Англоамериканська модель корп. упр-ня

Учасниками реалізації такої м-лі є: акціонери, керівники, рада директорів, біржі, уряд. Країни розповсюдження – США, Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія.

Характерні риси:

-широке представництво індивідуальних і незалених акціонерів (аутсайдерів)

- велика роль ринку фіктивного капіталу

- наявність інвестиц. і комерц. банків

- чітко розроблена законодавча база.

У стр-рі володіня акціями в м-лі перевага надається індивідуал. і інституціонал. інвесторам. Моніторинг діял – за допомогою сигнал. ф-цій ринку фіктивного капіталу,а форма фінансування – через ринок цін. паперів.

У складі Ради директорів інсайдери – ос., що працюють у корпорації або тісно з нею пов’язані.

Взаємовідносини між учасниками: акціонери можуть здійснювати своє право голосу поштою або за дорученням. Інституціональні інвестори стежать за діял корпорації (інвест фонди, аудитори).

Західноєвропейська модель корп упр-ня

Країни розповсюдження – Нім., Австрія, Нідерланди, Скандинавія, частково в Бельгії, Франції. Учасники її реалізації є банк, правління, спостережна рада, працівники.

Характерні риси:

ключова роль банків- представництво і контроль на рівні всіх компонентів корп упр-ня і фінансування;

стр-ра упр-ня на осн контактів банків і корпорацій.

Стр-ра володіння акціями: перевага банків і корпорацій, фінансові інститути контрол. понад 60% акцій корпорацій. Моніторинг– переважно банківський, на постійній основі.

Особ. м-лі – двоступенева с-ма упр-ня: спостережна рада і виконавча рада. Спостер. рада призначає і розпускає правління, затверджує рішення керівника. Виконавча – формує і реаліз. корп політику.

Схваленню акціонерів підляг. такі дії: розподіл доходу, ратифікація рішень спостереж. ради і правління, вибори спостереж. ради.

Взаємини між учас.: більшість акцій корпорацій – акції на пред’явника. Банки розпоряджаються голосами за їх згодою. Обов’язковою є присутність на зборах або дручення цього права банку.

Японська модель корпоративного управління.

Японська модель являє собою самодостатні, універсальні багатогалузеві екон. комплекси,які включають у свою структуру фін.установи (банки, страхові, трастові компанії)торг.фірми,а також виробничі під-ва,що складають певний спектр галузей госп-ва. Широке викор-я корпораціями залучених коштів-одна з причин япон.екон.досягнень. Япон.модель має спільні риси з німец.моделлю стосовно міцних ієрархічних або мережних фін.-госп.зв»язків афілійованих компаній. Ця мережа хар-ся загальним позиковим акціонерним капіталом, торгівлею т.і п.та неформальними діловими контактами. Інша характерна риса япон.моделі-тісна взаємодія корпорацій з державою.В япон.моделі основними учасниками корпоративних відносин є: ключовий банк,афілійовані компанії, фін.промислові групи,мен-ри й уряд.Взаємодія цих учасників спрямована на кооперацію встановленя ділового контакту,а не на конкур-ю і в англо-амер.моделі. Япон.сис-ма упр-ня спирається на спільну для усіх учасників базу розуміння корпоративних цінностей таких як співробітництва всіх рівнів ланок упр-ня,підтримка корпоративного духу узгодження конфліктних ситуацій в інтересах фірми.

Перехідна модель кор.поративного упр-ня.

Діапазон нац..моделей,що формуються у країнах з перехідною економікою,надто широкий,тому часом викор-ся досить різні підходи.З одного боку,домінуючою є орієнтація на чітко розмежоване і детальне корпоративне законод-во у міру роз-ку реальних процесів і практики корпор-го упр-ня.Це країни які першими розпочали приватизацію-Росія,Литва,Польща,Угорщина.Можна зазначити,що у країнах з перехідною економікою менше поширені вимоги щодо схваленя акціонерами великих випусків акцій і укладеня за наявності конфлікту інтересів між компаніями і їх директорами та іншими посадовими особами.Дві можливі вимоги нормативної бази про АТ- пропорційне представництво в раді директорів та право акціонерної меншості продати належні їм акції при контрольних умовах-мають місце в небагатьох країнах.Зараз в Укр. розроблені принципи корпорат.упр-ня,але вони не мають нормативного характеру. До найбільш слабких місць корпорат.упр-ня у країнах з перехідною економікою можна віднести:недосконале законодавче забезпеченя,слабкість фондових ринків,фіктивні засновництва,порушеня прав акціонерів у ході реорганізації і консолідації компанії,порушеня вимог розкриття інформації,трансферне ціноутворення,здійснення фіктивних банкрутств із наступним скуповуванням активів,що продаються

Система аутсайдерів

Аутсайд.сис-ма характ-ся широкою акціонерною власністю,яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийнятя рішень великою мірою залежить від мен-рів,застосув.різних форм перехопленя контролю за корпор-ією.Існує в США,Великобритан. Переваги:-орієнтація на підвищ.вартості компанії її прибутковості в коротк.періоді;-висока гнучкістьсис-ми упр-ня;-пристосув.компанії до мобільності зовн.середовища.;-іннов.і достатня ризиковість проектів. Недоліки:- наявність воржих злиттів і поглинань;-переоцінений фондовий ринок і як наслідок-«перегріта»економіка.

Сис-ма інсайдерів.

Інсайдервизнається фіз..або юрид особа,яка має значний пакет акцій у власності. Переваги:-орієнтація на довгостр.роз-к.компанії;-стабільність внутр.і зовн.факторів;-невеликі ризики банкрутсв і руйнівних “конфліктів інтересів»;-стабільні партнерські відносини в групі акціонерів-інсайдерів(стратегічні альянси);-ефективний контроль за інсайдерами,зокрема за мен-рами компанії .Недоліки:- темпи зростаня і прибутковість західноєвроп.і япон.компаній нижчі ніж америк.;-слабке впровадж.інновац.та інвестиц.проектів..

