У випадках, передбачених законом, посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють також і інші повноваження.

Т6

Вища кваліфікаційна комісія суддів України

 

Вища кваліфікаційна комісія суддів України є постійно діючим органом у системі судоустрою України. Статус, склад, повноваження та інші питання, пов'язані з її діяльністю, регулюються Законом України 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" (розділ VI, глава 2). До складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України входять одинадцять членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше двадцяти років. Зокрема:

 

o шість суддів, які призначаються з'їздом суддів України;

 

o дві особи, які призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;

 

o одна особа, яка призначається Міністром юстиції України;

 

o одна особа, яка призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

 

o одна особа, яка призначається Головою Державної судової адміністрації.

 

Строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії становить три роки. Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження члена Комісії два строки підряд.

 

Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів на час здійснення повноважень відряджаються до Комісії і не можуть виконувати професійні обов'язки за основним місцем роботи. За ними на час здійснення повноважень зберігаються статус та місце роботи.

 

До складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не можуть бути призначені народні депутати, члени Кабінету Міністрів України, голови судів, їх заступники, секретарі судових палат, члени Ради суддів, Вищої ради юстиції, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, а також посадові особи, які мають дисциплінарне стягнення.

 

Закон визначив повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів відповідно до яких вона:

 

o веде облік даних про кількість посад судді у судах загальної юрисдикції, в тому числі і вакантних;

 

o веде облік даних про кількість адміністративних посад у судах загальної юрисдикції та негайно повідомляє відповідну раду суддів, Вищу раду юстиції про вакантну посаду голови суду, заступника голови суду;

 

♦ проводить добір кандидатів на посаду судді вперше, в тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит;

 

♦ вносить до Вищої ради юстиції рекомендацію про призначення кандидатів на посаду судді для подальшого відповідного подання Президентові України;

 

♦ надає рекомендацію про обрання на посаду судді безстроково або відмовляє у наданні такої рекомендації;

 

♦ визначає потреби у державному замовленні на професійну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України;

 

♦ приймає рішення про відсторонення судді від посади у зв'язку із притягненням його до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України;

 

♦ розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження;

 

♦ приймає рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовує дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів;

 

♦ приймає рішення про дострокове зняття застосованого до судді дисциплінарного стягнення;

 

♦ здійснює інші повноваження, передбачені законом.

 

Для здійснення своїх повноважень Вища кваліфікаційна комісія має право витребувати та одержувати необхідну інформацію від суддів, Державної судової адміністрації України, органів суддівського самоврядування та інших судових органів, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян та окремих фізичних осіб. Ненадання інформації тягне за собою відповідальність, установлену законом.

 

Організація роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів регулюється ст. 94 Закону. Вища кваліфікаційна комісія суддів України обирає зі свого складу голову Комісії, одного заступника голови та секретаря.

 

На голову Комісії покладаються обов'язки організації роботи Комісії, визначення обов'язків заступника, проведення засідань. Секретар Комісії здійснює підготовку засідань та забезпечує діловодство.

 

Засідання Комісії проводяться відкрито і гласно, крім випадків, установлених законом.

 

Для здійснення перевірки даних щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України діє автоматизована система визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів, який проводитиме таку перевірку. Положення про цю систему затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією.

 

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має право ознайомлюватися з матеріалами, поданими на розгляд Комісії, брати участь у їх дослідженні та перевірці, наводити свої мотиви та міркування, подавати додаткові документи з питань, що розглядаються, висловлювати письмово окрему думку щодо рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

 

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідно до ст. 97 Закону може бути оскаржене до суду. У той же час, як зазначено у ст. 77 Закону, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову у рекомендації кандидата для обрання на посаду судді безстроково може бути оскаржено до Вищої ради юстиції у порядку, встановленому Законом України від 15.04.1998 р. "Про Вищу раду юстиції".

 

При Вищій кваліфікаційній комісії суддів України створюється Національна школа суддів України, яка є державною установою, що забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для судової системи та займається науково-дослідною діяльністю. На неї не поширюється законодавство про вищу освіту. Вона здійснює свою діяльність відповідно до Закону та статуту, який затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Вона ж призначає ректора і за його поданням-проректорів.

