Микола Осторог Конецпо́льський Олекса́ндр

Битва під Пилявцями (11-13(21-23) вересня 1648 року)

В березні 1630 року група запорозьких козаків на чолі з Тарасом Федоровичем вирушили з Січі на Придніпров'я і стратили гетьмана реєстрового козацтва Грицька Чорного — прихильника союзу зі шляхтою. Федорович звернувся до простолюду з універсалами, в яких закликав підніматися на боротьбу проти шляхти. Виступ запорожців став поштовхом до розгортання селянського повстання. Повстанці нападали на шляхетські маєтки, вбивали шляхтичів, захоплювали їхнє майно, знищували шляхетські документи.

Спалахнувши в березні 1630 року, повстання протягом квітня — початку травня охопило значну територію України. Після поразки шляхетських військ у Корсунському бою 1630 року повстанці оволоділи Корсунем, Каневом, Переяславом та іншими містами. Своїм головним опорним пунктом вони обрали Переяслав. Повстанське військо утримувало під своїм контролем переправи через Дніпро і в разі невдачі забезпечувало собі шляхи відступу на територію Московської держави.

На придушення повстання вирушило з Бара велике військо на чолі з польним гетьманом Станіславом Конецпольським. Вчинивши розправи над мирним населенням Лисянки, Димера та інших населених пунктів, шляхетське військо, в складі якого були німецькі наймані загони, переправилося через Дніпро. Почалися запеклі бої під Переяславом, які тривали близько трьох тижнів. У тилу шляхетського війська розгорнулася всенародна повстанська боротьба.

25 травня відбувся вирішальний бій, що закінчився перемогою повстанців. Конецпольський змушений був вступити з повсталими у переговори і підписати Переяславську угоду 29 травня 1630 року. Невдовзі гетьманом було обрано Т. Орендаренка. Побоюючись зради з боку угодовської старшинської верхівки, Федорович з частиною невдоволених угодою козаків пішов на Запоріжжя.

Повстання Сулими — повстання запорізьких козаків під проводом гетьмана Івана Сулими проти Речі Посполитої, що відбулося 1635 року.

У 1635 році поляки посилили ізоляцію Січі. Для цього ними всього за півроку перед першим дніпровським порогом, що називається Кодак, була побудована і добре оснащена фортеця. Але виконати поставлене польським урядом завданя — не допустити зносин українського населення із Запорожжям — не вдалося.

Уже через місяць після завершення будівництва фортеці, в ніч з 3 на 4 серпня 1635 року вона була зруйнована загоном січовиків, яких очолював гетьман Іван Сулима. Після повернення на Запорожжя зрадник з реєстровців видав козацького гетьмана і він був страчений за наказом польського короля у Варшаві 12 грудня того ж року.

 

Костомаров

.Пантелеймон Куліш, однобічно розуміючи й тенденційно освітлюючи великий рух половини XVII cт., писав про Хмельницького, що він "наш квітучий край обернув в пустиню, засипану попелом і засіяну кістками наших предків. Він надовго зупинив успіхи культури <...> і шкільну просвіту, довівши її до того, що вже і полковники <...> не вміли підписати договору власною рукою. Коли ми не маємо другого "Слова о полку Ігоря" й другого "Літопису, откуда пошла єсть земля руськая", то без усякого сумніву, цим ми найбільше завдячуємо Хмельницькому".

«Україна на переломі 1657–1659

Переяславську угоду й присягати московському царю ряд представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський (царських представників там побили киями), Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С.Косівим. Не присягала Запорізька Січ.

1. Крип 'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990. — С. 265.

2. ↑ Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політич­ний портрет. — К., 1995. — С. 101—103.

3. ↑ Петровський М.