5. Господарські т-ва корпоративного і некорпор. Типу

Господарські тов.-ва корпоративного типу.

Найбільшого поширеня в Укр.серед видів господ.товар-ва набули АТ і ТЗОВ.Сис-ми упр-ня в основному залежать від організаційно-екон.форм господ-х товариств,то їх безпосередньо організаційні стр-ри і є основою для побудови тих чи інших управлінських відносин і прямо впливають на них.Характерною особливістю і привабливістю таких товариств є обмежена відповідальність їх учасників,оскільки вони несуть відповідальність лише в межах їх внесків.Ця риса є спільною для АТ і ТЗОВ,принципова відміність полягає в тому що ТЗОВ не випускають акції і мають специфічні риси в упр-ні, уступці часток учасників,виході з тов.-ва.Крім того ТЗОВ не повині мати значну к-сть учасників,оскільки нормативна база їх корпо-го упр-ня така,що за великої к-сті учасників значною мірою втрачається керованість,особливо при прийняті стратегічних рішень.Тзов має певні переваги перед АТ оскільки над ним немає таких органів зовн.регулюваня як Комісія з цінних паперів та фондового ринку Укр.з її численими вимогами звітності.Крім того не потрібно вести реєстр акціонерів,який є справою що дорого коштує.Статут.фонд ТзОВ повинен становити не менше від 100мін.з.п,проте до моменту реєстрації ТзОв внести не 30%зазначеного в установчих документах внеску.Статут.фонд-1250мін з.п

Господарські тов.-ва некорпоративного типу.

До товариств,які можуть двозначно розглядатись належить тов.-ва з дод.відп-стю.До таких форм тов.-в спостерігається неоднозначність підходів в аспекті визнаня їх корпораціями чи не корпораціями.Така риса корпорт.упр-ня як відокремленість функцій упр-ня від власності,тут простежується існує поділ майна на частки.ТДВ:статут.фонд якго поділений на частки визначених установчими документами розмірів.Для створеня такого тов.-ва учасники повині мати майно,яким вони можуть відшкодовувати додаткову відп-стьДіяльність і установчий документ ТЗДВ є подібним до ТЗОВ,але принциповим моментом є те,що учасники ТЗДВ мають додатк.відп-сть.Для створеня повного това-ва передбачені певні вимоги до його учасників:високий рівень довіри до всіх учасників з боку інших,схильність ризикувати своїм майном не лише своїм майном в розмірі вкладу.Практична необмежена відпов-сть є важливим чинником того,що в Укр.повні тов-ва не набули широкого розвитку.Важливим моментом є те,що якщо у командитному това-ві беруть участь два або більше учасників з повною відп-стю,вони несуть солідарну відп-сть за боргами това-ва.Як і повне командитне товар-во створюються на основі засновницького договору,який має включати розмір часток кожного з учасників з повною відпов-стю,розмір,склад і порядок внесеня ними вкладів,форму їх участі у справах това-ва.

6. Загальні збори акціонерів (ЗЗА)

Заг.збори акціонерів є вищим органом управління акціонерного товариства. Компетенція загальних зборів:

-визначення основних напрямів д-сті АТ

-внесення змін до статуту товариства;

-затвердження річних рез-тів д-сті АТ, включаючи його дочірні п-ва, затвердження звітів і висновків, порядку розподілу прибутку, строку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків;

-створення, реорганізація та ліквідація дочірніх п-ств,філій і представництв,

-визначення організаційної структури т-ва;

-вирішення питання про придбання АТ-ом акцій, що випускаються ним;

-визначення умов оплати праці посадових осіб АТ, його дочірніх п-ств, філій

-затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті

-прийняття рішення про припинення д-сті т-ва.

Організація роботи, голосування. Робочими органами ЗЗА є голова зборів, секретар, лічильна, протокольна, редакційна комісії. Створення комісій не є обов’язковим.Голова зборів керує роботою ЗЗА, оголошує питання порядку денного і надає слово виступаючим, проводить голосування з питань порядку денного і повідомляє про рез-ти голосування. Секретар зборів веде їх протокол. Достовірність даних, внесених до протоколу, завіряється підписами голови і секретаря зборів. Голова і секретар зборів відповідають за достовірність відомостей, внесених до протоколу.

Рішення ЗЗА є обов’язковим для всіх акціонерів, навіть для тих, хто голосував проти даного рішення чи не брав участі у зборах. Рішення ЗЗА приймаються більшістю в ¾ голосів акціонерів, що беруть участь у зборах, з таких питань:

- зміна статусу т-ва;

- ухвалення рішення про припинення д-сті т-ва

- створення і припинення д-сті дочірніх п-ств філій і представництв т-ва.

З інших питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Організація голосування, підрахунок голосів і підбиття підсумків голосування проводиться спеціальним органом – лічильною комісією.

Голосування на ЗЗА проводиться за принципом: одна акція – один голос.

Голосування може бути відкритим і закритим (таємне).

Механізм скликання. Позачергове скликання.

В АТ можуть проводитися чергові і позачергові ЗЗА. Чергові збори скликаються з періодичністю, визначеною статутом, але не менше одного разу на рік. Рекомендується проводити ЗЗА до закінчення терміну подачі в податкові органи річної фін. звітності.

Позачергові ЗЗА обов’язково мають бути скликані: *у випадку неплатоспром т-ва *за наявності інших обставин, передбачених статутом *в іншому випадку, якщо цього потребують інтереси АТ в цілому або його акціонерів.

Скликаються позачергові збори за рішенням правління, а також мають право це робити спостережна рада, ревізійна комісія і акціонери, що володіють не менш, як 10% голосів. Акціонери, що володіють не менше 10% голосів, можуть вимагати скликання позачергових виборів з б.-я. приводу. На відміну від органів т-ва, акціонери, чиї вимоги про скликання ЗЗА не виконані у 20-денний термін, мають право самі скликати ЗЗА.

