Антропологічні і соціологічні концепції.

1) Антропологічна, або функціональна, концепція культури представ­лена в працях видатного англійського етнографа і соціолога Б.К. Малиновського (1884—1942), французького етнолога і соціолога К. Леві-Строса (1908—1991), американського етнографа А. Кребера (1876— 1960) та багатьох інших. Сутність цієї концепції полягає в тому, що виникнення й розвиток культури пов'язується з потребами людства.

Б.К. Малиновськийпотреби, що обумовили виникнення культури, ділить на первинні, похідні та інтегративні.

Первинні потреби спря­мовані на продовження роду і забезпечення його життєдіяльності, їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов.

Похідні потре­би спрямовані на виготовлення і вдосконалення знарядь праці, їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання.

Інтегра­тивні потреби проявляються в необхідності згуртування і об'єднан­ня людей, в потребі авторитету.

Задоволенню цих потребвідповідає політична організація суспільства. Відмінність між культурами обу­мовлена різними способами задоволення потреб.

На основі обробки великого етнографічного матеріалу Б.К. Мали­новський сформулював основні принципи функціонального аналізу культури. По-перше, кожна культура, як функціональна єдність су­спільства, є цілісною. По-друге, кожний тип цивілізації, кожна тради­ція чи звичай (або вірування) виконують важливу для культури функцію. По-третє, кожний елемент культури є незамінним, оскіль­ки він забезпечує цілісність культури. Культура в інтерпретації вче­ного постає як складне утворення, повна система взаємозв'язаних та взаємообумовлених соціальних інститутів, що задовольняють біо­логічні і власне культурні потреби людей. Відсутність рівноваги між соціальними інститутами приводить до руйнування культури як цілісного організму.

 

Вагомий вклад у розвиток антропологічної концепції вніс відо­мий французький вчений К. Леві-Строс, застосувавши теорію інформа­тики і методи структурної лінгвістики. Основну увагу він приділив вивченню процесу виділення людини з природи і переходу її до куль­тури. Тому об'єктом його дослідження стала культура первісного суспільства. Вчений розвиває принцип ієрархії культурних систем, розкриває ізоморфний характер зв'язку між ними і робить висновок, що людська культура є цілісним утворенням. Леві-Строс відстоює ідею європоцентризму і доводить необхідність відновлення єдності чуттєво­го і раціонального начал культури, що втратила західна цивілізація.

Вчений намагається зблизити гуманітарні науки, в центрі уваги яких вивчення людини, і природничі науки, що досліджують закономірності природи. Такий підхід дозволяв йому більш предметне дослідити особливості культури даної цивілізації, розкрити її роль у взаємо­зв'язку людини і природи.

 

Антропологічну концепцію розвивав американський етнограф А. Кребер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм куль­тури. Вчений вважав, що стиль властивий всім великим культурам та їх основним формам, поширюючи поняття стилю на науку, ідео­логію, мораль і спосіб життя.

Визначають стиль епохи або цивілізації, на його думку, геніальні особи, які вносять істотний вклад у розви­ток тієї чи іншої галузі культури. Володіючи значним етнографіч­ним матеріалом, американський вчений зробив вдалу спробу узагаль­нити різні стилі локальних культур і сформулювати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.

 

Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна, Г. Маркузе, Т. Адорно та ін. Сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утво­рення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем.

Так, відомий соціолог культури Питирим Сорокін(1889—1968) (російський вчений-емігрант, згодом — президент американської соціологічної асо­ціації) сформулював теорію суперсистем культури. Він виділив три основних типи культури, що лежать в основі суперсистеми. Серед них:

· чуттєвий тип, для якого властиве чуттєве сприймання навколишньо­го світу;

· ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності;

· ідеалістичний тип, що ґрунтується на інтуїтивістському методі пізнання.

Кожна форма культурної суперсистеми, зокрема мова, мистецтво, мораль, релігія, філософія тощо, має свою пер­шооснову, яка складає матеріальне й ідеальне начала. Саме ці начала визначають тип культури і відповідний йому світогляд.

Культурну систему П. Сорокін розглядає як вихідний і вирішальний фактор соціального розвитку. "Саме культурний фактор, — пише він, — здійснює визначальний вплив на появу, існування і структуру соціаль­них груп (систем), а не навпаки..."

