Структурний аналіз міфів у працях К.Леві-Строса

 

Структуралізм у фольклористиці – явище доволі складне, та й виникло воно внаслідок своєрідного "полігенезису". Проте і в тих його напрямах, де традиційно визнається основоположна і стимулююча роль розглянутої монографії В. Я. Проппа, питання про успадкування її ідей не таке вже й просте. У першу чергу сказане стосується теоретичного набутку патріарха структуралізму, видатного антрополога і фольклориста сучасності Клода Леві-Строса. Виробивши свою концепцію вивчення міфів під час багаторічної польової праці етнографа і фольклориста серед індіанців Південної Америки (вчений був змушений покинути Францію, рятуючись від фашистів), К.Леві-Строс познайомився з книжкою російського вченого лише після першого перекладу її англійською (1958). Намагаючись визначити реальний ступінь залежності своїх ідей від спадщини російського формалізму, він у спеціальній розвідці "Структура і форма. Роздуми над однією працею Володимира Проппа" (1960) вказує на визначну особисту роль живого посередника між "формальною школою" і структуралізмом, Р. О. Якобсона, що теж у роки війни опинився у США. Прочитавши ж у передмові до перекладу 1958 р., що сам він "застосував" і розвинув "метод В. Проппа", К. Леві-Строс зазначає: коли це й так, то "відбулося це не усвідомлено", оскільки праця В. Я. Проппа до перекладу лишалася йому недоступною. Проте через посередництво Р. О. Якобсона ним "було сприйняте дещо істотне і надихаюче" ⁴⁰.

Оскільки увагу К.Леві-Строса зосереджено головним чином і майже повністю на дослідженні міфів, до того ж насамперед як явищ живої, сучасної традиції примітивних народів, ми зупинимося на його теоретичному набутку лише в обсязі, необхідному для інтерпретації явищ українського фольклору і для окреслення загальної теоретичної перспективи в розвитку фольклористики.

Тому звернімося до програмної статті К.Леві-Строса "Структурне вивчення міфу" (1955), що у перекладі з англійської та в переробленому вигляді увійшла до монографії "Структурна антропологія" (Париж, 1958), перекладеної російською мовою з ґрунтовними коментарями та бібліографією (1978; 1985); маємо тепер й український переклад (1997). Виклад своєї методики вчений починає з часової характеристику міфу: він завжди оповідає про минуле, але значення міфу виявляється в тому, що події, про котрі розповідається, "існують поза часом". Аналогію дослідник знаходить у сприйманні істориком XIX ст. Ж. Мішле Великої французької революції: того дня, коли було взято Бастилію, "все було можливо. <...> Майбутнє стало теперішнім. Іншими словами, часу більше не було, був спалах вічності". Що ж, і ми можемо пригадати, як уславлювався "геній усіх часів і народів" або як співали: "Ленин всегда живой...".

У міфі К. Леві-Строс бачить явище водночас "мовне і позамовне": маючи мовну природу, міф утворюється певними "складовими елементами", які з лінгвістичного погляду відносяться до "семантем" (одиниць значення, в індоєвропейських мовах – звичайно коренів) так, як вони відносяться "до морфем, а морфеми – до фонем". Йдеться, здавалось би, про синтаксис, але це не так, хоч згадані "великі складові частини, або міфеми " треба шукати на рівні фрази. Бо кожна така "міфема" за природою своєю " є якесь відношення ". Коли складений з міфем міф і має зміст, то він визначається не окремими елементами, що входять до його складу, а "тим способом, котрим ці елементи комбінуються" ⁴¹.

