Приклади схем щодо еволюційних змін

1 2

 

3 4

 

Рисунок 2. Ф. Брунеллєскі. Плани:

1 - Церкви Сан-Лоренцо у Флоренції;

2 - Церкви Санто-Спіріто у Флоренції;

3 - Капели Пацци при монастирі Санта Кроче у Флоренції;

4 - Ораторії Санта Марія дельї Анжели у Флоренції.

 

Еволюція собору від базиліки до центричного храму. Конфігурація планів фіксує зміну відношення автора до просторової структури собору як такого.

1 2

3 4

 

5 6

Рисунок 3. Еволюція просторової структури храму на прикладі роботи різних майстрів епохи Відродження і бароко.

Собор Святого Петра, Рим. Плани: 1 – Браманте; 2 – Антоніо Сангалло Молодшого;

3 — Перуцци; 4 — Рафаеля; 5 – Мікеланджело; 6 – Карло Мадерна.

 

Рисунок 4 - Еволюція площ у Парижі. Штрихом виявлено простір площ, що дає можливість виявити їх геометрію, конфігурацію, спрямованість руху.

 

Рисунок 4 – Порівняння взаємного розташування ринкових та соборних площ у містах середньовічної Німеччини на основі планувальних схем: 1 – Бернау; 2 – Кведлінбург; 3 – Віттенберг; 4 – Любек; 5 – Мейсен; 6 – Дрезден; 7 – Росток; 8 – Регенсбург.

Така схема дозволяє порівнювати відношення маси собору до простору площ та засіб їх розташування.

 

Рисунок 6 – Схеми послідовності фаз розвитку чеського міста від ХІ до ХVІІІ століть.

Рисунок 7 – Ле Корбюзьє. Приклад графічного зображення послідовних історичних станів силуету міста Парижа, що дає уявлення про зміни об'ємно-просторової організації міста.

 

Рисунок 8 – Порівняння міст-фортець із трактату Франческа ді Марки

Показані різні способи планування ідеальних міст епохи Відродження (радіально-центрична, на основі регулярної сітки, на основі складної сітки, комбінована і т.д.).

Облік природних умов розташування міста (ріка, гора, долина, орієнтація по сторонах світла, переважний напрямок вітру, інсоляція й ін. фактори) визначав характер планувальної структури.

 

9 10

 

Рисунок 9 – Кєнзо Танге. Схеми розвитку міста від центричного до лінійного і плавучого. Замкнена радіальна структура міста й відкрита лінійна структура.

Рисунок 10 – Кєнзо Танге. Концептуальна схема розвитку міста на воді – 1- 4 етапи.

 

 

Рисунок 11 – Начерки Ле Корбюзьє до плану Вуазен. Корбюзьє використовує предметно-аналітичні засоби (транспортні та структурні схеми) для аналізу складеної міської структури й для формулювання ідеї реконструкції міста.

 

Рисунок 12 – Розвиток ідеї міста Бразиліа на ескізах Л. Кости

 

 

 

Рисунок 13 – О. Німейєр. Розвиток ордерної системи

Малюнок демонструє еволюцію ордера як її бачили модерністи. Автори проекту говорять: «У рішенні проекту Резиденції президента в Бразиліа ми прагнули керуватися засадами простоти й чистоти, які в минулому відрізняли видатні твори архітектури.... Для цього ми приділили велику увагу колонам, ретельно розробивши їх розташування, форму й пропорції відповідно до технічних можливостей і пластичним ефектам, яких ми прагнули досягти. Це привело нас до рішення ритмічного, протяжного й хвилеподібного, яке надає конструкції будинку легкість і елегантність і створює враження, що воно ледь стоїть на землі» [30].

 

 

 

Рисунок 14 – Чарльз Дженкс. Мова архітектури постмодернізму [19].

Схема представляє еволюційний процес у західній архітектурі 1950 – 1980-х рр. По вертикалі ліворуч вибудовані основні художні тенденції, по горизонталі розгортаються провідні архітектурні групи й майстри.

