Гарантії прав з охорони праці осіб з пониженою працездатністю.

 

 

22. Забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Законо­давство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпечні і нешкідливі умови праці. Серед гарантійних норм є видача працівникам спеціального одягу, спеціаль­ного взуття і інших засобів індивідуального захисту (далі — ЗІЗ). Ця гарантія забезпечує захист здоров'я працівників, які виконують роботу у несприятливих умовах виробничого середовища, що негативно впливають на працездатність працівників.

До ЗІЗ відносять засоби захисту голови, обличчя, очей, ніг, рук, органів ди­хання та слуху, ізолюючі костюми та спеціальний одяг, запобіжні пристрої та захисні дерматологічні засоби.

ЗІЗ надаються працівникам, що працюють із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах. Обов'язок із забезпечення ними пра­цівників покладено на власника або уповноважений ним орган. Працівник не несе жодних матеріальних витрат на придбання ЗІЗ. Забезпечуючи працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, слід враховувати вимоги законодавства:

1) засоби індивідуального захисту повинні відповідати встановленим нормативам і стандартам, що реально дозволяє запобігти виникненню виробни­чого травматизму і професійного захворювання. Тому забороняється допускати до роботи працівників не лише без встановлених засобів індивідуального захис­ту, але й у несправних, не відремонтованих чи забруднених засобах;

2) засоби індивідуального захисту повинні надаватися у строки, вста­новлені нормативами. Мова йде як про первинне забезпечення працівника цими засобами, так і періодичне, в тому числі і у випадках їх дострокового зношення не з вини працівника

3) ЗІЗ видаються працівникам тих професій і посад, що передбачені у від­повідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типових галузевих норм безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідних галузевих норм, що введені на підставі типових

4) 313 вважаються власністю підприємства і підлягають інвентаризації. Праців­ники зобов'язані використовувати за призначенням і бережливо ставитися до виданих у користування засобів індивідуального захисту

5) ЗІЗ підлягають обов'язковому поверненню у разі звільнення працівника, його переведенні на тому ж підприємстві на іншу роботу, для якої видані засоби не передбачені нормами, а також по закінченні строків їх носіння замість одержу­ваних нових ЗІЗ. Спеціальний одяг і спеціальні взуття, повернені працівником до закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні до використан­ня — списані.

На власника покладається обов'язок організувати належний догляд за ЗІЗ, своєчасність здійснення хімчистки, прання, обезпилювання, дегазації, дезак­тивації, знешкодження і ремонту. Всі зазначені заходи здійснюються за кошти власника і в строки, визначені за узгодженням з представником трудового ко­лективу.

Враховуючи те, що ЗІЗ повинні відповідати характеру і умовам їхнього за­стосування і забезпечувати реальну безпеку праці, заборонено видавати замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріали для їх виготовлення або гро­шові суми для їх придбання.

 

 

23. Забезпечення працівників молоком та рівноцінними харчовими продуктами.

Працівникам, які працюють у шкідливих і небезпечних та особливо шкідливих і небезпечних умовах праці, з метою зміцнення їх здоров'я і попередження професійних захворювань безо­платно надається молоко або рівноцінні продукти та лікувально-профілактичне харчування.

Видача молока має цільовий характер, тому працівник повинен фактично його одержати і спожити. У трудовому законодавстві встановлена низка вимог, спрямованих на забезпечення цього положення. А саме:

а) не допускається заміна молока грошима. Виплата грошової компенсації для придбання молока допускається лише при роз'їзному характері роботи пра­цівника

б) забороняється заміна молока іншими товарами і продуктами, крім рівноцін­них йому — кефіру, кислого молока (кисляку), мацоні і т. п.;

в) не дозволяється видача молока за одну або декілька змін наперед, аналогічно як і за попередні зміни;

г) не дозволяється відпуск молока додому.

Роботодавець самостійно вирішує питання безплатного забезпечення праців­ників молоком та іншими рівноцінними продуктами, але з дотриманням умов, що визначенні у законодавстві як обов'язкові.

Працівники мають право на одержання молока у дні фактичної зайнятості на роботах, пов'язаних з виробництвом чи застосуванням хімічних речовин, пе­редбачених у спеціальному переліку. Тому молоко не видається у дні, коли пра­цівник відсутній на підприємстві, в установі, організації, або виконує роботи, на яких видача молока не встановлена. Молоко не видається також у тому випадку, коли працівник одержує безплатно лікувально-профілактичне харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці.

