Захист культурної спадщини України в умовах військового конфлікту у Криму

Про події у Криму загальновідомо і немає необхідності їх переказувати. З огляду на це слід привернути увагу до питання правового захисту збереження культурної спадщини в умовах військового конфлікту на підставі вимог міжнародних документів. Адже це не просте питання. Охорона національної історико-культурної спадщини – обов’язок української держави не лише перед своїми громадянами, а й перед світовою спільнотою.

Першим міжнародним документом з охорони культурних цінностей став Договір щодо охорони художніх та наукових закладів та історичних пам’яток, відомий як Пакт Реріха від 15 квітня 1935 р. Він на міжнародному рівні заклав основи законодавчого забезпечення охорони пам’яток у випадку військового конфлікту. [67]

Діяльність Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури було започатковано 4 листопада 1946 р. Важливою функцією ЮНЕСКО є її нормотворча діяльність. Розроблено 22 міжнародні конвенції та багатосторонні договори, а також 34 рекомендації і декларації, що регулюють міжнародну діяльність у сферах освіти, науки, комунікації, обміну та збереженню культурних цінностей. Україна є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 р. та ратифікувала значну кількість міжнародних документів щодо охорони пам’яток. Координацією співпраці національних інституцій з ЮНЕСКО покладено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО – міжвідомчий орган при МЗС України, створену Указом Президента України 26 березня 1996 р.

Основними міжнародно-правовими документами ЮНЕСКО щодо охорони культурної спадщини у випадку збройного конфлікту є Гаазька конвенція із захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 року, ратифікована УРСР у 1957 році. Після двох світових воєн проблема збереження культурних цінностей у випадку збройного конфлікту була першочерговою. Ці питання, власне, і були врегульовані Конвенцією. Було визначено поняття культурних цінностей і задекларовано положення щодо їхнього захисту, що включає охорону і повагу.

Особливого значення для збереження і охорони культурних цінностей набуло підписання Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. Дану Конвенцію було прийнято в Парижі Генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки і культури, що зібралась на свою сімнадцяту сесію 16 листопада 1972 року. Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради України 04 жовтня 1988 р. Значення Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини полягає у систематизації міжнародного співробітництва в галузі охорони історико-культурних надбань. Під міжнародною охороною всесвітньої культурної та природної спадщини, зазначається у Конвенції, слід розуміти створення системи міжнародного співробітництва і допомоги для надання державам - сторонам Конвенції підтримки в зусиллях, спрямованих на збереження спадщини. [29]

При Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури засновано Міжурядовий комітет з охорони визначної культурної і природної спадщини загального значення, що називається "Комітет всесвітньої спадщини". Комітет складає список цінностей культурної і природної спадщини під назвою "Список всесвітньої спадщини", які на його думку, мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв. Коли цього вимагають обставини складає список цінностей всесвітньої спадщини, які перебувають під загрозою знищення або руйнування для їх врятування під назвою "Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою". До цього списку можуть бути внесені тільки цінності культурної і природної спадщини, яким загрожують серйозні й конкретні небезпеки, у тому числі і небезпека збройних конфліктів.

Список об’єктів всесвітньої спадщини UNESCO, які отримують особливий охоронний статус ведеться і постійно поповнюється з 1978 р. Включення до списку дає додаткові гарантії збереження і цілісності, підвищує престиж територій і управляючих ними установ. У разі конфліктних ситуацій дозволяє залучити міжнародну економічну і політичну допомогу експертів UNESCO.

У 2013 р. до цього списку внесено "Херсонес Таврійський", який відтепер перебуває в управлінні російської держави. Питання збереження культурних цінностей в Криму повинно розглядатися під міжнародним контролем. З цією метою Україна за сприяння Генерального директора Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури або за своїм розсудом повинна запропонувати російській стороні скликати нараду представників, на які покладено захист культурних цінностей, можливо на нейтральній, належним чином вибраній території та укласти спеціальні угоди з усіх питань, які врегулюють статус культурних цінностей Музейного фонду України. [30]

Що слід зробити? Згадати про Національну комісію України у справах ЮНЕСКО? Безперечно, необхідно скласти списки культурної спадщини, які знаходяться у кримських музеях та з’ясувати історію їх походження та правовий стан. Це нелегке завдання виходячи з того, що в Україні відсутня цілісна система обліку музейних предметів, а облік ведеться кожним музеєм окремо.

Не слід забувати і про історію створення самих кримських музеїв, адже багато з них створені у повоєнний час і утримувалися за кошти України, а отже, це є підставою для постановки питання про юрисдикцію музею. Навіть про залишення музеїв у сфері управління України, можливо спільного управління. Така практика існує між Росією, Україною, Білоруссю та Німеччиною при утриманні Музею капітуляції у Берліні.

Головне – ставити питання про захист культурної спадщини України в Криму на державному рівні із залученням міжнародних організацій.[58]