 

 

 

 

ЗАСОБИ І ПРИЙОМИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПОЗИЦІЙНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІСТОРИЧНИХ ПАМ'ЯТНИКІВ І ТВОРІВ ЖИВОПИСУ

1 У залежності від виконання того чи іншого типу завдання необхідно виділити методи дослідження і засоби, щодозволяють легше вирішити поставлену задачу. Характерними і широко розповсюдженими прийомами у історичному дослідженні є:

- аналіз матеріалу дослідження з окремих ознак (морфологічний, семантичний, феноменологічний, тектонічний і т. і. види аналізу) і їх опис з використанням сучасних теоретичних понять і уявлень (усі типи завдань);

- виявлення типів споруд і їхня класифікація за композиційними, змістовними, конструктивними, функціональними, просторовими та іншими ознаками (2 і 3 типи завдань);

- порівняння композиційних та інших особливостей споруд (1 - 5 типи завдань: наприклад – «Пропорції у побудові храмів епохи Ренесансу» і т. д.);

- аналіз художніх і композиційних уявлень художника чи архітектора (6 тип завдань, наприклад: «Порівняння композиційних уявлень Альберті і Палладіо»; «Порівняння уявлень епохи Ренесансу і бароко»; «Порівняння композиційних уявлень Ренесансу і постмодернізму» і т. д.);

- виявлення прийомів композиційної творчості (4, 5, 7, 8 типи завдань, наприклад: «Художні особливості побудови вілл Палладіо»);

- схематичне зображення функціонального, конструктивного і композиційного ладу споруд (1 - 5 типи завдань);

- порівняння графічних зображень і схем іїхній аналіз (2 – 5 типи завдань);

- виявлення сюжетів картин і порівняння композиційних прийомів побудови (іконографія) зображення (7 і 8 типи завдань, наприклад: сюжети «Мадонна з немовлям», «Святий Себастіан»).

2 До числа дослідницьких засобів, окрім перерахованих прийомів, відноситься система понять і уявлень сучасної теорії мистецтва та архітектури. У її склад входять поняття значення і змісту, форми і простору, функції і конструкції, образа і композиції, процесу, середовища й інші [10-12, 16, 17, 21, 29, 34, 35, 40, 42, 45, 46].

Поняття, уявлення і категорії архітектурної композиції – найважливіші засоби організації мислення архітектора, які застосовуються як у процесі творчості, так і при теоретичному осмисленні архітектури. Композиційні поняття є найважливішою складовою системи понять архітектури в цілому. З їхньою допомогою здійснюється аналіз художніх творів.

Традиційно до засобів композиційного аналізу відносять уявлення про пропорційність, домірність, порядок, симетрію, що беруть своє походження у античній теорії архітектури [3, 7, 41, 51], а також поняття стилю [37, 38, 48, 49]. Додатково до них наприкінці XIX – початку XX століття у формальній теорії композиції були введені поняття ритму й метру, нюансу й контрасту, статики й динаміки, масштабу, тектоніки й ін. [2, 21, 27, 31, 32, 50, 52].

3 Набір і зміст системи понять архітектурної теорії безупинно змінюється і доповнюється у зв'язку з виникненням і рішенням нових проблем в архітектурній практиці, теорії і навчанні [7, 41, 42].

У другій половині ХХ століття актуальними стали поняття художньої й архітектурної мови, що дозволили «сприймати» художній твір як «текст» [19]. Для розгляду твору під таким кутом зору знадобилося розповсюдити поняття знака і його значення, семантики і синтактики [29]. Одними з наймолодших понять архітектурної композиції можна вважати поняття сценарію, метафори, деструкції, знака і т. п. Зміна понять і уявлень в архітектурі нерозривно зв'язана з процесами перетворення архітектурної діяльності і мислення на різних етапах історичного розвитку. Зміст і специфіка архітектурної діяльності і мислення проявляються в тих поняттях і уявленнях, якими оперує архітектор. Тому, щоб зрозуміти сутність архітектурної творчості, його цілі й методи, необхідно навчитися виявляти ті конкретно-історичні змісти й значення, які автор вкладав у свій твір (завдання 6 типу).