Сорокін відкидає концепцію локального розвитку культур, відстою­ючи принцип історичного коловороту суперсистем. Культура одного народу взаємозв'язана з культурою іншого.

Контакти між культу­рами були завжди і стають тепер більш інтенсивними. Характеризу­ючи соціальну і культурну динаміку, Сорокін пише: "Зрозуміло без слів, що соціокультурні феномени міняють свої позиції як у фізич­ному, так і в соціальному просторі. Вони неперервно мігрують, цир­кулюють і пересуваються з місця на місце, від однієї групи до іншої, від одного класу до другого, назад і вперед, згори вниз в різноманіт­ному стратифікованому соціокультурному універсумі.

Споживаючи духовні цінності, народ перетворює справжню культуру в "ширвжиток", що дістав назву "масова культура". Остання має утилі­тарне призначення і є бездуховною за своїм змістом. Вторгнення масової культури в сферу елітарної, високої розцінюється як наступ "варварства в культурі" або "контркультури". Аналізуючи внутрішньо-культурні суперечності, вчений протиставляє науку і культуру. Серед різноманітних видів духовної діяльності людей найбільш стабільною і живучою виявилась наука, її істини незалежні від людини, вони в наш час набули великого значення в усіх сферах духовного життя; значно зросли технічні засоби поширення досягнень науки і культу­ри в цілому. Все це, на думку вченого, призводить до деградації гума­ністичної культури. Погляди, що наука забезпечує блага людству, а її прогрес приносить користь, є проблематичними в наш час для бага­тьох вчених. Істини культури мають утилітарне призначення. Вони мають сенс і сприймаються людьми лише тоді, коли стають частиною їх життєдіяльності, сприяють задоволенню певних потреб. Світ, в якому живе людина, — це не лише природне середовище, але й той "світ людини", що створений самою людиною. Наука і культура проти­стоять одна одній.

 

Марксистська концепція.

Значного поширення набула марксистська концепція (революційно-демократична), її основоположниками були К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895). Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку суспільства є матеріально-перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як су­спільного суб'єкта діяльності.

Найважливішим постулатом марксистської методології історії може бути визнаною ідея, згідно з якою економічні потреби людей в незалежності від їх волі йбажання у кінцевому рахунку визначають тенденції соціального розвитку, що економіка детермінує соціально-історичний процес.

Особливістю марксистської концепції є те, що вона ґрунтується на принципі формаційного підходу. К. Маркс і Ф. Ен­гельс історію суспільства ділили на три великі формації, яким, у свою чергу, відповідали " три великі форми поневолення ": рабство, кріпосництво і наймана праця.

Ф. Енгельс у своїй праці "Походження сім'ї, приватної власності і держави" писав, що суперечності докапіталі­стичного суспільства були приховані становим розшаруванням, релі­гійними і політичними ілюзіями. К. Маркс підкреслював, що "істо­рія культури в цьому випадку повністю являється історією релігій і держави". Капіталістична епоха, якою керує нестримне прагнення до наживи, розірвала старі зв'язки між людьми. "У крижаній воді его­їстичного розрахунку, — підкреслюється в "Маніфесті Комуністичної партії", — втопила вона священний трепет релігійного екстазу, ри­царського ентузіазму, міщанської сентиментальності". Подальше зростання продуктивних сил суспільства неминуче призвело до того, що приватна власність стала перешкодою для розвитку суспільного виробництва. Вона "неминуче породжує варварство всередині капі­талістичної цивілізації". Вихід з такої ситуації класики марксизму бачили у соціалістичній революції, яка повинна знищити приватну власність на засоби виробництва, а отже — усунути антагонізм класів і побудувати новий тип культури, створити "асоціацію" вільних гро­мадян, себто "комунізм" — стрибок з "царства необхідності в царство свободи". Це якісно нове суспільство, справжня висока цивілізація з відповідно розвинутою культурою. Саме з комунізму, на думку кла­сиків марксизму, розпочнеться справжня історія суспільства та його культури.