Лобода Григорій Матвій Шаула

на Поділлі, Волині, частково Київщині й Білорусі. Козаки при допомозі міщанства і селян заволоділи Брацлавом, Битва под Жванцем — осада казаками Богдана Хмельницкого города Жванца, в котором укрепились войска Речи Посполитой. Длилась с сентября по декабрь 1653 года и была одним из последних крупных событий восстания Хмельницкого

Баніція лат. bannitio – позбавлення всіх прав, виведення з-під дії норм судочинства, оголошення вигнання з держави

Острянин Гуня Павлюка

Згідно з ординацією було скасовано виборність козацької старшини і ліквідовано козацький суд. Козацький реєстр зменшувався до 6 тисяч осіб — 6 полків по тисячі козаків у кожному. До реєстру вносили тількі тих козаків, які не брали участі у повстанні. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги перед Річчю Посполитою. Усі виключені з реєстру повинні були повернутися до свого попереднього стану. Замість гетьмана призначали старшого комісара козацького війська, який підлягав безпосередньо коронному гетьманові Польщі. Йому віддавалась уся військова і судова влада в реєстрі і доручалося рішуче придушувати будь-яке «своєвільство козацьке». Резиденцією комісара було місто Трахтемирів (див. Трахтемирівський монастир). Посади полковників і осавулів також заміщали винятково з шляхтичів. Козакам дозволялося жити лише в королівських маєтностях Черкаського, Корсунського та Канівського староств. Міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх дочок заміж за козаків.

Решта пунктів ординації спрямовувалася проти Запорозької Січі. Два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Січі, щоб допомагати запорожцям відбивати татарські напади і перешкоджати їхнім походам у Крим і Туреччину. На Запоріжжя козак міг потрапити лише при наявності паспорта, затвердженого комісаром. Ординацією передбачалося відбудувати Кодак і розмістити в ньому сильний гарнізон з 600 піхотинців і 100 найманих драгунів. Нереєстрове козацтво ординацію не визнало.

30 серпня 1638 року Микола Потоцький скликав у Києві «загальну раду» реєстрових козаків, у якій, однак крім старшини, мали право взяти участь по кілька чоловік від кожного з шести полків. На раді і була оголошена Ординація війська Запорозького реєстрового.

24 листопада 1638 року в урочищі Масловий Став відбулася «остаточна комісія з козаками», на якій в присутності М.Потоцького та інших панів була виголошена ухвала. В ній мовилося, зокрема, про те, що козаки «покірно приймають заслужене ярмо на свої шиї».

власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові.

Би́тва під Жо́втими во́дами (29 квітня — 16 травня 1648) північна околиця П'ятихаток—Жовтоолександрівка

26 травня, 1648

284 особи Касіян Сакович

 

• козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тисяч і мав бути складений протягом шести місяців. Вони мали збиратися для допомоги кварцяному війську в разі потреби:
• підвищувалася річна платня реєстровцям за службу до 60 тисяч злотих (крім додаткової плати старшині);
• оголошувалася амністія учасникам повстання, за реєстровцями зберігалося право обирати старшого (гетьмана), але його мав затверджувати король чи коронний гетьман Польщі.

Козацькі привілеї були чинними лише на державних (коронних) землях (так званих королівщизнах) і не діяли в маєтках та церковних землях, з яких вони мали виселитися протягом 12 тижнів. Козакам заборонялося вступати в зносини з іноземними державами, робити походи у татарські і турецькі володіння. Гетьман Михайло Дорошенко склав присягу на вірність польській державі й провів демобілізацію козаків. В реєстр попали так звані «статечні», тобто лояльні, заможніші козаки, поза реєстром опинилася козацька «голота» («випищики»), приблизно 40 тисяч чоловік. Вони мали повернутися у попередній стан (селянський чи міщанський), або помиритися з панщиною, проте більшість з них пішла протертим шляхом на Запоріжжя, де Дорошенко розмістив свою залогу з Іваном Кулагою на чолі (1 тисяча чоловік) для боротьби з нереєстровими козаками.