Сучасні поняття і уявлення мистецтва й архітектури виникли в результаті тривалого процесу розвитку, зміни і становлення. В даний час, як і в будь-який попередній період, вони не є остаточно сформованими. У кожен історичний період їхній зміст і структура обумовлені складними і часто суперечливими причинами, що включають у себе соціальні, економічні, філософські, наукові, технічні, естетичні й багато інших факторів. Виявлення цих факторів дозволяє розкрити причинні зв'язки тих чи інших явищ у мистецтві й архітектурі, осмислити характер змін, що відбуваються.

Архітектор, як правило, не має справи безпосередньо із самим реальним об'єктом. Він робить усі операції тільки з його замісниками – моделями, що існують у вербальній і образотворчій формі. Але для того, щоб з'явилися ці моделі, архітектор повинен мати спеціальні професійні поняття й уявлення про об'єкт проектування. Такі уявлення формувалися століттями. Уявлення про об'єкт проектування змінювалося в міру розвитку архітектурної професії [40].

Поділ сфер впливу між інженерією, технологією й власне художньою творчістю привів до формування нових уявлень про об'єкт проектування. Наприкінці ХІХ ст. затверджується нова тріада (див. рис. 17):

«функція – конструкція – форма»

Рисунок 17 – Модель уявлення про об'єкт проектування кінця ХІХ ст.

Вона в корені відрізняється від традиційної вітрувіанської (див. рис. 18):

«користь – міцність – краса».

Рисунок 18 – Модель уявлення про об'єкт проектування періоду античності.

Таким чином, у сучасній теорії і практиці архітектури раніше цілісне (синкретичне) уявлення про об'єкт розкладалося на складові. Поняття форма, простір, функція, конструкція тощо почали заміщати традиційне уявленням про об'єкт і перетворилися в самостійний предмет вивчення і композиційної творчості.

Основний зміст цього заміщення полягає в тому, що, якщо раніше об'єкт можна було ототожнити з ордером, як це робили класицисти, або з стильовою формою, як це було в еклектиці, то наприкінці ХІХ століття в основу нового уявлення закладається членування об'єкта шляхом виділення нових змістів професійної діяльності архітектора. Уявлення про функцію, конструкцію, форму й простір заміщають собою об'єкт. Кожне із цих понять починає виступати в ролі самостійного об'єкта проектування й предмета аналітичної роботи. В основу нового підходу було покладене поділ об'єкта на функціональні, конструктивні й формальні складові.

В «сучасній архітектурі» ХХ століття починають розвиватися такі течії як формалізм, конструктивізм і функціоналізм. Кожне з них пов'язане з особливим колом уявлень про об'єкт проектування, з переважним виявленням одного з аспектів, що характеризують об'єкт, який домінує [12].

Функціоналізм як напрямок підкреслював значення функції й тих специфічних процесів, для яких проектувався будинок. Функціоналісти стверджували, що якщо раціоналізувати технологію життєвого процесу й правильно організувати шляхи руху людей у будинку, правильно зонувати функції й процеси, то будинок автоматично вийде гарним і зручним. Їхня формула – «функція (F) обумовлює форму (Ф)».

F → Ф

Аналогічні явища відбувалися в конструктивізмі. Конструктивісти на початку ХХ століття висунули ідею про те, що конструкція (К) обумовлює форму(Ф). Тобто, якщо знайти гарну, раціональну конструкцію, то і форма будинку буде гарною, і жити в ньому буде зручно. Об'єкт проектування став ототожнюватися з конструкцією. Поняття конструкції й тектоніки стали предметом архітектурного проектування.

К → Ф

У відповідь цим напрямкам формалісти затверджують примат ідеальної форми. Ідеальна форма для них завжди раціональна й конструктивна. Форма (Ф) визначає й функцію (F), і конструкцію (К) об'єкта. Форма й простір виявилися центральними категоріями для формальної школи архітектури.

Ф → F, К

Таким чином, об'єкт проектування заміщається трьома різними представленнями.

