Методичний матеріал для опрацювання. Особистість формується в процесі спілкування з іншими людьми

 

Особистість формується в процесі спілкування з іншими людьми. На думку Л. Фейєрбаха (1804-1872), окрема людина, котра перебуває за межами людського спілкування, людських стосунків, не має людської сутності. Отже, кожна людина, незважаючи на властиві їй індивідуальні риси, стає особистістю лише в суспільстві. Як стверджує Дж.Лінч, спеціаліст у галузі психосоматичної медицини, самотність вбиває людину. За його дослідженнями, самотні частіше хворіють, більш морально й фізично виснажені. Окрім цього, в стосунках з іншими людьми вони дуже специфічні, надміру вимогливі, нетовариські, незлагідні. їм притаманний песимізм, низька соціальна активність. Однак відомо чимало прикладів високої соціальної активності самотніх людей, бо вона є для них єдиною розрадою.

Послідовник З.Фрейда, австрійський психолог А. Адлер наголошував: "Індивід, який не виявляє інтересу до своїх побратимів-людей, переживає максимум труднощів у житті і дуже несправедливо ставиться до інших. З середовища подібних особистостей виходять невдахи".

Оволодіння мистецтвом встановлення стосунків з різними людьми приходить з досвідом, вимагає терпіння, старання, зусиль волі.

Ставлення людей до нас залежить від нашого ставлення до них. У кожній конкретній групі, громаді є люди, які викликають симпатію чи антипатію (це особливо помітно в конфліктних ситуаціях - одних в такий момент підтримують, інших - ні). На нашу думку, по-справжньому щасливим можна бути лише тоді, коли добре людям, які тебе оточують, тому важливо навчитися встановлювати дружні стосунки з різними типами людей, створювати позитивний мікроклімат, який у громаді є основою для створення хорошого емоційного стану особистості.

В оточенні людей, з якими ми психологічно сумісні, а отже, в комфортній обстановці, наш мозок виробляє особливі хімічні речовини - амфітаміни, що стимулюють нервову систему і активізують життєві процеси.

Е.Фромм наголошував: "Бажання міжособистісного єднання найбільш сильне в людині". Важливо знайти те коло однодумців, яке сприятиме нашому духовному розвитку.

Стосунки з людьми відображають нас як у дзеркалі. Щоб змінити щось в інших, необхідно в першу чергу змінитися самому. Конфуцій застерігав: "Не роби людям того, чого не бажаєш собі". Арістотель писав понад тисячу років тому: "Усі дружні почуття по відношенню до інших йдуть від дружніх почуттів, які людина має для себе".

На нашу думку, люди будують свої стосунки залежно від особливості свого внутрішнього світу, рівня інтелекту та ерудиції, статусу, приналежності до тих чи інших соціальних груп, культур, родів тощо. Г.Сковорода наголошував, що стосунки між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, рівності.

У різноманітних стосунках між людьми викристалізовується особистість. Якщо між особистостями виникає непорозуміння, то настає відчуження, при повному ж розумінні - зближення та взаємозбагачення.

Міжособистісні взаємини - психологічний феномен, який неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства - політики, економіки, культури, побуту тощо. Зв'язок між міжособистісними взаєминами і життєдіяльністю має каузальний, тобто взаємообумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, стимулює розвиток міжособистісних взаємин у бік ще більшої товариської групової згуртованості.

В українській мові існує специфіка вживання термінів "взаємини" ("стосунки") та "відносини". Другий вживається, як правило, тоді, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами - міждержавні відносини, виробничі відносини тощо. Перший використовується тоді, коли мається на увазі зв'язок між суб'єктами людського спілкування.

В основі взаємин лежить ставлення особистості. Ставлення -- це позиція особистості до всього оточуючого і до самої себе. Прояви ставлення пов'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні взаємини - суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах; це система міжособистісних установок, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначаються змістом спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології в міжособистісних взаєминах прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей: 1) когнітивний; 2) емоційний; 3) інтеракційний, тобто такий, який передбачає взаємодію.

Когнітивний компонент особистості людини, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси, пов'язані з пізнанням оточення і самого себе. Це - відчуття, пам'ять, мислення, уява. Суб'єктові, скажімо, необхідно оцінити ділову компетентність партнера у спілкуванні. Для цього йому треба пригадати критерії, норми оцінок стосовно конкретного виду діяльності, яка мається на увазі, порівняти з ними реальні дії партнера, проаналізувати його реальну поведінку, зробити певні висновки і на основі цього виробити відповідне адекватне ставлення. Зрозуміло, що це неможливо без активізації практично всіх процесів, про які йшла мова вище.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реєстрацій та суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення собою, партнером, роботою, умовами життя взагалі тощо.

