Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќсновн≥ пон€тт€ анал≥зу текст≥в ≥ контекст≥в культури




”раховуючи численн≥ точки перетину м≥ж р≥зними методоло-г≥чними системами, спр€мованими на ≥нтерпретац≥ю художнього тексту, здаЇтьс€ можливим прагнути синтезу, €кий обТЇднав би внутр≥шньо сум≥сн≥ п≥дходи. ¬ нашому випадку це напр€ми, спр€мован≥ на феномен розум≥нн€: герменевтика, анал≥тична психолог≥€, структу-рал≥зм та де€к≥ ≥нш≥ (культурно-≥сторична школа, м≥фолог≥чна школа тощо), також нац≥лен≥ на розкритт€ глибинного зм≥сту твор≥в художньоњ культури.  лючовими пон€тт€ми тут Ї: власне ≥нтерпретац≥€, а також розум≥нн€, тлумаченн€, рецепц≥€ (докладн≥ше Ц в 1.2).

’удожню культуру ми розгл€датимемо €к одну з визначальних сфер духовноњ культури, €ка включаЇ сферу мистецтва, арт-практики та р≥зноман≥тних комун≥кативних форм (художн€ критика, преса, система галерей, фестивал≥в тощо) Ц все, що разом створюЇ Ђсв≥т мистецтваї (ј. Ѕ. ќл≥ва).

ѕроблематика ≥нтерпретац≥њ, розум≥нн€, тлумаченн€, по€сненн€ знаходить св≥й концентрований вираз у герменевтиц≥, €ка, за визначенн€м ѕ. –≥кера, ≥ означаЇ не що ≥нше, €к посл≥довне зд≥йсненн€ ≥нтерпретац≥њ. —аме слово герменевтика походить в≥д грецького hermeneuein Ц витлумачувати, розТ€снювати ≥, можливо, повТ€зане з ≥менем √ермеса €к бога-посередника та покровител€ таЇмних знань. ” найширшому сенс≥ герменевтика Ц це теор≥€ ≥нтерпретац≥њ та розум≥нн€ смислу, €ка використовуЇ Ђзверненн€ до Ђнепр€михї св≥дчень про житт€ св≥домост≥, €ке вт≥люЇтьс€ не ст≥льки в лог≥ц≥, ск≥льки в мов≥ї [91, 112].

¬ аттичний пер≥од герменевтами були вчител≥, €к≥ алегорично тлумачили гомер≥вськ≥ поеми та м≥ф≥чн≥ опов≥д≥. ¬ христи€нськ≥й традиц≥њ методи герменевтики застосовувалис€ при прочитанн≥ —в€щен-ного писанн€, причому передбачалос€, що метою Ї ос€гненн€ вже даноњ в текст≥ ≤стини. —ередньов≥чна екзегетика вид≥л€ла чотири смислов≥ р≥вн≥ б≥бл≥йного тексту: 1) буквальний, €кому в≥дпов≥даЇ чуттЇво-т≥лесне сприйн€тт€, 2) алегоричний Ц душевне, 3) символ≥чний Ц духовне, 4) анагог≥чний Ц м≥стичне спогл€данн€.

” Ќовий час герменевтика була теоретично обірунтована ‘. Ўлей-Їрмахером, а також ≤. ћ. ’ладен≥усом, “. ‘. ћайЇром, ј. Ѕеком, ‘. јс-том, ’. ¬ольфом. ќстанн≥й вид≥л€в три р≥вн≥ розум≥нн€ Ц граматичний, ≥сторичний ≥ ф≥лософський (риторичний), ‘. јст Ц ≥сторичний, грама-тичний ≥ духовний. ѕри вс≥х в≥дм≥нност€х, концепц≥њ цих мислител≥в були пор≥вн€нн≥ м≥ж собою та радикально в≥др≥зн€лис€ в≥д середньо-в≥чноњ герменевтики тим, що тлумаченн€ в них поставало не €к ос€гненн€ в≥чноњ божественноњ ≥стини, а €к дос€гненн€ людського м≥ж-особист≥сного розум≥нн€. ”часником такого д≥алогу м≥г ставати ≥ автор давнього тексту, ≥ сучасник-сп≥врозмовник. як писав ‘. ЎлейЇрмахер, ЂЕ герменевтика не Ї однозначно обмеженою письменницькою продук-ц≥Їю; оск≥льки € дуже часто вловлюю герменевтичн≥ операц≥њ в при-ватн≥й розмов≥, коли € не задовольн€юс€ звичайним р≥внем розум≥нн€, а намагаюс€ досл≥джувати, €к м≥й друг перейшов в≥д одн≥Їњ думки до ≥ншоњЕї [432]. —аме ‘. ЎлейЇрмахер надав категор≥альний статус пон€ттю розум≥нн€ та висунув вимогу розум≥ти автора краще, н≥ж в≥н розум≥в себе.

