СГР в працях сучасних вчених

Принципи СГР

Принципи економ-го районування – науково обгрунто-вані полож, виділення границь економ. ра­йонів. Основні принципи: 1) Економічний. Кожний екон-й район є спеціалі­зованою територіальною частиною єдиного нар. госп-го комплексу країни з певним комплексом до­поміжних і сервісних вир-цтв. Спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких вит-рати праці та засобів на вир-во продукції та її транспортув до спо­живача порівняно з іншими районами будуть найменши-ми. Отже, територіальна організація гос-ва у ви­ділених райо-нах повинна сприяти досяненню най­вищого еконо-го ефекту в усьому нар гос-ві країни та в кожн. екон районі;2) Принцип перспективності розвитку – цей принцип визначає часову властивість мереж районування.3) Національний;4) Адміністративний, що визначає єдність екон райо-ня і територіального політ-адмін устрою країни;

5) Принцип терит. цілісності району. 6). Проблемність районування – націленість його на видалення соціально – економічних проблем у різних регіонах України. 7). Диференціація соціально – економічних умов – район існує цілком об’єктивно, незалежно від свідомості повністю визначений у своїх межах. 8). зміцнення територіальності держави і вдосконалення її територіальної організації. 9). врахування історико – географічних особливостей українських земель. 10). Збереження єдності локальних систем розселення. 11) вибір нальбільших центрів.

СГР в працях сучасних вчених

При досліджуванні і науковому підході розробки моделі нового економічного районування необхідного врахування наявних змін, які відбувалися за останні 15 років; проведення приватизації у всіх сферах соціально – економічного життя; спад виробництва в галузях народного господарства; інформаційні процеси; старіння основних виробничих фондів; зниження рівня життя населення; зниження виробництва с/г продукції; відтів за межі держави високваліфікованих спеціалістів та трудових ресурсів. В сучасному районуванні необхідно враховувати в комплексі соціальну сторону в розвитку економіки, забезпечення населення соціально – культурними об’єктами, його духовного розвитку, зміцнення могутності держави та її захист. Необхідно також враховувати територіальні диспропорції в соціально – економічному розвитку регіонів країни. У зв’язку з цим необхідний пошук шляхів мінімізації можливих негативних наслідків територіального розвитку при розробці схем економічного районування та при комплексному плануванні розвитку території. Зокрема варто враховувати окремі особливості проблем в розвитку регіонів: депресивних, мало розвинутих за надмірною концентрацією населення і господарство в межах великих агломерацій. Значний внесок у розвиток нової сітки економічних районів України зробили в останні роки такі українські вчені, як М.М. Паламарчук, М.Д. Пістун, Ф.Д. Заставний, О.І. Шаблій і В.А. Поповкін.

15.СГР України за М.Д. Пістуном та Ф.Д. Заставним

Так, Ф.Д. Заставний виділив дев’ять мезорайонів, що входять до трьох макрорайонів, які названі: Східний, Західний,Південний.

В Україні за Пістуном виділяють 9 суспільно – географічних районів: Карпатський (закарпатська, Львівська, Івано – Франківська, Чернівецька області) Північно – Західна(Волинська, Рівненські) Подільський(Хмельницька, Тернопільська, Вінницька) Столичний (Київська, Житомирська,Чернігівська) Центральний (Черкаська, Кіровоградська) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, АРК) Північно – Східний (Харківська, Полтавська, Сумська) Придніпровський (Дніпропетровська, Запоріжська) Донецький (Донецька, Луганська). Найбільш вдалим, на нашу думку, є районування, проведене Ф.Д. Заставним таМ.Д.Пістуном.

16.СГР України за М. Паламарчуком та С.І. Іщуком

Паламарчук виділяє 6 соціально – економічних райони: Західний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський, Центральний) поділ території Украни на рігіон повязували за ознакою його географічного положення.

17.СГР України за Поповкіним та Шаблієм

В. Поповкін у праці “Регіонально-цілісний підхід в економіці” (1993 р.) обгрунтував поділ України на 5 макрорайонів і 10 мезорайонів. До макрорайонів він відніс:1) Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);
2) Донбас та Нижнє Придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);4) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим); 5) Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька області).
Цікавим є підхід до виділення економічних районів О.І. Шаблія. В основу класифікації економічних районів він поклав не лише економічні, а й соціально-економічні показники, виділивши таким чином 6 специфічних соціально-економічних районів та Автономну Республіку Крим: Східний, Центрально-Східний, Цент-ральний, Північно-Східний, Західний, Південний, Автономна Республіка Крим.
18. Донецький економічний район

Донецький економічний район розташований на сході і південному сході України. Включає Донецьку і Луганську області. Район має сприятливі природні умови. Рельєф: Донецька і Приазовська височини, відроги Середньоросійської височини, Придніпровська і Причорноморська низовини. Клімат помірно континентальний, досить сухий. Ґрунти – чорноземи звичайні. Природні ресурси досить різноманітні. Головне багатство району – паливні корисні копалини. Тут розташований найбільший вугільний басейн України – Донецький. На території Донецького кряжу видобувають руди різних металів: ртутних, свинцево-цинкових, алюмінієвих тощо. Район багатий на будівельну сировину: вапняки, глини, гіпс, графіт тощо.У Донецькому економічному районі зосереджені значні людські ресурси. За кількістю і густотою населення район посідає перше місце в Україні.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: електроенергетика, вугільна, металургійна, важке машинобудування, промисловість будівельних матеріалів. Вугільна промисловість сформувалася на базі Донецького кам’яновугільного басейну. На ній базується потужна електроенергетика, представлена ТЕС, основні з них – Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Старобешівська тощо. Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат. Найбільші підприємства – „Азовсталь” у Маріуполі, Донецькій, Макіївський, Алчевський заводи. Кольорова металургія поступається чорній за масштабами виробництва. Цинк виробляють у Костянтинівні, ртуть – у Микитівні, мідь та латунь в Артемівську. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні підприємства розташовані в Авдіївці, Горлівці, Донецьку, Алчевськ, Стаханові.Район має розвинену хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні (Горлівка, Сєверодонецьк) і фосфорні добрива (Костянтинівна), працює лакофарбова промисловість (Рубіжне). Виробництво соди розвинене у Лисичанську та Слов’янську. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сєверодонецьку, гумовотехнічні вироби – у Лисичанську.У машинобудівному комплексі переважає металоємне машинобудування. Провідними підприємствами є Краматорський та Новокраматорський заводи важкого машинобудування. Там виробляють екскаватори, прокатні стани, транспортне та гірничо-шахтне обладнання. У Горлівці, Ясинуватій, Луганську, Дружбовці виробляють гірничо-шахтне обладнання; в Макіївці, Слов’янську, Дебальцевому – устаткування для металургійної промисловості. Добре розвинене транспортне машинобудування: в Луганську виробляють тепловози, трамваї, в Стаханові – вагони, в Маріуполі – цистерни.Потужна сировинна база сприяє розвитку промисловості будівельних матеріалів, особливо цементній (Амвросіївна, Макіївка, Єнакієве, Краматорськ), виробництво скла (Костянтинівна), залізобетонних конструкцій (Донецьк, Луганськ).Природні умови району сприяють розвиткові сільського господарства. Тваринництво переважає над рослинництвом. Розвинені молочно-м’ясне та молочне скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві переважають зернові (озима та яра пшениця, кукурудза, ячмінь) і технічні (соняшник) культури. В індустріальній частині району сільське господарство має приміський характер. Район має добре розвинений транспортний комплекс. Тут найгустіша сітка залізничних шляхів, розгалужена мережа автомагістралей.Донецький економічний район має найвищий рівень економічного розвитку в Україні.