 

Завданням Національної школи суддів є практична підготовка кандидатів на посаду судді, підготовка суддів, яких призначено на посаду вперше або обрано безстроково, періодичне навчання суддів з метою підвищення рівня кваліфікації, підготовка працівників апарату судів, проведення наукових досліджень з питань удосконалення судочинства; вивчення міжнародного досвіду організації діяльності судів, науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.

 

Отже, Вища кваліфікаційна комісія суддів України відіграє важливу роль у формуванні суддівського корпусу та забезпеченні відповідного кваліфікаційного рівня суддів.

 

Т8

Склад Конституційного Суду України та порядок призначення суддів Конституційного Суду України, їх повноваження та гарантії діяльності

 

Конституційний Суд України складається із вісімнадцяти суддів. Президент України, Верховна Рада та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.

 

Президент проводить консультації з Прем'єр-міністром та міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України.

 

Особа вважається призначеною на посаду судді конституційного Суду України після видання про це відповідного Указу Президента України скріпленого підписами Прем'єр-міністра і Міністра юстиції України

 

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає на цю посаду іншу особу.

 

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду таємним голосуванням. Пропозиції щодо кандидатур на ці посади вносить Голова Верховної Ради, а також не менше як одна четверта народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради; при цьому депутат має право поставити підпис про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної Ради подає висновки Верховній Раді щодо кожної кандидатури на посаду.

 

Призначеними на посади суддів вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини з них - від конституційного складу Верховної Ради. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідну для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатур проводиться повторне голосування.

 

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду, який призначався Верховною радою України, Верховна Рада у місячний строк призначає на цю посаду іншу особу.

 

За результатами голосування Головою Верховної Ради підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду.

 

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для включення в бюлетені. Голосування проводиться таємно.

 

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який одержав більшість голосів від кількості обраних делегатів з'їзду суддів України.

 

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався з'їздом суддів України, з'їзд суддів у тримісячний строк призначає на цю посаду іншу особу.

 

Головуючий і секретар з'їзду підписують рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду.

 

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно.

 

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років і володіє державною мовою.

 

Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

 

Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради, яке проводиться за участю Президента, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження.

 

Суддя Конституційного Суду України при відправленні своїх обов'язків на засіданні суду повинен бути одягнений у мантію та мати нагрудний знак.

 

Суддя Конституційного Суду України в межах своїх повноважень здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ. Має право витребувати від Верховної Ради, Президента, прем'єр-міністра, Генерального прокурора, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, політичних партій, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, які готуються до розгляду в Конституційному Суді України.

 

Суддя Конституційного Суду України має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді лише з тих справ, у яких уже прийнято рішення чи дано висновок Конституційним Судом України.

 

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі закінчення строку призначення, досягнення ним шістидесятирічного віку, неможливості виконувати повноваження за станом здоров'я, порушення вимог щодо несумісності, порушення присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо, припинення його громадянства, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, а також у разі подання ним заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням.

 

Суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта і помічника, які є державними службовцями і виконують його доручення зі справ конституційного провадження.

 

Судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються Законом України від 16.10.1996 р. "Про Конституційний Суд України", іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, які є предметом розгляду Конституційного Суду. Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною. Він не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради до винесення обвинувального вироку судом.

 

Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в Конституційному Суді та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. Повноваження Конституційного Суду України та організація його роботи

 

У статті 13 Закону України від 16.10.1996 р. "Про Конституційний Суд України" визначено повноваження Конституційного Суду України. Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновки у справах щодо:

 

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента та Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

 

2) відповідності Конституції чинних міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

 

3) дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України;

 

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

 

5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам ст. 157 і 158 Конституції України;

 

6) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України.

 

Закон закріпив межі повноважень Конституційного Суду України, зазначивши, що до його повноважень не належить вирішення питань щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

 

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів чи інших правових актів цілком чи в окремій частині є: невідповідність їх Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

 

Очолює Конституційний Суд України та організовує його діяльність Голова Конституційного Суду України, який обирається зі складу суддів Конституційного Суду таємним голосуванням лише на один трирічний термін. До його повноважень віднесено:

 

o організація роботи колегій суддів Конституційного Суду України, комісій та Секретаріату Конституційного суду України;

 

o скликання і проведення засідань, пленарних засідань Конституційного Суду України;

 

o розпорядження бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду України відповідно до кошторису, затвердженого Конституційним Судом України;

 

o здійснення інших повноважень, передбачених Законом України від 16.10.1996 р. "Про Конституційний Суд України" та актами Конституційного Суду України, що регламентують організацію його внутрішньої роботи.

