Основні підходи в дослідженні пам'ятників архітектури і живопису

Можна виділити три ключові дослідницькі підходи:

- поняттєво-аналітичний підхід;

- історико-генетичний підхід;

- дослідження понять і уявлень, властивих окремій історичній епосі.

Архітектурний твір складний і багатозначний у своїй побудові. Для того, щоб уявити собі об'єкт у всій його повноті, архітектори (проектувальник, дослідник, критик) описують його за допомогою спеціальних (професійних) понять і представлень. Ці поняття відображають окремі сторони об'єкта.

Поняттєво-аналітичний підхід дозволяє досліджувати складні архітектурні твори. Окремі сторони (якості) об'єкта виділяються за допомогою професійних понять. Найважливішими серед них вважаються поняття сенсу форми, простору, функції, конструкції, образа та інші. Ці поняття дають можливість описувати спорудження не в цілому, а в його різних проявах. Це дозволяє досліджувати твори аналітично, тобто виділяючи окремі сторони чи аспекти. Наприклад, малюнок 66 демонструє розгляд об'єкта проектування – заводу з функціональної точки зору. На малюнку показані транспортні шляхи руху по території заводу. Ескізні малюнки до проекту банку в Лондоні демонструють розвиток просторової ідеї об'єкта (див. рис. 44, також 57-66).

У якості морфологічних композиційних характеристик об'єкта виділяють архетипічну побудову форми, геометричну організацію просторової структури, симетричний і пропорційний лад спорудження, метро-ритмічні закономірності тощо, тектонічність і масштабність форми та інше (див. рис. 45-56). На малюнках Ле Корбюзьє до вілл Ля Роша в Парижі, у Гарше, будинку в Штутгарді й вілли Савой в Пуассі (див. рис. 50, 51) видно різні способи взаємодії маси й простору, які застосовує автор.

Порівняння творів по виділених параметрах (порівнюються функціональні схеми споруд, конструктивнізасобичи прийоми пропорціональності або інше) веде до виявлення типових чи індивідуальних рис. Таке порівняння дає можливість установити закономірності будови або зміни форми (завдання 1-3, 7 типів). Аналіз архітектурних творів на основі ключових понять дозволяє детально його розглянути з різних сторін і усвідомити його складну будову.

Історико-генетичний підхід спрямований на виявленнядинаміки, мінливості явищ мистецтва й архітектури та їхньої причинної обумовленості, що відобразилися в історичних пам'ятниках. Вивчення творів архітектури і живопису покликано виявити принципові розходження систем художнього мислення і закономірності зміни композиційних прийомів творчості у різні історичні періоди.

Завдання, що базуються на історико-генетичному підході можна підрозділити на кілька типів. Серед них потрібно виділити такі:

- аналіз еволюції авторського методу творчості художника або архітектора;

- дослідження зміни відношення до певного сюжету, наприклад: «Благовіст», «Таємна вечеря» і т. д. у рамках епохи;

- аналіз еволюції просторових побудов певного типу об'єкта або виду міського простору (площі, вулиці і т. д.);

- еволюція типів споруджень у різні епохи (порівняльний аналіз);

- дослідження впливу однієї епохи на іншу (наприклад, Ренесансу на бароко або постмодернізм).

В історичнім дослідженні необхідно вибрати ряд творів одного типу (наприклад, церкви), що відносяться до різних історичних періодів або однієї досить тривалої епохи. Розташувати їх у хронологічній послідовності, а потім порівнювати по параметру, що цікавить вас. Наприклад: зміна просторової структури християнських храмів епохи Відродження. На схемах потрібно показати зміну планувальної системи від базилікальної до центричної схеми (див. рис. 1). На аксонометричних зображеннях виявити зміну об'ємно-просторової структури. Порівняння проторенесансних базилік і центричних храмів високого Відродження покаже зміну ідеальних уявлень культури цієї епохи і їх вплив на спосіб композиційного мислення архітектора. Велику, якщо не найважливішу, роль у цьому може зіграти дослідження прийомів композиційного мислення,композиційних понять і уявлень, що дозволяє розкрити причини й механізми процесів, які відбуваються в епоху, яка досліджується (завдання 3, 5, 8 типів).

У навчальному курсі «Художні методи архітектурної композиції» (ХМАК) було показано, що композиційне мислення організується за допомогою системи композиційних уявлень. Від глибини й змістовної наповненості цих уявлень у великій мірі залежить ефективність творчості архітектора.

Композиційне мислення художників і архітекторів розвивається в історичному часі. Воно проходить цілий ряд етапів розвитку. У хронологічній послідовності можна розташувати їх у такий спосіб: канонічний, діалогічний, нормативно-раціоналістичний, історико-типологічний, стилістичний, об'єктно-морфологічний, історико-асоціативний, деструктивний. Кожному із зазначених типів композиційного мислення відповідає своя система професійних понять і свої композиційні поняття вираження змісту й побудови форми художнього твору (див. рис. 1). Завдання з освоєння цих типів композиційного мислення ставляться в курсі ХМАК, однак навички, отримані під час виконання цих завдань, повинні бути використані у процесі вивчення історії мистецтва й архітектури.

Рисунок 1 - Схема еволюції композиційного мислення.