19.Придніпровський економічний район

Придніпровський економічний район розташований у центральній і південно-східній частинах країни. Включає Дніпропетровську і Запорізьку області.

Район має сприятливі природні умови. Рельєф: Придніпровська та Приазовська височини, Придніпровська та Причорноморська низовини. Клімат помірно континентальний, у південній частині досить посушливий. Ґрунти – чорноземи звичайні.Досить різноманітні природні ресурси, окремі з яких за якістю і кількістю мають світове значення. Головні багатства району – паливні корисні копалини та руди різних металів. У північній частині Дніпропетровської області розташований Західний Донбас, а у південній – Дніпровський буровугільний басейн.На території району розташовуються найбільші в Україні родовища залізної руди (Криворізький басейн та Бєлозерський район), а також манганової руди (Нікопольський басейн), крім цього видобувають руди різних металів, зокрема нікелевих. Район багатий на будівельну сировину: вапняки, глини, каоліни.Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: чорна металургія, машинобудування та металообробка, хімічна промисловість та електроенергетика. Найбільш розвиненою галуззю промисловості є чорна металургія. За виробництвом чорних металів район посідає перше місце в Україні. Тут виник цикл виробництв, що складається з видобування коксівного вугілля (Західний Донбас), залізної і манганової руд, нерудної сировини, виробництва коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. На території району розташовані 4 з 5-ти вузлів чорної металургії України, що входять до Придніпровського металургійного району (Дніпропетровський, Запорізький, Нікопольський та Криворізький). Найбільшими підприємствами є металургійні комбінати „Криворіжсталь”, „Запоріжсталь”, електросталеплавильний комбінат „Дніпроспецсталь” тощо.

У комплексі з чорною металургією розвивається коксохімія. Основними її центрами є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь. Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, магнію та титану (Запоріжжя). Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній металургії. Провідну роль відіграє важке металомістке машинобудування. Металургійне і гірничо-шахтне устаткування виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне – у Запоріжжі і Бердянську, будівельно-шахтне – у Бердянську, Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне машинобудування зосереджено в Дніпродзержинську і Запоріжжі, виробництво металоконструкцій – у Кривому Розі і Дніпропетровську.Підприємства хімічної промисловості в районі порівняно небагато, але їх продукція значна за обсягом. Головні центри: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ та Кривий Ріг.У Придніпровському економічному районі розвинена будівельна індустрія, розвиткові якої сприяє потужна сировинна база.Природні умови району сприяють розвиткові сільського господарства. Рослинництво переважає над тваринництвом. У рослинництві переважають зернові (близько 50% посівних площ, більша частина яких припадає на озиму пшеницю). Провідні технічні культури – соняшник і цукрові буряки. Поблизу великих міст – приміське господарство. Провідну роль у тваринництві відіграє молочно-м’ясне скотарство. Досить розвиненими є свинарство, птахівництво, вівчарство. У Азовському морі та водосховищ Дніпра ловлять рибу.Район має добре розвинений транспортний комплекс. Перше місце належить залізничному транспорту. У внутрішньообласних перевезеннях першість належить автомобільному транспорту. Велике значення мають річковий і морський транспорт. У різних напрямах район перетинають трубопроводи (переважно газопроводи).Придніпровський район є одним з найрозвиненіших в Україні, чому сприяє вигідне економіко-географічне положення та наявність потужної сировинної бази для промисловості, родючі ґрунти та сприятливі агро кліматичні умови для розвитку АПК.

20.Причорноморський економічний район

Причорноморський економічний район розташований на півдні України. Включає Автономну Республіку Крим, Одеську, Миколаївську й Херсонську області. Район має приморське положення, яке сприяє розвитку портового і рекреаційного господарства, міжнародних зв’язків. Рельєф: Причорноморська низовина, відроги Поліської і Придніпровської височин; Крим поділяється на рівнинну, гірську і південнобережу частини. Клімат: помірний континентальний, досить посушливий, на південному березі Криму – субтропічний середземноморський. Ґрунти району найкращі в Україні: чорноземи типові, чорноземи звичайні, каштанові. Водні ресурси недостатні. Лісів практично немає за винятком гірського Криму.Район багатий на корисні копалини. Паливні ресурси представлені невеликими покладами бурого вугілля (Миколаївська обл.), торфу (Херсонська і Миколаївська обл.). Перспективними щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. Головне значення мають залізні руди Керченського півострова. Є сировина для виробництва цементу, будівельні та флюсові вапняки, лікувальні грязі та мінеральні джерела. Провідними галузями господарства Причорноморського району є машинобудування і металообробка, харчова та легка промисловість, сільське господарство, курортно-туристичне господарство.Головною галуззю є машинобудування і металообробка. Підприємства виробляють морські (Миколаїв, Херсон, Керч) і річкові судна (Херсон), сільськогосподарські машини (Херсон, Одеса, Сімферополь, Джанкой), верстати (Одеса), шляхобудівельні машини (Миколаїв), обладнання для хімічної, легкої та харчової промисловості (Сімферополь). Підприємства електротехнічного машинобудування, що випускають прилади, електромотори та апаратуру, працюють в Херсоні, Новій Каховці, Первомайську. Гірниче устаткування виробляють і ремонтують у Керчі.

Хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив, сірчаної кислоти, лаків, фарб, добрив. Найбільші центри: Одеса, Херсон, Красноперекопськ, Армянськ.Підприємства легкої промисловості району зосереджуються в обласних центрах. Виробляють бавовняні тканини, трикотаж, шкіряні вироби, взуття, шпагат, килими. Найбільші центри: Одеса, Херсон, Миколаїв, Сімферополь, Севастополь, Феодосія. Сільське господарство району розвинуте добре. Рослинництво переважає над тваринництвом. Провідну роль відіграє зернове господарство. Біля 1/3 посівної площі зайнято озимою пшеницею. Друге місце належить кукурудзі. Вирощують також ячмінь, просо, рис. На основі зернового господарства працює потужна борошномельно-круп’яна промисловість. З-поміж технічних культур виділяється соняшник. Вирощують також цукрові буряки, сою, льон-кучерявець, тютюн, гірчицю, арахіс. На базі рослинної сировини розвинуті галузі харчової промисловості: олійна, олійно-жирова, ефіроолійна, цукрова, тютюнова, ферментаційна.У Причорномор’ї багато садів, виноградників, розвинуті городництво та вирощування баштанних культур. Переробляють цю продукцію підприємства плодоовочевої та виноробної промисловості.

У тваринництві переважають молочно-м’ясне скотарство, свинарство м’ясного напрямку, птахівництво і вівчарство. На їх основі розвиваються м’ясна, молочна, шкіряна галузі. Підприємства харчової промисловості є в кожному адміністративному районі, багатьох селах.