 

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України здійснює Секретаріат Конституційного Суду України.

 

Конституційний Суд на своєму засіданні створює з числа суддів Конституційного Суду України постійні комісії, які є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Положення про постійні комісії затверджуються на пленарному засіданні Конституційного Суду України; на пленарних засіданнях можуть створюватись тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі за участю фахівців у відповідних галузях права.

 

Конституційний Суд України має друкований орган "Вісник Конституційного Суду України".

 

У складі Конституційного Суду України створюються колегії суддів, про повноваження яких йтиметься мова далі.

 

Форми звернення до Конституційного Суду України

 

Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення.

 

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам ст. 157 і 158 Конституції України, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції та законів України.

 

Закон встановлює вимоги до оформлення конституційного подання та конституційного звернення.

 

У конституційному поданні зазначаються:

 

o повне найменування органу, посадової особи, які направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та Закону України від 16.10.1996 р. "Про Конституційний Суд України";

 

o відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

 

o повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (його окремих положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

 

o правове обґрунтування тверджень щодо конституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

 

o дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

 

o перелік документів і матеріалів, що додаються. Конституційне подання, документи та інші матеріали до

 

нього додаються у трьох примірниках.

 

Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках передбачених п. 1 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, не менше сорока п'яти депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

 

Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктами 2-6 ст. 13 Закону є:

 

o за п.п. 2, 6 - Президент України;

 

o за п.п. 3, 5, 6 - Верховна Рада України;

 

o за п.2 - Кабінет Міністрів України;

 

o за п. 4 - Президент України, не менше сорока п'яти народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

 

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

 

У конституційному зверненні зазначаються:

 

o прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва чи місцезнаходження юридичної особи;

 

o відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

 

o статті (окремі положення) Конституції або закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;

 

o обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції або законів України;

 

o дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

 

o перелік документів і матеріалів, що додаються. Конституційне звернення, документи та інші матеріали до

 

нього додаються у трьох примірниках.

 

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадку, передбаченому п. 4 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

 

Конституційне подання та конституційне звернення можуть бути відкликані за письмовою заявою суб'єкта, який його направив до Конституційного Суду України, в будь-який час до дня розгляду на його пленарному засіданні. Процесуальна ухвала про припинення провадження у справі у зв'язку з цим приймається на засіданні Конституційного Суду України.

 

Провадження по справі не може бути припинено внаслідок скасування акта, який є органом, що його видав, у разі якщо на розгляді зазначеної справи наполягає один із суб'єктів права на конституційне подання.

 

Відкликання конституційного подання не допускається у справах за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України актів Кабінету Міністрів України.

 

Підставами для відмови у відкритті конституційного провадження у справі в Конституційному Судів України є:

 

o відсутність встановленого Конституцією України, Закону України "Про Конституційний Суд України" права на конституційне подання, конституційне звернення;

 

o невідповідність конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України та названим Законом;

 

o наявність рішення Конституційного Суду України щодо конституційності аналогічного за змістом та юридичною силою акта, ухвали про відмову у відкритті провадження або припинення провадження щодо такого акта;

 

o непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні.

 

Конституційний Суд України приймає рішення про відмову у відкритті провадження за конституційним поданням Президента України у справі щодо відповідності Конституції акта Кабінету Міністрів України у разі, якщо питання щодо відповідності Конституції України такого акта було предметом розгляду Конституційного Суду України, за наслідками якого він прийняв ухвали про відмову у відкритті провадження, про припинення конституційного провадження або про визнання акта Кабінету Міністрів України таким, що відповідає Конституції України.

 

 

Т9

Вища рада юстиції України

 

Значну роль у формуванні суддівського корпусу відіграє Вища рада юстиції України. її було створено 15 січня 1998 року, тоді ж прийнято Закон України "Про Вищу раду юстиції". Відповідно до Закону Вища рада юстиції України є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

 

До повноважень Вищої ради юстиції, як зазначено у ст. 131 Конституції України та Законі України від 15.01.1998 "Про Вищу раду юстиції", відноситься:

 

o внесення Президенту України подання про призначення суддів на посаду або звільнення їх з посад;

 

o прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

 

o здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.

