Механізми виникнення між групових конфліктів.

Вся людська історія є історія міжгрупових конфліктів: політичних, національних, релігійних та ін. Навіть уявити собі безконфліктну історію неможливо. Вони є способом розвитку людства. Але от цікаве питання: коли конфліктів було більше - в варварську і жорстоку старовину або в сучасному цивілізованому світі? За логікою речей відповідь може бути тільки один: зрозуміло, в сьогоднішньому світі конфліктів має бути більше. По-перше, тому, що практично будь-яке нинішнє суспільство набагато більш різнорідно, диференціювання, ніж минуле. Соціальна структура на основі поділу праці ускладнюється, різних соціальних груп утворюється багато більше і, отже, ймовірність конфліктів між ними чисто математично повинна зростати. По-друге, і, напевно, це - головне, неухильно росте населення Землі, а кількість біоресурсів, потрібних для нашого існування, обмежена - біосфера не гумова. Тому конкуренція за дефіцитні ресурси неминуче збільшується, множачи кількість конфліктів. З іншого боку, раз людство в цілому прогресує, то разом з наростанням кількості конфліктів повинні регламентуватиме, технологізовані і способи їх регулювання. Їм, за ідеєю, слід ставати більш цивілізованими, раціональними. Про ступінь досконалості методів вирішення конфліктів можна судити з їхніх наслідків. Але дивна річ - якщо взяти найбільш гострі міжгрупові конфлікти (військові), то за кількістю жертв останнє сторіччя просто не має собі рівних в історії. Люди з небаченим досі ентузіазмом винищують один одного і ніяк не можуть зупинитися. І що найбільше бентежить - у цьому не видно жодного раціонального сенсу. Адже людина істота начебто розумне.
Американський психолог Музафера Шериф в класичному експерименті розділив 22 не знайомих один з одним 11-12 - річних хлопчика на дві групи і відправив їх у бойскаутський табір порізно, поселивши у різних місцях. Майже тиждень кожна з груп нічого не знала про існування іншої. Співпрацюючи в різних спільних справах і іграх, кожна група за цей час стала тісно згуртованою, Тоді експериментатор дозволив їм «виявити» один одного і запропонував влаштувати турнір з різними видами змагань (бейсбол, перетягування каната, пошук скарбів і пр.) Усі призи діставалися переможцям. Результат виявився дуже наочним: мирний табір став місцем «бойових дій». Конфлікт почався з простої суперечки під час змагань і поступово досяг стадії взаємних «набігів» і бійок. Між хлопцями з двох груп не було жодних культурних чи економічних відмінностей, всі вони належали до «пристойним» верствам суспільства, але в той момент, за визнанням М. Шерифа, вони нагадували збіговисько злий і розгнузданої шпани. Причому їх ніхто не провокував на агресивні дії: у ролі спускового механізму міжгруповий ворожості виявилася сама ситуація конкуренції за обмежений ресурс, в ролі якого виступали медалі, ножі та інша бойскаутські атрибуція.

Суттєву роль у розвитку міжгрупових конфліктів грає також спотворене сприйняття одне одного людьми, які належать до різних груп. Підставою такого спотворення виступає знову-таки сама групова приналежність і пов'язані з нею особливості поведінки. Так, груповий фаворитизм, тобто схильність до членів «своєї» групи, змушує нас сприймати власну групу як гідну, сильну, моральну, «чужа» ж на цьому тлі зобов'язана виглядати ущербної, низькою, зловмисної. Поширеність таким переконанням забезпечує згадуваний вище феномен «огруппленія мислення», що перетворює їх на стійкий стереотип. Групова ж поляризація доводить «образ ворога» до абсолютних кондицій («імперії зла», як висловлювався про колишнього СРСР один з американських президентів). При цьому справжня несумісність цілей учасників конфліктів може бути не так вже й велика. Але у викривленому просторі міжгрупового сприйняття вона розростається до небачених розмірів.
Отже, соціально-психологічна складова міжгрупових конфліктів досить вагома. Її вивчення дозволяє конфліктології сформулювати деякі загальні висновки щодо природи і механізмів міжгруповий ворожості:
• дієвий аналіз міжгрупових конфліктів неможливий без дослідження соціально-психологічних елементів життєдіяльності груп: їх взаємного сприйняття, комунікації, взаємодії;
• конфліктність міжгрупової взаємодії значною мірою визначається самим об'єднанням людей в групи, видозмінюють їх поведінку;
• не слід думати, що всю відповідальність за «розв'язання» соціальних конфліктів несуть лідери (вожді, олігархи, терористи і пр.), групова конфліктність «сидить» в кожному з нас, оскільки ми неминуче належимо до кількох соціальних груп;
• некерованість міжгрупових конфліктів в чималому ступені обумовлена ​​непрозорістю, прихованості механізмів впливу груп на індивідів;
• уникнути міжгрупових конфліктів не можна, але можна знизити їх витрати; соціально-психологічні способи зменшення таких витрат полягають узагальнено в: виправленні спотвореного сприйняття, поліпшення ко мунікацій між групами (розширення спілкування) і в корекції процедур їх взаємодії з урахування особливостей групового впливу.

