Соціальна безпека в Україні,та загрози національним інтересам громадян

Соціальна безпека - це безпека людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

На сучасному етапі динамічного розвитку української держави поступово загострюються суперечності та диспропорції у питаннях реформування економіки та соціальної сфери суспільства, що зрештою веде до творення комплексу відповідних загроз національній безпеці та створює нагальну необхідність формування дієвого механізму соціальної безпеки.

Соціальна безпека держави та суспільства у сучасних умовах набуває пріоритетності у питанні забезпечення національної безпеки. Під її впливом усі сфери життя у тому числі основна - економічна – набувають нових якостей - гнучкості, динамічності, стійкості, але одночасно зростає й потенційна залежність суспільних процесів від соціальної безпеки та соціальної сфери.

Сьогодні соціальну безпеку держави дедалі частіше розглядають як одну з основних складових компонентів національних ресурсів, багатства нації і держави та подальшого стабільного розвитку суспільства.

Концептуальну основу розуміння суті соціальної безпеки в Україні було започатковано у 1990 році в Декларації про державний суверенітет України. За визначенням експертів, соціальна безпека держави розглядається як стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих соціальних інтересів особи й суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз.

На початку 1997 року, Верховна Рада України схвалює Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, в якій окреслюються основні напрямки державної політики України щодо питань соціальної сфери, які потребують першочергового вирішення, а саме:

- виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, під час переходу до ринкової економіки;

- вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

- створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я;

- стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;

- захисту прав споживачів.

Разом з тим, у Концепції передбачалася дія можливих чинників загроз національній безпеці у соціальній сфері, до яких були віднесені наступні поступово зростаючі негативні соціальні тенденції:

- низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення;

- наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;

- суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;

- падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони;

- тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

- неконтрольовані міграційні процеси в країні.

Це дозволяло говорити про існування та дію відповідного комплексу соціальних небезпек для національних інтересів України, які в першу чергу негативно впливали на вирішення наступних державотворчих питань:

- досягнення національної злагоди та політичної і соціальної стабільності українського суспільства;

- створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

- зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу.

Прийнята Концепція, безумовно відіграла свою позитивну роль у формуванні і здійсненні цілеспрямованої політики держави щодо захисту її національних інтересів, вирішенні багатьох внутрішніх і зовнішніх проблем у політичній, економічній, соціальній та інших сферах національної безпеки.

Проте, за п’ять з половиною років після її схвалення суттєво змінилася і внутрішня, і зовнішня ситуація у державі та навколо неї. Життя об’єктивно вимагало внесення відповідних коректив та змін до змісту цього державного документу. І тому, наприкінці роботи третьої сесії Верховної Ради України четвертого скликання у червні-липні 2003 року Парламент країни приймає нову редакцію Концепції національної безпеки України, а точніше Закон України “ Про основи національної безпеки України”.

У цьому Законі насамперед визначаються основні засади державної політики спрямованої на захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки та прогресивного розвитку України у XXI столітті. Адже ефективна система національної безпеки – необхідна складова державного устрою сучасної розвиненої країни.

Саме за цим документом, визначаються на сьогодні пріоритети національних інтересів України у соціальній сфері, а саме:

- створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення. Крім того, дається визначення реальних та потенційних загроз національній безпеці України, та її подальшому стабільному розвитку у цій сфері, до яких в першу чергу відносять:

- неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

- кризу системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення;

- поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

- загострення демографічної кризи;

- зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

- прояви моральної та духовної деградації суспільства;

- зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва.