7. Засновницькі документи та порядок реєстрації АТ в Україні

Для здійснення госп.діяльності і регламентації осн.принципів управління в товариствах створюються установчі документи, які затверджуються засновниками і потім реєструються органами держвлади. При цьому для окремих видів госп.товариств є певні особливості. Наприклад, АТ, ТзОВ і ТзДВ створюються та діють на основі установчого договору та статуту, а повне і командитне товариство – тільки установчого договору. А установчі документи товариства погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Установчі документи мають містити певні обов’язкові відомості, зокрема, про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників і учасників, найменування та місце знаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких потрібна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, а також порядок ліквідації та реорганізації товариства.Особливо важливим для АТ та ТзОВ є прийняття статуту. У статут зазначено види діяльності, права спостережної ради, правління, ревізійної комісії, права та обов’язки посадових осіб товариства. Тов-во зобов’язане у 5-денний термін повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в уст.документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Порядок реєстрації акціонерного товариства

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи власник, уповноважений ним орган чи особа особисто або поштою подають до органу державної реєстрації:

а) установчі документи для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства: рішення власника майна про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). б) реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г) документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду суб'єкта

Реєстраційна картка заповнюється особисто заявником. Орган державної реєстрації надає безоплатну допомогу в заповненні реєстраційної картки, перевіряє відповідність наведених у ній відомостей. Заявнику видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих документів з відміткою органу державної реєстрації.

Протягом п'яти робочих днів з дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку. Орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів.

8. Злиття, поглинання та поділ корпорацій.

У разі злиття, активи, права та зобов’язання всіх або деяких учасників злиття переходять до правонаступників. Згідно українського законодавства, злиття в Україні можуть здійснюватися двома видами: консолідації або приєднання.

Консолідація – вид злиття, при якому дві або більше компаній створюють нову єдину компанію. У даному випадку компанії, які зливаються, припиняють своє існування, а всі їхні активи, права та зобов’язання передаються новій компанії, створеній у результаті злиття.

Приєднання – вид злиття, при якому одна компанія приєднується до іншої компанії, припиняє своє існування, і всі активи, права та зобов’язання передаються існуючій компанії.

Законодавство України не містить визначення поняття «поглинання», проте на практиці це означає отримання контролю однієї компанії над акціями або активами іншої компанії. Існують три загальноприйняті моделі поглинання:

1. придбання корпоративних прав – покупець придбає акції, частки іншої компанії разом з усіма її активами, правами та зобов’язаннями;

2. придбання активів – покупець придбає тільки певні активи й зобов’язання компанії;

3. придбання боргів – покупець придбає борги іншої компанії, ініціює порушення справи про банкрутство а бо бере участь у вже існуючому виробництві. Відповідно до Закону про банкрутство, план санації компанії – боржника може передбачати обмін вимог кредиторів на активи чи корпоративні права боржника. Таким чином, покупець отримує контроль над компанією [2].

Операції за злиття та поглинання здійснюються для укрупнення бізнесу, але саме операції з поглинання мають на меті встановити контроль.

9. Держ. регул. д-сті корпор. сектору.

Держ. регул. д-сті корпор. сектору. є одним із найважл. ел. зовн. сфери корпор. у-ння. В цілому держ. регулювання здійсн-ся органами заг. та специф. компетенції. На рівні законодавчих органів видаються правові акти, що мають силу закону і регламентують заг. основи функц-ння корпор. сектору. В Укр. на рівні органів спец. компетенц. є Комісія з ц/п на фондовому ринку, яка видає підзаконні акти, що є обовязк. приписами для корпор. у-ння. Корпор. ГТ регул. з-нами Укр. «Про госп. Т-ства» і «Про ц/п та фондову біржу». Перевірки фін. д-сті т-ства здійсн. держ. подат. інспекціями, ін. держ. органами т-ства та аудит. о-ціями. Важл. напрям. корпор. у-ння з боку держави є держ. регул. ринку ц/п, яке передб. реалізацію єдиної держ. політики у сфері випуску і обігу ц/п та їх похідних; ств. умов для ефект. мобілізації та розміщ. уч. ринку ц/п фін. ресурсів з урах. інтересів суспільства. Також у с-мі корпор. регул. певне місце займають саморегулівні о-ції –добров. об’єднання проф. уч. ринку ц/п, які не мають на меті отрим. приб. Такі о-ції ств-ся для захисту інтересів своїх членів, інтересів власників ц/п та ін. уч. ринку ц/п.

10. Поняття, джер. виник. та суб’єкти управління держ. корп. прав.

Корпор. права - це права особи, частка якої визначається у статут. фонді (майні) госп. о-ції, що включають повноваження на участь цієї особи в управлінні господ. о-цією, отрим. певної частки прибутку (дивідендів) даної о-ції та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші повноваження, передбачені законом та статутними документами. Корпор. права держави здійснюються визначеними законом центр. органами виконавч. влади та уповноваж. особами в порядку, встановл. КМУ. Повноваження з у-ння корпор. правами держави здійснюються безпосер.відпов. органами виконавчої влади у разі якщо: *держава має 100% часток (акцій) у статут. фонді госп. о-ції; *суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпор. права держави, бере участь у держ. та регіональних програмах, що фінансуються з Держ. бюджету України; *не відбувся конкурс з призначення уповноваж. особи через відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу; *в інших випадках, передбачених законом. У решті випадків управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи.

 

11.Організація розміщ.акцій на первин.та вторин.ринках.