Ця широкомасштабна і захоплююча ідея переходу людства до вищого типу культури, царства свободи була теоретично обґрунтована на основі критичного аналізу антагоністичних суспільно-економічних формацій, зокрема капіталізму. Як гадали творці марксизму, цивілізація досягла високого рівня розвитку в середині XIX століття, а потім розпочалась її деградація і занепад, оскільки приватна влас­ність в існуючій формі гальмувала суспільний характер виробництва. Капіталізм повинен поступитися місцем комуністичному су­спільству, яке у своїх працях К. Маркс і Ф. Енгельс охарактеризува­ли лише в загальних рисах, залишивши дальшу розробку цієї теорії своїм послідовникам.

 

На теренах Радянського Союзу дана концепція в кінці 30-з рр. закута у броню догматизованих марксистських положень у «Краткому курсі історії ВКП(б)» І.В. Сталіна, протягом довгих років стала єдино визначною. Сформовано діалектичний матеріалізм і историчний матеріалізм, що власне і стало радянськис марксизмом. У максимально спрощеному виді ця концепція може бути викладена за наступною схемою:

1. Ключове поняття марксистської історіографії – категорія суспільно-економічної формації, яка розуміється як історично визначений тип суспільства, що розглядається в органічному взаємозв’язку усіх його сторін і сфер.

2. Структура формації визначається існування базису і надбудови. Базис являє собою основу формації, детермінує формаційний тип. Базисом називають сукупність суспільних відносин, характерних для того чи іншого способу виробництва: відносини власності на засоби виробництва, відносини пов’язані з безпосередньо з самим виробництвом, відносини, що виникають в системі розподілу, обміну і споживання виробленого продукту. Соціальні відносини, що виходять за межі економічних, відносяться до області надбудови. Вона являє собою сукупність політичних, правових, ідеологічних, релігійних і інших поглядів, установ і відносин.

3. Характер базису визначає тип надбудови, яка, у свою чергу, може здійснювати зворотній вплив на базис.

4. Виробничі відносини, характерні для даного базису, є часткою способу виробництва – непорушної єдності виробничих сил і виробничих відносин. Виробничі відносини визначає тип соціальних зв’язків, що виникають у процесі виробництва. Виробничі сили характеризують відношення людини і суспільства до природи, прилаштування якої до суспільних потреб становить важливішу складову виробництва.

5. Взаємодія виробничих сил і виробничих відносин має характер певного закону. Виробничі сили, що рухливо змінюються випереджають відносно статичні виробничі відносини. Їх невідповідність призводить у кінцевому результаті до конфлікту, який є об’єктивною засадою соціальних революцій.

6. Соціальна революція являє собою вищу форму класової боротьби, обов’язкового атрибуту суспільств, заснованих на приватній власності і соціальній нерівності класів. Ф. Єнгельс називав теорію класової боротьби і соціальних революцій «величним законом руху історії», «ключнм для розуміння історії».

7. Історичний процес є ні, що інше, як процес зміни суспільно-економічних формацій, загальних для всіх або багатьох народів.

К. Маркс виділив п’ять формаційних типів: первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; буржуазний; комуністичний.

Також він визнавав наявність так званого «азіатського способу виробництва».

Таким чином можна визначити дві головні характеристики марксистського бачення історичного процесу:

По-перше, це погляд на суспільство як на складну систему елементів, що перебувають у безперервній взаємодії, систему рухливу, таку, що розвивається у просторі і часі.

По-друге, це обґрунтування можливості пояснення і аналізу суспільства на підставі детерміністського принципу «виведення» усієї структури соціальних відносин з відносин власності, виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

 

На думку багатьох істориків різних історичних шкіл і напрямків, принцип системного аналізу суспільства, запропонований в марксистській теорії, був одним з найважливіших її досягнень, її внесок у розвиток теорії історичного процесу. Що стосується економічного детермінізму то він відкидається більшістю дослідників, як такий, що веде до спрощення реальної багатовимірної дійсності і такий, що надає самій теорії елементи неологізму.

Фернан Бродель, визначний представник школи «Аналів» так оцінював марксистську теорію. «Геній Маркса полягає у тому, що він першим сконструював дійсні соціальні моделі, засновані на довготривалій перспективі». В той же час Ф. Бродель наголошував, що «ми більше не віримо поясненням історії на ґрунті того або іншого домінуючого фактору. Не існує однобічної історії».