Гендерні особливості міжособистісних конфліктів.У психологічних та кофліктологічних дослідженнях найчастіше визначаються узагальнені характеристики: статус, мотиви і потреби особистості, фахова приналежність, ресурси особистості та її можливості, вік і вікові аспекти поведінки. В останні роки все більшу увагу дослідників почали займати гендерні проблеми та особливості виникнення й проявів конфліктної поведінки. Визначено ряд специфічних гендерних відмінностей конфліктів. По-перше, визначено специфічні відмінності конфліктів у чоловічих і жіночих колективах. Так, виявлено, що конфлікти у чоловічих колективах за своєю спрямованістю, емоційними проявами, спектром і посиленням емоцій, а також способами конфліктної протидії суттєво відрізняються від конфліктів у жіночих колективах. В чоловічих колективах більше конфліктів, які мають виробничу та ділову основу, в той час у жіночих колективах більше конфліктів, які мають емоційні основи та викликаються іноді не прогнозованими коливаннями настрою, різноманітними емоційними реакціями і зовні немотивованими вчинками, симпатіями/антипатіями тощо. Визначено, що чоловіки у конфліктах більш схильні орієнтуватися на розв’язання актуальних завдань, які визиваються життєвими, в тому числі, і конфліктними, ситуаціями, вони більш схильні до ділових реакцій і конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, В той же час жінки в більшій мірі орієнтуються на додержання норм, правил, стандартів, ролей. Вважається, що конфлікти між жінками вирішуються більш складно в зв’язку з наступними гендерними відмінностями жіночої статі у конфліктних ситуаціях: емоційна або прагматична спрямованість; висока емоційність реакцій та переживань; емоційність та посилення прояву конфліктності; значне внутрішнє суперництво між жінками; ревнощі жінок та їх мікрогрупувань до успіху жінки, що стоїть осторонь, її успіху у чоловічому соціумі, уваги та визнання з боку чоловіків; зниження нормативності поведінки. Відзначено, що навіть посередництво в конфліктах серед жінок під силу тільки жінкам, чоловіки надто складно вирішують означені конфліктні ситуації, в основному засобами сили, погроз, маніпуляцій. В той же час жінки значно більш витончені маніпулятори, гнучко і точно оперують саме емоційними станами учасників конфліктів і досить легко управляються з розв’язанням конфліктних ситуацій. В той же час, доведено, що саме чоловіки можуть бути менш гнучкими і більш ригідними в конфліктах, їх прогнозуванні, упередженні та розв’язанні. Гендерна особливості конфліктів відзначаються і в різностатевих, змішаних колективах. Визначено, наприклад, що поведінка чоловіків та жінок у конфліктах в знаній мірі залежить від статі опонента. Наприклад, у конфліктах з чоловіками, чоловіки проявляють високу впевненість, цілеспрямованість, гнучкість. В той же час, жінки у конфліктах ведуть себе зовсім інакше, для них стать опонента не є значущим чинником його поведінки, однак є суттєвим чинником його особистісних реакцій, симпатій, конструктивності і гнучкості рішень. У так званих змішаних гетерогенних конфліктних ситуаціях жінки найчастіше ведуть себе більш активно, ніж чоловіки, їх поведінка, більш емоційна і ригідна за спрямованістю. Деякими фахівцями відзначається, що відносна пасивність чоловіків пов’язана з стереотипами ставлення до жінок як до більш слабкої статі. Іноді, саме з метою психологічного захисту саме чоловіки ведуть в змішаних конфліктах себе менш конструктивно, агресивно і афективно, або ж уникають будь-яких ділових, в тому числі і конфліктних, ситуацій з жінками. В той же час у конфліктах з чоловіками, відрізняються значно більш гнучкою поведінкою, ніж у конфліктах з жінками, або ж конфліктів чоловіків з чоловіками, більш інтуїтивні, розумні, конструктивно рефлексивні. У процесі спілкування в змішаних конфліктах жінки використовують більш широкий і гнучкий спектр вербальних і невербальних методів впливу на опонентів, спектр засобів реагування конфліктів у жінок більш широкий і різноманітний. Проблеми гендерної специфіки міжособистісних, всередині та між групових конфліктів різної спрямованості ще потребують більш поглибленого вивчення, особливо у контексті психологічного супроводу та конструктивного вирішення конфліктів у різних сферах і формах взаємодії людей. 60. Психологічні шляхи зниження конфліктності особистості.