Великі перспективи для подальшого розвитку району має курортне господарство. Майже все узбережжя Чорного моря придатне для рекреаційного освоєння.Розвинуті всі види транспорту. Головну роль має річковий та морський транспорт, особливо у міжнародній торгівлі.

Причорноморський економічний район має приморське положення і розташований на перехресті транспортних шляхів державного і міжнародного значення. Господарство району базується на багатогалузевому машинобудуванні і потужному сільському господарстві.

21. Центральноукраїнський економічний район

Центральний (Центральноукраїнський) економічний район розташований в центральній частині України. Він включає в себе Черкаську і Кіровоградську області.Природні умови сприятливі для розвитку господарства. Рельєф рівнинний: Придніпровська височина і Придніпровська низовина. Клімат помірно континентальний з теплим літом, м’якою зимою. Район добре забезпечений водними ресурсами (річки Дніпро, Південний Буг, Інгулець, Рось тощо; Кременчуцьке, Канівське водосховища). Ґрунти родючі: опідзолені та типові чорноземи. Корисних копалин порівняно небагато. Серед паливних ресурсів переважає буре вугілля (Дніпровський басейн), родовища торфу в Черкаській області. Великі і різноманітні запаси будівельного і декоративного каміння.Провідною галуззю господарства є промисловість. Галузі спеціалізації: машинобудування, хімічна, харчова і легка.Енергетичною основою розвитку господарства району є паливно-енергетичний комплекс. Він представлений видобуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу в Черкаській області, невеликими тепловими електростанціями. Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарських машин (Кіровоград), обладнання для харчової промисловості (Черкаси), цукрової промисловості, верстатів (Корсунь-Шевченківський), електротехнічних приладів (Умань), локомотивів (Сміла).

Підприємства хімічної промисловості зосереджені в Черкаській області і виробляють азотні добрива, хімічні волокна та реактиви. Легка промисловість: в Черкасах – текстильна, в Умані, Золотоноші, Кіровограді та Олександрії – швейна.У районі розвинуті майже всі галузі харчової промисловості. Виділяються цукрова промисловість (36 заводів), м’ясо-молочна, молочно-консервна, борошномельно-круп’яна. У районі добре розвинуте сільське господарство. Переважає рослинництво. Вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур – цукрові буряки, соняшник. Провідними галузями тваринництва є скотарство і свинарство, допоміжними – вівчарство, птахівництво, бджільництво, шовківництво, кролівництво і ставкове рибництво.Провідними видами транспорту є залізничний і автомобільний. Важливу роль відіграє водний (річковий).Центральний економічний район розташований у центрі країни, має досить зручне транспортно-географічне положення, найкращий потенціал земельних та агро кліматичних ресурсів, недостатній рівень розвитку промислового розвитку.

22. Столичний економічний район

Столичний (Центрально-Поліський) економічний район розташований у басейні Дніпра на півночі країни. Включає Київську, Чернігівську та Житомирську області. Район має одночасно центральне і вигідне прикордонне економіко-географічне положення.Природні умови сприятливі для розвитку господарства. Переважає рівнинний рельєф: Поліська і Придніпровська низовини, Придніпровська височина і Словечансько-Овруцький.Клімат помірно континентальний з теплим та вологим літом і відносно м’якою зимою. Ґрунти дерново-підзолисті, сірі лісові, на півдні – чорноземи. Район добре забезпечений водними ресурсами. Тут зосереджені значні лісові ресурси. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р. завдано великої шкоди природним ресурсам, особливо рекреаційним, лісовим і ґрунтовим, завдано великої шкоди.Район багатий на природні ресурси. Серед паливних ресурсів є відносно значні родовища нафти, торфу, бурого вугілля. Серед рудних корисних копалин промислове значення мають розсипні титанові руди. З нерудних корисних копалин переважає будівельна сировина: граніт, лабрадорит, габро, доломіт, крейда.Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузь спеціалізації: машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість.Паливно-енергетичний комплекс Столичного району працює в основному на привізних кам’яному вугіллі, природному газі і нафтопродуктах. Енергетика представлена Трипільською ДРЕС, кількома ТЕЦ та Київськими ГЕС і ГАЕС на Дніпрі.Машинобудування виробляє понад 25% валової продукції промисловості. У районі випускають будівельно-шляхові і транспортні машини, розвинуті сільськогосподарське і транспортне машинобудування, виробництво обладнання для харчової і хімічної промисловості, точне і неметаломістке машинобудування. Головні центри – Київ, Житомир, Біла Церква, Ніжин, Фастів, Коростень, Чернігів.

Підприємства хімічної промисловості виробляють хімічні волокна, пластмаси, гумотехнічні вироби, лаки, фарби, товари побутової хімії. Головні центри – Київ, Житомир, Чернігів, Бровари, Прилуки, Біла Церква.На місцевій і привізній сировині працює лісовиробничий комплекс. Виробляють пиломатеріали, паркет, папір, меблі. Головні центри – Київ, Житомир, Бровари, Обухів, Малин, Коростень.Центри виробництва будівельних матеріалів розташовані в Білій Церкві, Борисполі, Києві, Малині, Ірпені, Житомирі. Там виробляють залізобетонні вироби, цеглу, асфальт. У районі сформувався найпотужніший у країні комплекс скляної і порцеляно-фаянсової промисловості. Скляна промисловість дістала найбільшого розвитку у Києві, порцеляно-фаянсова – у Житомирській області.Найважливішими галузями харчової промисловості є цукрова, молочна, м’ясо-молочна, борошномельна, круп’яна, хлібопекарська, кондитерська, плодоовочева, спиртова. Підприємства харчової промисловості розміщені у великих і середніх містах: Бердичеві, Києві, Чернігові, Житомирі, Прилуках, Білій Церкві, Ніжині.Легка промисловість представлена текстильною (Житомир, Коростень, Новгород-Сіверський, Київ, Чернігів, Дарниця), швейною (Київ, Житомир, Бердичів, Коростень), шкіряно-взуттєвою (Київ, Прилуки, Біла Церква, Чернігів). Народні художні промисли розвинуті в Богуславі, Ніжині, Прилуках.У сільському господарстві за обсягами продукції тваринництво дещо переважає рослинництво. Тваринництво Столичного району має м’ясо-молочний напрям. Найінтенсивніше воно розвинуте поблизу Києва та обласних центрів. Вирощують зернові, технічні і кормові культури. На півночі району переважають посіви жита і гречки, на півдні – озимої пшениці і кукурудзи. З-поміж технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце в країні.

Добре розвинуті всі види транспорту. Район відрізняється великою густотою шляхів сполучення. Особливе місце належить повітряному транспорту. Київ – найбільший вузол повітряних сполучень країни.

Столичний район має особливе економіко-географічне положення, що впливає на розвиток його господарства.