Молоко видається з розрахунку 0,5 л на одного працівника за зміну неза­лежно від її тривалості. Молоко повинно видаватися і споживатися у буфетах, столових або в спеціально обладнаних приміщеннях, що відповідають санітар­но-гігієнічним вимогам.

В окремих випадках працівникам до молока додатково надаються інші хар­чові продукти або обов'язково здійснюється заміна молока іншими рівноцінним харчовими продуктами.

Робітникам, що контактують з неорганічними з'єднаннями свинцю, додат­ково видається 2 г пектину у вигляді збагачених ним консервованих рослин­них харчових продуктів, фруктових соків, напоїв, або допускається їх заміна натуральними фруктовими соками з м'якоттю в кількості 250-300 г. Якщо ж працівник постійно контактує з неорганічними з'єднаннями свинцю, то замість молока рекомендують вживати кисломолочні продукти.

Заміна свіжого молока кислим здійснюється при виконанні робіт з виробни­цтва чи переробки антибіотиків. На таких роботах допускається заміна молока колібактерином, який виготовлено на основі незбираного молока.

 

 

24. Забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням.

З метою профілакти­ки професійних захворювань передбачає право працівників, що працюють в особливо шкідливих умовах праці, на одержання лікувально-профілактичного харчування.

Право на його одержання мають лише ті працівники, які виконують роботи, передбачені у Переліку виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне одержання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці. На підприємствах, в установах, організаціях на його основі та за результатами атестації робочих місць приймаються конкретні переліки ви­робництв, професій і посад, робота в яких дає право на одержання спеціального харчування, що є складовою частиною колективного договору.

У Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування вста­новлено категорії працівників, яким також надається спеціальне харчування. Ці випадки у тій чи іншій мірі пов'язані з негативним впливом шкідливих факторів виробництва на здоров'я працівника.

Лікувально-профілактичне харчування, як правило, надається у формі гаря­чих сніданків перед початком роботи, а працівникам, що працюють в умовах підвищеного тиску (у кесонах, у лікувальних барокамерах, на водолазних ро­ботах) — після вишлюзування. В окремих випадках за погодженням з медико-санітарною частиною підприємства (у разі її відсутності — місцевою санітарно-епідеміологічною станцією) гарячі сніданки можуть видаватися під час обідніх перерв.

Для працівників, зайнятих у виробництвах, професіях і посадах, перерахова­них у розділі VIII і у підрозділах 6,7 розділу IX Переліку …, таке хар­чування видається лише у формі безплатних вітамінних препаратів.

Лікувально-профілактичне харчування незалежно від форми надання готу­ється на основі Раціонів лікувально-профілактичного харчування і норм без­платної видачі вітамінних препаратів.

Лікувально-профілактичне харчування має цільове призначення і повинно бути надане працівникові. Не дозволяється його видача за попередній період чи компенсація несвоєчасно одержаного харчування, аналогічно як і заборонено видавати харчування додому. У п. 8 Правил встановлено виключні випадки, коли лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді готових страв додому, що спричинено неможливістю його одержання за станом здоров'я або віддаленістю місця проживання працівника.

 

 

25. Забезпечення працівників газованою солоною водою.

Робота в умовах значного опро­мінення, високої температури та за наявності великих фізичних навантажень негативно впливає на здоров'я працівників. Ці умови праці приводять до пере­грівання, зневоднення і знесолення організму. Одним із заходів знешкодження негативного впливу цих факторів виробництва є споживання газованої соленої води.

Забезпечення працівників газованою соленою водою є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Постачання водою здійснюється за його ко­шти. Газованою соленою водою забезпечуються працівники гарячих цехів і ви­робничих дільниць. Конкретні цехи і виробничі дільниці, де організовується її постачання, встановлюються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

Працівники забезпечуються газованою соленою водою в розрахунку 4-5 л на людину в зміну. Постачання проводиться шляхом розташування апарату по виготовленню соленої газованої води безпосередньо у цехах, де виконуються роботи, або шляхом доставки води з центральне розташованого.

Водночас власник або уповноважений ним орган зобов'язаний постачати працівників доброякісною прісною водою.

 

 

26. Умови та порядок надання скороченого робочого часу.

Скорочений робочий день — це робочий день, що встановлюється для окремих категорій працівників тривалістю менше нормального робочого дня з метою надання їм додаткового відпочинку і створення умов для підвищеної охорони праці. При цьому відповідно встановлюється і скорочений за кількістю робочих годин робочий тиждень.

