Безвілля, його причини і переборення

Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження загальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця, нездатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають справу на потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за маловажливе, дрібне, непотрібне, їм не властиві стійкі, цілеспрямовані інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе та до інших.

Слабохарактерні люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, унаслідок чого невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і знають справу, нездатні стримувати свої бажання, долати в собі ті чи інші емоційні стани — гнів, страх, афекти. В екстремальних ситуаціях вони розгублюються, стають безпорадними, їм властиве мрійництво, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізовують їх.

Безвілля властиве конформним особам, які схильні уникати самостійних рішень, пасивно приймають погляди інших, пристосовуються до готових стандартів поведінки. Випадки хворобливого безвілля називаються абулією.

Безвілля зумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричинюють органічні або функціональні розлади в діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо чолових його ділянок, дисоціація, роз'єднаність образів дії та рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього спричинюють різні хвороби, особливо вживан­ня алкоголю, наркотиків, які викликають пасивність розумової діяльності, розладнують гальмівну функцію кори великих півкуль головного мозку, у результаті чого активізуються підкір­кові процеси, зокрема емоції.

Але безвілля типу «обломовщини», «маніловщини» зумовлюється здебільшого вихованням. Обмежування рухів і дій дітей, прагнення в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, яка стає звичкою, що важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спонукання доводити розпочату справу до кінця є найважливішими заходами щодо переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види змагань великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання, сильної волі.

 

ТЕМА 9. Темперамент.

ПЛАН:

1. Поняття про темперамент.

2. Типи темпераментів.

3. Тип вищої нервової діяльності та темперамент.

4. Основні властивості темпераменту.

Студент має:

знати: поняття про темперамент, особливості типів вищої нервової діяльності, характеристики сили нервових процесів, рухливісті нервових процесів, врівноваженості нервових процесів, суттєві ознаки екстравертованості, інтровертованості, сензитивності, реактивності, пластичності, ригідності, резистентності, поняття про своєрідність сангвініка, холерика, флегматика та меланхоліка.

вміти: користуватись теоретичними знаннями про темперамент, вміти визначати домінуючи типи темпераментів.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Белоус В.В. К исследованию влияния типов темперамента на зффективность индивидуальной и совместной деятельности // Вопр. психологии. — 1986. — №3.

2. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учеб. пособие. — Пятигорск, 1990.

3. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К: Форум, 2002.

4. Максименко С.Д. Общая психология. — М.: Рефл-бук, К.: Вак-лер, 2001.

5. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. — М., 1964.

6. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системи человека. — М.: Просвещение, 1966.

7. Немов Р.С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

8. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

9. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.

10. Психология индивидуальных различий: Тексты. — М.: Изд-во МГУ, 1982.

11. Русалов В.М. О природе темперамента и его месте в структуре индивидуальных свойств человека // Вопр. психологии. — 1985.-№11.

12. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М„ 1982.

13. Теплов Б.М. Психология индивидуальных различий. — М.: Педагогика, 1985.

14. Хрестоматия по психологии. — М.: Просвещение, 1977.