Для забезпечення «порядку» та складання нового реєстру Конєцпольський залишив на Подніпров'ї 15-тисячне військо під начальством Казановського. Воно мало стояти у Києві, Василькові, Трипіллі, Ржищеві, Стайках і Фастові і стояти доти, «покасеста козаки розберутця в 6000», — писали у своїй реляції в Москву путивльські воєводи.

Реєстр склали в призначений термін. Майже одночасно реєстрове військо було поділене на шість полків — Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

1 — 2 червня, 1652 року.

Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія)

Битва під П'яткою (23 січня—30 січня 1593)

«Леітургіаріон» «Служебник» Требника» Катехізис), «Евхологіон»

Роставицька угода — угода, підписана між українською козацькою делегацією на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, з одного боку, і коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, з іншого, про підпорядкування реєстрових козаків польсько-шляхетському урядові.

Угода укладена в жовтні 1619 року на річці Роставиці поблизу містечка Паволочі (нині село Попільнянського району Житомирської області).

В основу Раставицької угоди було покладено умови Вільшанської угоди 1617 року. За Раставицькою угодою:

• козацьке військо, яке нараховувало 20 тисяч чоловік, зменшувалося до 3 тисяч;
• усі козаки, які вступили до війська протягом останніх 5 років, виключалися з реєстрового війська і мусили повернутися під владу панів і державців;
• реєстрові козаки повинні були виселитися з маєтків шляхти та духовенства, інакше вони перетворювалися на кріпаків. Їм дозволялося жити тільки в королівських (державних) маєтностях;
• реєстровці мали утримувати залогу на Запорожжі. Їм встановлювали платню 40 тисяч золотих;
• козацька старшина зобов'язалася знищити човни, покарати козаків, які брали участь в останніх морських походах на Крим і Туреччину, і погодитися на кандидатуру гетьмана, якого призначить польський король.

На початку національно-визвольної війни постала проблема державно-політичного устрою України. Б. Хмельницький висунув власну програму розбудови Української козацької держави. У будівництві Української держави Б.Хмельницький синтезував ідею старої княжої України-Руси з новою ідеєю козацької державності. Одночасно він врахував і практику тогочасних європейських держав. Українська держава одержала назву Військо Запорізьке.

Межі території держави включали Київське, Брацлавське, Чернігівське, частину Волинського ВОЕВОДСТВ та Білої Русі. Основою держави була територія від Случа і Дністра на заході і аж до Московського кордону на сході.

Найвищим органом влади вважалися загальнокозацькі збори, фактично органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана, яка вирішувала всі питання державної ваги.

Головою виконавчої влади був гетьман, який очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку раду. Гетьманською резиденцією було м. Чигирин.

При гетьмані діяв уряд — Генеральна канцелярія, до складу якої входили генеральні старшини, яких обирали на козацькій раді (генеральний писар, генеральний суддя, осавули, генеральний хорунжий, довбиш, генеральний обозний, військовий підскарбій, товмач, кантарлей).

В Україні склалася судова система. До її складу входили полкові суди, сотенні відносні. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя.

Уся "Держава Війська Запорізького" була поділена на полки, сотні, волості (16 полків та 272 сотні).

Українська держава мала власні збройні сили: козацьке військо, основою якого були реєстрові козаки.

У державі складалася власна фінансова система. Є відомості про карбування власних українських грошей. Були створені фінансові органи - Державний скарб Війська Запорізького. Існувала система мит і податків. Українська держава мала власну символіку: прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом.

Національно-визвольна війна українського народу призвела і до значних соціально-економічних змін. Так, на українських землях було ліквідовано магнатське та шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарювання, кріпацтво, селяни стали вільними і отримали право спадкового володіння землею. Значний прошарок населення складали козаки, які були звільнені від багатьох податків, мали право власності на землю, користувалися пільгами в занятті торгівлею та промислами.

Відбувся також процес збагачення козацької старшини і перетворення її в панівну верству суспільства.