Скорочена тривалiсть робочого часу встановлюється:

1) для працiвникiв вiком вiд 16 до 18 рокiв - 36 годин на тиждень, для осiб вiком вiд 15 до 16 рокiв (учнiв вiком вiд 14 до 15 рокiв, якi працюють в перiод канiкул) - 24 години на тиждень.

Тривалiсть робочого часу учнiв, якi працюють протягом навчального року у вiльний вiд навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалостi робочого часу, передбаченої в абзацi першому цього пункту для осiб вiдповiдного вiку;

2) для працiвникiв, зайнятих на роботах з шкiдливими умовами працi, - не бiльш як 36 годин на тиждень.

Перелiк виробництв, цехiв, професiй i посад з шкiдливими умовами працi, робота в яких дає право на скорочену тривалiсть робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крiм того, законодавством встановлюється скорочена тривалiсть робочого часу для окремих категорiй працiвникiв (учителiв, лiкарiв та iнших).

Скорочена тривалiсть робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштiв на пiдприємствах i в органiзацiях для жiнок, якi мають дiтей вiком до чотирнадцяти рокiв або дитину-iнвалiда.

 

 

27. Умови та порядок надання оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого характеру.

Працівникам, що працюють у шкідливих і важких умовах праці, надають­ся перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігріву, відпочинку та ін. (ст.168 КЗпП України). Ці перерви включаються в робочий час і підлягають оплаті. Особливості правового регулювання надання цих перерв встановлюють­ся у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізованому рівні, так і в локальних нормативно-правових актах.

З метою уникнення або зменшення негативного впливу умов праці на життя і здоров'я людини працівникам надаються спеціальні перерви. Оскільки ці пере­рви мають цільове призначення і на власника або уповноважений ним орган по­кладається обов'язок їх надання, то працівник повинен використати їх фактич­но. Відповідно заміна такого виду гарантії права на охорону праці працівникам, грошовою компенсацією не повинна допускатися.

Перерви, які надаються працівникам з метою запобігти переохолодженню та перевантаженню (перенапруженню) їх організму, що включаються у робочий час і підлягають оплаті за загальними правилами.

Отже, перерви надаються:

а) для обігрівання працівникам, що працюють:

- у холодну пору року на відкритому повітрі,

- у закритих неопалювальних приміщеннях;

б) для відпочинку вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у ви­падках, передбачених законодавством.

Порядок і особливості надання цих перерв передбачено Правилами про ро­боту на відкритому повітрі у холодну пору року.

Правилами визначено критерії, які обумовлюють одержання працівниками перерв для обігрівання. Це температура та сила вітру, що наявні при виконанні робіт на відкритому повітрі. Якщо ж роботи виконуються у закритих неопалювальних приміщеннях, то до уваги береться лише температура, встановлена для виконання робіт за тихої погоди. Конкретні величини температури і сили вітру у відповідному кліматичному районі встановлюються місцевими виконавчими комітетами.

Переліки працівників, які мають право на одержання перерви для обігріван­ня, кількість і тривалість перерв, що надаються, обладнання місць і надання за­собів для обігрівання встановлюються за угодою власника або уповноваженого ним органу і профспілковою організацією.

 

 

28. Умови та порядок надання щорічної додаткової відпустки за роботу у важких і шкідливих умовах праці.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих чинників, за Списком виробництв, цехів, професій і посад затверджених Кабінетом Міністрів України.

Щорічна додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад передбачених відповідними розділами зазначеного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва, цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства праці та соціальної політики України.

Ця додаткова відпустка надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу.

 

 

29. Особливості оплати праці працівників за роботу у важких і шкідливих умовах праці.

Відповідно до ст. 100 КЗпП підвищена оплата праці встановлюється на важких робо­тах і роботах з шкідливими умовами праці. На основі цього пра­вила чинна Генеральна угода передбачає доплати за роботу у важ­ких і шкідливих умовах праці до 12 % тарифної ставки, а за роботу в особливо важких і особливо шкідливих умовах - до 24 % тарифної ставки відповідного розряду (посадового окладу).

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додаткові пільги і ком­пенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних норма­тивно-правових актах.

Перелік робіт, для яких застосовується така доплата, має затвер­джуватись Кабінетом Міністрів України. Але Кабінет Міністрів України такий перелік поки що не затвердив і у практиці керу­ються тими типовими переліками, які, свого часу, були затверджені Держкомпрацею Союзу РСР. Назвемо один з таких переліків — Типовий перелік професій і робіт, оплачуваних за тарифними став­ками, встановленими для робітників, зайнятих на роботах з важки­ми і шкідливими умовами праці та на роботах з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці на підприємствах машинобу­дівної та металообробної промисловості.