Уявлення про простір, форму, образ, функціональний процес, сприйняття і т. д. перетворилися на матеріал композиційної творчості. Архітектор зараз оперує ними аналогічно тому, як раніш оперував ордером, аркою, порталом і будь-якими іншими стильовими елементами архітектурного спорудження. У зв'язку з цим почали розмовляти не про композицію споруди, а про композицію простору, про композицію форми, функціональну організацію, конструктивний і пропорційний лад. До середини XX століття поняття форми, функції й конструкції гранично формалізуються до межі, що приводить до втрати образного й знакового змісту об'єкта проектування. Будинки стають функціонально організованими, конструктивно міцними, рафіновано простими за формою, але вони втрачають культурний і художній зміст. Внаслідок цього приблизно з 50-х років XX століття «сучасна архітектура» зазнає найжорстокішої критики за свою бездуховність і антихудожність, а архітектори й споживачі шукають новий зміст архітектури. Зміна уявлень про об'єкт проектування йде надалі по шляху освоєння нових змістів діяльності проектувальника. Архітектор-постмодерніст шукає нову художню мову для висловлювання своїх ідей. Він прагне вступити в діалог не тільки з добре розуміючим його іншим професіоналом, але й зі споживачем-дилетантом. Таким чином, виникає новий предмет проектувальної діяльності – «архітектурно-художній текст», який архітектор прагне передати споживачеві. Бажання бути зрозумілим для замовника і споживача змушує архітектора виявляти зміст і значення свого твору, тобто розбудовувати семантику об'єкта.

Рисунок 19 – Модель сучасного уявлення про об'єкт проектування.

Сучасний об'єкт проектування описується поняттями форми, функції, конструкції й змісту (див. рис. 19). Наявність такої моделі, що зв'язує в єдине ціле ці чотири категорії, забезпечує повноту й цілісність осмислення об'єкта проектування.

Розвиток поняття композиції, яке формується в теперішній час, припускає узгодження різноманітних змістів архітектурної діяльності. Воно з'єднує в собі знання про зміст й значення, що відбиваються у формі твору, про методи й прийоми його створення і процеси сприйняття твору [7, 25, 41, 46].

4 У сучасній архітектурній теорії відомі безліч різних значень і змістів поняття «композиція». Основний фактор, що впливає на появу і становлення того чи іншого уявлення є наслідком розвитку художньої діяльності і мислення. У результаті осмислення різних явищ і протиріч в архітектурній і художній діяльності з'являються нові змісти і значення поняття композиції.

Основні значення поняття «композиція» розкриті в рекомендованій літературі. Найбільш загальні уявлення про композицію не тільки в архітектурі, але й інших видах мистецтва викладені в роботі О. В. Волкової [7]. Збірники [2, 24, 32, 44] дають уявлення про спрямованість сучасних пошуків в галузі композиції і про залучення різних наукових підходів. До них відносяться роботи В. Фаворського [45, 46], В. Ф. Сидоренко [41, 42], Е. Розенблюма [25], В. Л. Глазичева [17], О. І. Ремізової [37, 39], Ф. Чиня [47], що розглядають композицію відразу в декількох аспектах: як об'єкт дослідження, засіб проектування, процес творчості й інше. Методика формального вивчення композиції викладена в навчальних посібниках: В. Кринського, И. Ламцова, М. Туркуса [27], А. Іконнікова і Г. Степанова [21], а також у «Основах архітектурної композиції» [32], підручниках МАрхІ, І. Араухо [1, 43]. Наприклад, А. Іконніков і Г. Степанов так визначають композицію: «Архітектурна композиція – це цілісна художньо-виразна система форм, що відповідає функціональним і конструктивно-технічним вимогам» [21, с. 7]. Трохи ширше цей термін трактує О. О. Тіц: «Композиція (лат. composition – твір, побудова, структура) – це засіб розкриття ідейно-художнього змісту твору… Архітектурна композиція – це закономірна й оптимальна комбінація об`ємів і простору в єдину гармонічну архітектурну форму, що відповідає призначенню твору природним і соціальним умовам» [31, с. 64]. Роботи К. Афанасьєва [3], Л. Кирилової [23], О. Ремізової [39], Ф. Чиня [47], А. Г. Раппапорта [34, 35], В. Ф. Сидоренко [41, 42], дають уявлення про еволюцію композиційних засобів архітектора.