«а ¬. ƒ≥льтеЇм, Ї два шл€хи розум≥нн€ Ц ≥нтроспекц≥€ та вживанн€ (емпат≥€). Ѕлизькоњ думки про Ђвживанн€ї в духовне житт€ автора згодом дотримувавс€ ≈. √уссерль [132]. јнтрополог≥чна настанова привела ¬. ƒ≥льте€ до в≥домого розмежуванн€ наук про природу, методом €ких Ї по€сненн€, та наук про дух, €к≥ звертаютьс€ до розум≥нн€ €к екзегези сл≥д≥в минулого людського бутт€ [149]. «азначимо, що тепер под≥л наук про природу та наук про дух ви€вивс€ не наст≥льки ч≥тким, €к це у€вл€лос€ в часи ¬. ƒ≥льте€, причому њхнЇ зближенн€ в≥дбуваЇтьс€ не за рахунок приниженн€ людського, а за рахунок п≥днесенн€ природного.

Ќадал≥ розум≥нн€ ≥нтерпретац≥њ €к тлумаченн€ письмових памТ€ток було розвинуто √. ћ≥шем, …. ¬ахом, ≈. –отхакером у межах ф≥лософ-ськоњ антрополог≥њ, ќ. ‘. Ѕольновим Ц у екзистенц≥ал≥зм≥. ћожливо, най-б≥льш в≥домим ≥з представник≥в класичноњ (методолог≥чноњ) герменев-тики ’’ ст. став ≈. Ѕетт≥, в т. ч. завд€ки своњй дискус≥њ з √.-•. •адамером ≥з приводу методолог≥чноњ або ф≥лософськоњ сутност≥ герменевтики.

як узагальнюЇ украњнський досл≥дник ¬.  ап≥тон, у методо-лог≥чн≥й герменевтиц≥ алгоритм анал≥зу тексту включаЇ: 1) лог≥ко-герменевтичний анал≥з, 2) ви€вленн€ смислових структурних одиниць тексту та зТ€суванн€ њхнього семантичного значенн€, 3) врахуванн€ контексту висловлювань, 4) вид≥ленн€ прагматичних критер≥њв, в≥д €ких залежить вживанн€ тих чи тих висловлювань. ќстанн≥й пункт включаЇ так≥ умови, €к: б≥ограф≥чн≥ в≥домост≥, ≥сторична обстановка, в≥дм≥нност≥ епох, культур, мов, характер д≥алог≥в, р≥вень знань автора та ≥нтерпре-татора. ѕри цьому Ђф≥лософськ≥ та л≥тературн≥ памТ€тки представл€ють ≥нтерес не т≥льки з точки зору €вного зм≥сту та смислу, але й тим, що автори приховують, про що не говор€тьї [188, 152].

ѕринципи ф≥лософськоњ (онтолог≥чноњ) герменевтики, €ка коре-нитьс€ у вченн≥ ћ. √айдеггера, повн≥стю в≥дм≥нн≥ в≥д психолог≥затор-ського п≥дходу герменевтики класичноњ. «а √айдеггером, завданн€м герменевтики Ї ос€гненн€ Ђзд≥йсненн€ бутт€ї, €ке промовл€Ї через твори митц≥в, передус≥м Ц поет≥в. “ака позиц≥€ може розгл€датис€ €к поверненн€ в≥д просв≥тницькоњ та романтичноњ до середньов≥чноњ герменевтики, завданн€м €коњ було розум≥нн€ вже на€вноњ божественноњ ≥стини. Ђ√ерменевтичнимї за суттю тут постаЇ саме людське бутт€ [404]. ќнтолог≥чну герменевтику ми знаходимо також у  . јпел€, ѕ. –≥кера, ё. √абермаса. ќсобливий культуролог≥чний потенц≥ал маЇ вченн€ √.-•. •адамера [88].

