Іміджеві «упаковки» керівника

У будь-якому випадку керівнику не варто приміряти на себе «одяг», який буде йому не по силі. Треба, щоб він відчував себе затишно у своїй іміджевій «упаковці». До речі, давайте трохи докладніше зупинимося на понятті «упаковка», з’ясуємо, що в даному випадку мається на увазі.

У принципі, імідж складається, фігурально виражаючись, із чотирьох рівнів оболонок, або «упаковок».

Перша – фізична оболонка людини, все його тіло.

Друга – напрацьований «капітал», уміння і здібності.

Третя – спосіб життя людини, що справляє відповідне враження.

Четверта – світовий авторитет країни і властивий їй стереотип мислення світового народонаселення (сюди ж входять місце роботи, соціальний статус – посада).

І ось усередині всіх цих оболонок знаходиться ядро – сама суть, душа або особові властивості людини. З цього і почнемо.

Важливо відзначити, що всі чотири вказані оболонки можна з різним ступенем успішності змінювати і покращувати. А ось сама людська суть мало піддається змінам, особливо темперамент, характер, воля, оскільки це визначається генетично. Якщо суб'єкт за природою млявий або людиноненависник, то це досить скоро вилізе з нього, як шило з мішка.

Наведемо якості особистості, які сприяють формуванню вищого іміджу:

- інтуїція, що переростає в соціальний інтелект (чуття людей і обставин, уміння налаштовуватись до оточуючих);

- виражений мотив до досягнення цілей;

- эго-компетентність (знання своїх недоліків і достоїнств);

- природна чарівність, харизма;

- справедливість;

- упевненість у собі;

- схильність до ризику;

- розумова обдарованість і властивості темпераменту (товариськість, низька тривожність, видатні пам’ять, дотепність, урівноваженість і т.д.).

Чинники, що шкодять іміджу:

- безпринципність;

- комплекси неповноцінності, які паралізують волю;

- недолік комунікативних умінь і навичок;

- нездатність до саморозкриття;

- зажатість, сором’язливість.

Нижче розглянемо найважливіші особисті якості суб'єкта.

Сила характеру. Ознаками такої сили є:

- твердість у здійсненні ухвалених рішень;

- звичка не відкладати дії;

- терплячість;

- незворушність у критичних ситуаціях;

- уміння взяти ризик на себе;

- уміння визнавати помилки, не наполягати на омані.

Жорсткість. Під нею мається на увазі непохитність у здійсненні покарань. Специфіка керівної роботи пов’язана з примушенням підлеглих, яке погано в’яжеться з дружніми відносинами. Тому новому керівникові потрібно із самого початку налаштуватися на те, що свою потребу в афіліації доведеться задовольняти в позаслужбовій обстановці. Краще уславитися «сухарем», ніж «своїм хлопцем».

Комунікабельність. Лідер повинен відчувати себе з людьми як риба у воді. В ідеальному випадку спілкування з різними людьми повинне приносити задоволення. На цю роль більше підходять суб’єкти сангвінічного темпераменту. Звичайно комунікабельність розвивається з віком, упевненістю в собі і частково — спеціальним тренінгами.

Пасіонарність. Автором теорії пасіонарності є Л.М. Гумільов. При цьому наголошується така межа пасіонаріїв, як здатність до самопожертвування в ім'я порятунку представників своєї соціальної групи.

Впевненість у собі. Повага і впевненість у собі будуються на вчинках і досягненнях. На володінні тільки мудрістю і знаннями це зробити важко. У загальному випадку впевненість у собі росте з життєвим досвідом, насиченим колективною працею, яка передбачає і вчинки, і досягнення, що формують людину професійно і соціально.

Упевненість керівника в собі є стабілізатором особистих зусиль – це своєрідний стрижень. Проте упевненість може мати негативні наслідки у вигляді упертості, низької самокритичності.