 

Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а Всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів.

 

Крім того, до складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

 

На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодше тридцяти п'яти і не старше шістдесяти років, який проживає в Україні не менше десяти останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років. Строк повноважень членів Вищої ради юстиції становить шість років. Перелічені вимоги не поширюються на осіб, які входять до складу Вищої ради юстиції за посадою.

 

Вплив на членів Вищої ради юстиції у будь-який спосіб забороняється.

 

Вища рада юстиції приймає такі акти:

 

o подання про призначення суддів;

 

o подання про звільнення з посади суддів;

 

o рішення про порушення вимог щодо несумісності;

 

o рішення про дисциплінарну відповідальність;

 

o рішення по скарзі на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності;

 

o рішення про звільнення члена Вищої ради юстиції у випадках, передбачених законом.

 

o Вища рада юстиції приймає такі процедурні акти:

 

o ухвали про відкриття дисциплінарного провадження;

 

o ухвали про відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність;

 

o рішення про відмову в поданні про призначення;

 

o рішення про відвід (самовідвід) члена Вищої ради юстиції;

 

o інші процедурні акти, необхідні для здійснення функцій Вищої ради юстиції.

 

Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідальності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і заступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів у разі порушення ними присяги.

 

Вища рада юстиції може накласти на цих суддів такі стягнення, як догана або пониження кваліфікаційного класу.

 

Вища рада юстиції може прийняти рішення про невідповідність судді займаній посаді і надіслати це рішення до органу, який призначив чи обрав суддю.

 

Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

 

Скаргу на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у справі про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути подано до Вищої ради юстиції не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення судді такого рішення. Якщо строк подачі скарги був порушений з поважних причин, то Вища рада юстиції може його продовжити, а у разі необхідності провести додаткову перевірку обставин та матеріалів справи - не пізніше трьох місяців з дня надходження скарги. Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. Розгляд дисциплінарної справи щодо судді за його відсутності допускається лише у разі його нез'явлення на засідання Вищої ради юстиції без поважних причин. Після розгляду скарги Вища рада юстиції може прийняти одне із рішень:

 

o задовольнити скаргу судді, скасувати рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності і закрити дисциплінарне провадження;

 

o задовольнити скаргу повністю або частково і змінити рішення відповідної кваліфікаційної комісії;

 

o залишити скаргу баз задоволення, а рішення відповідної кваліфікаційної комісії - без зміни.

 

Вища рада юстиції розглядає скарги прокурорів на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

 

Строк подачі прокурором скарги, підстави продовження строку, процедура розгляду скарги на засіданні Вищої ради юстиції та рішення, які приймаються за результатами її розгляду аналогічні тим, що встановлені при розгляді скарг суддів.

 

 

Т10

ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

 

1. Поняття прокуратури України

 

У державному механізмі України прокуратура виступає як самостійний інститут державного ладу, який реалізує покладені на нього Конституцією та законами України функції у взаємодії з іншими органами державної влади.

 

Термін "прокуратура" (від лат. рrocuro - піклуюсь, керую) означає державний орган, що здійснює нагляд за точним виконанням законів, законності й для притягнення до суду правопорушника.

 

У ряді країн прокуратура функціонує в системі органів виконавчої (Данія, Єгипет, Італія) та судової влади (Грузія. Литва та sн.) і навіть існує у вигляді органу, що підзвітний і підконтрольний вищим колегіальним державно-партійним органам держави (Китай, Куба, Північна Корея), або ж взагалі відсутня (Ватикан, Катар, Кувейт). Утім у переважній більшості країн світу, як і в Україні, прокуратура не відноситься до законодавчої, виконавчої чи судової влади. У науковій та навчальній літературі її іноді відносять до самостійної гілки влади, зокрема контрольно-наглядової, хоча це твердження потребує подальшого обґрунтування.

 

Прокуратура України - це єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову та Інші функції в державі

 

Прокуратура України формується і діє відповідно до загальних засад, визначених Конституцією та законами України. Основними принципами організації та діяльності органів прокуратури є принцип централізації системи органів прокуратури; принцип самостійності й незалежності прокуратури; принцип законності; принцип гласності; принцип колегіальності та єдиноначальства прокуратури тощо.

 

Важливим питанням правової природи органів прокуратури в України є їх система і структура.