як доводить ћ. ‘едоренко, €к герменевтична за суттю може розгл€датис€ концепц≥€ ћ. Ѕахт≥на [387, 43]. ѕевн≥ паралел≥ можна знайти у прац€х таких ф≥лософ≥в та культуролог≥в: —. јверинцева, ™. Ѕи-стрицького, ¬. Ѕичкова, ¬. Ѕосенко, —. ЋишаЇва, ќ. ЋосЇва, ¬. ћалахова, ћ. ћамардашв≥л≥, ќ. ѕавлова, ¬. ѕодороги, —. ’оружого та ≥н.

«араз в≥дбуваЇтьс€ активне осмисленн€ спадщини класик≥в герменевтики та застосуванн€ герменевтичних принцип≥в дл€ анал≥зу €к конкретних твор≥в, так ≥ культурних феномен≥в у ц≥лому [16; 26; 231; 241].

Ќа думку ё. ЅорЇва, €кий присв€тив значну увагу Ђгерменевтиц≥ мистецтваї, настанови герменевтики передбачають: включенн€ третього (по в≥дношенню до тексту та рецип≥Їнта) елементу, €ким може бути соц≥альна д≥йсн≥сть, ≥нш≥ художн≥ тексти, фактори культури, особист≥сть автора тощо; а також Ђвживанн€ї в текст, ≥дентиф≥кац≥ю з автором та/або геро€ми; використанн€ г≥потетико-дедуктивного методу; подо-ланн€ герменевтичного кола; Ђприрощуванн€ї сенсу шл€хом творчого домислюванн€ тощо. Ќедол≥ками герменевтики цей досл≥дник вважаЇ небезпеку рел€тив≥зац≥њ смислу, художнього р≥вн€ та акс≥олог≥њ твору, в той час €к основним позитивним моментом Ї ц≥л≥сний, системний, концептуально-ф≥лософський характер розум≥нн€ [65, 440]. ќтже, цей напр€м д≥йсно маЇ значний потенц≥ал дл€ ос€гненн€ р≥зних смислових р≥вн≥в твору та його р≥зноман≥тних ≥нтерпретац≥й.

ќднак, у€вл€Їтьс€, що герменевтичн≥ п≥дходи мають бути допов-нен≥ дос€гненн€ми ≥нших напр€м≥в гуман≥тарних дисципл≥н. ѕод≥бний досв≥д уже на€вний. «а формулюванн€м Ќ. ≤вановоњ-√еорг≥Ївськоњ, завд€ки ѕ. –≥керу, Ђдо початку ’’≤ ст. герменевтика, вбираючи до себе методолог≥чн≥ прийоми в≥днаходженн€ смислу, сформован≥ за њњ межами, Ц у структурал≥зм≥, феноменолог≥њ, психоанал≥з≥, Ц спромоглас€ позиц≥онувати та реал≥зувати себе €к ф≥лософ≥€ саморозум≥нн€ї [177, 12]. ƒосв≥д такоњ ≥нтеграц≥њ р≥зних традиц≥й ≥нтерпретац≥њ маЇ дл€ нас велике методолог≥чне значенн€.

Ѕезпосередн≥м Ї звТ€зок ≥нтерпретативноњ проблематики з глибин-ною психолог≥Їю. «а своЇю природою герменевтика маЇ пр€м≥ виходи на психолог≥чн≥ дисципл≥ни, представники €ких використовують њњ методи [68]. ѕоложенн€ √.-•. •адамера про перем≥щенн€ уваги з особистост≥ на смисл, з приводу €кого ц€ особист≥сть розм≥рковувала, хоча й оц≥ню-Їтьс€ ¬. ћалаховим €к Ђантипсихолог≥чнеї, насправд≥ Ї не таким уже й далеким в≥д анал≥тичноњ психолог≥њ  . √. ёнга, €ку можна розгл€дати €к Ђгерменевтику позасв≥домогої.

ќдним ≥з важливих методолог≥чних висновк≥в, зроблених у межах глибинноњ психолог≥њ, Ї обірунтуванн€  . √. ёнгом паралельного ≥сну-ванн€ двох тип≥в художньоњ творчост≥ Ц психолог≥чного та в≥з≥онер-ського, €к≥ мають р≥зний культуротворчий потенц≥ал ≥ повинн≥ досл≥джуватис€ р≥зними методами. Ђ“ак званий психолог≥чний роман по€снюЇ сам себе, психологу залишаЇтьс€ лише погодитис€ чи критикуватиї [447, 104 Ц 105], в той час €к роман Ђнепсихолог≥чнийї Ї ц≥кав≥шим дл€ анал≥зу через свою архетипову основу.