Для здійсн.первин.розміщ.ак

цій,які займ-ся продажем таких акцій інвесторам.Умови взаємодії емітентів та продавців визнач-ся угодами між ними.Така д-ть називається «андерайтинг»,і становить,як правило,розміщення фін.посередниками нових випусків Ц.П.Існує також можливість первин.продажу акцій самим емітентом,однак це покладає на засновників значні турботи щодо здійснення всього комплексу робіт з організацій підписки.При первин.розміщ.надійність цих акцій забезпеч.так званим принципом повного пред'явлення,тобто розкриття всієї інф-ї емітентом,який виходить на первин.ринок Ц.П.На вторин.ринки акції потрапляють після їх первин.розміщення іноді досить складними шляхами.Вони можуть реалізуватись дрібними власниками-акціонерами з дотриманням або без дотр.вимог чин.зак-ва,ними торгують і потужні дилери в позабіржовому обігу.Найбільші корпорації намаг.упр.рухом своїх акцій через посеред-во фондових бірж.;

 

12. Поняття та види цінних паперів підприємства

цінні папери — грошові документи, що засвід­чують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і, як правило, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно з діючим законодавством за формою існування цінні папери поділяються на документарні та бездокументарні, а за порядком їх розміщення на емісійні та неемісійні.

До емісійних цінних паперів належать акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

 

13.Реструктуризація акціонерного товариства:поняття та процедура

Акціонерне товариство у ринковій економіці ставить за головну мету максимальне підвищення своєї вартості та добробуту акціонерів. Важливо обрати найбільш вдалий шлях, щоб акціонерне товариство при цьому зазнавало найменшої шкоди. Зміна структури акціонерного товариства є одним із таких методів.

Зростання акціонерного товариства може бути внутрішнім або зовнішнім.

Зміна структури акціонерного товариства — це не тільки злиття чи поглинання. Схожі зміни простежуються практично в будь-яких сферах: зміна структури капіталу, поточної діяльності, майна та власності тощо, які відбуваються поза звичайним процесом діяльності акціонерного товариства. Головна ідея, яка проявляється у зміні структури акціонерного товариства при злитті чи інших процесах, полягає у створенні вартості.

Яскравим прикладом таких змін є дивестування. Дивестування (divestiture) — це реалізація частини акціонерного товариства чи підприємства в цілому.

Одним із мотивів дивестування є здійснення акціонерним товариством стратегічних змін. З метою розробки стратегії розглядаються внутрішні потужності (капітал, трудові ресурси тощо), зовнішні ринки та конкуренти. Ринок і конкурентні переваги певного акціонерного товариства в межах цього ринку піддаються змінам з плином часу, іноді навіть дуже швидко. З’являються нові ринки, як і нові потужності у самому акціонерному товаристві. Те, що колись здавалось досить вдалим, може більше не задовольняти окремих вимог у тій чи іншій конкретній ситуації. Внаслідок цього може бути прийнято рішення про дивестування коштів з певного виду підприємницької діяльності. У разі поглинання іншого акціонерного товариства далеко не всі його елементи можуть відповідати стратегічним планам товариства-покупця.

14. Суть та види фінансового посередництва..

Слід виділити кілька важливих функцій, що виконують фінансові посередники в системі корпоративного управління. Насамперед існування фінансових посередників дає змогу в масштабах суспільства й окремого підприємства мати певну економію на деяких операціях внаслідок спеціалізації. Фінансові структури виступають як посередники об'єктивно, внаслідок дії економічних законів ринкового характеру і функціонують у змішаному механізмі господарювання, обслуговуючи різні сектори національного господарства і підпадаючи під дію державних та ринкових регуляторів.

Другою важливою функцією фінансового посередництва є залучення вільних інвестиційних ресурсів і спрямування їх у корпоративний сектор. При цьому фінансові посередники своєю діяльністю впливають на структурну перебудову і динаміку руху економічних процесів.

Третьою важливою функцією фінансових посередників є зниження рівня ризиків при інвестиційній діяльності. Ця функція стосується приватного інвестора, який не завжди може оцінити об'єкти інвестування.

Четвертою важливою функцією фінансових посередників щодо корпоративних структур є консультативна. Як правило, посередницькі структури впливають на підприємства консультативною роботою, яка стосується тих чи інших сторін корпоративного управління.

В Україні торгівці цінними паперами мають право здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів:

а) діяльність по випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю з випуску цінних паперів визнається виконання торгівцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків щодо організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торгівець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Комісійною діяльністю з цінних паперів визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.

Комерційною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

 

15. Аналіз фінансового стану акціонерного товариства. На підставі отриманих облікових даних аудитор може здійснити аналіз показників фінансового стану акціонерного товариства та підприємства - емітента облігацій (крім банків), а саме: коефіцієнта абсолютної ліквідності, коефіцієнта загальної ліквідності, коефіцієнта фінансової стійкості (чи незалежності або автономії), коефіцієнта покриття зобов'язань власним капіталом. Аудитор у разі потреби може розрахувати інші показники.

Важливою складовою фінансового аналізу підприємства будь-якої сфери діяльності й форми власності має бути оцінка його прибутковості. Для цього доцільно використовувати шість показників, розраховуючи їх у визначеному нижче порядку:

1. Прибутковість інвестицій у звичайні акції

2. Прибутковість інвестицій у фірму

3. Головний показник прибутковості

4. Прибутковість активів

5. Оборотність матеріальних активів

6. Прибутковість реалізації

Аналіз зазначеного комплексу із шести показників дасть змогу оцінити прибутковість підприємства за основними її складовими і зробити висновки щодо резервів її зростання.

Обов'язковою і важливою складовою фінансового аналізу має бути оцінка показників рентабельності підприємства. Таку оцінку доцільно здійснювати за 7 показниками у визначеному нижче порядку:

1. Рентабельність продажу

2. Рентабельність основної діяльності

3. Рентабельність основного капіталу

4. Рентабельність власного капіталу

5. Період окупності власного капіталу

6. Рентабельність усього капіталу підприємства

7. Рентабельн ість перманентного капіталу

Оцінка рентабельності за переліченими показниками дасть можливість охарактеризувати такі її складові: рентабельність продажу, основної діяльності, основного власного перманентного і усього капіталу підприємства.

