Представницька функція в системі функцій парламенту

Представницька функція парламенту покликана виражати волю народу - основу державної влади. Вона реалізується шляхом проведення періодичних вільних виборів. Останні спрямовані на виявлення інтересів різних соціальних груп, облік зв'язків і відносин, забезпечення мирного, ненасильницького переходу державної влади від одних виборних представників суспільства до інших на основі вільного волевиявлення виборців. [2, с. 48]

Це значить, що серед всіх державних інститутів парламент виступає єдиним органом загальнонародного представництва. Саме народу, точніше виборцям, тобто правоспособній і дієздатній частині населення, надано право формувати парламент. Виборність і "мандат народу" дозволяють парламенту здійснювати законотворчу та виконувати інші функції, а виборцям бачити свою співпричетність з ним. Отже, наочність - визначальна властивість парламенту. Це і спосіб формування його як органу законодавчої влади, та спосіб його функціонування і діяльності.

Представництво як спосіб функціонування і діяльності Верховної Ради України виражається насамперед в обов'язках депутатів підтримувати тісні стосунки з виборцями. Інший важливий аспект представницької функції парламенту - відображення в його діяльності громадських інтересів, які фіксуються в законах, постановах палат парламенту, в інших діях даного органу. Прикладом цьому служать позиції депутатів, фракцій і комітетів парламенту в цілому по актуальним внутрішнім і міжнародним проблемам, що хвилюють суспільство, офіційні оцінки парламентом тих чи інших явищ державного і суспільного життя і т. п. В цьому сенсі можна говорити про фокусування, відображення у роботі парламенту найбільш злободенних питань державного, суспільного, політичного життя країни. У розглянутому аспекті представницька роль парламенту піднімає його значення як органу, що сприяє розвитку громадянського суспільства, принципів демократії та правової держави.

Конституція України 1996 р., на відміну від Основних Законів багатьох інших країн світу, при виз­наченні правового статусу парламенту не закріплює його як представ­ницький орган державної влади, хоча фактично визнає його таким. Преамбула Конституції, повноваження Верховної Ради, визначені ст. 85 Основного Закону, ряд інших положень свідчать саме про представ­ницький характер Верховної Ради. Так, згідно з преамбулою Консти­туції України Верховна Рада приймала чинну Конституцію від імені Українського народу—громадян України всіх національностей, вира­жаючи суверенну волю народу. Згідно із ст. 85 Конституції парламент України ініціює реалізацію різноманітних форм безпосередньої демок­ратії, призначає всеукраїнський референдум, вибори Президента Украї­ни, чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядуван­ня, вносить зміни до Конституції України в межах і в порядку, визна­чених Конституцією, обговорює і вирішує різноманітні питання внутрішньої і зовнішньої політики від імені народу і в його інтересах. Про представницький характер Верховної Ради України свідчить на­явність у ній депутатських фракцій і груп, які представляють відповідні політичні сили і верстви населення, зв'язки народних депутатів України з виборцями в одномандатних округах, виступи народних депутатів у Верховній Раді від імені виборців. Парламент є форумом нації, де уз­годжуються інтереси різних соціальних груп. [5, с. 12]

У літературі слушно зазначається, що уникнення в чинній Консти­туції характеристики українського парламенту як представницького органу державної влади було не відмовою Основного Закону від тра­диційної риси нашого парламенту, а реакцією на колишній статус пар­ламенту, на його фактично символічний характер, на його статус як, головним чином, представницького органу державної влади і лише ча­стково як органу законодавчої влади. Згідно з Декларацією про держав­ний суверенітет України від 16 липня 1990 р. тільки Верховна Рада України може виступати від імені всього українського народу. Відповід­но до ст. 75 Конституції Верховна Рада України є єдиним органом за­конодавчої влади в Україні. В цій конституційній нормі не підкрес­люється, що парламент є загальнонаціональним органом народного представництва, але це так.

Виходячи з цих міркувань є всі підстави вважати, що ст. 75 Конституції чітко пов'язана зі ст. 5, в якій встановлено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народне представництво, таким чином, вико­нує функцію об'єднання суверенітету народу з державною владою, що надає всій системі правління демократичного характеру.

Представницька функція парламенту спрямована на вираження волі народу. Вона реалізується шляхом проведення періодичних вільних ви­борів. Вибори забезпечують виявлення інтересів різних соціальних груп, мирний перехід державної влади від одних виборних представників сус­пільства до інших на основі вільного волевиявлення виборців. Це означає, що серед всіх державних інститутів парламент виступає єдиним органом загальнонародного представництва. Саме виборці мають право формува­ти парламент. Представництво є основоположною рисою і функцією пар­ламенту. Представницька роль парламенту України піднімає його значен­ня як органу, що сприяє становленню в нашій країні громадянського сус­пільства, принципів демократії і правової держави.

Багатогранність інституту депутатських слухань детермінуються неоднозначністю його сутності, яка виражена двома аспектами. По-перше, в умовах демократично організованої держави, парламент, який є органом народного представництва, наділяється правом залучати до участі у своїй діяльності на добровільних засадах представників громадськості з метою з'ясування думки населення щодо загальних проблем, які виносяться на депутатські слухання. Оскільки на депутатських слуханнях реалізуються найважливіші політичні права і гарантії громадян на участь в управлінні справами держави і місцевого самоврядування через участь у діяльності представницьких органів, то їх можна розглядати як форму участі населення у здійсненні представницької влади. По-друге, в сучасній державі, організація влади в якій базується на принципі поділу влади, парламент як найважливіший інститут представницької демократії, наділяється правом залучати до участі у своїй діяльності органи виконавчої влади не тільки з метою взаємодії з ними при вирішенні загальнозначущих проблем, що виносяться на депутатські слухання, але і з метою контролю за їх діяльністю.

Таким чином, депутатські слухання мають двоєдину природу: вони одночасно є формою діяльності представницьких органів та інститутом (формою) участі громадян у здійсненні публічної влади. [7, с. 11]