Наприклад, та ж компетентність партнера в тому чи іншому виді діяльності може бути оцінена не тільки на основі когнітивних, раціональних висновків, а й залежно від емоційного наповнення особистісних взаємин з ним. За умови добрих, товариських стосунків оцінка буває завищеною, за складних, конфліктних - заниженою.

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими двома і включає в себе конкретні відкриті дії стосовно партнера. У свою чергу, взаємодія чинить зворотний вплив на когнітивний та емоційний компоненти. Якщо, скажімо, протягом тривалого часу дії партнера не відповідають надто оптимістичним, завищеним оцінкам суб'єкта, це може призвести до погіршення міжособистісних взаємин, спричинити зниження даних раніше оцінок компетентності та ділових якостей.

Сприймання і розуміння людьми одне одного, міжособистісні взаємини, поведінка можуть мати широкий діапазон варіацій, але стан вдоволеності-невдоволеності - основний критерій оцінки міжособистісних ставлень. Симпатії-антипатії, привабливість-непривабливість - поняття, які перехрещуються, але не збігаються повністю. Перше характеризує лише емоційне ставлення в системі "суб'єкт - суб'єкт", друге - ширше і включає момент взаємного притягання.

Взаємне притягання людей є просторово-часовим, безпосереднім чи опосередкованим, реальним чи бажаним, це взаємна залежність суб'єктів, яка особистістю сприймається та переживається. Притягання не обов'язково супроводжується станом задоволення. Привабливість дещо синонимічна притяганню, хоч і ширша за нього, оскільки включає позитивні емоційно забарвлені переживання.

Міжособистісні взаємини, звичайно, можуть виникати між людьми, які не входять до одного об'єднання. Скажімо, вчитель не є членом такої групи як шкільний клас, але в навчально-виховному процесі між ним і учнями неминуче виникають певні стосунки, які так чи інакше впливають на ефективність їхньої спільної діяльності.

Разом з тим взаємини в групі мають певну специфіку, зумовлену особливостями та психологічними характеристиками різних груп, що й дає змогу класифікувати їх на певні види.

Сам термін "група" - італійського походження. За доби Відродження в Західній Європі так називали сукупність об'єктів на картинах художників. Потім цим терміном почали позначати конкретну сукупність людей. У російську мову поняття "група" в XIX ст. запровадив поет О.С.Пушкін (нагадаємо, що українська, "малоросійська" мова була заборонена імперським царським урядом Росії як засіб передачі писемної інформації). Остаточно в російській мові, з якої він потім перейшов і в українську, термін "група" закріпився на початку XX ст.

За формою існування групи бувають умовними і реальними (контактними). Умовна група - це така, яка складена за певними ознаками, критеріями і члени якої не взаємодіють як певне більш-менш стійке об'єднання. Скажімо, всі відмінники старших класів середньої школи, всі фермери району, символічна збірна світу з футболу, яку складають журналісти, тощо. Окремі члени таких умовних груп можуть бути знайомі одни з одним, мати певні міжособистісні стосунки, навіть підтримувати дружні взаємини, але всі вони не взаємодіють як ціле, як єдине автономне в певному розумінні об'єднання.

Члени реальних, контактних груп згуртовані насамперед саме спільною взаємодією як певне об'єднання. До контактних груп відносять малі групи.

Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов'язане спільною метою об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами. Всі, хто належить до неї, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Кількість членів малої групи, природно, не може бути менша двох, але не перебільшує приблизно 30-40 осіб.

Прикладом таких груп може бути сім'я, шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда тощо. Одна людина, звичайно, може входити до кількох груп. Наприклад, школяр - член наукового гуртка, старший син у своїй сім'ї, капітан спортивної команди, староста свого класу.

Взаємини в малих групах, як правило, жорстко не регламентовані. Проте практично завжди члени групи надають перевагу одним перед іншими. Вони спілкуються частіше, комунікативні контакти забарвлені переважно позитивними емоціями й існують на особистісній чи діловій основі. Таке об'єднання називають первинним колом спілкування, або мікрогрупою. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2-7 осіб. Члени таких об'єднань водночас лишаються і членами малої групи, більш чи менш тісно взаємодіють з рештою її учасників.