 

Відповідно до Конституції України (статті 121. 122) та ст. 6 Закону України "Про прокуратуру", органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, із підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

 

Систему органів прокуратури становлять; Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури.

 

Отже, систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. Територіальні прокуратури створені та функціонують відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані - за предметно-галузевим принципом і функціонують в окремих сферах життєдіяльності. На сучасному етапі система органів прокуратури включає такі спеціалізовані прокуратури: військові, природоохоронні та прокуратури з нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.

 

Закон (ст. 46) передбачає, що прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі й мають вишу юридичну освіту (ч. І ст. 46 Закону). Особи, які вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають "Присягу працівника прокуратури". Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.

 

Особливі вимоги (віковий ценз, наявність визначеного стажу роботи) ставляться до осіб, які призначаються на посади керівників прокуратур. Прокурором АРК, прокурорами областей та прирівняних до них, прокурорами міст Києва та Севастополя призначаються особи не молодші 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років.

 

Міськими, районними і прирівняними до них прокурорами призначаються особи не молодші 25 років зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Це дозволяє уникнути випадків призначення на керівні посади осіб без достатніх знань, практичних навичок та життєвого досвіду.

 

Територіальні, а також інші зазначені вище прокуратури у своїй сукупності становлять злагоджену триланкову систему органів прокуратури. Вишу ланку прокурорської системи в Україні складає Генеральна прокуратура України. Другу ланку системи органів прокуратури утворюють прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (наприклад, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Чорноморського флоту і Військово-Морських сил України). Третю ланку прокурорської системи становлять міські, районні, міжрайонні, районні у містах та інші прирівняні до них прокуратури (наприклад, військові прокуратури гарнізонів).

 

Очолює систему органів прокуратури з притаманними тільки йому повноваженнями Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України.

 

Генеральна прокуратура здійснює керівництво підпорядкованими прокуратурами і безпосередньо виконує особливо важливі завдання щодо здійснення нагляду за додержанням законів. Вона являє собою складну державну структуру, яка організує свою діяльність за територіальним та предметно-галузевим принципами.

 

Генеральний прокурор України, який затверджує відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури України, має першого заступника і заступників.

 

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія як дорадчий орган при Генеральному прокуророві України у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокурора АРК, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.

 

У Генеральній прокуратурі є управління і відділи, які створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не менш пріоритетних напрямів діяльності. Генеральний прокурор має можливість залежно від конкретних завдань корегувати структуру Генеральної прокуратури або її окремих управлінь і відділів.

 

Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним прокурором. Одночасно вони є його старшими помічниками та помічниками. Генеральний прокурор має також старших помічників та помічників з особливих доручень. 2. Функції та повноваження прокуратури України

 

Призначення прокуратури в механізмі держави найбільш повно відображають її функції. Функції прокуратури України являють собою основні напрямки і види діяльності цього органу.

 

Конституція України суттєво обмежила функції, які здійснювала прокуратура згідно зі ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон), а саме: з компетенції прокуратури виключені такі напрями її діяльності, як нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами (так званий "загальний нагляд"), а також розслідування діянь, що містять ознаки злочину (пункти 1,3 ст. 5 Закону).

 

Відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура здійснює такі функції:

 

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

 

2) представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом;

 

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

 

4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

 

Після набрання з 1 січня 2006 р. чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. прокуратура України почала здійснювати функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

 

Конституційні функції прокуратури України мають певні юридичні особливості. Так, функція підтримання державного обвинувачення в суді є однією з пріоритетних функцій прокуратури України. її зміст полягає в публічному обвинуваченні прокурором підсудного і привселюдній вимозі справедливого покарання підсудного; допомозі суду в кваліфікованому вирішенні справи; приверненні уваги громадськості до причин і умов скоєння злочину і пошуку шляхів упередження злочинів.

 

Функція підтримання державного обвинувачення в суді є важливою гарантією забезпечення захисту прав і свобод громадян, а також законних інтересів держави.

 

Важливою функцією прокуратури є й функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

 

Здійснюючи цю функцію, прокуратура України у передбачених чинним законодавством процесуально-правових формах виступає представником законних інтересів особи та держави суді.

 

Підставою представництва у суді Інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

 

Порядок здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді залежить від підсудності справи, в якій прокурор бере участь.