 

 

30. Гарантії прав жінок з охорони праці.

Спеціальні гарантії права на охорону праці жінок поділяються на:

1) ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок:

- заборона застосування праці жінок на роботах з важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці,

- обмеження використання праці жінок на нічних роботах

- заборона залучення жі­нок до підіймання і пере­міщення речей, маса яких перевищує вста­новлені граничні норми

2) ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку їх материнством:

- заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні, святкові та не­робочі дні і направлення цих жінок у відрядження

- залучення жінок, що мають дітей, віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди

- право працювати на умовах неповного робочого часу

- першочергове право на надомну роботу

- надання додаткових перерв для годування дитини жінкам, що мають дітей віком до півтора року

- надання соціальних від­пусток у зв'язку з мате­ринством (відпустки по вагітності і пологах, від­пустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, тривалістю 5 календарних днів)

- пільговий порядок надан­ня щорічних відпусток

- переведення вагітних жінок на легшу роботу

- надання відпусток без збереження заробітної плати у зв'язку з материнством.

 

 

31. Гарантії прав з охорони праці усіх працюючих жінок.

Зміст додаткових гарантій прав жінок на безпечні та нешкідливі умови праці полягає у встановленні заборони застосування їх праці на певних робо­тах, обмеження використання праці жінок на нічних роботах та встановлення граничної ваги перенесення жінками вантажів. Затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Не дозволяється застосовувати працю жінок на під­земних роботах, крім деяких з них, що пов'язані з виконанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню.

У законодавчому порядку заборонено залучати жінок до підіймання і пе­реміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Затверджено також Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінка­ми. Вага вантажу, що є допустимою для підіймання і переміщення жінками, обумовлюється характером виконуваних робіт. Встановлено два види граничне допустимої ваги вантажу: разова та сумарна. Наприклад, сумарна вага вантажу, який переміщується з робочої поверхні протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати 350 кг.

Законодавством України не допускається залучення жінок до роботи у нічний час (ст. 175 КЗпП України). Водночас встановлені виключення, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викликано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністром України. Положення законодавства щодо обмеження застосування праці жінок у нічний час не поширюється на жі­нок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

 

 

32. Гарантії прав з охорони праці жінок у зв’язку з їх материнством.

Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що мають малолітніх дітей, понад гаран­тії, встановлені для всіх працюючих жінок.

Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компенсації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направляти їх у відрядження. Залучення жінок, що мають дітей, віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди. Жінкам у зв'язку з материнством надано право працювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну роботу. Роботодавці за власний кошт можуть запроваджувати для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встанов­лювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до півтора року, надаються додаткові перерви для годування дитини, що включаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Жінкам надаються соціальні відпустки у зв'язку з материнством:

У зв'язку з материнством для жінок встановлені пільги у порядку надання щорічних відпусток. Вони мають право на одержання відпустки повної трива­лості у перший рік роботи до настання шестимісячного терміну безперервної роботи, право на одержання щорічних відпусток за другий і наступні роки ро­боти в зручний для них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.

Забороняється залучати вагітних жінок, як і будь-яких інших працюючих жінок, до роботи у шкідливих і важких умовах праці. Тому вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Якщо роботодавець не може забезпечити вагітну жінку відповідною роботою, то до вирішення питання про надання легшої та нешкідливої роботи вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені робочі дні. Відповідно до медичного висновку вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування.

 

 

33. Гарантії прав неповнолітніх працівників з охорони праці.

Трудове законодавство України встановлює додаткові гарантії охорони праці неповнолітніх. Система гарантій обумовлена фізіологічними, психологічними й віковими особливостями неповнолітніх.

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх рів­ності з повнолітніми особами, а в галузі охорони праці неповнолітні користу­ються додатковими пільгами, встановленими законодавством України.

Система гарантій:

- встановлення мінімального віку прийняття на роботу

- заборона залучення неповнолітніх до підій­мання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми

- встановлення скороченої тривалості робочого часу

- заборона залучення неповнолітніх до робіт із шкідливими і небезпеч­ними умовами праці

- заборона призначення неповнолітніх на робо­ти, які пов'язані виключ­но з підійманням, утри­манням або перемі­щенням важких речей

- надання щорічної основної відпустки подовженої тривалості в зручний для неповнолітнього час

- зменшення норм виробітку

- заборона залучення осіб, віком до 14 років, до тривалої роботи по підійманню та перемі­щенню важких речей

- заборона залучення неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

 

 

34. Заборона залучення неповнолітніх працівників до окремих видів робіт.