За способом створення групи поділяють на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні). Офіційні групи створюються на підставі наказу, розпорядження, штатного розкладу, юридичного акта. Наприклад, склад кафедри вищого навчального закладу, особовий склад військового підрозділу формуються наказами відповідно ректора і командира військової частини; склад студентської академгрупи - розпорядженням декана; шлюбні відносини чоловіка та жінки - юридичним актом тощо. У таких групах чітко регламенто-вана кількість її членів, а в ряді випадків - і тривалість існування. Скажімо, цілком зрозуміло, що тривалість існування студентської групи обмежується часом навчання у вищому навчальному закладі.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації - симпатій, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей у конкретних різновидах діяльності, певними захопленнями у вільний від роботи час.

Асоціальні групи, норми поведінки і діяльності яких суперечать суспільно схвалюваним ціннісним орієнтаціям, у більшості випадків є неофіційними, неформальними. Справді, було б безглуздям припускати, що десь би було видано наказ про створення групи злодіїв, грабіжників, наркоманів.

У політичній сфері людського існування, проте наявність офіційно створених асоціальних груп можлива. Так, згадаймо осередки фашистської партії в Німеччині часів Гітлера, партії, яка визнана світовою громадськістю злочинною; зондеркоманди для розправи з місцевим населенням окупованих регіонів, створені свого часу наказами тих же фашистів. Сюди ж, без сумніву, можна віднести і структурні одиниці сталінських служб державної безпеки, на совісті яких загибель мільйонів ні в чому не винних людей.

Слід наголосити, що поділ груп на офіційні та неофіційні має умовний характер. Дружна сім'я одночасно є офіційною і неофіційною групою; прихильники політичної партії часто створюють цілком офіційні її осередки; члени шкільного класу, студентської групи найчастіше підтримують між собою тісні емоційні неформальні взаємини, тобто теж є неформальними, неофіційними групами.

Психологічні дослідження міжособистісних взаємин у групах та особливостей їх функціонування дають змогу виокремити три їх види залежно від рівнів згуртованості.

Перший рівень згуртованості. Це дифузна група, за іншою термінологією - конгломерат. Майже не згуртована, існує найчастіше короткий час, склад членів - випадковий, домінують найпростіші взаємини за типом симпатій-антипатій. Мету функціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії. Наприклад, до дифузної групи можна віднести попутників у купе поїзда, де хтось комусь поступився місцем, допоміг переставити речі, один пасажир сподобався решті, інший - ні, одне слово, між людьми виникли поверхові, ситуативні міжособистісні взаємини. Але коли всі попутники, крім одного, залишають купе, він спокійно (ідеальний варіант) зможе досягти поставленої мети - доїхати до станції призначення.

Разом з тим інколи дифузна група може локалізуватися і діяти досить активно, згуртовано, з відповідним розподілом ролей. Наприклад, така дифузна група як черга за квитками до театральної каси, в якій касир раптом припинив продавати квитки на престижну цікаву виставу. Тоді одні обирають представників, яких делегують з'ясовувати стосунки з адміністрацією, інші здіймають і підтримують на певному рівні гамір обурення, треті аргументовано таврують спекуляцію квитками тощо.

У членів дифузної групи практично завжди відсутня подібність глибинної мотивації діяльності. Один купує квитки на концерт, бо любить мистецтво, інший - щоб якось згаяти вільний час тощо.

Другий рівень згуртованості. Це асоціація, за іншою термінологією - кооперація. Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. Мають місце як відносини типу симпатій-антипатій, так і ділові; практично завжди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. За А. В. Петровським, міжособистісні взаємини в такій групі опосередковані особистісно значущим для кожного змістом групової діяльності.

Головна особливість асоціації (кооперації) полягає в тому, що її члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісної інтеграції та взаємодії. Узгоджених дій потребує вже нескладна організація полювання, не кажучи про функціонування творчої групи вчених, яка вирішує ту чи іншу складну наукову проблему. Наведемо простий приклад. Якщо весь клас пішов з уроку, то один учень, який залишився, безперечно, не зможе разом з учителем виконати конкретні навчальні дії (згадаймо приклад з попутниками в купе поїзда за принципово аналогічних обставин).

Мотивація основного виду діяльності у членів асоціації (кооперації) збігається далеко не завжди. Скажімо, в шкільному класі одні учні добре вчаться, тому що їх цікавлять знання і приваблює передусім евристичний аспект навчання, інші - тому що планують вступати до вищого навчального закладу, треті - через примус з боку батьків. Зрозуміло, що така група прагнутиме досягти поставленої мети - отримати хороші знання, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості з причини надто великих відмінностей у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності - навчанні.