Отже, перед нами справді якась подоба синтаксису, але тоді виходить, що зміст способу комбінування елементів традиційному носієві міфу неприступний – так неписьменна людина володіє умінням застосовувати синтаксичні конструкції, зовсім не осмислюючи їх. Справжню структуру міфу, за К. Леві-Стросом, може встановити лише дослідник, аналізуючи сукупність його варіантів. Приступаючи до праці, він має зважати на такі структурні елементи міфу, як "арматура", "код" та "повідомлення". "Арматура" – це і є інваріантна структура міфу, "код" – це специфічний словник, котрим користуються носії міфу, "повідомлення" (фактично збігаються з варіантами) – нарації, що їх оповідають носії міфу, користуючись свідомо "кодом" і несвідомо – "арматурою", і з суми котрих дослідник повинен цю "арматуру" видобути. Для цього пропонуються дві процедури. Перша передбачає розбивку сюжетики "повідомлень" на елементарні семантичні фрагменти – опозиції (наприклад, чоловіче/жіноче, верх/низ, живе/мертве). Ці бінарні протиставлення слід згрупувати та осмислити таким чином, щоб знайти серед них головні, котрі відбивають відношення, що втілюють шуканий зміст міфу, а також забезпечують розгортання його дії, знімаючи або трансформуючи основні протиріччя.

Як приклад візьмемо один з наведених К. Леві-Стросом міфів. Це міф індіанців пуебло, у тій версії, де "боги усвідомлюють власну самотність і викликають людей на поверхню землі, щоб ті могли возносити молитви й поклонятися їм". Тут вирізняються опозиції: люди/боги верх/низ самотність/спілкування моління/мовчання населеність/безлюдність недостача/надолуження. К.Леві-Строс вважає, що "будь-який міф (котрий розглядається як сукупність варіантів) може бути поданий у вигляді канонічного відношення типу:

Fx(a): Fy(b):: Fx(b): Fa^–1 (y)".

Ця "медіальна формула" лише здається складною. Ось як її механізм реалізується у наведеному міфі пуебло. Боги (a) відчувають недостачу партнерів на землі (Fx), вони піднімають на поверхню (Fy) людей (b). Тим самим (::) недостача надолужується (Fx): боги зазнають від людей поклоніння, отримуючи таким чином новий статус (a^–1). Цей їхній новий статус піднесених богів у подальшому розвитку міфу завдяки "одночасній інверсії між значенням функції та значенням аргументу (дійова особа – С.Р.) двох елементів (у вищенаведеному визначенні y та a)" може виконувати роль функції, а те, що було функцією, стати в новому фрагменті дійовою особою. Люди ж виступають тут як "медіатор", за допомогою котрого відбувається зміна первісного статусу.

Одночасне вивчення цілого комплексу міфів ґрунтується вже на іншій методичній основі, підказаній К. Леві-Стросу близькістю міфу до музики, про яку французький етнолог писав не раз, а з найбільшим, мабуть, блиском – у передмові до свого п’ятитомного дослідження "Міфологіки" (1964, т. 1 "Сире та варене"). З цієї аналогії й випливає важлива для нього деталь інтерпретації міфу. К. Леві-Строс пропонує читачеві уявити собі, що людська цивілізація загинула, а археологи позаземної цивілізації намагаються розшифрувати знайдену в руїнах партитуру. Як її читати, вони не знають, то ж і читають її зверху вниз. Хіба ж вони не отримають музичного змісту? "Інакше кажучи, всі ноти, що знаходяться на тій же вертикальній лінії, являють собою велику складову одиницю, або пучок відношень". Такі ж "пучки відношень" відкриваються і при структурному аналізі комплексу міфів, коли дослідник записує елементи цього комплексу у таблиці один над одним – приблизно так, як це робив у своїй "Схемі аналізування казок" В. Я. Пропп. Для ілюстрації скористаюся ідеєю П. Мюнза, одного з англійських популяризаторів праць К. Леві-Строса.