Оскільки в останні роки значного поширення набула акціонерна форма власності, важливою складовою фінансового стану відкритих і закритих акціонерних товариств має стати аналіз показників акціонерного капіталу. Для цього доцільно використовувати такі 6 показників:

1. Прибутковість акцій

2. Дохід на звичайну акцію

3. Цінність акції

4. Рентабельність акції

5. Дивідендний вихід

6. Коефіцієнткотирування акції

Аналіз такого комплексу показників у динаміці дасть змогу визначити, чи приносить акціонерам вкладання коштів в акціонерний капітал належні прибутки, і якщо ні - з'ясувати причини низької ефективності акціонерного капіталу.

До основних напрямів аналізу фінансового стану підприємства відносяться: аналіз і оцінка господарського потенціалу підприємства; аналіз і оцінка фінансової рівноваги підприємства; аналіз і оцінка прибутковості підприємства.

 

Менеджмент організацій

1.Організація як система та об’єкт управління.

Організація – це соц. утворення з визначеними межами, яке свідомо координується і функціонує на пост. основі для досягнення заг. мети. Організацію розуміють як:1.)стан,2.)систему,3.)процес.

Організація як система х-ся: цілісністю і подільнітю. Система – це об’єднання окр. самост. частин, кожна з яких володіє хоча б 1 властивістю, що забезпечує досягнення мети системи. Властивості: здатність до взаємодії, елементарний склад, упорядкованість, цілісність, структурованість. Функціонування системи забезпечується зв’язками між її елементами. Види зв’язків: функціонально-необхідні; синергетичні; надлишкові.

Стан системи – це організованість, тобто наявність певного порядку чи ступеня організованості системи у т. ч. і в її побудові та функціонуванні.

Організація процесу управління припускає встановлення:1. Послідовності виконання його етапів і робіт; 2. Тимчасових меж виконання робіт певного виду і їхнє регулювання і виконання;3. Порядок надходження інформації;4. Порядок участі ланок у процесі управління;5. Процедури процесу управління.

Заг. характеристики організації: 1.)Б-я організація – це система, що може бути піддана аналізу та синтезу і керована певними принципами;2.)подібні системи - динамічні, тому потрібно враховувати їх природу,що змінюється;3.)елементи кожної системи функціонально об’єднані;4.)Організація видає вихідну продукцію, спрямовану на досягнення мети. У складі системи існує 2 підсистеми: керована(те, чим керують) і керуюча(те, хто керує) – аналогічні поняття: суб’єкт і об’єкт.

До основних законів розвитку організації відносять:з-н синергії, єдності аналізу і синтезу, пропорційності, композиції, самозбереження, організованості, онтогенезу.

 

2.Характеристика організаційних форм підприємств в Україні.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство. Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства: у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік. Підприємства можуть об'єднуватись в: асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників; корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; консорціуми - тимчасові статутні об'єднан ня промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети; концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств; інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами. Іноземне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Акціонерне товариство з точки зору індивідуального підприємця, є оптимальною формою організаційно-правового оформлення підприємницької діяльності, т.я. по зобов’язаннях товариства акціонер не несе відповідальності. Він несе відповідальність тільки в розмірі свого внеску в статутний фонд. Розрізняють відкриті і закриті товариства. Якщо акції не можуть вільно продаватись на фондовому ринку, то називаються ЗАТ, › 50 осіб повинно трансформуватись у відкрите шляхом перереєстрації. Корпорація – це акціонерне товариство – це така форма об’єднання підприємств (або власників капіталу для спільного ведення господарської діяльності шляхом об’єднання капіталу з метою одержання прибутку. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити об’яву про намір створити акціонерне товариство, зробити підписку на акції, провести установчі збори, зареєструвати акціонерне товариство.

 

3.Чинники і змінні зовнішнього і внутрішнього середовища організації.

Елементи зовн. середовища: 1.Економічні чинники(рівень життя населення, постачальники, конкуренти, кон’юнктура ринку…)2.Політичні(форми власності, політика, особливості законодавства, конституційні основи…)3.Соціальні(етичні норми, соц. погляди, стандарти…)4.Технологічні(розвиток науки і техніки, інновації…)5. Ресурсні(робоча сила, природні ресурси, територіальне розташування, інфраструктура…). Зовнішнє середовище розуміють як середовище прямого і непрямого впливу. До факторів прямого впливу належать: постачальники, конкуренти, трудові ресурси, держава. До факторів непрямого впливу належать: НТП, стан е-ки, міжнародна діяльність держави, політичні та групові інтереси, події в інших країнах, що стосуються конкретної організації. Аналіз компонентів внутрішнього середовища організації. Внутрішнє середовище організації — це складна система елементів і зв'язків між ними, що є об'єктом контролювання та регулювання керівництвом.До внутрішнього середовища підпр. належать: структура організації, технологія, персонал, завдання(цілі, мета, місія, генер. ідея). цілі організації — формуються з урахуваннями ринкової кон'юнктури на основі наявних та потенцій них можливостей організації; структура організації — формується під обрані цілі в такий спосіб, щоб забезпечити необхідний рівень гнучкості й мобільності організаційних дій; система технологій — спрямована на забезпечення конкурентоспроможності продукції за технічними й економічними параметрами; персонал (людські ресурси) — добирають з урахуванням кваліфікаційних характеристик і узгодженості мотивацій індивідів з цілями організації, здатності їх до саморозвитку;

4.Створення підприємства та порядок його реєстрації.