Загальнодержавним документом щодо реалізації у життя основних положень зазначеного Закону, має стати розроблений Кабінетом Міністрів України план реалізації Стратегії національної безпеки України. В цьому документі, на наш погляд, має бути визначення основних магістральних задумів державної політики щодо впровадження у життя системи соціальної безпеки України, але без надмірної деталізації, лише з визначенням тих зусиль нації, держави, які на сьогодні, спроможні подолати найбільш гострі і болючі соціальні проблеми. Стратегія національної безпеки повинна забезпечувати керованість суспільних процесів, їх спрямованість на послідовну реалізацію головного національного інтересу України – утвердження демократичного, соціально відповідального, консолідованого суспільства. Проте, на відміну від аналогічних стратегій розвинених країн, які можна визначити як стратегії сталого розвитку, в Україні така стратегія має визначається, як стратегія трансформації і реформування, тобто стратегія - розвитку, яка забезпечує в умовах економічної нестабільності кардинальні зміни і перетворення в суспільстві.

Сама ж система національної безпеки повинна забезпечувати об’єктивну оцінку змін і перетворень у країні, вчасно виявляти небезпеки і загрозливі відхилення на шляху реалізації національних інтересів.

В переліку пріоритетних національних інтересів України в Стратегії національної безпеки певне місце мають посісти соціальні інтереси. Саме вони покладені в основу визначення поняття соціальної безпеки, в практику здійснення політики соціальної безпеки. Соціальні інтереси значною мірою втілюють реалізацію для народу та країни сукупні національні інтереси взагалі. Забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, збереження генофонду та популяції, недопущення руйнації інтелектуального потенціалу та фізичного і морального здоров’я населення – від реалізації цих основоположних соціальних інтересів у надзвичайно складних соціально-економічних умовах залежить доля державності України і, взагалі, виживання української нації.

Соціальні інтереси належать до найбільш політизованої частини всієї сфери національних інтересів. Створення державного механізму визначення соціальних інтересів держави, форм і засобів їх здійснення в умова кризи стає все більш важливою проблемою національної безпеки. Однак на сьогодні в Україні ще не розроблено адекватної та цілісної системи національних соціальних інтересів, не сформовано ефективний і дієздатний механізм соціальної безпеки, через що не може забезпечуватися необхідне урахування соціальних вимог, спрямованість державної політики на реалізацію соціальних пріоритетів. Реалії сьогодення ускладнюють визначення навіть поточних соціальних інтересів, не кажучи вже про розробку системи соціальних інтересів, яка б поєднувала поточні та перспективні соціальні інтереси, визначала їх етапи реалізації та соціальні пріоритети кожного з етапів.

Розробка системи соціальних інтересів у загальнонаціональному контексті мусить ґрунтуватися на наступних засадах:

- поєднання принципів дії соціально – ринкової економіки з максимально широким застосуванням принципів приватної ініціативи.

А визначення соціальних інтересів та їх пріоритетності має виходити з того положення, що системна криза в Україні призвела до таких значних соціальних втрат, що загрожує руйнацією життєво важливих складових підсистем самого процесу відтворення суспільства, його науково-технічного, інтелектуального та кваліфікаційного потенціалу;

Таким чином, політика соціальної безпеки повинна бути спрямована на недопущення невиправних соціальних руйнувань або таких, що потребують для свого відновлення дуже великих зусиль і тривалого часу.

 

На цих засадах формується відповідна сукупність національних соціальних інтересів, яку можна визначити як збереження життєво важливих соціальних складових і підсистем функціонування суспільства і держави. Одним з головних критеріїв включення до неї соціальних інтересів є визначення ступеня небезпеки непоправних руйнувань у даній соціальній підсистемі, що набувають рівня загроз національній безпеці. Зрозуміло, що система національної безпеки в цілому і національні соціальні інтереси як її складова не можуть охопити все розмаїття соціальних процесів у суспільстві, проблеми функціонування окремих соціальних галузей. Водночас поза сферою політики соціальної безпеки не повинні залишатися ті соціальні проблеми, не вирішення яких загрожує соціальними, економічними і політичними втратами національного масштабу. До таких проблем загальнонаціонального масштабу на наш погляд, має належати процес створення умов для формування середнього класу в Україні.