ѕаралел€ми опозиц≥њ психолог≥чне Ц в≥з≥онерське можуть бути сентиментальне та нањвне (‘. Ўиллер), аполлон≥йське просв≥тленн€ та д≥он≥с≥йське хвилюванн€ (¬€ч. ≤ванов), класичне та романтичне (¬. ∆ир-мунський), позитив≥стське та ≥нтуњтив≥стське (ј. “каченко) тощо. —воЇр≥дний каталог умовних синон≥м≥в в≥з≥онерського типу творчост≥ зробив Ћ. ѕлющ: сентиментал≥зм, ≥деал≥зм, платон≥зм, д≥он≥сизм, прометењзм, динам≥зм, екстрем≥зм, синтетизм, рац≥онал≥зм, ≥нтро-вертн≥сть, шизотим≥зм. —ам в≥н пропонуЇ називати його романтичним [326].

ѕри досл≥дженн≥ творчост≥ митц≥в-Ђпсихолог≥вї важливо звертати увагу на зовн≥шн≥й контекст Ц б≥ограф≥чний, соц≥окультурний, художн≥й, науковий ≥ ф≥лософський. ѕри ≥нтерпретац≥њ спадщини Ђв≥з≥онер≥вї на перший план виход€ть пон€тт€ св≥тов≥дношенн€, модел≥ св≥ту, ун≥вер-сал≥й культури, Ц а в≥дтак, зад≥юютьс€ так≥ положенн€ культуролог≥чноњ герменевтики, €к прийн€тт€ до уваги парадигмально-культурного контексту та визначенн€ Ђсмислового центруї твору.

«а  . √. ёнгом, митець-в≥з≥онер виступаЇ в рол≥ мед≥ума, за допомогою €кого знаходить своЇ вираженн€ глибинний трансперсо-нальний зм≥ст [445, 320 Ц 321]. Ѕлизьк≥ думки можна знайти у традиц≥й-н≥й далекосх≥дн≥й естетиц≥, у н≥мецьких романтик≥в, представник≥в онтолог≥чноњ герменевтики, Ћ. ¬иготського, ¬. “опорова (€кий писав про створенн€ Ђ‘аустаї √ете ≥ створенн€ √ете Ђ‘аустомї). ” звТ€зку з цим ћ. √айдеггер пише: Ђ” твор≥ зд≥йснюЇтьс€ розкритт€, Ц знаходитьс€ ≥стина сущогоЕ ≤стина сущого покладаЇ себе в художньому твор≥. ћистецтво Ц це таке покладанн€ ≥стини в твор≥ї [406, 69].

≤де€ трансперсонального зм≥сту твору Ї майже самоочевидною дл€ н≥мецькоњ, украњнськоњ, рос≥йськоњ культур, де вона може тимчасово в≥дт≥сн€тис€ на задн≥й план, але н≥коли не зникаЇ. ¬одночас вона Ї глибоко чужою рац≥онал≥стичн≥й французьк≥й традиц≥њ, представники €коњ нав≥ть заради боротьби з лог≥кою конструюють нову антилог≥ку.  . √. ёнг писав ≥з приводу культурних в≥дм≥нностей, що дл€ француза будь-€ке парадоксальне висловлюванн€ Ї образливим, у той час €к англ≥Їць вважаЇ, що найкращ≥ думки завжди не зовс≥м зрозум≥л≥. —хож≥ думки висловлювалис€ неодноразово, зокрема, п≥д час обговоренн€ спадщини ¬. Ўексп≥ра та њњ рецепц≥њ у французьк≥й культур≥.

«даЇтьс€ можливим саме з глибинних основ нац≥онального мента-л≥тету вивести протилежн≥сть настанов ≥ метод≥в герменевтики та ф≥лософ≥й пост -. Ѕезумовно, серед герменевт≥в можуть бути французи (ѕ. –≥кер), а серед постмодерн≥ст≥в Ц н≥мц≥. ќднак, у ц≥лому етнокуль-турний под≥л ф≥лософсько-культуролог≥чних теч≥й Ї достатньо пом≥тним.