П-во створ в наступних моментах:1 за ріш власника майна або уповнов ним органу; 2. За ріш труд колективу; 3. В результаті примусового розділення ін п-ва за ріш Антимоноп комітету; 4. В результ виділення із складу діючого п-ва 1 або к-кох структурних елементів; 5. У результаті структурного підрозділу, діючого об’єдн за ріш труд колективу, якщо є згода власника майна.Етапи створ та реєстр п-ва:І. Ріш про створ п-ва: * вибір під-цької д-ті; * пошук партнерів; * розробка бізнес-плану.ІІ. Збори засновників: *вибір орган-правової форми п-ва, *вибір кер-ка чи уповнов людини.ІІІ. Підготовка заснов документів: підготовка статуту(устан догов)ІV. Підготовча робота: вона стосується особл реєстр п-ва та підготовки для нього відпов докум.V. Підготовка додатк докум для д-ті п-ва:*для держ п-ва ю.о. необх подати нотаріально засвідчену копію свідоцтва про держ реєстр; * для іноз п-ва, докум що подається з необх країни, місця реєстр п-ва.VІ. Нотаріально засвідчені докум: * у статуті нотаріал засвідчуються підписи ф.о.-засновників у присутності нотаріуса; * сплачується держ збір за нотаріал засвідчення докум та підписів.VІІ. Держ реєстр: 1. Ріш власника майна про створ п-ва, 2. статут(устан договір), 3. реєстрац картку, 4. докум про сплату реєстр збору, 5. док. Що засвідчує сплату власника внеску до стат фонду п-ва, 6. ріш Антимон комітету про згоду створ самого п-ва.VІІІ. Податкова адміністр. Від неї вимагається: 1. Одержати відмітку про реєстр п-ва, 2. Подати відомості стосовно головного бухгалтера та кер-ка п-ва.ІХ. Реєстр у різних фондах: 1.пенсійний, 2.фонд зайнятості, 3.фонд Чорнобиля.Х. Відкриття рах в банку: * подання заяви у банк про відкриття розрах рахунку, * подання нотар засвідч копій статуту або устан договору.ХІ. Районний відділ внутрішшніх справ: 1.оформл-я дозволу на виготовлення печаток та штампів(заява власника, витяг із статуту про право на банк рахуно), 2.зразки печаток та штампів, 3.довідку з банку пр. відкриття рахунку, 4.копія свідоцтва про держ реєстр.ХІІ. Ліцензування при необхідності.

 

5.Управління товариством з обмеженою відповідальністю. ТзОВ - згідно ЗУ «Про господарську діяльність» - товариство, що має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами.Вищим органом є збори учасників, до компетенції яких належить: -Визначення напрямів діяльності -Внесення змін до статуту-Обрання членів ревізійної комісії і виконавчого органу-Затвердження річних результатів-Затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутків, порядку покриття збитків-Ств., ліквідація і реорганізація дочірніх підприємств і представництв і затвердження їх статутів і положень-Винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб.Збори учасників вважаються правоздатними, якщо на них присутні учасники, які володіють у сукупності більше 60% голосів.Періодичність скликання зборів не рідше 2 раз в рік.Виконавчим органом є колегіальний орган-дирекція, або одноосібний-директор.Учасник ТзОВ може бути виключений з його складу у разі: -Добровільного виходу-За несистематичне виконання своїх обов’язків-За перешкоджання своїми діями досягнення цілей підприємства-Смерть учасника.

 

6.Організація та управління акціонерним товариством.

АТ - це господарське товариство, що має статутний капітал, розділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості й несе відповідальність за своїми обов'язками тільки своїм майном. Статутний капітал не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. є основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства. Термін відкритої передплати на акції АТ не може перевищувати 6місяців.Органами управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів, наглядова рада правління. До повноважень заг.збори:1-визнач.осн.напрям.д-сті п-ва;2-внесення змін до статуту;3-обрання членів спост.ради;4-обран.членів викон.органу;5-обран.членів ревіз.комісії;6-затвердж.річних рез-тів д-сті т-ва;7-створ.,ліквідація чи реорганізація дочірніх п-в;8-виріш.питань питань про придбаннч АТ акцій,що випуск.ним.Заг.збогри є правоздатні,якщо на них беруть участь акціонери,які мають відповідно до статуту більше 60% голосів.Рішення заг.зборів прийм.3/4 голосів акціонерів з таких пит..:1-зміна статуту п-ва;2-прийн.рішен.про припин.д-сті АТ;3-створ.та припин.д-сті дочірніх тов-в,філій та представництв.До компетенції спостережної ради належ: скликання позачергових зборів акціонерів; затвердження порядку денного зборів акціонерів; визначення списку акціонерів, які мають право брати участь у зборах; збільшення статутного фонду АТ через збільшення номінальної вартості акцій товариства; створення виконавчого органу товариства і припинення його повноважень; рекомендації щодо розміру дивідендів за акціями і порядку їх виплати. 3. Контроль за результатами діяльності АТ. Для проведення перевірки фінансово-госп. діяльності АТ заг. збори обирають ревізійну комісію:до 100 ос.- ревізор; більш як 100 ос.- ревіз. комісія зі складу акціонерів. До завдань комісії належить перевірка, яка здійснюється: за результатами діяльності за рік; за ініціативою ревізійної комісії; заг. зборів акціонерів; акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 % акцій; спостережної ради. То-во забезпечує доступ членів ревіз. комісії до інформації в межах, щ визнач. Положенням про ревіз. комісію. За підсумками перевірки комісія готує висновок: підтвердження достовірності та повноти даних фін. звітності; акти порушення за-ва чи порядку ведення обліку і звітності.

7.Сутність, сторони, та порядок розгляду колективних трудових конфліктів

Трудові спори законодавчо закріплені у законі України про порядок вирішення колективних трудових спорів(серпень 1998рік).У законі вказано,що трудовий конфлікт-це розбіжності,що виникли у сторонах соціально-трудових відносин щодо: - встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту - укладення чи зміни колективного договору - виконання колективного договору та окремих положень -невиконання вимог законодавства щодо праціСторонами конфлікту є: наймані працівники організації чи їх підрозділи,у???Вимоги найманих працівників на галузевому,територіальному чи національному рівнях формуються і затверджуються у: -у випадку коли інтереси малих працівників представляє профспілка – рішенням вибраного органу відповідної профспілки.-у випадку коли інтереси найманих працівників представляють інші органи-конференцією представників підприємств обраних зборами які перебувають у стані трудового спору.Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний розглянути вимоги працівників та повідомити їх представників про своє рішення у 3-денний строк з дня утримання вимог.

 

8.Інтегрований маркетинг в системі менеджменту підприємства.