23. Північно-Східний економічний район

Північно-Східний економічний район розташований на північному сході України. Включає територію Харківської, Полтавської і Сумської областей. Район займає вигідне економіко-географічне положення: розташований поблизу потужних металургійних баз Донбасу і Придніпров’я, має можливість економічного співробітництва з Росією.Природні умови сприятливі для розвитку господарства. Рельєф рівнинний: Придніпровська і Полтавська низовини, відроги Середньоросійської височини. Клімат помірно континентальний з жарким літом та помірно холодною зимою. Більша частина території багата на родючі ґрунти – типові чорноземи, в Сумській області – сірі лісові та дерново-підзолисті ґрунти.Територія району багата на корисні копалини: паливні (природний газ та нафта), залізні руди, будівельна сировина.Провідною галуззю економіки району є промисловість. Найрозвиненішими є машинобудування і металообробка. Також добре розвинені паливна промисловість, електроенергетика, легка і харчова галузі, хімічна, нафтохімічна, промисловість будівельних матеріалів. Машинобудування спеціалізується на виробництві устаткування для електроенергетики, вугільної та залізорудної промисловості, чорної металургії, транспортних засобів, сільськогосподарських машин, приладів тощо. Найбільшим центром машинобудування є Харків. Тут розташовані підприємства літакобудування, енергетичного машинобудування, локомотиво-, тракторо-, верстатобудування, електроніки, виробництва приладів, інструментів.У Полтаві і Конотопі розташоване електротехнічне машинобудування; в Кременчуку – виробництво будівельно-шляхових машин і вантажних автомобілів; у Сумах – електронних мікроскопів; в Лубнах, Сумах та Чугуєві – верстатобудування. Паливна промисловість базується як на місцевій сировині (нафті та природному газі), так і на привізному вугіллі Донбасу, імпортних нафті й газі. В електроенергетиці переважають теплові електростанції. Найбільша з них – Зміївська у Харківській області. Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, пластмаси, хімічні реактиви, кіно- і фотоматеріали, лаки, фарби, лікарські препарати. Найбільшими центрами є Харків, Кременчук, Суми, Шостка, Лубни, Мерефа.Досить потужною галуззю району є будівельна індустрія. Воно виробляє цемент, збірні залізобетонні конструкції, стінні матеріали, черепицю, будівельну кераміку, фаянс тощо. Цементна промисловість розвинута в Балаклії (Харківська обл.). Залізобетонні конструкції виробляють у Кременчуку, вироби зі скла – у Полтаві і Мерефі (Харківська обл.). Північно-Східний район має розвинене сільське господарство. Рослинництво розвинене краще за тваринництво. Господарства в основному спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Серед зернових культур виділяється озима пшениця. Картоплю й овочі вирощують скрізь, найбільше в приміських зонах. Тваринництво в цілому має молочно-м’ясний напрям. На південному сході розвинуте вівчарство.Маючи потужну базу, харчова промисловість району за обсягом виробництва поступається лише машинобудуванню. Великі цукрові заводи працюють у Сумах, Лохвиці, Куп’янську. Підприємства маслосироробної промисловості розміщені в районі досить рівномірно.У районі розвинуті всі види транспорту, за виключенням морського. Провідне місце належить залізничному транспорту. Північно-Східний економічний район має сприятливе ЕГП, природні умови і ресурси для розвитку господарства. Провідною галуззю промисловості району є машинобудування і металообробка.

24. Північно-Західний економічний район

Північно-Західний (Західно-Поліський) економічний район розташований на крайньому північному заході України. Район включає територію Волинської і Рівненської областей. Рельєф: Волинська височина і Поліська низовина. Територія характеризується заболоченістю й лісистістю. Клімат помірно-континентальний з м’якою зимою і прохолодним вологим літом. Ґрунти на більшій частині району малородючі: дерново-підзолисті й болотні.

Мінеральні ресурси незначні. Є родовища кам’яного вугілля, торфу. Досить значні ресурси базальту, графіту, бурштину. Є перспективні поклади міді. За лісосировинними ресурсами район поступається лише Карпатському. Природно-рекреаційні ресурси пов’язані з Шацьким природним національним парком.Район характеризується промислово-аграрним профілем господарства.Галузі спеціалізації промисловості: харчова, легка, машинобудування. Машинобудування спеціалізується на виробництві сільськогосподарських машин (Ковель, Рівне), приладів (Луцьк, Рівне), устаткування для залізничного транспорту (Ковель), автомобілів (Луцьк), будівельних матеріалів (Костопіль), обладнання для тваринництва і кормо виробництва (Василів, Рожице). Хімічна промисловість розвинута в Рівному (азотні та фосфатні добрива), в Луцьку (побутова хімія), в Здолбунові (виробництво пластмас). Промисловість будівельних матеріалів базується на виробництві цементу та шиферу (Здолбунів), залізобетонних конструкцій та цегли (Луцьк, Рівне, Сарни). Обробка граніту і базальту налагоджена в Рівненській області.Значний рівень розвитку мають лісова і деревообробна промисловість. Лісозаготівля зосереджена в районі Дубровиці і Цумані. Великі деревообробні комбінати і меблеві фабрики працюють у Ковелі, Луцьку, Рівному, Сарнах. Вони виробляють буддеталі, фанеру, меблі, тару, деревостружкові плити.У харчовій промисловості провідними галузями є цукрова і спиртова (Дубно, Корець, Мізоч, Острог, Володимир-Волинський, Горохів, Іваничі). Дістали розвитку м’ясна (Луцьк, Ковель, Рівне), борошномельно-круп’яна, хлібопекарська – повсюдно. Легка промисловість розвинута у великих і середніх містах. Працюють підприємства текстильної, швейної, панчішно-шкарпеткової промисловості. Найбільший центр легкої промисловості – Рівне. Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на скотарстві, вирощуванні льону-довгунця, картоплі, хмелю, зерна. У південній частині вирощують цукрові буряки. Провідною галуззю тваринництва є скотарство молочно-м’ясного (північна частина) і м’ясо-молочного (південна частина) напряму. Розвинуті свинарство і вівчарство, птахівництво.

Транспортне забезпечення району недостатнє. Довжина залізничних шляхів набагато менша, ніж в інших районах.Північно-Західний економічний район має прикордонне периферійне положення, відносно низький рівень промислового розвитку, недостатнє транспортне забезпечення.

На прохання користувачів сайту додана характеристика особливостей Північно-Західного економічного району

Особливості Північно-Західного економічного району України:

І. Специфічні природні умови:1) Висока заболоченість, яка характерна для Українського Полісся2) Значні лісові ресурси, що відіграють значну роль в економічній спеціалізації регіонуІІ. Природні ресурси:1) Земельні ресурси обмежені через високу заболоченість й переважання дерново-підзолистих ґрунтів2) Район не відзначається багатством корисних копалин. Однак саме тут сконцентровані основні запаси торфу в Україні.III. НаселенняВ районі демографічна ситуація не набрала надто загрозливого характеру. Тут до кінця 90-х ще спостерігався додатній природний приріст, а з наступом демографічної кризи темпи депопуляції населення тут найнижчі в Україні. Саме у Північно-Західному районі зараз залишається найбільша в Україні народжуваність.IV. Промисловість1) Електроенергією район забезпечує Рівненська АЕС, потужних ТЕС немає.Ще однією особливістю є те, що як місцеве паливо тут використовують торф.2) Район характеризується практичною відсутністю металургії (за винятком вторинної переробки металів), низьким рівнем машинобудування та хімічної промисловості (за винятком азотних добрив).3) В районі дуже високий рівень розвитку лісової та деревообробної (зокрема меблевої та виробництва будівельних деталей) промисловостіV. Сільське господарство.