Законодавець встановив заборону залучення неповнолітніх до робіт, на яких не допускається застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років. Затверджено Перелік важких ро­біт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх. У цей перелік включені як підземні роботи, так і інші роботи із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Для виявлення відповідності виконуваній роботі, ранньої діагностики захво­рювань неповнолітні при поступленні на роботу та періодично, до досягнення ними 21 року, проходять обов'язкові медичні огляди.

 

 

35. Обмеження підіймання і переміщення неповнолітніми працівниками речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Однією з гарантій забезпечення працездатності неповнолітніх є заборона за­лучати осіб молодших вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми піді­ймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом Мініс­терства охорони здоров'я України.

Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей.

До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються.

Роботодавець повинен забезпечити обов'язкове проходження працюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів.

Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год. на тиждень для підлітків 14 - 15 років та 36 год. - для підлітків 16 - 17 років. Обов'язковим повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п'яти- або шестиденного робочого тижня.

Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу.

Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який повинні підіймати та переміщувати підлітки, не повинна перевищувати граничних норм.

 

 

36. Особливості робочого часу та часу відпочинку неповнолітніх працівників.

Для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість робочого часу, нада­ється щорічна основна відпустка подовженої тривалості в зручний для них час (тривалістю 31 календарний день), забороняється їх залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

- для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку.

 

 

37. Гарантії прав з охорони праці осіб з пониженою працездатністю.

Трудове законодавство України встановлює ряд гарантій для інвалідів у порядку їх працевлаштування, створені належних і безпечних умов праці. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації інвалідам надано право працювати на під­приємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.

Система гарантій:

- працевлаштування інвалідів з врахуванням їх професійної праце­здатності, що встанов­люється МСЕК

- створення умов праці з врахуванням індивіду­альних програм реабілітації та адаптації інвалідів

- надання щорічних основних відпусток подовженої тривалості в залежності від групи інвалідності

- заборона укладення трудового договору або просування по службі інвалідів, якщо за виснов­ком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню його профе­сійних обов'язків

- створення спеціальних робочих місць для інвалідів

- надання відпусток без збереження заробітної плати

- надання неповного робочого часу

- заборона залучення інвалідів до надурочних робіт, робіт у нічний час без їх згоди

- встановлення пільгового порядку отримання щорічних відпусток.

 

ТЕМА 3

 

1. Поняття, цілі та завдання системи управління охороною праці.

Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці. Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації. Головна мета управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням.

Цілі:

- створення відповідних служб і призначення посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затвердження інструкцій про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функ­цій, а також здійснення контролю за їх додержанням;

- розроблення за участю сторін колективного договору і реалізація комплек­сних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існую­чого рівня охорони праці;

- забезпечення виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впровадження прогресивних технологій, досягнення науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного до­свіду з охорони праці тощо;

- забезпечення належного утримання будівель і споруд, виробничого обладнан­ня та устаткування, моніторингу за їх технічним станом тощо.

Основні завдання управління охороною праці:

- запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам;

- дотримання вимог законодавства з охорони праці, колективних договорів;

- забезпечення ставлення всіх працівників до безпеки праці, як до головних обов’язків;

- розроблення обов’язків, прав і відповідальності за стан охорони праці між всіма керівниками і працівниками підприємства.

 

 

1. Методи та функції системи управління охороною праці.

Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці.

До основних функцій управління охороною праці належать:

- прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

- організація та координація робіт;

- облік показників стану умов і безпеки праці;

- аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

- контроль за функціонуванням СУОП;

- стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

Оперативне керівництво і координація роботи з охорони праці здійснюється керівництвом підприємства і його підрозділів шляхом застосування відповідних методів управління: організаційно-розпорядчих; соціально-психологічних і економічних.

Організаційно-розпорядчі методи включають в себе виконання посадових обов'язків з охорони праці, видання і виконання наказів, розпоряджень, постанов.

Соціально-психологічні методи управління включають в себе: навчання і виховання персоналу, проведення інструктажів, моральне стимулювання, особистий приклад керівника щодо виконання вимог охорони праці. Для попередження травматизму слід для відповідальних професій застосовувати профвідбір і профорієнтацію, попереджувати допуск до роботи людей у хворобливому і нетверезому стані, вести боротьбу зі шкідливими звичками, підвищувати культуру виробництва.