 

Таблиця 1. Модель аналізу комплексу міфів за методикою К. Леві-Строса

 

Люди	Що на них
А B C D	Капелюх сорочка піджак брюки краватка черевики – футболка куртка джинси – кросівки кепка сорочка піджак брюки – чоботи – блузка – спідниця – босоніжки

 

Якщо читати "по горизонталі", отримуємо досить виразні характеристики A, B, C і D, коли ж "по вертикалі", то колонки утворюють певні переліки різновидів у певних класах одягу чи взуття. Отак і К. Леві-Строс групує міфи про предків Едипа, його самого та нащадків, отримуючи колонки зі значеннями: "переоцінка (гіпертрофія) родинних стосунків"; "недооцінка або знецінення стосунків родичання"; "чудища та їх знищення"; семантика імен Едипових предків, що гіпотетично означають "труднощі в користуванні кінцівками". Звідси, підключаючи до розгляду паралелі з індіанських міфів, К. Леві-Строс приходить до трохи несподіваного висновку: міф про Едипа втілює неможливість для суспільства, що сповідує ідею автохтонності людини" (в даному випадку – походження зі землі), "перейти до думки про те, що кожний з нас народжений від союзу чоловіка і жінки". Але ж і у формулюванні З. Фрейда "проблема приводить до запитання: як двоє можуть народити одного?" Отже, "ми можемо віднести гіпотезу Фрейда разом з текстом Софокла до версій міфу про Едипа".

Своєрідність методологічної позиції К. Леві-Строса особливо чітко визначилася в його критичних зауваженнях про монографію В. Я. Проппа "Морфологія казки". Частину їх присвячено проблемі співвідношення міфу й казки, в якій французький антрополог, мабуть, розбирається краще. Але найцікавіша для нас критика формалізму російського дослідника. В. Я. Пропп, на думку К. Леві-Строса, "розривається між формалістичними поглядами та необхідністю історичних пояснень" (походження виявленої сюжетної схеми). Це протиріччя є позірним: морфологія у вивченні фольклору є безплідною, "поки її не запліднять прямі чи непрямі етнографічні спостереження". Тут пролягає межа між формалізмом та структуралізмом. Для першого форма і зміст "повністю роз’єднані", а для структуралізму їх протиставлення не існує, бо при його методі "форма і зміст мають ту ж саму природу і однаково піддаються аналізу". Це буцімто стає можливим тому, що "структура сама і є змістом, замкненим у логічну форму, котру розуміємо як якість реальності" ⁴².

Конкретний прояв протиріччя форми та змісту, притаманного, на його думку, формалізмові, К. Леві-Строс бачить у "основному розділі праці Проппа, де функції (роди) визначені на основі суворо морфологічних критеріїв", а "види" їхні (VIII функція "Шкідництво" має 22 види і підвиди) – з уведенням, "напевно, мимоволі", аспектів, що стосуються змісту. Тут і справді вразливий пункт праці В. Я. Проппа – перехід від цілком абстрактної схеми до того в казці, що він сам називає "її вражаючою різноманітністю, її строкатістю і пишнобарвністю". Логічніше було би, напевно, розглядати оті "види" не як продовження морфологічного аналізу, а лише як реалізацію його результатів у конкретному матеріалі – "грубезній матерії" (К. Леві-Строс) дослідження, в тій сотні конкретних казок.

Зауваження К. Леві-Строса не мають на меті якось "применшити величезні заслуги Проппа та не заперечують пріоритету його відкриттів". Натомість критика монографії В. Я. Проппа його співвітчизником В. П. Анікіним має довести, що "формула годиться для чого завгодно, тільки не для мистецтва". І з пафосом: "Питання стоїть ось як: морфологія або художня творчість? Ми даємо на нього єдину прийнятну відповідь: художня творчість в усій плоті та розкоші її традиційного багатства!" ⁴³.

На Заході такого рівня критика "Морфології казки" була вже неможлива.

 

ПИТАННЯ

 

Для самоперевірки. Один з радянських істориків філософії назвав метод К. Леві-Строса комп’ютерним. Це визначення...

1.... не має ніяких підстав.

2.... має на увазі бінарність опозицій та несвідомий характер міфу в концепції вченого.

3.... є жартом.

4.... має на увазі спроби вченого застосувати для аналізу великих комплексів "повідомлень" комп’ютерну техніку.

 

Відмінникові. Враховуючи розуміння К. Леві-Стросом "змісту", чи можна погодитися з його протиставленням формалізму структуралізмові?