 

Основними, універсальними для більшості видів судочинства формами представництва прокуратури в суді є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушено Інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

 

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спрямований на забезпечення встановленого Конституцією та законами України порядку виявлення й розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, законності здійснення оперативно-розшукової діяльності, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. При цьому прокуратура здійснює правозахисну діяльність в інтересах суспільства, держави, прав і свобод людини, законних Інтересів фізичних і юридичних осіб.

 

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" нагляд за дотриманням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності (ОРД) здійснюється Генеральним прокурором України, прокурором АРК, прокурорами областей, міст Києва і Севастополя.

 

Прокурорський нагляд за ОРД поширюється на оперативні підрозділи органів міліції, органів СБУ, прикордонних військ, Управління державної охорони України, органів податкової служби та інше; нагляд за досудовим слідством поширюється на слідчі підрозділи прокуратури, органів внутрішніх справ, СБУ й податкової міліції, об'єднаних процесуальним поняттям "органи досудового слідства".

 

Функція нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, має дуалістичний характер. Вона покликана забезпечити законність перебування затриманих, заарештованих; осіб, які за вироком суду перебувають у місцях відбування покарань у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі, а також законність діяльності закладів для виконання судових рішень у кримінальних справах і закладів, що застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої свободи громадян.

 

Ця функція прокуратури ґрунтовно відрізняється від інших за методами її здійснення. Прокурор не тільки перевіряє законність правових актів, які видає адміністрація установи виконання покарань, а й здійснює нагляд за законністю всієї діяльності цієї установи.

 

Згідно з вимогами Закону про прокуратуру, прокурорський нагляд здійснюється з метою своєчасного і правильного виконання вироку; належного утримання засуджених у місцях відбування покарання у вигляді арешту, обмеження та позбавлення волі виключно на підставах і в порядку, встановлених чинним законодавством; забезпечення додержання встановлених законодавством України прав і обов'язків засуджених; виконання законодавства про умовно-дострокове звільнення засуджених від відбуття покарання.

 

Новелою конституційного законодавства України є віднесення до функції загального нагляду прокуратури функції забезпечення належного стану додержання прав і свобод людини і громадянина та законів з цих питань (ч. 5 ст. 137 Конституції України). Це завдання прокуратури України логічно розвиває положення ст. 3 Основного Закону про визначення змісту і спрямованості нашої держави правами і свободами людини та їх гарантіями як найвищою суспільною цінністю.

 

З метою здійснення зазначеної функції прокуратура має обмежувати неправомірну або таку, що межує з правопорушенням, дію чи бездіяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб передбаченими Конституцією та законами України засобами в межах своєї компетенції.

 

Загальний нагляд здійснюється Генеральним прокурором та підпорядкованими йому прокурорами стосовно органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. їх посадових і службових осіб, а також щодо організацій, підприємств і установ, незалежно від форми їх власності, службових осіб і в окремих визначених законом випадках - громадян України.

 

Закон України "Про прокуратуру" 1991 року в ст. 5 також визначає ряд основних функцій прокуратури, частина з яких сьогодні втратила своє значення, або, згідно з п. 9 Перехідних положень Конституції України, мають тимчасовий, перехідний характер.

 

Зокрема, Перехідні положення Основного Закону передбачають, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

 

Реалізація п. 9 Перехідних положень Конституції України на сьогодні триває. Тож основними функціями прокуратури України є функції, визначені в ст. 121 Конституції України.

 

Стаття 5 Закону України "Про прокуратуру" закріпила положення, яке забороняє покладати на прокуратуру України функції, не передбачені чинним законодавством.

 

Для виконання прокуратурою України своїх основних функцій чинне законодавство визначає повноваження прокуратури - права і обов'язки органів прокуратури, визначені Конституцією та законами України.

 

За своїм змістом повноваження прокуратури України можуть бути розділені на три основні групи: 1) повноваження у виявленні порушень законів, причин порушень та умов, що їм сприяють; 2) повноваження, спрямовані на усунення порушень законів, причин та умов, що їм сприяють; 3) повноваження у притягненні порушників закону до відповідальності.