Вирішення конфлікту являє собою усунення повністю або частково причин породили конфлікт, або зміну цілей учасників конфлікту.

Управління конфліктами - це цілеспрямований вплив щодо усунення (мінімізація) причин, що породили конфлікт, або на корекцію поведінки учасників конфлікту. Існує досить багато методів управління конфліктами. Їх можна представити у вигляді декількох груп, кожна з яких має свою область застосування:

внутріособистісн і, т. є. Методи впливу на окрему особистість;

структурні, т. е. методи по усуненню організаційних конфліктів;

міжособистісн і методи або стилі поведінки в конфліктах;

переговори;

відповідні агресивні дії, цю групу методів застосовують в крайніх випадках, коли вичерпані можливості всіх попередніх груп.

Внутрішньоособистісні методи полягають в умінні правильно організувати свою власну поведінку, висловити свою точку зору, не викликаючи захисної реакції з боку іншої людини. Деякі автори пропонують використовувати спосіб «я - вислів», т. Е. Спосіб передачі іншій особі вашого ставлення до певного предмету, без звинувачень і вимог, але так, щоб інша людина змінила своє ставлення. Цей спосіб допомагає людині утримати позицію, не перетворюючи іншого в свого ворога. «Я - висловлювання» може бути корисно в будь-якій обстановці, але воно особливо ефективно, коли людина розсерджений, роздратований. Незадоволений. Правильно поставлене «я - вислів», в якому побажання індивіда не зводяться до того, щоб партнер зробив тільки вигідне для нього, має на увазі можливість відкриття нових варіантів рішень.

Структурні методи, тобто. Е. Методи впливу переважно на організаційні конфлікти, що виникають через неправильне розподілу повноважень, організації праці, прийнятої системи стимулювання і т. Д. До таких методів належать: роз'яснення вимог до роботи, координаційні і інтеграційні механізми, загальноорганізаційні цілі, використання систем винагороди. Роз'яснення вимог до роботи є одним із ефективних методів управління і запобігання конфліктам. Кожен фахівець повинен чітко уявляти, які результати від нього потрібні, в чому полягають його обов'язки, відповідальність, межі повноважень, етапи роботи. Метод реалізується у вигляді складання відповідних посадових інструкцій (описів посади), розподілу прав і відповідальності за рівнями управління, Координаційні механізми являють собою використання структурних підрозділів в організації, які у разі необхідності можуть втрутитися і вирішити спірні питання між ними. Загальноорганізаційна мети. Даний метод передбачає розробку або уточнення загальної мети з тим, щоб зусилля всіх співробітників були об'єднані і спрямовані на їх досягнення. Система винагород. Стимулювання може бути використано як метод управління конфліктною ситуацією, при грамотному наданні впливу на поведінку людей можна уникнути конфліктів. Важливо, щоб система винагороди не заохочувала неконструктивну поведінку окремих осіб або груп

