Робота класного керівника з організації та проведення позакласної виховної роботи

Позакласна і позашкільна виховна робота є невід'ємною складовою всієї системи освіти та виховання молодого покоління. Треба розрізняти поняття "позакласна виховна робота" і "позашкільна виховна робота".

Позакласна виховна робота — це здійснення в позаурочний час різноманітної діяльності учнів під керівництвом учителів-вихователів школи, спрямованої на задоволення інтересів і запитів вихованців, розвиток їхніх інтелектуальних можливостей.

Позашкільна виховна робота — це також здійснення в позаурочний час діяльності школярів у позашкільних дитячих виховних закладах під керівництвом педагогічних працівників цих закладів. Вона теж спрямована на розвиток інтелектуальних можливостей вихованців, задоволення їхніх інтересів і потреб.

Організатором підготовки і проведення позакласних виховних заходів є класний керівник разом з іншими педагогічними працівниками школи. Він же одночасно є й ініціатором залучення учнів свого класу до участі в роботі гуртків, секцій та ін., які діють у позашкільних виховних закладах.

Є різноманітні форми і види позакласної виховної роботи. Щодо змісту можна виділити такі основні її напрями: а) робота, спрямована на моральне виховання учнів, формування у них національної гідності; б) освітньо-виховна робота; в) заняття з праці та техніки; г) заняття з різних видів мистецтва; д) фізкультурно-оздоровча робота; е) розважально-ігрова робота.

Залежно від кількості учасників розрізняють колективну, групову та індивідуальну форми позакласної виховної роботи.

За способами проведення виділяють вербальні, наочні і практичні види позакласної виховної роботи.

Позакласна виховна робота з учнями будується, в основному, на загальнопедагогічних принципах національного виховання: народності, природовідповідності, культуровідповідності, гуманності, демократичності, безперервності, етнічності, диференційованого та індивідуального підходу, послідовності, систематичності, поліваріантності форм і методів виховання, інтегративності. До цього варто додати специфічні принципи, які є основою організації позакласної виховної роботи: добровільності, інтересу, самодіяльності.

У системі виховної роботи є чимало різноманітних позакласних форм роботи з учнями. Назвемо лише частину з них: бесіди, зустрічі, екскурсії, прогулянки, обговорення книг, читацькі конференції, культпоходи в кіно, театр, на виставки, диспути, класні години, тематичні або розважальні вечори та ранки, свята, змагання, колективні творчі справи, турніри, виставки, конкурси, спартакіади та багато інших. Учителі-вихователі знаходяться у невпинному пошуку, відпрацьовують усе нові і нові форми.

Розглянемо вимоги до організації та проведення найбільш поширених форм позакласної роботи.

Класна година — форма позакласної виховної роботи, яка реалізується у продуктивному спілкуванні класного керівника з учнями на умовах педагогіки співробітництва з метою формування у них соціальної зрілості.

Щоб досягти ефективності класної години, класному керівникові напередодні її проведення потрібно поставити перед собою низку запитань і відповісти на них: "Якою вона буде? Кому потрібна класна година — педагогу чи учням? Які очікуються результати?" Треба відповісти і на такі організаційні запитання: "Як обрати тему класної години? Як підготуватися до неї? Чи потрібно складати план? Кого залучати до підготовки?"

У процесі підготовки і проведення класних годин необхідно дотримуватися таких правил:

• проводити класні години систематично;

• не влаштовувати на класних годинах педагогічних "розборок" випадків життєдіяльності учнів, що накопичилися впродовж певного часу;

• виносити на розгляд питання, які цікавлять учнів, сприяють задоволенню їхніх інтересів;

• складати план проведення класної години;

• добирати для класної години цікавий матеріал, який спонукав би учнів до вільного висловлювання своїх думок;

• забезпечувати мажорний тон у спілкуванні учнів на класній годині;

• заохочувати учнів до вільного висловлювання своїх думок, не дорікати їм за помилковість суджень;

• враховувати особливості соціально-психічного розвитку дітей певного віку;

• створювати умови для психічного і соціального розвитку школярів у процесі вільного спілкування;

• навчати учнів ставити запитання, слухати відповіді, спілкуватися, виховувати у них терпимість і толерантність;

• поважати думки всіх вихованців, з розумінням ставитись до нестандартних і незручних думок і суджень;

• залучати всіх учнів до розмови, не залишати поза увагою несміливих;

• вивчати інтереси учнів для визначення наступних тем класних годин;

• не обмежувати проведення класних годин стінами класної кімнати. Проводити їх у музеях, на природі, за місцем праці батьків та ін.