Землеробство розвинуто менше, ніж в південних регіонах через нижчу родючість дерново-підзолистих ґрунтів. В сільському господарстві переважає скотарствоVI. ТранспортЗабезпеченість транспортом не є високою. Однак по території району проходить нафтопровід "Дружба", що підвищує його роль в транспортній системі України.VII. Міжнародні зв`язки Північно-Західний економічний район межує одразу з двома державами:Польщею та Білоруссю. Це дає змогу йому встановлювати активні торгівельно-економічні зв`язки.Саме курс на поглиблення економічних взаємовідносин з сусідніми країнами може створити передумови для майбутнього економічного зростання Північно-Західного економічного району.

25. Карпатський економічний район

Карпатський економічний район розташований на заході країни, межує з п’ятьма державами Європи. Охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей.За природними умовами це досить своєрідна територія. Рельєф: Українські Карпати, Передкарпатська височина, Закарпатська низовина, Хотинська височина, Розточчя. Клімат вологий, забезпеченість теплом менша, ніж в інших частинах України. Ґрунти різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, дернові, лучні – на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні – в горах. Це один з найбільш водозабезпечених районів України, він має найбагатші лісові ресурси в країні. Дуже сприятливі умови для розвитку рекреаційно-туристського господарства. Належність до Карпатської складчастої системи і прилеглих до неї западин зумовлює досить складний, часом несприятливий для освоєння території рельєф, а також відносну різноманітність родовищ корисних копалин. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючий газ, кам’яне і буре вугілля, торф і сланці. Рудні корисні копалини представлені поліметалічними та ртутними рудами, алюмінієвою сировиною. Територія району багата на нерудну сировину. Промисловість – провідна галузь господарства району. Галузі спеціалізації: машинобудування, харчова, лісова і деревообробна, хімічна промисловість та промисловість будівельних матеріалів. Машинобудування має своєрідну спеціалізацію і територіальну організацію. Переважає неметаломістке й трудомістке машинобудування, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Основними центрами є великі міста: Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Дрогобич, Коломия, Мукачеве. Провідними галузями є автомобільна промисловість (виробництво автобусів, автомобільних кранів, автонавантажувачів), приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) промисловість, інструментальна, виробництво верстатів і сільськогосподарських машин.У хімічній промисловості розвинуті гірничо-хімічна (видобуток кам’яної та калійної солі, сірки), основна хімія (виробництво калійних добрив у Калуші та Стебнику), сірчаної Кислоти у Новому Роздолі, нафтопереробна (Дрогобич, Львів). Паливна промисловість району представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Газова та нафтова промисловість розвивається на основі родовищ Львівської та Івано-Франківської областей. У районі зростає значення вугільної промисловості. Більша частина запасів вугілля Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну зосереджена у Львівській області.Карпатський лісовиробничий комплекс включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Основними центрами деревообробної промисловості є Львів, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці, Мукачеве, Берегове, Свалява, Дрогобич, Стрий. Центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Львів, Коломия. Центрами лісохімії – Великий Бичків, Свалява, Перечин, Вигода. Промисловість будівельних матеріалів базується на потужній місцевій сировинній базі. У районі поширене виробництво цементу (Миколаїв (Львівська обл.), гіпсу (Ширка), стінових матеріалів (Чернівці, Коломия). Скляна промисловість розвинута у Львові та Стрию.Різноманітні природні умови зумовлюють певну спеціалізацію сільського господарства. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м’ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських районах переважають молочно-м’ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Сільськогосподарська спеціалізація Закарпаття – виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м’ясне скотарство і вівчарство.На базі цих галузей сільського господарства сформувалися м’ясна, цукрова, молочна, маслосироробна, борошномельно-круп’яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та інші виробництва харчової промисловості.

Транспорт району добре розвинений. Тут є густа мережа залізничних і автомобільних шляхів.Карпатський економічний район має особливе транспортно-географічне положення і своєрідні природні умови. Район має індустріально-аграрну спеціалізацію та густу транспортну мережу.

26. Подільський економічний район

Подільський економічний район розташований у південно-західній частині України. Включає Вінницьку, Хмельницьку і Тернопільську області.

Район має винятково сприятливі природні умови і ресурси. Рельєф височинний: Придніпровська і Подільська височини. Клімат помірно континентальний, значна кількість опадів (500-600 мм). Ґрунти родючі: переважно опідзолені і чорноземи. Достатньо густа річкова сітка (Дністер, Серет, Збруч тощо). Ліси не мають великого господарського значення. Є передумови для розвитку туристсько-рекреаційного господарства (мальовничі ландшафти, Товтри, джерела лікувальних вод). Мінеральні ресурси не виділяються багатством і різноманітністю. Головні з них – запаси будівельної сировини (вапняки, мергелі, глини, суглини, піски, граніти, гнейси, гіпс, каолін).Природно-ресурсний потенціал, трудові ресурси та історія господарського засвоєння зумовили спеціалізацію району на продукції сільського господарства, а головною галуззю спеціалізації промисловості є харчова. Найрозвинутішими галузями харчової промисловості є цукрова, спиртова, м’ясна, молочна, маслосироробна, борошномельно-круп’яна, олійно-жирова, плодоовочева, хлібопекарська. Провідна роль належить цукровій промисловості. Найбільші підприємства розташовані в Шепетівці, Кременці, Чорткові, Гайсині, Бершаді. Консервні заводи є у Вінниці, Могилеві-Подільському. М’ясна промисловість розвинута у Вінниці, Гайсині, Шепетівці, Козятині, молочна – скрізь. Найбільші підприємства плодоовочевої галузі розташовані у Вінниці, Заліщиках, Кам’янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Тульчині.

Машинобудування і металообробка району спеціалізується на виробництві технологічного устаткування для харчової промисловості, торгівлі і громадського харчування, а також приладів інструментів, сільськогосподарських машин. Машинобудування зосереджене у великих містах: Тернополі, Хмельницькому, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Барі. Хімічна промисловість представлена виробництвом мінеральних добрив, сірчаної кислоти, товарів побутової хімії, миючих засобів, оліфи, штучної шкіри. Найбільші центри – Вінниця, Хмельницький, Тернопіль. Легка промисловість представлена швейною, текстильною й взуттєвою галузями. Текстиль виробляють у Тернополі, Кам’янці-Подільському, Дунаєвцях, Славуті, взуття – у Вінниці, Хмельницькому, Тульчині, трикотаж – у Вінниці і Тернополі, хутряні вироби – у Жмеринці. Підприємства швейної промисловості розташовані майже в кожному місті.Здавна на поділлі розвиваються народні промисли: ткацтво, килимарство, плетіння, вишивання, гончарний промисел.