Інтегрований маркетинг означає інтеграцію та координацію всіх інструментів маркетингу які пронизують створену організаційну структуру п-ства, що керуються маркетинговою концепцією управління.Кожна з служб п-ства здійснює свої ф-ції відповідно до інтересів і бажань споживачів, а саме:- науково-дослідна фірма розробляє нові та вдосконалює існуючі товари.- виробнича служба планує в-цтво у відповідності з вимогами споживачів до товарів.- служба управління персоналом планує і здійснює організацію, підвищує кваліфікацію торгов. продавців, дилерів, агентів.- служба маркетингу координує д-сть усіх відділів.У якості інтегрованих маркетингових служб може бути: - вертикальна маркетингова система-інтеграція в-цтв, орг.-ція оптової торгівлі, роздрібних магазинів у вигляді незалежного бізнесу. - корпоративна вертикальна маркетингова система – це одноосібне володіння інтегральним в-цтвом і розподілом. - договірні вертикальні маркетингові системи – це системи, де відповідальність і прибуток між учасниками розподіляється на договірній основі. - квазівертикальна інтеграція – ситуація коли інтегруються незалежні виробники і незалежні збутові п-ства, їх д-сть здійснюється під контролем фірми на основі довгострок. договірного контракту та набору послуг, які пропонуються за однією з представлених збутових політик: - виключний продаж продукції даного п-ства; вибірковий продаж; універсальний збут. Горизонт. інтегр. маркетинг. система створ. у фірмах з нестачею основних, обігових і маркетинг. ресурсів, технічних знань, в-чих потужностей п-ства, п-ства співпрацюють на постійній чи тимчасовій основі з метою освоєння ринків та відпрацювання маркет. можливостей.

 

9.Організаційна структура відділу маркетингу.

Організаційна поведінка фірми відображається в її юридичному оформленні і виборі відповідної структури управління.Маркетинг розрізн. загальноорганізаційну структуру п-ства, організац. структуру відділу маркетингу. Порядок дій із побудови організаційної структури: - поділ організації по горизонталі, який відпов. найважливішим напрямам д-сті орг.-ції із реалізацією вибраної стратегії.- встановлення співвідношення. Повноважень різних посад- визн. посадових обов’язків як сукупність певних завдань і ф-цій, доручення обов’язків на виконання конкретним особам.Основною вимогою до орг. структури відділу маркетингу є максимальна її відповідність специфіці п-ства, його ресурсним можливостям, характеру продукції, що випускається і ринком, що обслуговується.Орг. структура маркетингу відрізняється в залежності від виду д-сті п-ства, його величини, ринків збуту, характеру товарів і послу, що випускаються.У кожному випадку структура залежить від багатьох чинників, узагальнюючи які можна зробити такий висновок:- структура функціонального типу доцільна у випадку, коли в-чо-збутова д-сть п-ства відрізняється одноманітністю і повторюваністю.- організація за товарами (продуктова орг. структура) – коли робота п-ства пов’язана з вирішенням нових проблем, та новими ситуаціями.

 

10.Функціональна, товарна та регіональна орієнтації відділу маркетингу.

Функціональна – вважається кращою, коли номенклатура продукції, що виготовляється п-ством невелика і к-сть ринків, на які виходить п-ство є незначною.

Переваги: простота, можливість чітко окреслити коло обов’язків.

Кожна функціональна структура у даній структурі прагне працювати над своєю справою і довести важливість своєї ділянки роботи на фоні інших працівників.

Такі спроби скоординувати притаманні практиці роботи за окремими ф-ціями і можуть призвести до значних затрат часу і сил з боку керівництва п-ства. Масштаб цієї проблеми збільшується із ростом масштабу в-цтва, її вирішенню може допомогти вибір ін. орг. структури відділу маркетингу.

Суть товарної орієнтації полягає у тому що для кожного товару і тварної групи визнач. cпеціальний керівник з маркетингу якому підпорядковуються спеціалісти з реклами і вервісного обслуговування і дослідження ринку.

Кожний спеціаліст товарної групи знаходячись у підпорядкуванні керівнику групи ще функціонально підпорядкований керівнику групи реклами, дослідж. ринку.

При такій організації відділу маркетингу працівники спеціалізуються і мають можливість координувати свої зусилля у розрізі загальних цілей і завдань п-ства.

Товарна структура доречна коли п-ство має широкий товарний асортимент, коли він є диверсифікований або для тов. посередників, найменування товарів яких більше 5000 видів.

Регіональна орієнтація за своєю структурою є аналогічною товарній, але з різницею, що в ній за основу береться подія не за товарами, а за ринком. Така орієнтація вражається оптимальною при великій кількості і різноманітності ринків при умові, якщо номенклатура продукції недостатньо велика або достатньо одноманітна.

Регіональна орієнтація характерна для транснаціональних компаній і компаній з великими ринками збуту, компаніями нац. типу.

 

11.Поняття конкурентної стратегії. Класифікація конкурентних стратегій.

Конкурентні стратегії – це стратегії що дозволяють компанії зайняти міцні позиції у боротьбі з конкурентами і дають найбільшу з усіх можливих стратегічну перевагу перед конкурентами.

Класифікація:

1. Підвищення попиту (залучення нових споживачів, пошук нових можливостей використання товару, підвищення частоти споживання товару).

2. Завоювання частки ринку (завоювання споживачів конкурентів, завоювання конкурентів, завоювання відданості споживачів).

3. Підвищення продуктивності (вдосконалення структури витрат, вдосконалення асортименту продукції, підвищення цінності).

4. Оборона позиції (підвищення цінності, вичікувальна оборона, оборона з превентивними заходами).

Залучення нових споживачів. Кожен вид товару може привернути увагу групи споживачів, які ще не підозрюють про його існування або не бажають його купувати через високу ціну або відсутність у нього деяких властивостей.
Пошук нових можливостей використання товару. Маркетолог може розширити ринки, відкриваючи і стимулюючи нові можливості використання товару.