 

До першої групи належать такі повноваження: безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, втому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних із перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність", тобто тільки за рішенням суду; у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документам, на підставі яких ці особи затримані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру (ст. 44 Закону); витребування для перевірки рішень, розпоряджень, інструкцій, наказів та інших актів 1 документів, одержання Інформації про стан законності й заходи щодо її забезпечення (п, 2 ч. 1 ст. 20 Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону); вимога від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих та підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих та позавідомчих експертиз (п. З ч. 1 ст. 20 Закону); виклик посадових осіб і громадян для витребування від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону (п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону); перевірка додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та мов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав І виконання ними своїх обов'язків (ст. 44 Закону); розгляд заяв, скарг про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, віднесених до компетенції суду (ч. 1 ст. 12 Закону), особистий прийом громадян (ч. 3 ст. 12 Закону); участь у засіданнях органів державної влади (ст. 9 Закону).

 

До другої групи повноважень прокурора належать: право опротестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад. підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб; вносити подання або протест на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень; давати приписи про усунення очевидних порушень закону; вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; звертатись до суду із заявою про захист прав і законних Інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб; негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

 

До третьої групи повноважень прокурора включені; право порушувати в установленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій з метою захисту інтересів держави і громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або Його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

 

Повноваження прокурорів за умови їх повного та правильного застосування забезпечують ефективність прокурорського нагляду, своєчасність виявлення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, усунення порушень закону, запобігання їм. притягнення винних до відповідальності.

 

Реалізація прокурором зазначених повноважень здійснюється у формі відповідних актів, які є юридичними фактами, що породжують прокурорсько-наглядові правовідносини між прокурором, з одного боку, і відповідними посадовими особами, колегіальними органами підприємств, установ та організацій (а у ряді випадків - і з громадянами) з другого. 3. Акти органів прокуратури

 

Визначені Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. повноваження прокурора у виявленні порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, усунення порушень закону, поновлення порушених прав громадян та юридичних осіб, притягнення порушників закону до відповідальності реалізуються у формі актів, які містять вимоги прокурора.

 

Акти, які виражають повноваження прокурора, можуть бути у формі вимоги (пункти 1, 2, 3 ч. 1 ст. 20 Закону); протесту (п. 1 ч. 2 ст. 20 Закону); повістки (п. 4 ч. 1 ст. 20. ч. 1 ст. 28 Закону); припису (п. 4 ч. 2 ст. 20, ст. 22 Закону); подання (пункти 2. 5 ч. 2 ст. 20, ст. 23 Закону); заяви до суду (п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону): постанови (п. З ч. 2 ст. 20 Закону) тощо.

 

Основними вимогами до цих актів є: своєчасність, точність і достовірність фактів, що наведені в них; юридична обґрунтованість та вичерпне вмотивування, правильність вибору адресата. Крім того, у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким 1 яке положення закону порушено, у чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення (ст. 25 Закону).

 

Актам органів прокуратури властивий певний дуалізм, обумовлений функціями прокуратури. За своїми юридичними властивостями акти органів прокуратури поділяються на: загально-наглядові та процесуальні акти.

 

До загальнонаглядових актів органів прокуратури відносяться протести, приписи, подання і постанови. Ці акти приймаються й реалізуються у процесі здійснення прокурорами функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів державними органами, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, а також посадовими особами і громадянами; реалізації функції нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Зазначені акти мають на меті запобігання порушенню законів, а у разі здійснення такого порушення - усунення як самого порушення закону, так і його негативних наслідків.

 

До процесуальних актів органів прокуратури належать постанови, протоколи, касаційні та окремі подання, вказівки і доручення слідчому та органам дізнання тощо. Ці акти приймаються й реалізуються прокурорами у процесі здійснення ними функцій нагляду за дотриманням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями із застосуванням оперативно-розшукової діяльності, функції розслідування кримінальних справ та під час розгляду цивільних і господарських спорів, а також адміністративних справ.

 

Для кожного виду актів органів прокуратури існують спеціальні умови його застосування, тобто правовий режим акта прокуратури. Так. у разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта чи дії незаконними. Наприклад, протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у 10-денний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

 

Установивши, що опротестований прокурорський акт органу, рішення або дія посадової особи не відповідають вимогам закону, суддя постановляє рішення про задоволення вимог заявника, визнання акта органу (рішення чи дії посадової особи) незаконними та про його скасування. Якщо буде встановлено, що опротестований акт, рішення або дія посадової особи не суперечать вимогам закону, суддя постановляє рішення про відмову у задоволенні заяви.