В часи Хмельниччини адміністративний поділ Гетьманщини повторював структуру Війська Запорозького і відповідав ієрархії бойових підрозділів, забезпечуючи швидку мобілізацію козацтва^[3]. Найнижчою територіальною і військовою одиницею був курінь, до якого входило декілька десятків козаків певного населеного пункту. Очолював курінь виборний курінний отаман, а місцеву громаду, що забезпечувала його, — виборний війт. Курені об'єднувалися у сотні, що складалися з декількох 200–300 вояків. Їхніми центрами були сотенні містечка. Військовими питаннями сотні керував призначений полковником сотник, а цивільними — городовий отаман разом із органами міщанського самоврядування. Сотня мала власну сотенну старшину — осавула, писаря і хорунжого. Найвищою адміністративно-територіальною одиницею Гетьманщини був полк. Він складав з декількох сотень й очолювався полковником, що призначався гетьманом. Центром полку було полкове місто, в якому цивільними справами завідував городовий отаман, а міщанськими — органи самоврядування. В ньому засідала полкова адміністрація — осавул, обозний, суддя, писар, хорунжий. Кількість полків не була сталою, коливаючись від 16 і більше. Автономною одиницею в складі Гетьманщини була Запорозька Січ, котра підлягала безпосередньо гетьману, не входячи до жодного з полків і обираючи власного кошового отамана^[3].

 

Полки за Крипякевичем

На 1649 рік в Гетьманщині нараховувалося 21 полк.

Білоцерківський полк Борзнянський полк Брацлавський полк Гадяцький полк Іркліївський полк Ічнянський полк Кальницький полк Канівський полк Київський полк Корсунський полк Лубенський полк

Могилівський полк Паволоцький полк Переяславський полк Полтавський полк Прилуцький полк Сосницький полк Уманський полк Черкаський полк Чернігівський полк Чигиринський полк Запорозька Січ

Після Андрусівського розколу та скасування полкового устрою на Правобережжі, Гетьманщина продовжила існувати лише на Лівобережжі. На 1712 рік вона складалася з 10 полків:

Система влади в Гетьманщині була закладена під час Хмельниччини. В середині 17 століття вона нагадувала військову диктатуру з елементами народовладдя^[3]. З кінця 17 століття ця система еволюціонувала в бік монархічно-республіканської системи зразка Речі Посполитої.

Головою держави був гетьман. Він обирався пожиттєво на військовій козацькій раді загальним, відкритим голосуванням. Гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів.

Верхівку влади складала генеральна старшина. В часи Хмельниччини її називали військовою старшиною. До її складу входили наказний гетьман, обозний, суддя, писар, два осавули, хорунжий і бунчужний, підскарбій. Генеральний писар керував Генеральною військовою канцелярією, що виконувала роль уряду Гетьманщини. Генеральний обозний займався військовими питаннями. Генеральні судді завідували Генеральним судом, центральною апеляційною інстанцією країни, що виникла на основі колишнього гетьманського суду. Генеральний підскарбій відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію. Осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських генерал-ад'ютантів^[3]. Генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган — Раду старшини.

Джерелом влади і захисником суверенітету держави були виключно представники козацького стану. Решта станів були усунені від державного управління. Деякі міста та монастирі користувалися самоврядуванням.

Гетьманщина поєднувала в собі риси як республіканського, так і авторитарного ладу. Вищу влада представляли три органи - Генеральний військовий рада, гетьман і рада генеральної старшини. При правлінні гетьманів Хмельницького, Виговського і Мазепи, в Гетьманщині намітилася тенденція до утвердження монархічного режиму. Незважаючи на те, що вищим органом влади в Гетьманщині був Генеральний військовий рада, але гетьман і генеральна старшина, як правило, вміло маніпулювала цією порадою і значення останнього поступово зменшувалася. Цьому сприяв і порядок прийняття рішень Генеральною радою: натовп піднімала руки, шаблі, підкидала шапки (через що згода часто визначали "на око"); застосовувалася