Промисловість будівельних матеріалів спирається на різноманітну сировинну базу. Головними центрами є Кам’янець-Подільський (цемент), Славута (стінові матеріали), Вінниця, Хмельницький (залізобетонні конструкції).Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво. Близько 50% всіх посівних площ зайнято під зерновими культурами, серед них виділяються озима пшениця, кукурудза та зернобобові. Розвинуто картоплярство і овочівництво. Основною технічною культурою є цукрові буряки. До інших технічних культур належать соняшник і тютюн.У тваринництві переважає скотарство м’ясо-молочного напрямку і свинарство. Розвиваються птахівництво, вівчарство, рибництво і бджільництво.Подільський район має досить розгалужену транспортну мережу. Провідну роль у районі відіграють залізничний і автомобільний транспорт.Основою господарського комплексу Подільського економічного району є потужне багатогалузеве сільське господарство, а галуззю спеціалізації промисловості є харчова.

27. Демографічні особливості регіонів України

Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки.Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від’ємне значення, і в останнє десятиліття ця тенденція посилилася.Зниження природного приросту населення України обумовлене постійним зниженням народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення.Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо відтворення населення.В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей.
Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від’ємні значення показників природного приросту є значними.Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області.
Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — найвищий потенціал демографічного відтворення.Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров’я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, грунтів та продуктів харчування.

28.Природний рух населення України, його вплив на економіку держави

Природний рух населення — зміна кількості і складу населення в результаті народжуваності і смертності (без урахування його механічного переміщення). Якщо в певному році народилося більше дітей, ніж померло всього населення, то природний приріст додатний. Якщо ж населення помирає більше, ніж народжується дітей, природний приріст від'ємний.
В останні роки (з 1991 р.) в Україні природний приріст є від'ємний. У сільській місцевості, де демографічна ситуація була і залишається більш напруженою, ніж у містах, цей показник став від'ємним ще на початку 80-х років.За показником природного приросту населення Україна посідає останнє місце в Європі.

У статистиці широко використовують такі показники, як коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення. їх визначають відповідно як відношення кількості живих народжених, кількості померлих і величини приросту (зменшення, скорочення) до середньорічної кількості населення.Коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту міського і сільського населення України (природного руху) різні. Якщо в 1997 р. коефіцієнт зменшення природного приросту населення України (на 1000 чол.) у міських поселеннях становив -4,9, то в сільських він був майже вдвічі нижчий (-8,7). У середньому по Україні цей коефіцієнт, як уже зазначалося, дорівнював -6,2 В Україні є великі територіальні відмінності в природному прирості населення по регіонах. Найнижчі коефіцієнти цього приросту (-8 і менше) в центральних, північних, південно-східних і східних областях. Лише Закарпатська і Рівненська області мають невеликий приріст населення (відповідно +1,4 і +0,6). Особливо напружена
демографічна ситуація склалася в селах Чернігівської області, де в останній час кількість померлих майже в 4 рази перевищила кількість народжених.
Для вивчення природного руху населення будують так звані статевовікові піраміди. Вони графічно зображують розподіл населення за віком і статтю. При тривалому збільшенні його природного приросту нижні частини піраміди завжди довші, ніж наступні за віком її частини. Типова схема статевовікової піраміди для країн з високим природним приростом населення має форму перевернутої лійки Для України, де різко скорочується природний приріст населення, основа піраміди (до 5-річного віку) значно коротша, ніж будь-якої іншої вікової групи (аж до 50-річного віку) Піраміда ілюструє також значне переважання жіночого населення у старшому віці, а чоловічого — в молодшому.

Висока смертність та її прискорене зростання пояснюються двома основними причинами. По-перше, низькою народжуваністю, що врешті-решт призводить до збільшення частки людей старшого віку. А серед них, як відомо, смертність набагато вища, ніж серед людей молодшого покоління. По-друге, швидким зростанням масових захворювань, які важче виліковуються. В окремих областях на високу смертність та її швидке зростання впливають наслідки чорнобильської катастрофи.
В Україні на несприятливий загальний показник смертності безпосередньо впливає висока дитяча смертність.
Дуже швидко збільшується смертність працездатного населення. Це призводить до повсюдного скорочення трудових ресурсів, особливо в селах.
Смертність населення в Україні помітно відрізняється за регіонами. Вона найбільша в Чернігівській, Сумській, Луганській, Вінницькій, Черкаській, Полтавській областях. В усіх західних областях смертність населення помітно нижча.Зрозуміло, що скорочення смертності — одна з найважливіших і пріоритетних національних проблем, якій необхідно приділяти належну увагу.
Причин, що призвели до надзвичайно низької народжуваності та високої смертності, багато. Вони поділяються на демографічні (народжуваність, смертність), соціально-економічні (міграції, рівень життя, зайнятість, економічна стабільність та її перспективи тощо) та ін. Окремо виділяють чинники прямої дії (зростання кількості
пізніх шлюбів, розлучень, дитячої смертності тощо) і причини опосередкованої дії (зниження життєвого рівня, зростання злочинності тощо). Причому на цьому етапі всі чинники зумовлюють скорочення кількості (депопуляцію) населення і погіршення його вікової структури. За прогнозами процес депопуляції населення України ще кілька років триватиме.
Скорочення народжуваності в Україні часто пояснюють низьким рівнем добробуту людей. Нема сумнівів щодо великої дійовості і впливу цієї причини. Проте вона не єдина. Відомо, наприклад, що в більшості небагатих африканських та інших країнах світу народжуваність у 4-5 разів вища, ніж в Україні (так, в Анголі вона на 1000 чол. становила 51,3, Афганістані — 50,2). За народжуваністю Україна посідає одне з останніх місць у світі.
У різних частинах України народжуваність неоднакова. В областях, де висока частка людей старшого віку (Донецька, Луганська, Запорізька, Чернігівська, Сумська), показник народжуваності найнижчий (6,6-8,5 на 1000 чол.). У західних, а також у Житомирській та Хмельницькій областях, де склалася сприятливіша вікова структура населення, народжуваність набагато вища (10-13 дітей). В Україні вона більша в селах, ніж у містах.
Особливо напруженою є демографічна ситуація у сільській місцевості Чернігівщини. Напруженою є також демографічна ситуація на селі в областях центральної і південно-східної частини України.
У результаті погіршення демографічної ситуації в сільських місцевостях України створюється загрозлива ситуація з працезабезпеченням у сільськогосподарському виробництві. Ця проблема має загальнодержавне значення.