 

Прокурор також має право в необхідних випадках давати доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання, внутрішніх справ, національної безпеки, податкової служби, митної служби проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок із метою усунення порушень закону та забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки злочину.

 

Прокурор також дає згоду або подає до суду подання про проведення обшуку житла чи іншого володіння, про виїмку документів, що становлять державну та/або банківську таємницю, про накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку; про огляд і виїмку кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, та в інших випадках, передбачених у Кримінально-процесуальному кодексі України.

 

При цьому рішення прокурора, які обмежують права громадян, можуть бути оскаржені в суді (розділ II Конституції України).

 

Спеціальний правовий режим актів прокуратури існує й щодо інших видів цих відомчих актів.

 

 

Т11

Органи внутрішніх справ України, основні напрямки їх діяльності

 

Органи внутрішніх справ займають особливе місце в системі правоохоронних органів України. Це пов'язано в першу чергу з тим, що вказані органи:

 

1) мають досить великий обсяг і складну компетенцію при здійсненні правоохоронної діяльності;

 

2) несуть основний тягар боротьби зі злочинністю, профілактикою і запобіганню злочинам;

 

3) є найчисленнішими серед правоохоронних органів України.

 

Правовою основою діяльності органів внутрішніх справ

 

є:

 

а) Конституція України;

 

б) закони України:

 

- "Про міліцію";

 

- "Про внутрішні війська МВС України";

 

- "По оперативно-розшукову діяльність;

 

- Кримінально-процесуальний кодекс України;

 

- Кодекс про адміністративні правопорушення;

 

в) підзаконні нормативні акти:

 

o постанови Верховної Ради України;

 

o укази Президента України;

 

o постанови Кабінету Міністрів України;

 

o накази та інші нормативні акти МВС України;

 

г) міжнародні договори та інші міжнародні акти, ратифіковані Верховною Радою України, з питань правоохоронної діяльності.

 

Органи внутрішніх справ мають свою структуру і побудовані відповідно до державного та адміністративно-територіального устрою України та за функціональними ознаками. Так, вони поділяються на центральні та місцеві.

 

Загальне керівництво органами внутрішніх справ здійснює Міністерство внутрішніх справ України (МВС).

 

Місцевими органами є:

 

- Головні управління МВС України в Автономній республіці Крим, Київській області та м. Києві;

 

- управління МВС України в областях, м. Севастополі;

 

- міські управління у МВС України в областях;

 

- районні відділи УМВС України в областях;

 

- районні відділи міських управлінь УМВС України в областях.

 

За функціональною ознакою до вказаних органів відносяться:

 

o міліція;

 

o органи внутрішніх справ на транспорті;

 

o внутрішні війська МВС України;

 

o органи по боротьбі з організованою злочинністю;

 

o навчальні заклади МВС України;

 

o інші підрозділи, установи, організації.

 

Правовий статус міліції визначений Законом "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року. Міліція України - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

 

Основними завданнями міліції є:

 

1) забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

 

2) запобігання правопорушенням та їх припинення;

 

3) охорона і забезпечення громадського порядку;

 

4) виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

 

5) забезпечення безпеки дорожнього руху;

 

6) захист власності від злочинних посягань;

 

7) виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

 

8) участь у поданні соціальної і правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

 

Діяльність міліції базується на принципах:

 

- законності - міліція виконує свої завдання не упереджено, у точній відповідності з законом, ніякі виняткові обставини або вказівки не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції;

 

- гуманізму;

 

- поваги до особи;

 

- соціальної справедливості;

 

- взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням;

 

- гласності - міліція інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення (не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю);

 

- позапартійності - у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету, працівники міліції не можуть бути членами політичних партій і політичних організацій та незалежні від їх впливу при виконанні службових обов'язків.

 

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС України. Вона виконує наступні функції:

 

o адміністративну;

 

o профілактичну;

 

o оперативно-розшукову;

 

o кримінально-процесуальну;

 

o виконавчу;

 

o охоронну (на договірних засадах). Вона складається з підрозділів:

 

- кримінальної міліції;

 

- міліції громадської безпеки;

 

- транспортної міліції;

 

- державної автомобільної інспекції;

 

- міліції охорони;

 

- спеціальної міліції.

 

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.

 

Міліція відповідно до своїх завдань і функцій зобов'язана:

 

o забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;

 

o виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених