Методологія профілактики наркотизму

Основні напрями профілактики в сфері наркотичної залежності:

• Консультування — до цього напряму в нашій країні належить первинна профілактика наркотизму. Реалізується, головним чином, без участі правоохоронних органів.
• Втручання — до цього напряму належить вторинна і третинна профілактика наркотизму. Реалізується за участю правоохоронних органів, установ, які здійснюють лікування і реабілітацію наркозалежних.

Профілактика, за визначенням ВООЗ, — це дії, спрямовані на зменшення можливості виникнення захворювання або порушення, на переривання або уповільнення прогресування захворювання, а також на зменшення непрацездатності. У більш широкому контексті — це різнобічна діяльність, що перешкоджає поширенню нелегальних наркотиків у суспільстві. Профілактика наркотизму охоплює достатньо широке коло напрямів діяльності.

На сьогодні в Україні, як і в усьому світі, переважає медична модель профілактики. Відповідно до сучасної класифікації ВОЗ, розрізняють первинну, вторинну і третинну профілактику.

Первинна профілактика спрямована на попередження розвитку захворювань, і в наркології включає заходи боротьби зі шкідливим для здоров’я вживанням алкоголю, наркотичних й інших психоактивних токсичних речовин. Е. А. Бабаян вказував на те, що класифікація ВООЗ применшує значення первинної профілактики, а тільки вона, на його думку, є справжньою. Відповідно до запропонованої ним класифікації, первинна профілактика розділяється на радикальну і ранню.

Радикальна профілактика передбачає зміну соціально-культурних умов життя населення (пропаганда здорового способу життя, спорт, санітарне просвітництво тощо) і заходи, що забороняють і контролюють споживання і поширення алкоголю, наркотичних й інших психоактивних токсичних речовин.

Рання профілактика містить у собі як виявлення осіб, які зловживають без залежності, так і попередження розвитку залежності.

Методи раннього або своєчасного виявлення фактів адиктивної поведінки можуть істотно вплинути на подальший її розвиток завдяки своєчасному втручанню. Методологічно вони виконують завдання інформування батьків, а також співробітників освітніх та інших установ про різноманітні ознаки вживання адиктивних речовин. Крім того, сюди належить й інформація про те, що необхідно робити, якщо дитина, учень почали вживати адиктивні речовини.

Вчені В. Ф. Єгоров, А. Г. Врублевський, К. Е. Воронін запропонували розрізняти профілактику залежно від поля діяльності, і на цій підставі до первинної профілактики відносять заходи, які адресуються всьому населенню: від системи заборон і покарань до санітарного просвітництва.

Нині первинна профілактика в наркології використовує три основних методи:

1. Систему заборон і покарань.
2. Санітарне просвітництво.
3. Виявлення контингентів високого ризику розвитку адиктивної поведінки (проте А. Є. Лічко і В. С. Бітенський вважають останній лише допоміжним прийомом).

Особливо слід зазначити, що ВОЗ під первинною профілактикою розуміє зміну соціальних умов, що призводять до розвитку хвороби, і лікарі-наркологи цілком обґрунтовано доходять висновку, що «медицина сьогодні впливати на соціальні умови не в змозі… і лікарі первинною профілактикою займатися не можуть». Первинну профілактику ще називають «соціальною профілактикою», тому що вона впливає на комплекс соціальних умов, які сприяють збереженню і розвитку здоров’я, запобігаючи несприятливому впливу чинників соціального та природного середовища. Таким чином, до первинної профілактики можна відносити як заходи, які запобігають виникненню наркотизму, так і заходи, які підвищують власний опір індивіда до наркотизму.

Вторинна профілактика спрямована на затримку розвитку хвороби. У наркології вона містить у собі як ранню діагностику залежності і своєчасне її лікування, так і сукупність заходів для запобігання рецидивів після лікування разом із спеціальним протирецидивним лікуванням. Е. А. Бабаян вважає вторинну профілактику умовною, тому що вона спрямована або вже на виявлення ранніх стадій захворювання — «спізніла» профілактика, або на запобігання рецидивів — «пізня» профілактика.

У класифікації за полем діяльності до вторинної профілактики відносять заходи, спрямовані на виявлення групи ризику.

Третинна профілактика спрямована на запобігання інвалідності, головним чином, шляхом реабілітаційних заходів. У наркології охоплює дуже тяжкі випадки, зокрема, пов’язані з кількаразовими рецидивами та безуспішним лікуванням. Е. А. Бабаян третинну профілактику відніс до умовної і примусове лікування хронічних випадків назвав «термінальною» профілактикою.

