За урядовими програмами розвитку економіки України відносини з Євросоюзом розглядаються як базовий вектор геостратегічної орієнтації. Так, своєрідною «компенсацією» за експортні втрати машинобудівників та харчовиків України на ринках СНД постало збільшення експорту продукції металургії до країн Заходу, перш за все Західної Європи. Збільшився експорт олійного насіння, головними імпортерами якого є Іспанія та Нідерланди. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни, як Німеччина, Фінляндія. Головним споживачем шкіряної сировини українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експорту одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є Німеччина.
Сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. Так, з початку нового століття щорічний товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи складає близько 10—15 млрд. дол.
Пріоритетні інтереси розширення форм інтеграційних відносин з країнами ЄС для України пов'язані з наступним:
- країни-члени ЄС є потужним ринком для збугу продукції, яка виготовляється в Україні;
- присутність в європейському ринковому просторі дозволить Україні орати участь у програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;
- лібералізація та взаємне відкриття економічних кордонів є певною гарантією притоку іноземних інвестицій.
Серед науково-технічних пріоритетів у співробітництві з СС найбільш важливими є: розвиток мікроелектроніки та робототехніки; взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії; розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів; створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв'язку; спільні дії, спрямовані на покращання енергозаощадження, перехід до використання нових та поновлюваних джерел енергії.
У кредитно-фінансовій сфері основним партнером України є Європейській банк реконструкції та розвитку (ЕБРР). Йдеться про сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, кредитування малого, середнього та корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, сприяння інвестиціям, модернізації та будівництву транспортної інфраструктури, впровадженню енергозаощаджувальних та екологічних технологій.
Для активізації партнерства Україна — ЄС були створені такі інститути, як Рада та Комітет Співробітництва, парламентський комітет з числа депутатів Верховної Ради України та Європарламенту, Міжвідомчий комітет з розвитку відносин з ЄС. З боку ЄС українськими «справами» займається Генеральний Директорат з відносин із країнами Центральної і Східної Європи та Новими Незалежними Державами, постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, посольство ЄС та місія Глави делегації Європейської Комісії в Києві.
Прикордонному співробітництву в центрально-східноєвропейському регіоні, або єврорегіоні, сприяють такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів, а також формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.
Втім, у відносинах України з ЄС існують певні проблеми. До них належать, наприклад, антидемпінгові розслідування проти українських товарів, що негативно позначаються на зовнішньоторговельному і платіжному балансі країни.
Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати:
- загальне покращання макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування економічних реформ;
- розв'язання проблем, які були спричинені, наприклад, практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням Україною існуючих методів антидемпінгу;
- розв'язання проблем, які виникають у зв'язку зі вступом України до СОТ, що є однією з передумов налагодження відносин з Євросою-зом;
- розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках;
- участь в системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та ЦЕФТА (Цетнрально-Європейська Угода про Вільну Торгівлю), а також в системі еврорегіонів.
Таким чином, відносини Україна — ЄС варто розглядати як процес, що має на меті розвиток національної економіки за європейськими стандартами та певне зближення з євроструктурами. Цей процес потребує тривалої підготовчої роботи і в межах країни, і у взаємодії з країнами ЄС (часткова інтеграція), а власне інституційна інтеграція не є реальною для України в найближчі роки.