Володіння волею. Поширена помилка-стереотип відносно сили волі полягає у тому, що люди вважають волею уміння володіти своїми бажаннями і пристрастями. Насправді сила волі визначається схильністю жертвувати негайними людськими задоволеннями заради майбутніх досягнень, що забезпечують вищий соціальний статус. Воля є виразом розвиненої потреби в досягненні цілей. Таким чином, так звана сильна особа, як і всі інші, повністю підкоряється своїм пристрастям, але має здатність до наднапруги для досягнення великих віддалених цілей. Для здатності до наднапруги необхідні цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, витримка і самовладання. Похідними від них, але тими, що мають загальніший характер є також властивості дисциплінованості, сміливості, стійкості.

Саме поняття «гарний керівник» асоціюється не тільки з поняттям «розумний і компетентний керівник», але навіть частіше – з поняттям «вольовий керівник». При цьому мається на увазі твердість, жорсткість, воля в проведенні своїх задумів у життя, якщо немає вагомих об’єктивних підстав для відмови від нього.

Інтелект. Американський психолог Е. Гізелі встановив, що інтелект дає лідерські переваги тільки до певного рівня. Подальше його збільшення шкодить взаєморозумінню з основною масою колективу.

Рівень тривожності. Роль тривожності діалектично не однозначна (табл. 1).

Таблиця 1 – Аналіз чинника тривожності для керівника

Плюси	Мінуси
1) більш скрупульозне обдумування своїх рішень. 2) більш поліваріантне планування своєї діяльності. 3) пошук шляхів підстраховування, підготовка запасних планів. 4) у загальному випадку підвищується відповідальне відношення до роботи.	1) дуже довгий збір інформації може призводити до катастрофічної втрати часу. 2) втрата авторитету через прояв нерішучості, прагнення до зайвої колегіальності з метою розподілу відповідальності між багатьма. 3) зниження працездатності через накопичення психологічних стресів.

 

Дар інтуїції. Основну роль у креативному мисленні під час пошуку нестандартних рішень виконує інтуїція. При цьому процес рішення не усвідомлюється і назовні «проривається» тільки результат. Часто інтуїцію вважають наочно-образним видом мислення.

Як і інші особисті якості, інтуїція залежить від спадковості, але її можна розвинути читанням і творчістю. Інтуїцію підсилюють накопичений досвід і знання. Але насправді інтуїція ближча до такого поняття, як «чуття», яким володіють тварини. Під чуттям розуміється передчуття подій, які повинні відбутися.

Агресивність – домінантність. Немає особливої потреби доводити, що на ранній стадії розвитку суспільства потрібні були суб’єкти з підвищеною агресивністю. Лідерами-ватажками якраз і стають ті, хто може очолити боротьбу і захистити від ворогів, організувати напад, щоб відняти у них ресурси для виживання. Наприклад, захоплення жінок з іншого племені було біологічно раціональне з погляду оновлення крові, що попереджує виродження і деградацію. Крім того, агресивнішим людям властивий більший рівень безстрашності й рішучості, що, поза сумнівом, підвищує їх соціальний статус і авторитет, необхідний для ролі лідера-керівника.

Негативні сторони агресивності:

- агресори з власного середовища можуть привести суспільство, групу до катастрофи, затіявши авантюру;

- агресивні можуть зашкодити своєму добробуту тим, що неприкрите домінування в «мирній» ситуації викликає роздратування й образи в усіх співробітників як по горизонталі, так і по вертикалі. Та і звичка нападати не краща форма співпраці з клієнтами і партнерами.

Здатність керівника до рефлексії. Рефлексію рекомендується підтримувати на необхідному і достатньому рівні, бо ця здатність, як і багато інших, має діалектичну подвійність.