З методологічної точки зору, узагальнюючи наявні в цей час визначення поняття композиції, вдається розрізнити три основні групи його значень:

- процесуально - діяльнісні, тобто, що відбивають процес і діяльність по створенню об`єкта[5];

- об'єктно-морфологічні, описують об'єкт або його форми[6];

- змістовні, що відбивають ідейно-змістовну спрямованість художньої діяльності[7].

Таке трьохзначне уявлення про композицію можна назвати системним, оскільки воно припускає взаємозв'язок усіх вказаних значень. Воно говорить про те, що поняття композиції багатозначне.

5 У процесі історичного розвитку архітектури змінюються як способи утворення, так і форми сприйняття чи «бачення» архітектури. Кожна епоха формує свій особливий набір критеріїв, запропонованих до художнього твору. Він обумовлений пануючим типом мислення і способом життя, що фіксуються в конкретно-історичних поняттях та уявленнях і відбиваються в пануючому стилі як законі гармонії епохи. За словами М. Я. Гінзбурга «вічних композиційних законів не існує... Композиційні прийоми змінюються зі сторіччя в сторіччя, з епохи в епоху, і саме вони виражають найбільш красномовно характер епохи, її психоідеологію, весь її специфічний вигляд… Певна композиційна система витікає з певного ладу просторового мислення, … і цей лад змінюється з епохи в епоху, і в надрах певного просторового мислення може виковуватися та або інша композиційна система… При вивченні історії архітектури необхідно зрозуміти закономірність зміни елементів форми й композиційних систем просторового мислення. Вивченням цим треба займатися все життя… Це розуміння генетичного виникнення художнього образу з епохи в епоху».[8]

Як приклад зміни композиційних засобів і прийомів можна привести порівняння творів класицизму і бароко. Так, класицизм у якості загального організуючого принципу висунув «раціональність», що спирається на панування законів «розуму». Прагнення монархічної влади керувати усіма областями культурного життя суспільства знайшло своє втілення в раціоналістичному способі мислення. У центрі уваги архітекторів виявилися такі засоби композиції, як статичні метричні побудови, осьова симетрія і пропорціональність на основі ведучого елемента - ордера. Оскільки вершиною досягнень художньої і теоретичної раціональності вважалися твори Древнього Рима, побудовані на узгодженні ордера з іншими частинами спорудження, майстри французького класицизму звернулися до античної спадщини як до ідеального зразка для вивчення і наслідування. На основі цього були розроблені прийоми «раціонального» проектування в ордерах, створені і визначені поняття для аналізу і критики художнього твору. Поняття «симетрія», «гармонія», «міра», «пропорція» та інші містили в собі методичні знання про те, як створювати «ідеальне» спорудження і служили нормою організації процесу роботи архітектора. Бездоганна симетрія, ідеальна ясність і простота побудови як планувальних схем, так і об'ємно-просторових композицій, що використовують правила ордерів Віньоли, Палладіо, Скамоцци, Блонделя, як можна краще відбилися в таких творах класицизму, як Версаль, парк Тюільрі, Вандомська площа, Будинок інвалідів, замок Во-ле-Віконт та інші.

У своїх будівлях майстри бароко виразили протилежну класицизму спрямованість мислення, що знайшла своє відображення в динамічності архітектурних форм і просторів, гостроті композиційних прийомів, використанні складних геометричних фігур та їхніх сполучень, великій увазі до насиченості кольорів і світловому акцентуванні об’ємів. Ордер як предмет поклоніння і наслідування античному мистецтву утратив свою актуальність і перетворився в самостійний предмет творчості. Руйнування тектонічної основи ордера дозволило перетворити його в декоративний елемент. З метою створення нової художньо-емоційної насиченості творів він піддався значним деформаціям. У різноманітних будівлях відбилося експресивне світовідчуття епохи, тенденції філософського мислення і професійної культури бароко.

Таким чином, виявлення закономірностей зміни методів, прийомів і понятійних засобів професійної діяльності архітектора, зафіксованих в архітектурних пам'ятниках і теоретичних трактатах різних епох, повинне стати предметом навчального дослідження.