29.Міське розселення в Україні, його вплив на розвиток регіонів

Розселення населення — розміщення населення на території, сукупність населених пунктів. Розселення населення має регіональні відмінності щодо його густоти, кількості та людності населених пунктів, їхньої географії, територіальних особливостей виникнення і розвитку міст, сільських поселень тощо. Водночас зміни в розміщенні виробництва та інших видів діяльності мають прямий вплив на регіональні особливості розселення, зміни кількості міського і сільського населення як у цілому по Україні (мал. 10), так і за регіонами, а також на розвиток поселень. Поселення — місця осілого життя, трудової діяльності людей, задоволення їх соціальних запитів. Розрізняють поселення міські і сільські. Міські поселення складаються з міст і селищ міського типу. Населення цих поселень є міським. Статус міст чи селищ міського типу визначають законодавчі органи. Міське населення України становить 68% загальної кількості населення (див. додаток 4).
Міста — це населені пункти, що характеризуються значною людністю, великою інтенсивністю господарювання, високою густотою населення, типовими міськими ландшафтами. В них зосереджені промислові підприємства, транспорт, торговельні, культурні, науково-освітні та інші об'єкти. Багато міських поселень виконує функції адміністративно-територіального управління. В Україні налічується 448 міст.
Селища міського типу — переважно невеликі поселення, яких в Україні налічується 896. На території країни вони розміщені нерівномірно: більш як половина з них зосереджені в п'яти областях (Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській та Житомирській) і Автономній Республіці Крим.За кількістю жителів міста поділяють на м а л і (з населенням до 20 тис. чол.), середні (20-100 тис. чол.), великі (100-500 тис. чол.), дуже великі (500-1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1 млн чол.).
В Україні переважають малі міста (48% загальної кількості міст). У 10 дуже великих містах і містах-мільйонерах проживає більш як третина міських і п'ята частина всіх жителів країни (див. додаток 8).
В Україні багато старих міст ще княжих часів (Київ, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський, Новгород-Сіверський, Переяслав та ін.). Більша їх частина стала провідними економічними і політичними центрами країни (Київ, Чернігів), інші припинили своє існування (Звенигород, Волохів, старий Галич). Багато міст і містечок з'явилося в Україні в XV-XVII ст. Майже всі сучасні міста південної та східної частини були засновані в XVII-XIX ст. Деякі міста (переважно промислові) і селища міського типу виникли в міжвоєнні роки і повоєнний час.За функціями в Україні виділяють такі типи міст:1. Адміністративні, багатогалузеві й найбільші культурні і наукові центри. До таких міст належать Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів. 2. Багатогалузеві промислові центри: Луганськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя та ін.3. Транспортно-промислові центри: Одеса, Миколаїв, Львів, Донецьк та ін.4. Транспортні центри: Іллічівськ, Южний, Чоп, Ковель, Козятин, Ясинувата, Жмеринка та ін.5. Промислові центри: Рубіжне, Сєверодонецьк, Краматорськ та ін.6. Організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення: більшість малих міст і селищ міського типу.7. Курортно-оздоровчі центри: Ялта, Євпаторія, Трускавець, Миргород та ін.За планувальними особливостями розрізняють міста з радіально-кільцевим плануванням, міста з паралельними вулицями і міста перехідного типу. До міст з радіально-кільцевим плануванням належать старі міста — Київ, Львів та ін. Переважанням кварталів з паралельними вулицями характеризуються порівняно молоді міста — Одеса, Миколаїв, Сімферополь та ін.Містами перехідного типу є Донецьк, Полтава, Рівне та ін. За кількістю міст перше місце посідає Донецька область (88). Густу мережу міст має Львівська область (43). В інших областях налічується, як правило, 10-20 міст. Найгустішу мережу поселень міського типу має Дніпропетровська область. Міські жителі України в основному зосереджені в обласних центрах.
В останні роки кількість населення міст, як і населення країни в цілому, скорочується. Це пояснюється як демографічними, так і економічними причинами.Біля багатофункціональних міст, як правило, виникають міста-супутники, які мають тісні виробничі, транспортні, трудові і культурно-побутові зв'язки з головним містом і одне з одним. Такі скупчення населених пунктів, головним чином міських, називають агломераціями населених пунктів. Найбільшою за площею і кількістю населення в Україні є міська Донецька агломерація. До великих належать Київська, Харківська, Дніпропетровська.Прискорений розвиток міст, зростання кількості міського населення, особливо великих міст, підвищення їх ролі у розвитку суспільства є виявом процесу урбанізації. Сільське розселення включає розселення людей у сільській місцевості, тобто в селах, малих сільських поселеннях — хуторах, присілках (невеликих поселеннях, розміщених близько від сіл) тощо. До сільських поселень належать пункти, жителі яких зайняті головним чином сільським господарством.В Україні частка сільських жителів за останні десятиріччя значно зменшилася (за 1959-1998 pp. з 54 до 32%). У селах проживає 16,2 млн чоловік. Кількість сільського населення ненабагато переважає кількість міського лише в шести областях — Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській і Чернівецькій.На початок 1998 р. в Україні налічувалося 28,8 тис. сільських населених пунктів (додаток 2). Три чверті усього сільського населення проживає у середніх і великих селах з кількістю від 200 до 3 тис. чоловік, у тому числі більше ніж половина — у великих селах (від 500 до 3 тис. чоловік).Майже третина сільських жителів зосереджена в селах з людністю від 1 до 2 тис. чоловік. Такі села вважаються найбільш перспективними в Україні. У малих селах до 200 чол. проживає 5% сільського населення України. Цей показник нижчий у південних і центральних областях. На Поліссі та в Карпатах багато малих сільських населених пунктів.
Особливості планування і величина сільських населених пунктів багато в чому визначаються природними умовами. Гірські поселення відрізняються від населених пунктів Полісся чи південних степових районів. У горах села або простягаються довгою «змійкою» вздовж річок, або окремі садиби розосереджені на значних площах на пологих схилах, і відстані між ними досягають 100-500 м і більше.На Поліссі, де багато великих заболочених чи перезволожених земель, села зосереджені на сухих підвищених ділянках.
У південних і деяких центральних районах, де підземні води залягають глибоко (30 м і глибше) і де небагато річок, села зосереджені на знижених ділянках, здебільшого в балках і на пологих схилах нижньої частини річкових долин.На характер сільських поселень крім природних значний вплив мали і мають суспільно-економічні чинники. Наприклад, у результаті проведеної в царській Росії столипінської аграрної реформи (1905 р.) в деяких районах України інтенсивно відбувалося переселення людей із сіл на територію власних селянських земельних наділів. Так виникла хутірська система розселення. У повоєнний час ліквідовувалися малі, так звані неперспективні села, в результаті чого кількість хуторів різко скоротилася.

В Україні поширені кілька типів сільських поселень.
1. Переважають великі за площею і кількістю населення села суцільної багатовулицевої та деревовидної забудови. Вони зосереджені в південній і центральній частинікраїни. Іноді такі села зливаються з сусідніми і утворюють територіально єдине сільське поселення. Це найма-совіші типи сільських поселень.2. Хутори — це розосереджені на значній площі окремі господарства. їх збереглося небагато — в Карпатах, у деяких районах Волинської височини, на Полтавщині, Житомирщині, Чернігівщині.
3. Для північних, північно-східних та західних регіонів (Полісся, Слобожанщини, Передкарпаття, Карпат) характерні витягнуті (часто одновулицеві) сільські поселення.4. «Правильне» (шахове) багатовулицеве розселення поширене на півдні України (особливо у сільських поселеннях, заснованих німецькими колоністами), у Придніпров'ї, поблизу дніпровських водосховищ, переважно на Правобережжі, куди були переселені жителі затоплених земель.Кожен населений пункт має назву, яка пройшла складний шлях розвитку і утворення. За період перебування України в складі СРСР багато населених пунктів було названо на честь людей чи історичних подій, що залишили про себе недобрий слід в історії українського народу. Тільки з-поміж 105 міст з населенням понад 50 тис. чоловік налічується близько 15 таких назв. Це — Артемівськ, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Іллічівськ, Кіровоград, Свердловськ, Первомайськ, Червоноград та ін. Настав час дати нашим населеним пунктам назви, якими громадяни України могли б гордитися. Треба також повернути багатьом населеним пунктам Криму їх кримськотатарські назви.