Як особливий науковий підхід у мистецтвознавстві й в архітектурній теорії виділяється дослідження понять і уявлень, властивих окремій історичній епосі [3]. Цей підхід потрібно відрізняти від поняттєво-аналітичного дослідження творів мистецтва й архітектури, що спирається на систему сучасних понять і уявлень[4]. Вивчення конкретно-історичної термінології не може відбуватися поза сучасною термінологією і сучасними понятійними засобами. Ці дві галузі тісно пов'язані. Необхідно розрізняти сучасні поняття (тобто засоби власного дослідження), і ті уявлення, що були поширені в конкретну історичну епоху. Приїхньому порівнянні стає очевидним, що набір і зміст цих понять і уявлень різні. І навіть у тих випадках, коли слова зберігаються з найдавніших часів,їхнє значення сильно змінюється, тому що кожна епоха в силу своїх специфічних причин виробляє власні, характерні тільки їй уявлення про архітектуру та її засоби. Як приклад можна привести поняття композиції, яке радикально змінилося із часів Л.-Б. Альберті. Він в ХV столітті першим дав визначення в такий спосіб: «Композиція – те правило в живописі, згідно з яким частини видимих предметів сполучаються в картині». Таким чином, Альберті розглядає композицію як діяльність, спрямовану на створення архітектурної споруди. На сьогоднішній день поняття композиції значно розвилося й визначається як «будова архітектурного твору», і «художній код», і «структурний закон», і «засіб створення художньої цілісності», і «процес побудови твору», і «мова художнього твору», і «образний вислів ідеї твору» і т.д.

У такий спосіб стає очевидним, що поняття композиції змінюється згодом і в міру свого розвитку здобуває цілий ряд нових важливих значень. Нам важливо підкреслити, що композиційна діяльність спрямована на вироблення ідеї (змісту), що виражається в формі за допомогою певних композиційних дій. Це робить поняття композиції багатозначним. Аналогічний процес відбувається й з іншими композиційними поняттями. Тому вивчення теоретичних праць авторів різних епох з метою розкриття змісту конкретно-історичної термінології є одним з можливих шляхів проникнення в «секрети майстерності» зодчого певної епохи. Це особливий метод дослідження, що існує нарівні з вивченням пам'ятників архітектури. З одного боку, він дозволяє одержати уявлення, з іншого – з його допомогою можна міркувати про спадкоємність та традиції в світовій культурі, про безперервність процесу розвитку архітектури та архітектурної діяльності, яка відобразилась в матеріальних і духовних пам'ятниках (завдання 6-го і частково 4 і 5 типів). Такий дослідницький підхід пропонується застосувати в завданнях 6-го й частково 4 і 5 типів. Наприклад: дослідження авторських текстів таких видатних майстрів, як Вітрувій, Альберті, Вазарі, Шуазі, Вьольфлін, Корбюзьє й ін., дозволяє проникнути в «творчу кухню» автора, виявити концепцію, прийоми творчості.

Прикладом може служити завдання «Уявлення про час і історію в трактаті Вазарі «Життєпис видатних живописців, скульпторів і архітекторів». У цій роботі необхідно виявити поняття, якими оперував Джорджо Вазарі в ХVI столітті й показати, яким шляхом йому вдалося представити розвиток мистецтва ХШ – ХVI століть.

Зміна понятійного апарату обумовлена зміною культурних цінностей епохи. Кожна епоха оперує своїми специфічними композиційними прийомами, засобами, уявленнями, які відбиваються в її стильових рисах і особливостях. У періоди загострення соціальних і виробничих відносин може статися кризова ситуація, коли культурою в цілому усвідомлюється неможливість розв'язати нові творчі завдання за допомогою відомих засобів. Так було на рубежі Середньовіччя й Відродження, так було в перед- і післяреволюційній Росії. У кризовій ситуації починається пошук нових методів, прийомів і засобів художнього мислення. Саме в цій ситуації формується черговий новий тип композиційного мислення. Кожному історичному типу композиційного мислення відповідає певний набір або система понять, прийомів й методи його використання в теорії й практиці. Вони зберігають відносну стабільність на час дії цього типу мислення.

Представлені три дослідницькі підходи (історико-генетичний, поняттєво-аналітичний і конкретно-історичне дослідження понять) під час вивчення мистецтва й архітектури взаємно доповнюють один одного. У кожного з них своя специфічна функція. Тому їх можна застосовувати як одночасно, так і порізно залежно від того, яке завдання вирішується.

Важливо підкреслити, що, з одного боку, процес універсалізації та абстрагування понять, що відбувається на сучасному етапі розвитку архітектурної теорії, дозволяє використовувати сучасну систему понять в історичному дослідженні. Це створює сучасний погляд на минуле. З іншого боку, дослідження причин формування визначеного стилю, художнього напрямку чи школи неможливо без спроб проникнути в зміст і значення тих понятійних і операційних засобів, якими користується майстер у процесі творіння. Усе це говорить про необхідність освоєння в навчальному дослідженні всіх трьох зазначених підходів, тому що вони з'являться засобом подальшої практичної діяльності, способів накопичення й осмислення знань про професійну культуру архітектора.