Перехід до ринкової економіки має дві основні альтернативи: формування середнього класу як панівної соціальної сили або утворення соціально поляризованого суспільства. У формуванні середнього класу базовим має бути усвідомлення його не як принципово нового, неіснуючого в Україні соціального утворення, а як поступової трансформації відповідних соціальних груп та способу їх життя. Соціально-політична стабільність забезпечується, в першу чергу, кількісним переважанням в соціальній структурі груп, що утворюють середній клас. Ці соціальні групи характеризуються певним освітнім та кваліфікаційним рівнями, а також таким рівнем доходів, що забезпечує реалізацію не лише базових, а найрізноманітніших соціальних потреб. Принциповою ознакою середнього класу є володіння різними видами власності: житлом, земельними ділянками, цінними паперами, підприємствами, магазинами тощо. Проте на сучасному етапі зруйновано спосіб життя соціальної сукупності, що забезпечувала соціально-політичну стабільність в країні. Обмежено не тільки діапазон соціальних потреб, під загрозою фізіологічне виживання багатьох соціальних груп. Тому ситуацію в українському суспільстві можна охарактеризувати як таку, що має сталу тенденцію до утворення поляризованого суспільства, де існують дві головні соціальні групи: багаті та бідні. Потенційною загрозою такої тенденції є не лише гальмування, а й унеможливлення розвитку демократичних засад державного устрою, створення соціально орієнтованої економіки, взагалі становлення України як стабільної міцної держави.

Тому на сучасному етапі основними проблемами соціальної безпеки доречно визначати, по-перше, соціальні деформації (стрімке соціальне розшарування, збіднення широких верств населення, руйнація трудового потенціалу суспільства), які детермінують загрози неприпустимого відхилення від траєкторії послідовної реалізації основного національного інтересу України. По-друге, соціальні проблеми в умовах кризи набувають такого гострого характеру, що призводять до різкого зростання соціально-політичної напруженості як в окремих регіонах, так і у державі в цілому. По-третє, соціальні деформації унеможливлюють не тільки розбудову в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, а й взагалі утвердження ефективної економіки і навіть досягнення економічної стабілізації.

Таким чином, формування середнього класу можна визначити як головний національний соціальний інтерес.

 

 

2. Аналіз факторів,що впливають на соціальну безпеку населення.

2.1 Прожитковий мінімум та його підвищення на 2012рік.

Упроекті Державного бюджету України на 2012 рік враховано прогнозний розмір прожиткового мінімуму, розрахований Міністерством соціальної політики України виходячи з затвердженого розміру прожиткового мінімуму у грудні 2011 року, збільшеного на прогнозний індекс споживчих цін на 2012 рік – 107,9 % та з забезпеченням поетапного наближення до фактичного прожиткового мінімуму, а саме:

· прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня – 1017 гривень, з 1 квітня – 1037 гривень, з 1 липня – 1044 гривень, з 1 жовтня – 1060 гривня, з 1 грудня – 1095 гривень (середньорічний розмір становитиме 1042,4 гривень, ріст порівняно з минулим роком складе 14 відсотків, що на 6,1 відсоткового пункту або в 1,8 рази більше від прогнозного індексу споживчих цін).

Дана динаміка зображена на рис.1

 

2.2 Рівень доходів населення.

Урядом вживаються заходи щодо забезпечення зростання мінімальної заробітної плати як державної гарантії мінімального рівня оплати праці.

З листопада 2009 року мінімальна заробітна плата встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Протягом 2011 року мінімальна заробітна плата зросла на 8,9 відсотка (на прогнозний індекс інфляції).

У 2012 році при прогнозній інфляції 7,9 відсотка (грудень 2012 року до грудня 2011 року) мінімальна заробітна плата підвищуватиметься поетапно і зросте на кінець року на 12,9 відсотка.

 

2.3. Соціальний захист сімей.

ПІДВИЩЕННЯ РОЗМІРУ