Концепція „ієрархії мотивів” Маслоу

Основні положення концепції американського психолога Абрахама Маслоу полягають у наступному.

Усі потреби особистості поділяються на п’ять основних груп:

a) Фізіологічні потреби. Вони потрібні для виживання та розмноження людини.

b) Потреби у безпеці включають потреби у захисті від фізичної та психологічної небезпеки, від невлаштованості, болю, гніву, страху.

c) Потреби у соціальних зв’язках (соціальні потреби). Це потреби у причетності й приналежності до груп, у соціальних контактах, коханні, у позитивному відношенні з боку інших тощо.

d) Потреби у повазі включають повагу та визнання з боку інших та самоповагу.

e) Потреби самовираження – це потреби особистості щодо реалізації своїх потенційних можливостей та здібностей, у розвитку власної особистості, у розумінні та розвитку власного „ Я ”.

При цьому Маслоу будує ієрархію потреб у вигляді піраміди з блоком а) в її основі та блоком е) в її вершині.

Теорія Маслоу вже не раз підлягала критиці, але більшість авторів публікацій на тему мотивації впевнено продовжують її висловлювати.

Зауваження перше та найбільш принципове. У своїй схемі-піраміді А. Маслоу не відобразив динаміку потреб. Справа в тому, що фундаментальні потреби постійно міняються місцями у структурі ієрархії за наступними категоріям:

1) протягом часу;

2) за актуальністю (задоволеність/незадоволеність);

3) за психографічними, особистісними якостями;

4) за демографічними та соціально-комунікативними показниками.

Концепція Маслоу відображає абстрактну схему диференціації мотивів за принципом важливості з метою виживання суб’єкта. Але основна маса людей у розвиненому суспільстві стурбована не лише виживанням, але й іншими завданнями. Тому можна посперечатися з твердженням Маслоу, що щастя для більшості людей складається з відчуття ситості та безпеки. Таке трактування характерне для суспільства печерних часів або для низів сучасного суспільства. Але навіть у найбільш нужденних усе одно є потужні вроджені соціальні потреби.

Сучасний рівень цивілізації забезпечує людей мінімальними засобами фізіологічного виживання. Тому свідомість сучасної людини в основному стурбована задоволенням соціальних потреб, для чого вона й працює більше. Наприклад, якщо керівництвом сформульовано термінове складне завдання, то виконавець може терпіти фізіологічний дискомфорт (голод, утому, холод чи спеку), щоб не отримати догану або навіть отримати похвалу. Багато людей іде працювати на шкідливе виробництво заради більшого заробітку. Більшість спортсменів, артистів цирку чи „солдатів удачі” взагалі ризикують здоров’ям та життям, хоча на прожиття можна заробити більш безпечною та мирною працею. Але їм потрібні аплодисменти, захоплення їх майстерністю чи сміливістю, гроші на „красиве життя” чи заради нейтралізації комплексу неповноцінності!

Ще одне зауваження. Студенти, які вивчають мотивацію, бачуть на піраміді Маслоу, що вищі потреби вторинні. Звідси вони можуть зробити хибний висновок, що головне – нагодувати, обігріти людей, захистити їх та дати можливість самореалізуватись. І без цього ніяк не можливо стимулювати їх до трудових подвигів чи примусити мріяти про купівлю модного одягу. Ж.Ж. Руссо за 150 років до А. Маслоу вважав, що для пробудження серед людей справжніх змагань у праці необхідно показувати їм, що праця не засіб уникнення голоду, а засіб досягнення добробуту, достатку.

Слабким місцем у концепції Маслоу є також твердження, що люди не переходять до задоволення „вищих” потреб, поки не будуть задоволені „нижчі”. Але, погодимось, секс – фізіологічна потреба. Дотримуючись даної логіки, люди, які не отримали сексуального задоволення, не повинні прагнути ні до чого, окрім сексу. Але З. Фрейд за кілька десятиліть до А. Маслоу досить переконливо довів, що у такому випадку відбувається сублімація – перехід нерозтраченої сексуальної енергії у творчу, підприємницьку, у м’язову та ін.

Далі Маслоу позиціонує самореалізацію як одну з найвищих потреб-рушіїв. Але, по-перше, вона є не самоціллю, а засобом для самоствердження та досягнення знову ж таки більш високого соціального статусу через визнання оточуючими. Погодьтеся, що „самореалізуватись”, отримавши схвалення своїм картинам від самого себе, – це одне, а отримати пропозицію влаштувати свою виставку за кордоном – це дещо інше.

Ще зауваження. В „ієрархії потреб” зовсім не відображено такі важливі потреби, як гедоністичні (насолода, комфорт, розваги, естетичні потреби тощо). Мається на увазі чуттєве, емоційне, а значить, і фізіологічне задоволення, яке отримують від так званих духовних потреб.

Розуміється, що більш правильним буде прийняти те, що насправді якась частина мотивів особистості турбується про харчування, особисту безпеку, розмноження, а якась – стурбована перспективою, у тому числі побудовою власного соціального статусу. При цьому постійної ієрархії мотивів немає: вони постійно міняються місцями залежно від безлічі факторів, перерахованих вище, відображаючи не важливість потреб, а ієрархію їх ускладнення від нижчих фізіологічних до вищих духовних.

Досягнення А. Маслоу полягає в тому, що він спробував згрупувати фундаментальні потреби та класифікувати їх.