Третій рівень згуртованості, найвищий. У традиційній вітчизняній термінології - колектив. За А. В. Петровським, у такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Колектив має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домінуванням збігу мотивації членів групи з основного виду діяльності. Йдеться саме про домінування збігу мотивації, бо навряд чи й у найзгуртованіших групах мотивація в усіх без винятку її членів збігатиметься. Наприклад, не можна виключати, що в студентській групі найвищого рівня згуртованості, де переважна більшість ціка-виться наукою, творчо ставиться до навчання, прагне стати висококваліфікованими фахівцями, не виявиться студентів, які хочуть мати "червоний диплом" для забезпечення адміністративної кар'єри, поїздки на роботу за кордон тощо. Згадане домінування нівелює їхній певною мірою збурюючий, "відволікаючий" вплив на творче ставлення до оволодіння фахом інших студентів.

Існують групи третього, найвищого рівня згуртованості, але з протилежним, негативним знаком, мета та цінністі, орієнтації яких є асоціальними (корпорації). До таких можна віднести мафіозні об'єднання, секти з антигуманною, антилюдяною спрямованістю тощо.

Найскладніші суспільні проблеми найефективніше здатні вирішувати групи третього рівня згуртованості з соціально схвалюваними ціннісними орієнтаціями.

Серед різних видів груп спеціально виділяють референтну групу. Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості.

Особистість намагається входити в контактну, референтну для неї групу, норми, ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. Тоді суб'єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, чи музичний ансамбль.

Інколи референтна група є умовною. Наприклад, для підлітка такою може бути уявлювана група "сильних" чоловіків (кіногерої Сталлоне, Шварценеггера). Частіше такі групи придумують для себе замкнуті, некомунікабельні, інтровертовані люди.

Соціометрія. Соціометрична методика - спосіб дослідження емоційно безпосередніх взаємин у середині малої групи (розроблений американським психологом Джоном Морено). Методика дає змогу виявляти симпатії-антипатії між членами групи, а також соціально-психологічні статуси окремих її членів.

Процедура проведення така. Досліджуваним ставлять питання щодо надання переваги членам групи в якомусь аспекті життєдіяльності: "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?", "... піти в туристичний похід?","... працювати в одній установі?" тощо. Якщо треба виявити членів групи з негативним статусом, використовують питання на кшталт: "З ким би ти не хотів...".

Обробка одержаних даних здійснюється за допомогою матриці або соціограми.

Соціометрична матриця, або основна таблиця результатів, як її інколи називають, будується за зразком турнірних таблиць спортивних змагань для кожного соціометричного критерію окремо. По вертикалі записуються під номерами за алфавітом прізвища всіх членів групи, зверху, по горизонталі - лише їх номери. На відповідних перехрещеннях, згідно зі зробленим вибором, проставляються "плюси"; якщо вибір взаємний, "плюс" обводиться кружечком. Потім підраховується загальна кількість виборів, одержаних школярами, і кількість із них взаємних.

Соціограма (графічний спосіб) використовується, коли в групі не більш ніж 20 осіб. Вона складається з чотирьох концентричних кіл. Дівчат звичайно позначають кружечками, хлопців - трикутниками, які нумеруються залежно від того, під яким номером стоїть певне прізвище в алфавіті.

У центральній зоні розташовують тих, кому випало найбільше разів бути вибраним (це - лідери, за соціометричною термінологією -"зірки"). В крайній - ті, кого не вибрали - "ізольовані". В другій зоні - школярі, кого вибирали, більше половини максимальної кількості, в третій - менше половини.

Вибір позначається з'єднанням кружечків і трикутників лінією зі "стрілочкою". Якщо вибір взаємний, "стрілочками" лінії з'єднуються з обох кінців.

Психологи виявили причини популярності одних учнів і непопулярності інших. Виявилося, статус "зірки" зумовлений такими обставинами. По-перше, вмінням встановлювати контакти з однокласниками. Як правило, "популярні" здатні встановлювати емоційні контакти, розуміють і адекватно оцінюють стан однокласників, намагаються увійти в їхнє становище. По-друге, складом характеру; як правило, вони комунікабельні, ініціативні, доброзичливі, готові прийти на допомогу. По-третє, "зірки" є носіями знань, ерудовані, добре навчаються самі, готові поділитися знаннями з однокласниками. По-четверте, фізичний чинник - симпатична зовнішність дівчат і хлопців, сила та вправність хлопців.

Непопулярність "ізольованих", "нехтуваних" зумовлюється такими причинами. По-перше, байдужість до власного навчання і навчальних успіхів товарищів. По-друге, безініціативність, нездатність запропонувати щось цікаве, підтримати розмову на актуальну тему. По-третє, небажання брати участь у групових заходах, невміння налагодити емоційні контакти, безтактність і грубість у спілкуванні. По-четверте, неохайний зовнішній вигляд, недотримання простих санітарно-гігієнічних правил.