Міжособистісні методи. При створенні конфліктної ситуації або початку розгортання самого конфлікту його учасникам необхідно вибрати форму, стиль своєї подальшої поведінки з тим, щоб це в найменшій мірі відобразилося на їх інтересах. К. Томас і Р. Килменн виділили наступні п'ять основних стилів поведінки в конфліктній ситуації: 4 пристосування, поступливість; ухилення; протиборство; співробітництво; компроміс. Основу класифікації складають два незалежних параметри: ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своїх цілей; рівень кооперативності, врахування інтересів іншої сторони. Розглянемо докладніше ці стилі поведінки: Ухилення (уникнення, догляд). Дана форма поведінки вибирається тоді, коли індивід не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль передбачає тенденцію відходу від відповідальності за рішення. Така поведінка можливо, якщо результат конфлікту для індивіда не дуже важливий, або, якщо ситуація занадто складна і вирішення конфлікту зажадає багато сил у його учасників, або у індивіда не вистачає влади для вирішення конфлікту на свою користь. Протиборство, конкуренція характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням усіх доступних йому засобів для досягнення поставлених цілей: застосуванням влади, примусу, інших засобів тиску на опонентів, використанням залежності інших учасників від нього. Ситуація сприймається індивідом як украй значуща для нього, як питання перемоги або поразки, що припускає жорстку позицію по відношенню до опонентів і непримиренний антагонізм до інших учасників конфлікту у разі їх опору. Поступливість, пристосування. Дії індивіда направлені на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів. Даний підхід можливий, коли внесок індивіда не дуже великий або коли предмет розбіжності більш істотний для опонента, ніж для індивіда. Така поведінка в конфлікті використовується, якщо ситуація не особливо значуща, якщо важливіше зберегти добрі стосунки з опонентом, ніж відстоювати свої власні інтереси, якщо у індивіда мало шансів на перемогу, мало влади. Співпраця означає, що індивід бере активну участь в пошуку рішення, що задовольняє всіх учасників взаємодії, але не забуваючи при цьому і свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення. Дана форма вимагає позитивної роботи і участі всіх сторін. Якщо у опонентів є час, а рішення проблеми має для всіх важливе значення, то при такому підході можливо всебічне обговорення питання, виниклих розбіжностей і вироблення загального рішення з дотриманням інтересів всіх учасників. При компромісі дії учасників направлені на пошуки рішення за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але і не втрачає. Такий стиль поведінки застосовний за умови, що опоненти володіють однаковою владою, мають взаємовиключні інтереси, у них немає великого резерву часу на пошук кращого рішення, їх влаштовує проміжне рішення на певний період часу. Стилі уникнення і поступливості не передбачають активного використання конфронтації при вирішенні конфлікту. При протиборстві і співробітництво конфронтація є необхідною умовою вироблення рішення. Враховуючи, що рішення конфлікту припускає усунення причин, його породили, можна зробити висновок, що тільки стиль співробітництва реалізує дану задачу повністю. При уникненні і поступливості рішення конфлікту відкладається, а сам конфлікт переводиться в приховану форму. Компроміс може принести лише часткове вирішення конфліктної взаємодії, оскільки залишається достатньо велика зона взаємних поступок, а повністю причини не усунуті. У деяких випадках вважається, що конфронтація в розумних, контрольованих межах більш продуктивна з точки зору вирішення конфлікту, ніж згладжування, уникнення і навіть компроміс, хоча даного твердження дотримуються не всі фахівці. Разом з тим постає питання про ціну перемоги і що являє собою поразка для іншої сторони. Це вкрай складні питання при управлінні конфліктами, оскільки важливо, щоб поразка не стало базою формування нових конфліктів і не привело б до розширення зони конфліктної взаємодії. Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює багато сфер діяльності індивіда. Як метод вирішення конфліктів переговори являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятних рішень для конфліктуючих сторін. Для того щоб переговори стали можливими, необхідне виконання певних умов: існування взаємозалежності сторін, що беруть участь в конфлікті; відсутність значного розходження в можливостях (силі) суб'єктів конфлікту; відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів; участь у пере говорах сторін, які реально можуть приймати рішення в ситуації, що склалася.

