Особливості життєдіяльності і спонукальної сфери людини у старості

Життя людей у старості пов'язане з припиненням трудової діяльності, виходом на пенсію. Залежно від ставлення до цього факту відбуваються відповідні зміни в їхній спонукальній сфері. Одні сприймають відхід від постійної трудової діяльності як свідчення своєї непотрібності, втрати основного цілеспрямувального мотиву життя, намагаються якомога довше залишатись на постійній роботі, яка забезпечує для них звичні матеріальні умови, збереження і примноження кар'єрних досягнень, можливість перспективного планування. Вихід на пенсію вони усвідомлюють як послаблення своєї ролі в суспільстві. Інші люди літнього віку зосереджують свої зусилля на цілеспрямованому пошуку видів діяльності, що забезпечили б їм відчуття потрібності і причетності до життя суспільства, включаються у громадські акції, громадську роботу тощо. Для людей, які сприймали роботу як обов'язок чи вимушену необхідність, вихід на пенсію означає звільнення від нудної, рутинної праці, можливість віддати себе захопленням, турботі про близьких, допомозі дітям, онукам, правнукам.

З настанням старості суттєво обмежуються взаємини людини із соціальним світом. Однак втрата чоловіка чи дружини, друзів, вихід на пенсію спонукають до розширення контактів з тими, хто її оточує. Особливо помітною є втрата зв'язків з оточенням людей, які завжди віддавали перевагу усамітненню. Це явище не можна вважати універсальним, оскільки в багатьох розвинутих країнах особи старого віку зберігають свою активність, не відчуваючи обмеження своїх соціальних контактів.

Більшість психологів схиляється до думки, що найкраща стратегія життя для людей старого віку полягає в максимальному збереженні активності, оскільки це забезпечує відчуття задоволеності життям. Особи, які на старості уникають соціальної активності, як правило, поводилися так протягом усього життя. Загалом, людина обирає найзручніший для неї варіант взаємин з оточенням, що залежить від фінансового забезпечення, стану здоров'я, типу особистості (інтроверти, наприклад, надають перевагу пасивному способу життя, екстраверти - активному).

Особливості життєдіяльності зумовлюють відповідні зміни у спонукальній сфері. Активність людини, яка переступила 60-річний рубіж і має міцне здоров'я, обумовлюється тими потребами, що і в зрілому дорослому віці. Йдеться про потребу в самореалізації, прагнення передати наступному поколінню духовні, матеріальні цінності, участь у житті суспільства, відчуття своєї корисності та значущості.

Після 70 років на передній план виходить потреба в підтриманні здоров'я. Людина втрачає бажання брати участь у суспільному житті, зосереджується на своєму внутрішньому світі, зберігаючи інтерес до колекціонування, музики, живопису тощо. Змінюються її захоплення (учасник спортивних змагань, наприклад, стає болільником). Чим різноманітніші цілі, які відображають широту інтересів, тим різноманітнішим і продуктивнішим є життя людини, тим більше зберігається бажання жити, активно діяти далі. Серед представників цього віку помітно знижується рівень злочинності.

Після 80 років особливого значення набуває турбота з боку інших, яка зумовлює відчуття захищеності, стабільності, впевненості. Основою повноцінного життя стає задоволення потреби в увазі, любові, намагання не бути тягарем для рідних.

Попри загострення проблем зі здоров'ям, людина і після 90 років може виявляти інтерес до життя, знаходити нові заняття, реалізувати в них свої здібності, не думати про наближення смерті.

Отже, люди у старості, як правило, припиняють трудову діяльність. Однак вихід на пенсію не означає втрату зв'язків з оточенням. І на цьому віковому рубежі можна бути активним, дбаючи про задоволення своїх потреб.