Емоційне вдоволення суб'єкта в системі міжособистісних взаємин визначається тим, наскільки він популярний, як багато членів групи прагне підтримувати з ним тісні контакти.

Разом з тим слід ураховувати, що, як показують психологічні дослідження, емоційне благополуччя залежить від взаємності вибору. Якщо М вибрав Н, а Н вибрав М - це взаємний вибір. Якщо Б, В, Г вибрали А, але ніхто з них не одержав вибору від А, - взаємності немає. У такому випадку А, хоча і отримав багато виборів, лишився без взаємності. Його емоційне благо-получчя може виявитися гіршим, ніж у двох осіб, які мають взаємні вибори.

Важливим феноменом у міжособистісних взаєминах є соціально-психологічна рефлексія - здатність індивіда сприймати й оцінювати свої взаємини з іншими членами групи. В рефлексії відображаються розуміння власних домагань у взаєминах, реальність становища та оцінка його іншими членами групи.

Дослідженнями встановлено, що домагання та оцінки суб'єкта іншими членами групи, які складають соціально-психологічну рефлексію, не завжди гармонійно співвідносяться одне з другим. їх співвідношення може бути таким. Перше - домагання відповідають реальному становищу, оцінки ото-чуючих і самооцінка збігаються. Друге - домагання і статус у групі не збігаються. Домагання або завищені, або занижені.

Соціально-психологічна рефлексія вимірюється "рефлексивним коефіцієнтом усвідомленості" (РКУ) за формулою:

 

де К. - кількість очікувань у виборах партнерів, які виправдалися; Кі - кількість очікуваних виборів.

Особливим варіантом соціометричного дослідження групової диференціації є референтометрія - експериментальна процедура, за допомогою якої можна виявити коло осіб, значущих (референтних) для суб'єкта стосовно оцінок якостей його особистості, способів поведінки, думок, ціннісних орієнтацій, що не вдається виявити соціометричним тестуванням. Суть референтометричного тесту зводиться до такого. Спочатку група виконує завдання експериментатора щодо взаємного оціню-вання. Всі отримані оцінки розкладаються в окремі конверти з позначенням прізвища того, хто їх надав. Потім досліджуваному пропонують ознайомитися з думками однокласників, які його оцінювали в експерименті. Але з 30-40 однокласників суб'єкт може вибрати лише трьох-чотирьох.

Як і передбачалося, за таких умов досліджуваний прагне ознайомитись з думкою найбільш значущих для нього осіб і тим самим більш-менш довільно чи мимовільно виявляє референтне для нього коло спілкування. Дослідження підтверджують можливість розбіжності за складом груп, виявлених за допомо-гою соціометричного тесту та референтометричної методики. У багатьох випадках особи, ізольовані за умов соціометричного вибору, виступають у ролі "референтометричної зірки", тобто викликають стійке бажання членів групи ознайомитись з їхньою думкою.

Конформізм-нонконформізм. Конформізм - прийняття суб'єктом думки групи з метою уникнення конфлікту, тобто йдеться передусім про зовнішню згоду за внутрішньої незгоди. У навіюваних типів особистості зовнішня згода певним чином трансформується на внутрішню позицію.

Першим експериментально почав досліджувати це психологічне явище американський психолог Соломон Аш. Він провів такий експеримент. Групі студентів із 8 осіб було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома неоднаковими їй відрізками. Кожен досліджуваний голосно повідомляв про свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно неправильні оцінки про співвідношення довжини відрізків. Реально їхні "помилки" були значними (від 1 до 4 см).

Той, хто не був утаємничений у своєрідну змову, мав справу з думкою більшості, яка суперечила його досвіду і власним оцінкам. Ситуація складалася напружена: з одного боку - думка всіх, з другого - реальне сприйняття і власна думка суб'єкта. Залежно від якостей особистості реакція досліджуваних була різною: одні продовжували відстоювати свою думку, обгрунтовану сприйманням, і ігнорувати думки решти, інші виявляли згоду з думкою більшості (або щиро, або погоджувалися зовні, але насправді лишалися на своїй позиції). Зрозуміло, що щиро погоджувалися найбільш навіювані.

Нонконформізм - зовнішня незгода суб'єкта з думкою групи за незгоди внутрішньої. В крайньому, утрируваному варіанті поведінки - прагнення взагалі в усьому демонстративно заперечувати думку оточуючих. Педагогічний досвід показує, що такі своєрідні "нігілісти" здатні серйозно дезорганізовувати навчально-виховний процес у класі.