Етична бесіда — форма виховної роботи, спрямована на формування в учнів умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.

У реальній дійсності повідомлення і пояснення знань про моральні норми та правила відбуваються постійно: під час навчання, у щоденному житті та діяльності школярів. Різноманітні джерела: сімейне спілкування, навчальна робота в школі, зміст освіти, засоби масової інформації та ін. дають багатий матеріал про зміст загальнолюдської і національної моралі. Але цей процес носить стихійний характер, не повною мірою сприяє формуванню істинних моральних переконань. У дітей нерідко внаслідок стихійності складаються хибні уявлення про моральні цінності. Тому процесу навчально-виховної роботи з дітьми шкільного віку необхідно надавати науково обґрунтованої спрямованості і системності, щоб сформувати в учнів надійний фундамент моральних цінностей.

Зрозуміло, що в ідеалі моральні норми та вміння мають закладатися в сім'ї. Та, на жаль, сім'ї доволі неоднорідні з погляду психолого-педагогічної культури, багато з них не готові до ефективної роботи з морального виховання своїх дітей. До того ж система виховання, що діяла раніше, ґрунтувалася на засадах партійно-класової моралі, не визнаючи загальнолюдські та національні моральні цінності. Ось чому в системі освітньо-виховної роботи школи питання набуття учнями теоретичних знань моралі, що ґрунтується на загальнолюдських і національних духовних цінностях, має посісти провідне місце. Адже людяність особистості визначається передусім її моральним багатством. Шкільні знання здобуваються завдяки особливостям людської пам'яті. Дорослу людину, колишнього вихованця школи практично ніхто не запитує про основний закон гідростатики, формулу бензолу, перший чи другий закон Г. Менделя. Але життя для кожної людини, де б вона не жила і чим би не займалася, влаштовує на кожному кроці своєрідний екзамен на моральну стійкість, на рівень володіння моральними цінностями — гуманністю, добротою, чесністю, правдивістю, національною гідністю, дисциплінованістю та ін.

На жаль, у школі дотепер немає головної дисципліни — науки про мораль. Тому класному керівникові доводиться виконувати функцію навчителя моральності, належно систематизувавши цей процес на весь період навчання учнів. Важливу роль тут може відіграти бесіда. В основі бесіди лежить прийом діалогу. У процесі етичних бесід відбувається узагальнення дитячих спостережень, особистих вражень і переживань, знань морально-етичних норм. На основі первинного матеріалу відбувається поступове сходження до нових моральних якостей.

У системі підготовки й проведення етичних бесід слід дотримуватися таких методичних правил:

• підготовка до бесіди має тривати б—6 днів;

• тема бесіди залежить від віку учнів, рівня розвитку первинного колективу, стилю взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві;

• продумувати логічно доцільний план бесіди, виділяти опорні моральні поняття, які мають стати основою формування у школярів моральних умінь і звичок;

• тривалість бесіди залежить від віку учнів: 1—4-ті класи — 26—30хв, 6—7-ті —30—40 хв, 8—11-ті —до 46 хв;

• проведення бесіди має такі основні етапи: підготовчий, власне бесіда, наступна діяльність школярів, оцінка вчителем рівня сформованості моральних норм і навичок;

• залучення всіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних понять;

• необхідно стимулювати школярів до виявлення активності під час бесіди;

• використовувати цікавий матеріал, педагогічні ситуації, які б спонукали школярів до активної емоційно-розумової діяльності;

• визначати для учнів, з урахуванням їхніх індивідуальних можливостей, конкретні завдання для підготовки до бесіди, які б викликали у них інтерес;

• після завершення бесіди класний керівник має уважно проаналізувати особливості впливу бесіди на поведінку вихованців, класного колективу;

• давати домашні завдання, залучати учнів до колективної роботи над матеріалом, що стосується теми бесіди (пошуків нових матеріалів, прикладів, підготовки тематичних газет, альбомів та ін.).