Типологія конфліктів

Типологія конфліктів – це спроба класифікації об’єктів в науці конфліктології. В даний час існує безліч способів структуризації конфліктів за їх ознаками, проте вчені так і не прийшли до спільної думки, яка з класифікацій найбільш універсальна і може застосовуватися в будь-якій сфері. У соціальних науках типологія і класифікація дуже скрутні через складність компонентів, які мають різні відтінки значень і часто взаємопов’язані між собою. Саме тому в даній статті ми розглянемо кілька варіантів типології конфліктних ситуацій.

Типологія конфліктів за кількістю учасників

Отже, тут існує 4 види конфліктів:

Межгрупповой. Це такий конфлікт, який виникає між двома або більше групами людей. Кількість учасників тут не обмежена. Яскравий приклад міжгрупового конфлікту – еліта і маси чи націоналісти і космополіти. Тут групи переслідують несумісні цілі, мають різну систему цінностей і спосіб життя, що призводить до протиріччя.

Конфлікт між особистістю і групою. Він виникає, коли поведінка окремої особистості в групі не відповідає її правилами, інтересам, цінностям і потребам.

Конфлікт між особистостями. У цьому випадку люди є учасниками однієї групи, проте вони мають протилежні погляди на будь-які важливі для них явища або процеси. Також тут представлений і такий варіант відносин, коли дві особистості прагнуть до досягнення мети за умови, що досягти бажаного може тільки одна з них.

Внутріособистісний. Він виникає, коли в особистості виникає протиріччя між двома інтересами, які однаково важливі для неї. Приклади особистісних конфліктів найчастіше яскраво зображені у психологічних романах.

Типологія конфліктів за тривалістю

Короткочасний. Це категорія гострих конфліктів, які мають яскраве емоційне забарвлення. У цьому випадку люди висловлюють своє негативне ставлення афективно, що іноді призводить до трагічних результатів. Тут велику вагу має не стільки радикальність позицій, скільки прояв характеру опонентів.

Тривалий. Такий тип конфліктів також, як і попередній, є гострим, проте їх відмінність в тому, що даний тип має стійким протиріччям в позиціях опонентів.

Млявий. Це слабовираженний тип, характерний для ситуацій, в яких між людьми виникає невелика протиріччя. Він часто виникає, якщо одна з особистостей не зацікавлена у відкритій конфронтації.

швидкоплинних. Це одна з найбільш «вдалих» форм конфліктів, оскільки найчастіше ситуація дозволяється примиренням опонентів.

Типологія конфліктів за причинами виникнення

Ідеологічний. У його основі лежить протиріччя в установках особистостей на державні, колективні, ціннісні та соціальні питання.

Економічний. Тут присутній проблема забезпечення, коли одна особистість (або група) зацікавлена в матеріальному забезпеченні за допомогою іншої.

Сімейно-побутовий. Він обумовлений дисгармонійністю родинних відносин. Причинами таких конфліктів можуть бути як дрібні побутові проблеми, так і ідеологічні розбіжності.

Соціально-психологічні. Тут причиною конфлікту виступає, в першу чергу, психологічна несумісність особистостей, які можуть усвідомлювати причини неприязні або не мати доречних аргументів.

Типологія соціальних конфліктів

Для цієї типології не існує однозначної класифікації, тому ми розглянемо декілька з них:

Л. Козер виділяє реалістичні і нереалістичні, різниця між якими в тому, що перші виникають через об’єктивних обставин, а останні зачіпають емоційну сферу груп людей.

А. Рапопорт виділяє три види соціальних конфліктів: сутичка, дебати та ігри.

Перераховані типи конфліктів, у свою чергу, підрозділяються на конструктивні і деструктивні, а також антагоніческіе і компромісні.

Типологія політичних конфліктів

Причиною політичних конфліктів завжди виступає жадоба влади. Типологія цієї категорії складається з трьох параметрів:

Область поширення. Це можуть бути внутрішньополітичні і міждержавні конфлікти.

Тип політичного ладу. Наприклад, конфлікт тоталітарного та демократичного режимів.

Типологія по предмету. Тут може мати місце статусно-рольової, конфлікт інтересів і цінностей.