У класифікації за полем діяльності третинна профілактика застосовується до тих, хто вже вживає (зі шкідливими для здоров’я наслідками) алкоголь, наркотичні й інші психоактивні токсичні речовини.

Залежно від покладених у основу принципів, можна назвати декілька класифікацій профілактики наркотизму.

За економічними механізмами:

• зниження пропозиції адиктивних речовин;
• зниження попиту на адиктивні речовини.

Зниження пропозиції — supply reduction — відбувається в основному через зменшення можливостей придбати наркотик або іншу адиктивну речовину потенційним споживачем. В ідеалі ця стратегія спрямована на повне вилучення наркотиків із незаконного обігу. І, незважаючи на практичну недосяжність цієї мети, зниження пропозиції забезпечується за рахунок збільшення ціни наркотику на вулиці за допомогою класичних ринкових сил. Слід зазначити, що попит на наркотики є досить гнучким і відповідає змінам ціни. Звідси — успішне зниження пропозиції може, у принципі, знизити попит. Тут традиційно використовуються бар’єрні методи кримінального-політичного характеру. Проте необхідно мати на увазі той факт, що наркоман скоріше буде скорочувати споживання продуктів харчування, або буде вдаватися до злодійства й інших незаконних способів одержання матеріальних засобів, щоб придбати наркотик за вищою ціною, ніж зменшить його споживання.

Зниження попиту — demand reduction. Сюди належать як зусилля, спрямовані на недопущення первинного прийому наркотику, так і на зниження шкоди й несприятливих наслідків вживання наркотиків для наркозалежних громадян і суспільства в цілому. Об’єктом тут є як споживачі наркотиків, так і ті, хто ще не почав їх вживати. У першому випадку проводяться заходи лікувально-реабілітаційного характеру, що мають на меті усунути потребу в адиктивній речовині у її споживача. У другому випадку зусилля спрямовані на формування адекватної установки на запобігання первинного прийому наркотиків. Тут використовуються в основному освітні методи, які формують потребу в здоровому способі життя, а також ЗМІ та глобальна мережа Інтернет.

За методами:

• Освітні — спрямовані на підвищення рівня поінформованості різноманітних груп населення про несприятливі (соціальні, медичні тощо) наслідки вживання адиктивних речовин.
• Бар’єрні — спрямовані на утруднення і припинення надходження в життєве середовище споживачів адиктивних речовин та рекламної інформації щодо них.

За цілями:

• Спрямовані на запобігання поширення наркотизму й доступності адиктивних речовин (drug enforcement).
• Спрямовані на зниження шкоди та несприятливих наслідків від вживання адиктивних речовин для залежних осіб і суспільства (harm reduction, risk minimization).

За кінцевими цілями можна розрізняти методи профілактики й у такий спосіб:

• Методи, які мають на меті повне утримання від вживання адиктивних речовин (повна абстиненція). Такі цілі, наприклад, ставлять перед собою в США й Австралії.
• Методи, спрямовані на «помірне споживання» або часткове утримання від вживання адиктивних речовин (часткова абстиненція). У Голландії метою превентивної діяльності вважається зниження ризику від вживання «важких» наркотиків, в Англії — вміння відповідально вживати адиктивні речовини.

За групами населення — «мішенями» профілактики:

• Методи, які мають своєю «мішенню» потенційних споживачів адиктивних речовин (головним чином — підлітків і молодь).
• Методи, які мають своєю «мішенню» наставників — тобто ті групи населення, які виконують стосовно потенційних споживачів функції навчання і контролю, у першу чергу батьків, вчителів, лікарів, просто людей зрілого віку, які мають антинаркотичні установки.
• Методи, які мають своєю «мішенню» епізодичних споживачів адиктивних речовин.
• Методи, які мають своєю «мішенню» активних споживачів адиктивних речовин із залежністю, що цілком сформувалася, і близьких до них людей (батьків, друзів тощо).

За загальними принципами впливу на соціум:

• Конструктивні — спрямовані на формування «таких установок і значеннєвої орієнтації особистості, за яких адиктивні речовини не є цінностями», тобто ті, що посилюють вплив «захисних чинників», їх ще називають чинниками антиризику.
• Деструктивні — спрямовані на руйнацію або зміну соціальних установок (спонтанних атитюдів) на споживання адиктивних речовин, тобто ті, що зменшують вплив «чинників ризику».