60. Практична реалізація принципу свідомості навчання здійснюється шляхом дотримання наступних правил навчання:

1. Чітке розуміння мети й завдань навчальної роботи, яку необхідно виконати, - необхідна умова свідомого навчання: розкрийте їх учням, поясніть важливість і значення, розкрийте перспективи.

2. Навчайте так, щоб учні розуміли, що, чому і як потрібно робити, і ніколи механічно не виконували навчальних дій, попередньо й глибоко не усвідомивши їх.

3. Навчаючи, необхідно використовувати усі види й форми пізнавальної діяльності, поєднувати аналіз із синтезом, індукцію з дедукцією, співставлення з протиставленням, частіше використовува­ти аналогію: чим молодші учні, тим частіше використовуйте індукцію.

4. Необхідно забезпечувати розуміння учнями сутності кожного слова, речення, поняття: розкривати їх, спираючись на знання і досвід учнів, використовуючи образні порівняння.

5. Варто забезпечувати належні умови для розвитку колективних форм пошуку правильної відповіді; використовувати можливості взаємного навчання учнів.

6. Необхідно забезпечувати логічні зв'язки між відомим і невідомим.

7. Не забувайте, що головне не предмет, який ви викладаєте, а особистість, яку ви формуєте. Навчайте й виховуйте так, щоб учень не був "додатком" до навчального предмета, а навпаки — суб'єктом його активного засвоєння. Пам'ятайте, що не предмет формує особистість, а учитель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета.

8. Створюйте навчальні ситуації, які вимагали б від учнів виявлення й пояснення розбіжностей між спостережуваними фактами і наявними знаннями.

9. Навчання стане більш успішним, якщо кожне правило супроводжуватиметься оптимальною кількістю прикладів з тим, щоб достатньо чітко усвідомити різноманітність його використання.

10. Навчайте знаходити і розрізняти головне й другорядне у тому, що вивчається, добивайтесь, перш за все, розуміння і засвоєння головного. Розглядайте оптимальну кількість прикладів, але так, щоб вони не затьмарювали сутність головного.

11. Потрібно навчати за допомогою доведень, заснованих на від­чуттях і розумі; навчайте учнів розуміти причинно-наслідкові зв'язки.

12. Необхідно допомагати учням оволодівати найпродуктивнішими методами навчально-пізнавальної діяльності, навчати їх вчитися.

13. Необхідно контролювати фактори, що відволікають увагу учнів від об'єкту вивчення, як внутрішні (розсіяність думки, заняття сторонніми справами на уроці та ін.), так і зовнішні (запізнення, порушення дисципліни), усунення несприятливо діючих причин на навчально-виховний процес.

14. Пам'ятайте, що добре знає не той, хто переказує знання, а той, хто використовує їх на практиці.

15. Необхідно постійно вивчати індивідуальні інтереси своїх учнів, розвивати й спрямовувати їх таким чином, щоб вони узгоджувалися з особистими і громадськими інтересами.

16. Потрібно ширше використовувати в навчанні практичні ситуації, що вимагають від учнів самостійного бачення, розуміння і осмислення різниці між існуючими в житті факторами і їх науковим поясненням.

17. Необхідно навчати так, щоб знання перетворювалися в переконання і керівництво до дії.

18. Необхідно привчати учнів думати і діяти самостійно, не допускати підказування, переказування й копіювання.

19. Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем, пізнавальні завдання вирішуйте кількома логічно різними способами, частіше практикуйте творчі завдання.

20. Майстерність формулювати запитання і вислуховувати відповіді - одна з найважливіших умов стимулювання активності. Яке запитання — така відповідь, як учитель слухає учня — так учень слухає вчителя.