Незалежність особи. Ця межа виявляється в тих випадках, коли у суб’єкта природжена потреба у домінуванні, влада помітно сильніша, ніж потреба в підпорядкуванні. Саме незалежні, так звані незручні керівники можуть спочатку важко прийматися колективом і вступати в конфлікти з вищими інстанціями. Але зрештою вони добиваються значно більших результатів.

Рівень емоційності. У деяких публікаціях присутня помилкова думка, що керівник не повинен бути емоційним. Наприклад, А.Є. Kaрпов пише: «Емоційний тип характеризується підвищеною чутливістю реакції на ситуацію, яка, як правило, заважає її адекватному сприйняттю». Якщо в даному випадку мається на увазі, що керівник-холерик надмірно показує свої емоції, тоді це інша справа. А взагалі-то малоемоційна людина – це швидше суб’єкт зі зниженою енергетикою або притупленою нервовою чутливістю. Те й інше є ознакою недостатнього рівня пристрастей, сильних бажань. Адже саме пристрасність і є ознакою незламно-вольового характеру, розвиненої уяви і творчого потенціалу.

Стрес-стійкість. Ще однією важливою рисою керівника є стійкість до дії несприятливих емоційно-негативних чинників. Така стійкість залежить від темпераменту: у сангвініків і флегматиків вона вища, ніж у холериків і меланхоліків. Разом з тим стрес-стійкість збільшується як із життєвим досвідом, так і з досвідом керівної роботи.

Артистизм. Про цю корисну для публічних людей властивість чомусь у психологічних підручниках згадується мало. Але це і є здатність контролювати свій стан – демонструвати повний спокій, коли на душі буря. І навпаки, якщо потрібно зобразити більше емоцій, наприклад, коли необхідно виступити з переконливою промовою або зробити суворе попередження підлеглому.

Керівнику потрібно прагнути володіти своєю особистістю. Краще скупитися на усмішки з підлеглими. Американське гасло „ Keepsmiling!” („Тримай усмішку!”) більше доречне для роботи з клієнтами і партнерами. Постійно усміхнена людина не справляє враження такої, що може застосувати «батіг».

Акторські здібності потрібні і для успішного ведення ділових переговорів.

Непогано мати природжений артистизм, хоча зараз пропонуються курси по підвищення акторських здібностей.

Тепер давайте повернемося до вказаних вище іміджевих «упаковок» керівника і проаналізуємо кожну з них.

Фізична оболонка людини. Погодимося з французами, які говорять, що приваблива зовнішність – основа життєвих успіхів. Утім, Стендаль додав: «гнучкість розуму може замінити красу».

Так, нам подобаються красиві люди, і, якщо вони не шкодять нам, ми до них тягнемося.

Існує ряд гіпотез, що пояснюють цей феномен.

1. Людська потреба в красі. Вважається, що споглядання краси піднімає тонус.

2. Красиві люди знають, що вони подобаються. Звідси комунікабельність дорослих представників такого роду. Вони легко і без побоювання сходяться з людьми. У них у середньому вищий тонус настрою. З ними легше, ніж з похмурими суб’єктами. Непривабливі більш невпевнені в собі і частіше уникають людей.

a. Мати красивих людей у числі знайомих вигідно. Це підвищує статус і самооцінку того, хто спілкується з красивими.

3. Дія «ефекту ореолу»: „красивий – значить хороший”. Люди схильні приписувати красивим позитивні особистісні характеристики, а непривабливим – негативні.

Проте наголошується, що вплив зовнішньої привабливості звичайно вищий на початку знайомства і знижується у міру того, як ми дізнаємося про інші риси цієї людини. Зріст, звичайно, збільшити можна, якщо вірити рекламі, але це, м’яко кажучи, проблематично. Ось поліпшити статуру – це більш реально, але за наявності, зрозуміло, пристрасного бажання, тобто волі. Тут маються на увазі дієти і фізичні навантаження.

Не зважаючи на те, що природжені якості суб’єкта-керівника мають домінуюче значення, їх наявність є необхідною, але не достатньою умовою.