Економічні методи управління охороною праці полягають в матеріальному стимулюванні роботи з охорони праці.

 

 

1. Види суб’єктів управління охороною праці на виробничому рівні та їх повноваження.

Керуючим органом є служба охорони праці, керівники структурних підрозділів усіх рівнів керування галуззю, об'єднанням, підприємством. Управління здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог і здійсненням керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпрядних, економічних та соціально-психологічних методів.

УОП — це ієрархічна багаторівнева система, яка встановлює такі рівні управління:

• галузь (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• об'єднання (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• виробничі підприємства;

• цехи, дільниці цехів;

• робочі місця (конкретні виконавці).

Відповідальність за здійснення управління охороною праці в галузі та в підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції.

На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Організаційно-методичну роботу безпосередньо на підприємстві (якщо чисельність працюючих у ньому мала) з усіх функцій і задач управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією виконує інженер (старший інженер) з охорони праці або призначена власником особа, яка виконує його обов'язки за сумісництвом.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, отримувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

 

 

1. Служба охорони праці: поняття, порядок створення та ліквідації, функції та повноваження.

Служба охорони праці здійснює організацію безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд, забезпечення працівників засобами індивіду­ального та колективного захисту, проведення професійної підготовки і підви­щення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів праці, запровадження оптимальних режимів праці та відпочинку пра­цюючих, професійного добору виконавців для визначених видів робіт та здій­снення контролю за створенням безпечних і нешкідливих умов праці.

Служба охорони праці створюється роботодавцем відповідно до типового по­ложення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, в установах, орга­нізаціях, а її ліквідація можлива лише у разі ліквідації самого підприємства, установи, організації чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функ­ції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці входить до структури підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

- опрацьовує ефективну цілісну систему, управління охороною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

- проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

- складає разом з структурними підрозділами підприємства план комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі;

- організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

- бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства;

- контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт тощо.

Повноваження спеціалістів служби охорони праці:

- в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні підрозділи підприємства,

- перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства,

- зупиняти роботу виробництва, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих,

- одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмово чи усно) з питань охорони праці,

- надсилати керівнику подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують законодавство про охорону праці,

- порушувати кло­потання про заохочення працівників,

- вимагати відсторонення від роботи пра­цівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають доступу до відповідних робіт,

- порушують нормативні акти про охорону праці.

 

 

1. Комісія з питань охорони праці: поняття, порядок створення та ліквідації, функції та повноваження.

Комісія з питань охорони праці створюється на принципі пропорційної участі найманих пра­цівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Комісія з питань охорони праці підприємства є постійно діючим консультативне-дорадчим органом найманих працівників та роботодавця, тому на відміну від служби охорони праці її рішення носять рекомендаційний ха­рактер.

Створення комісії з питань охорони праці підприємства обумовлюється лише волевиявленням роботодавця і найманих працівників та не залежить від кількіс­ного складу працюючих.

На загальних зборах (конференції) наймані працівники приймають рішення про доцільність створення комісії, її кількісний і персональний склад та затвер­джують Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, яке роз­робляється на основі Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства.

Основними завданнями Комісії є:

- захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

- підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в області охорони праці на підприємстві;

- узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам;

- вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.

На виконання цих завдань комісія має право звертатися до роботодавця, профспілок з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці, одержувати інформацію, необхідну для виконання покладених на неї функцій, знайомитись з будь-якими матеріалами з питань охорони праці, аналізувати стан виконання відповідних програм і колективних договорів з питань охорони праці тощо.

Діяльність комісії відбувається на плановій основі. З цією метою розробля­ються квартальні, піврічні та річні плани діяльності комісії, її засідання про­водяться по мірі необхідності, але не рідше одного разу на квартал, і не менше одного разу на рік комісія звітується про свою роботу.

Рішення комісії впроваджуються у життя наказами роботодавця. Не зважа­ючи на рекомендаційний характер цих рішень, роботодавець не може їх проіг­норувати і у разі незгоди з рекомендаціями комісії повинен дати аргументовану відповідь.

 

 

1. Додержання вимог з охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств.

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об’єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з виконанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об’єктів проводиться за участю представників професійних спілок.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації.