30.Урбанізація, її особливості та вплив на економіку держави

Урбанізація (від латинського urbs місто, urbanus міський) означає процес зростання міст і міського населення та
підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті
суспільства. В більш широкому розумінні урбанізацію можна
тлумачити як всесвітньо-історичний процес концентрації населення,
як інтеграцію різноманітних форм практичної діяльності людей на
обмеженій території. Темпи, масштаби й характер розвитку
урбанізації визначаються врешті-решт рівнем розвитку продуктивних
сил суспільства, особливостями суспільно-економічних відносин.
Обрис міст завжди відображав і тепер відображає матеріальний та
науково-культурний рівень і національно-етнічний характер тієї чи
іншої країни та її народу.
Уже сьогодні в багатьох країнах світу, особливо економічно
розвинутих, питома вага міського населення досягає 85-90% і більше
в загальній його чисельності. За даними комісії ООН по
народонаселенню, в 2000 році у містах проживає не менше 51% усього
населення земної кулі. Це є наслідком нового потенціалу людства.
Міста й промисловість протягом останнього століття розвиваються
одночасно, синхронно, і цей взаємозумовлений процес відображає
певну об‘єктивну закономірність, властиву сучасному періоду
зростання продуктивних сил суспільства.
Міста, як складні соціально-виробничі формування і центри
економічного, політичного й духовного життя, є головними рушіями
прогресу. Тому нинішній етап урбанізації необхідно розглядати
також у нерозривному зв‘язку із зростанням культурно-освітнього та
професійного рівнів населення, інтерналізацією суспільного життя,
інтенсивною міграцією людей, посиленням їх політичної активності
та вдосконалення соціальних і національних відносин. Лише за
такого підходу до розвитку урбанізаційних процесів можна повною
мірою реалізувати здатність міста як рушійної сили дійсного
соціально-економічного та науково-технічного прогресу.
Підвищення ролі міст у житті суспільства, швидке зростання
чисельності та питомої ваги міського населення в Україні зумовлені
процесами концентрації промислового й агропромислового
bhpnamhvrb`, подальшою індустріалізацією економіки.
Інтенсивний процес урбанізації в Україні розпочався в період,
коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства. З
середини 50-х років нинішнього століття почався новий етап
інтенсивного зростання кількості міст і чисельності міського
населення в Україні. За кількістю великих міст наша держава тепер
посідає одне з провідних місць серед країн світу. Проте особливо
високими темпами збільшувалось населення надвеликих і супервеликих
міст. У 1959 році в Україні було лише одне місто з чисельністю
понад 1 млн. чоловік (Київ), а тепер додалося ще 4 міста. Для
Києва в 30-річний період (1960-1990 р.р.) був характерний
розвиток: чисельність його населення зросла в 2,4 раза, в той час
як решти міст “мільйонників” – в 1,5-1,75 раза.
Урбанізацію неможливо розглядати без зв‘язку з розвитком
суспільного виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики,
хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового
потенціалу, створення нових галузей виробництва у великих містах
відбувається збільшення чисельності їх населення. Причому
найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще
залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадало
більше половини приросту міського населення в Україні.
Виробничі, а також до деякої міри й невиробничі фактори були
визначальними в розвитку урбанізації в Україні. Соціально-
економічні методи регулювання зростання населення великих міст і
вдосконалення цієї системи.

31. Трудоресурсний потенціал, його регіональні відмінни

З переходом від індустріального до інформаційного суспільства в економічній сфері кожної держави зростає роль і значення трудового потенціалу, рівня інтелекту людей, освіти, кваліфікації, здоров’я, культури, підприємливості, творчих та інших їхніх здібностей. За умов побудови соціально-орієнтованої ринкової інноваційної моделі розвитку економіки України перед вітчизняною наукою постає питання якнайповнішого пізнання трудового потенціалу, особливостей процесу регулювання його трансформації.

Розбудова національної економіки в Україні супроводжувалася погіршенням демографічних параметрів трудового потенціалу, посиленням міграційних процесів, зниженням життєвого рівня тощо. Тенденція до економічного зростання, яка намітилася протягом останніх років, суттєво не змінила ситуації з відтворення трудового потен­ціалу.

Дослідженню питань щодо трудового потенціалу присвятили наукові пошуки багато вітчизняних учених: В. Костаков, Г. Сергєєва, І. Лукінов, С. Пирожков, О. Хомра та багатьох інших науковців. Різні аспекти досліджуваних питань розглянуті у працях зарубіжних учених: Г. Беккера, Б. Брєєва, Н. Вишневської, Дж. Кейнса, та ін. Водночас багато питань, які стосуються змісту та значення трудового потенціалу регіону ще недостатньо з’ясовані.

Варто зазначити, що категорія "трудовий потенціал" почала утверджуватись в економічній літературі порівняно недавно (з початку 70-х років XX ст.). Її виникнення і "популярність" зумовлені об'єктивними обставинами, що склалися у зв'язку з гострою потребою переведення економіки на шлях інтенсивного розвитку і якісними змінами системи використання людської праці. Саме поняття "трудовий потенціал" відображає погляди на місце і роль людини у виробництві. Раціональне використання трудового потенціалу стає необхідною умовою переходу економіки держави до ринкової моделі господарювання.

Досі ще немає єдиного трактування цього поняття, і різні автори вкладають у нього неоднаковий зміст. При дослідженні соціально-економічної категорії "трудовий потенціал" в економічній літературі можна виокремити такі основні підходи: демографічний, трудоресурсний, політекономічний, факторний та ін.

Авторами трудоресурсного підходу були: В. Костаков, Г. Сергєєва, Л. Чижова. Вони розглядали трудовий потенціал виходячи з трудових ресурсів, приділивши значну увагу їх якісним характеристикам. Так, Г. Сергєєва та Л. Чижова вважали, що трудовий потенціал - це ресурси праці, якими володіє суспільство. Чисельність працездатного населення та його якісні характеристики (стать, вік, освіта, професійна підготовка, кваліфікація тощо) окреслюють його реальне значення [1 ].

Трудовий потенціал країни та її регіонів - це відповідні трудові ресурси, які розглядають в єдності їх якісного й кількісного аспектів [2]. Трудовий потенціал вміщує всіх громадян, здатних брати участь у процесі суспільного виробництва, з урахуванням їхніх фізичних можливостей, наявних знань та професійно-кваліфікаційних навичок. Онікієнко В. стверджує, що під трудовим потенціалом слід розуміти сукупність працездатного населення, яке має відповідну професійно-кваліфікаційну підготовку[3].

Автори демографічного підходу (І. Лукінов, С. Пирожков, О. Хомра, В. Піскунов) зосереджували увагу на ролі та місці окремих поколінь у функціонуванні трудового потенціалу. Зокрема, І. Лукінов підкреслив, що д