а також японські срібні чарки, уламки й цілі золоті та срібні вироби, а також золоті монети, які були кваліфіковані як колекційні. Загальна вага скарбу була понад 30 кг. Винайдені коштовності були передані державі. Нажаль невідомо, який відсоток отримали від нього землекопи та інші працівники, що його розшукали[23].

Таким чином, в кременчуцьких погромах 1919 р. можна виділити три головні хвилі, перша з яких пройшла по місту в лютому місяці, під керівництвом С. Петлюри. Не дивлячись на те, що вдалося відкупитися від погромників, це не гарантувало єврейській громаді безпеку в майбутньому, а навпаки провокувало інших повторити цю кримінальну авантюру. В ті часи держава опинилася в руїнах. Після поразки у війні мільйони чоловіків, повернувшись з фронту, вже не хотіли повертатися до мирного життя, а шукали легкої здобичі. До них приєдналися багатотисячна армія криміналітету. Ці явища підсилювало ще й відсутність реальної влади, з її караючими та контролюючими органами. На більшості територій панувала анархія. Імперія досягла, як би це назвали вчені фізики - «періоду напіврозпаду». Озброєнні банди політичних авантюристів, використовуючи низький рівень освіти та націоналістичні гасла (на кшталт антисемітизму), займалися банальними грабунками, вбивствами, насильством. Прояви антисемітизму в Кременчуці носили суто економічний характер, майже, відсутні спогади проявів релігійного та політичного антисемітизму (три форми антисемітизму по В.В. Шульгіну). Одна з найзаможніших єврейських громад в Росії стала заручницею своїх достатків і ласим шматком для інших. Друга хвиля погромів, очолюваних отаманом Н. Григор’євим, забрала 150 єврейських життів. Перші два погроми мали суто економічний і розбійницькій характер, як кажуть у народі: «тільки бізнес нічого особистого». Третій погром, під керівництвом А. Денікіна, мав політичну забарвленість. Євреї Кременчука зрозуміли, що вони залишилися фактично беззахисні, деякі з них підтримали нову радянську владу та вступила в її підпільні структури (компартію, комсомол) і денікінці в пориві політико-військової боротьби не погребували і старим перевірним засобом єврейськими погромами. Це в свою чергу давало чималий прибуток, що дозволяло накормити та підтримати свою армію. Повноцінні дані про кількість жертв за весь період денікінського розбою відсутні. Однак, варто зазначити, що його частинами були розгромлені майже всі єврейські квартири, а також зґвалтовано більшість жінок міста. Це була завуальована плата А. Денікіна за відданість своєї армії.

Науковий керівник – Шкляєв Ігор Миколайович,

доцент кафедри нової та новітньої історії, кандидат історичних наук.

УДК 394.3(=161.2):793.3

Шакайло Ксенія,