 

 

1. Правове регулювання проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць є комплексною оцінкою всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність у процесі трудової діяльності. Прове­дення атестації робочих місць на підприємстві, в установі, організації здійсню­ється з дотриманням вимог, передбачених Положенням про державну експерти­зу умов праці. Атестація робочих місць за умовами праці обов'язково проводиться на всіх підприємствах, установах, організаціях, незалежно від їх галузевої належності та форм власності. Метою про­ведення атестації робочих місць за умовами праці є встановлення на конкретно­му підприємстві, в установі, організації права працівника на безпечні й здорові умови праці, захист їх життя й здоров'я, встановлення пільг й компенсації за шкідливі й небезпечні умови праці.

Атестація робочих місць за умовами праці має плановий характер. Відповід­но розрізняють планову (чергову) та позапланову (позачергову) атестацію. Пла­нова атестація проводиться у строки, визначені колективними договорами, але не рідше одного разу на п'ять років. Проведення позапланової атестації здій­снюється при наявності певних підстав та з ініціативи відповідних суб'єктів. Вона проводиться з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, найманих працівників підприємства або їх виборного органу, органів державної експерти­зи умов праці з участю санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охоро­ни здоров'я України, якщо відбулася докорінна зміна умов і характеру праці.

Комплексний характер атестації робочого місця за умовами праці полягає у вивченні і дослідженні цих факторів виробничого середовища, що можуть негативно вплинути на здоров'я працівників, та в розроблені системи заходів, спрямованих на знешкодження таких факторів.

За результатами проведеної атестації робочих місць складають наступні пе­реліки:

а) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких під­тверджується право на встановлені законодавством пільги і компенсації;

б) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких під­тверджується право на пільги і компенсації за рахунок коштів підприємств;

в) робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи з поліпшення умов праці.

 

 

1. Правове регулювання проведення медичних оглядів.

Законодавець України встановив обов'язок роботодавця організувати про­ведення медичних оглядів працівників.

Проведення медичних оглядів спрямоване на своєчасне запобігання заподі­янню шкоди життю і здоров'ю працюючих. Тому медичні огляди проводяться з метою встановлення фізичної і психофізіологічної придатності осіб до роботи за конкретно визначеною професією, спеціальністю, посадою, надання допуску до робіт особам, молодшим 21 року, запобігання захворюванням і нещасним ви­падкам, виявлення захворювань, що становлять загрозу зараження працівників, продукції, яка випускається, забезпечення динамічного нагляду за станом здо­ров'я працівників, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов і їх шкід­ливості на організм, а також захворювань, які не дають змоги продовжувати роботу за певною професією.

Законодавство України передбачає проведення попередніх, періодичних та позачергових обов'язкових медичних оглядів. Працівники проходять обов'язкові медичні огляди лише у випадках, які чітко передбачені у законодав­стві — спеціальних переліках і списках, законах та інших підзаконних норма­тивно-правових актах, що приймаються у централізованому порядку.

Проведення медичних обов'язкових оглядів здійснюється за кошт роботодав­ця. Він надає гроші на організацію медоглядів, виділяє приміщення для прове­дення медоглядів, забезпечує працюючих медичними і санітарними книжками та бланками-направленнями на медогляди. На період проходження працівника­ми медоглядів за ними зберігається місце праці та середній заробіток.

Для належної організації медогляду роботодавець сприяє створенню або по­ліпшенню матеріально-технічної бази медико-санітарних частин, лікувально-профілактичних закладів для проведення медоглядів, направляє працівників на медогляд і здійснює контроль за терміном його проходження.

Працівники зобов'язані проходити обов'язкові медичні огляди. Якщо пра­цівник ухиляється від його проходження, то роботодавець може притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення і зобов'язаний відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати.

 

 

1. Правове регулювання проведення навчання з охорони праці.

Навчання працівників з питань охорони праці є однією з складових системи управління організацією охорони праці. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи проходять інструктаж, навчання з питань охорони праці, на­дання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил по­ведінки у разі виникнення аварій.

Навчання з питань охорони праці можна поділити на декілька видів:

а) за періодом його проведення — попереднє, періодичне та позачергове;

б) за суб'єктами, які проходять навчання — навчання посадових осіб і спеціа­лістів з питань охорони праці, навчання інших працівників з питань охорони праці;

в) за суб'єктами, які проводять навчання — навчання, що проводять комісії під­приємств; навчання, що проводиться закладами освіти, які одержали ліцензію від Міністерства освіти і науки України і дозвіл від Державного комітету України з нагляду за охороною праці; самоосвіта.

Законодавство України передбачає навчання з питань охорони праці у вигляді інструктажів. Відповідні категорії працівників проходять вступний, первин­ний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі. На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж. Залежно від виду інструктажів встановле­ні підстави та періодичність їх проведення.