Підвищення частоти споживання товару. Третя стратегія розширення ринку – це переконання людей використовувати товар частіше та інтенсивніше.

вдосконалення структури витрат – в-ти будь-якого п-ства є одним з основних елементів ціни товару. Від розміру в-ат залежить рентабельність п-ства. Зниження витрат веде до збільшення прибутку, і навпаки. Тому п-ство завжди зацікавлене в їх скороченні.

вдосконалення асортименту продукції – постійне удосконалення асортименту продукції дозволяє виробнику не тільки утримувати свою частку ринку, але і завойовувати частку ринку конкурентів.

підвищення цінності – передбачає підвищення привабливості товару для покупця шляхом, наприклад, укладання довгострокових контрактів на обслуговування, приймаючи на себе частини фінансово ризику, пов*язаного з покупкою.

До стратегій оборони позиції належать:

- підвищення цінності

- вичікувальна оборона

оборона з превентивними заходами

12.Методи відкритої та прихованої цінової конкуренції.

Конкуренція на ринку товарів і послуг відбувається у двох формах:

цінова і нецінова.

1. Цінова форма конкуренції: 1.1 Відкрита цінова: - зниження цін до рівня ціни виробництва; - зниження цін нижче рівня ціни виробництва; - надання знижок:- на кількість;- спеціальним покупцям;- за певних умов контракту.

1.2 Прихована цінова: А) «За якістю» (Зниження питомої ціни товару). Б) «За умовами продажів» (прискорена поставка або в інші обумовлені сезонні строки; збільшення гарантійного терміну;продаж у кредит, відстрочка платежу).

2. Нецінова форма конкуренції: A) Законна: - створення принципово нових товарів;- додаткові послуги;- реклама;- різноманітність асортименту.

Б) Недобросовісна: - економічне шпигунство;- підкуп посадових осіб;- інші методи недобросовісної конкуренції

В) Пряма боротьба з конкурентами: - фінансові махінації;- шахрайство;- нелегальний бізнес;- погрози і фізична розправа над підприємцями

Рівень монополізації виробництва і збуту впливає на вибір методів конкуренції. Щоб мати контроль над такою часткою ринку, що дозволить регулювати на ньому попит та пропозицію, а також ціни, монополіст прагне провести «розчищення» ринку від конкурентів.

Зниження цін дає можливість монополісту широко варіювати цінами.

Особливим методом цінової конкуренції є надання знижок з офіційно оголошеної ціни. Даний метод широко застосовується як в оптовій, так і в роздрібній торгівлі.При оптових закупівлях партій товару чи при закупівлі устаткування знижки надаються визначеним групам покупців. Залучення постійних покупців має на меті стабільне багаторічне завантаження виробничих потужностей і одержання в результаті цього гарантованого прибутку. Знижки надаються:

- на кількість товарів;

- спеціальним покупцям;

- за певних умов контракту.

Методи прихованої цінової конкуренції

Сутність прихованої цінової конкуренції полягає в тому що інтерес покупця до товару стимулюється не прямим зниженням ціни, а іншим способом, поліпшенням споживчих властивостей товару та умов його реалізації при незмінному рівні продажних цін. Конкуренція «за якістю» проявляється у прагненні захопити частку товарного ринку конкурента шляхом випуску нових видів товарів за тією ж ціною, але кращої якості. Конкуренція «за умовами продажів» охоплює всі ті різноманітні засоби, що використовуються фірмами для залучення покупців.

Для складних технічних товарів прихований характер цінової конкуренції проявляється подвійно:

- як підвищення рівня техніко-економічних корисного ефекту товару на одиницю ціни.

- у зниженні відношення ціни до величини основних техніко-економічних параметрів товару.

Фірми пропонують на ринку товари за різними цінами(Ц) різного корисного ефекту(Е). Зміна величини корисного ефекту при збереженні рівня ціни створює видимість нецінової конкуренції (конкуренції за якістю). Співвідношення Ц/Е дає поняття питомої ціни, тобто умовної ціни цього ефекту.

13.Фактори, що обмежують конкуренцію.

Існує 2 групи обмежень конкуренції:

Штучно створені:

*Дискримінація п-в з боку органів держ влади

*Анти конкурентні дії суб’єктів госп-я

*Фактори, які обмежують конк-ю

Методи дискримінації органів держ влади:

*Заборона створення нових п-в

*Встановлення обмежень на різні види д-ті

*Встановлення обмежень на в-во певних видів товарів

*Примушення до пріоритетного укладання договорів

*Примушення до першочергової доставки до певного кола споживачів

*Надання держ органами субсидій, субвенцій, дотацій

*Встановлення квот, ліцензій і митних тарифів

*Обмеження на інвестиційну д-ть.

До обмежень, які виникають внаслідок анти конкурентних узгоджених дій суб’єктів госп-я належать:

*Встановлення контролю над різними ринками збуту

*Встановлення та підтримка монополістами демпінгових цін

*Розподіл ринків збуту за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом реаліз товарів, та колом спож-в.

*Укладання неправомірних угод щодо монопольних цін, знижок, надбавок, доплат, націнок і т.д.

До бар’єрів, які обмежують конкуренцію належать:

*Держ регулювання цін, тарифів

*Надання пільг, дотацій, субсидій певним категоріям населення

*Держ фін-я монопольних утворень

*Обмеження доступу на валютний ринок

*Нерозвинутість банківської системи

*Нерозвинутість ринкової інфраструктури держави.

14.Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції направлена на:

• обмеження монополізму в господарській діяльності;

• здійснення заходів щодо демонополізації'.економіки;

• фінансову, матеріально-технічну, інформаційну таконсультатив-ну підтримку суб'єктів господарювання органами державної влади та управління;

• запобігання будь-яких неправомірних дій, які можуть мати не­гативний вплив на конкуренцію;

• державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеженнямонополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щододемонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної,інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктівгосподарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюєтьсяуповноваженими органами державної влади, органами місцевогосамоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.