З метою поновлення знань правил безпечної експлуатації, технологічних і посадових інструкцій, засвоєння в конкретних умовах технологічних процесів і обладнання, методів безаварійного керування ними навчання з питань охорони праці проводиться у вигляді стажування (дублювання). Такий вид навчання про­водиться до самостійного виконання працівником дорученої роботи.

Стажування або дублювання проходять новоприйняті працівники. Стажу­вання обов'язково проходять також працівники, функціональні обов'язки яких пов'язані із забезпеченням безаварійної роботи важливих і складних господар­чих потенційно небезпечних об'єктів або з виконанням окремих потенційно не­безпечних робіт.

Керівник може звільнити працівника від проходження стажування (дублю­вання), якщо особа має стаж роботи за відповідною професією не менше 3 років або переводиться з одного цеху в інший, де характер роботи та тип обладнання, на якому вона працюватиме, не змінюються.

Важливим етапом в організації навчання з охорони праці є перевірка знань. Формою перевірки знань з охорони праці є іспит. Результати перевірки знань оформлюються протоколом, а в необхідних випадках видається посвідчення. Якщо результати перевірки знань працівника будуть незадовільними, то особа зобов'язана повторно пройти навчання, після чого проводиться повторна пере­вірка знань.

 

 

1. Правове регулювання розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та аварій, що трапилися на підприємстві, в установі, на організації.

Види випадків, що підлягають розслідуванню та обліку:

- нещасні випадки

- професійні захворювання

- аварії

Класифікація нещасних випадків:

1) За порядком проведення:

- нещасні випадки, що розслідуються в загальному порядку

- нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню:

ü нещасні випадки із смертельним наслідком;

ü групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я;

ü випадки смерті на виробництві та випадки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків.

2) За формою: раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, отруєння, теплові удари, опіки, обморо­ження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випроміню­ванням, інші ушкодження.

Види професійних захворювань (захворю­вання працівника вважається професійним, якщо така хвороба передбачена у Переліку професійних захворювань):

- гострі професійні захворювання, отруєння

- хронічні професійні захворювання.

Класифікація аварій:

Існує два види аварій, що підлягають розслідуванню та обліку: аварії І та II категорії.

До І категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

- загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

- стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

- збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природ­ному середовищі більш як у 10 разів;

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення.

До II категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

- загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило за­грозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюю­чих 100 чоловік і більше.

Порядок розслідування нещасних випадків:

1) повідо­млення відповідних суб'єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття превентивних заходів щодо попе­редження виникнення інших нещасних випадків;

2) створення комісії з розслі­дування нещасних випадків;

3) проведення розслідування нещасних випадків

4) оформлення результатів розслідування та облік нещасних випадків.

Акт розслідування причин профзахворювання складається комісією з розслі­дування у п'яти примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається власником хворому, лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство, і профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається санепідемстанції для аналізу і контролю за здійсненням заходів. Перший примірник акта розслідування зберігається на під­приємстві протягом 45 років.

 

 

1. Правове регулювання фінансування заходів з охорони праці.

Фінансування заходів з управління охороною праці здійснюється робото­давцем, працівники не несуть жодних матеріальних витрат. З метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог та подальшого підвищення рівня охорони праці на виробництві законодавець встановив мінімальну межу коштів, що повинні скеровуватися на заходи з охорони праці.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які вико­ристовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Конкретний розмір і порядок використання коштів, спрямованих на фінан­сування заходів з охорони праці, можна встановити у колективному договорі фонду встановлюється у колективному договорі.

За рахунок цих коштів на підприємстві можуть здійснюватися такі заходи:

- проведення атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці;

- забезпечення працюючих спеціальним одягом, спеціальним взуттям і іншими засобами індивідуального захисту;

- реалізація заходів щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами й матеріалами, іншими несприятливими та небез­печними факторами виробництва;

- впровадження систем автоматичного контролю та сигналізації наявності шкідливих і небезпечних виробничих факторів, пристроїв аварійного ви­мкнення виробничого устаткування та комунікацій у разі виникнення небез­пеки для працюючих;

- проведення експертизи технічного стану будівель та споруд, експертизи та діагностики потенційно небезпечних об'єктів, устаткування, обладнання;

- створення кабінетів, куточків, виставок з питань охорони праці, придбання потрібних нормативних документів, навчальних посібників, плакатів, періо­дичної літератури;

- навчання працівників, проведення нарад, семінарів з питань охорони праці.