ѕротилежн≥сть ставленн€ до тексту-€к-св≥ту чи св≥ту-€к-тексту можна побачити на приклад≥ розум≥нн€ сутност≥ мови. ƒл€ ћ. √айдег-гера Ц це д≥м бутт€ (цьому можна п≥д≥брати масу паралелей у н≥мецьких ≥ словТ€нських текстах, а також в англ≥йськ≥й художн≥й л≥тератур≥). ƒл€ французькоњ традиц≥њ ’’ ст. типовою Ї Ђп≥дозр≥л≥стьї ћ. ‘уко щодо знаку, €кий Ї Ђнедоброзичливимї, щодо мови, €ка Ђговорить не те, що вона говоритьї, а також щодо ≥нтерпретац≥њ, €ка може привести до Ђзникненн€ самого ≥нтерпретатораї [400]. ÷≥каво, що при обговоренн≥ ц≥Їњ теми ‘уко погодивс€ щодо зн€тт€ ц≥Їњ п≥дозр≥лост≥ в анал≥тичн≥й психолог≥њ ёнга з њњ протиставленн€м обмеженост≥ знаку та безмежност≥ символу, €кий веде до ос€гненн€ Ђвеликого розумуї.

ƒл€ французькоњ ф≥лософськоњ та культуролог≥чноњ думки в прак-тично вс≥х њњ вар≥антах, характерне в≥дчутт€ в≥дсутност≥ абсолюту (достатньо пор≥вн€ти екзистенц≥ал≥зм ћ. √айдеггера та ∆.-ѕ. —артра ≥ ј.  амю), абсурдност≥, проти €коњ треба зд≥йснити бунт, але €ку неможливо перемогти, глибокоњ недов≥ри до пров≥дних дискурс≥в (рел≥г≥йних, ≥деолог≥чних, культуролог≥чних тощо). «в≥дси випливаЇ дом≥нуванн€ ≥ в теоретичних ≥ в художн≥х ≥нтерпретац≥€х таких характеристик, €к: рац≥онал≥зм, редукц≥он≥зм, логоцентризм (≥з €ким доводитьс€ декларативно боротис€), анарх≥зм, рел€тив≥зм, загальне переважанн€ анал≥зу над синтезом, та ≥рон≥€, п≥д €кою може ховатис€ розгублен≥сть ≥ в≥дсутн≥сть ор≥Їнтир≥в. ѕоказовою Ї назва одного з пров≥дних твор≥в: Ђ—ам≥ соб≥ чуж≥ї ё.  р≥стЇвоњ [236].

≤з таких настанов випливають теми недов≥ри до метанаратив≥в (∆.-‘. Ћ≥отар), Ђсмерт≥ автораї (ћ. ‘уко), деконструкц≥њ (∆. ƒерр≥да), симул€кр≥в (∆. Ѕодрий€р), номадизму та ризоми (∆. ƒелез), тексту €к Ђгри знак≥вї позбавленоњ позатекстовоњ в≥дпов≥дност≥ (–. Ѕарт), €к≥ п≥дкреслюють рел€тивн≥сть, а скор≥ше Ц в≥дсутн≥сть Ц будь-€кого ≥стинного сенсу. ѕри цьому продуктивне €дро майже кожноњ теор≥њ оточено м≥стиф≥кованою оболонкою, €ку сл≥д прийн€ти на в≥ру.

як п≥дсумовуЇ ™. Ѕ≥льченко, €кщо в герменевтичн≥й ≥нтерпретац≥њ в≥дчутна етична напруга емпат≥њ рецип≥Їнта з автором тексту, то дл€ деконструкц≥њ характерне њхнЇ протисто€нн€ та пафос естетичний, ≥мморал≥стичний за природою Ц барт≥вське Ђзадоволенн€ в≥д текстуї. ¬≥дбуваЇтьс€ ЂЕ ор≥Їнтац≥€ на миттЇвост≥ ≥снуванн€ та набутий у результат≥ њхнього переживанн€ досв≥д (нер≥дко т≥лесний, а не духовний), розклад Ђдом≥вки бутт€ї на частини з метою його повного запереченн€ї [55, 201 Ц 202]. ÷е не Ї дивним, €кщо врахувати висл≥в ∆. Ѕата€, що €дро людськоњ ≥стоти становить зло [34].

—л≥д зазначити, що англомовн≥ мислител≥ ≥нколи ≥рон≥зують над самою французько-постмодерн≥стською ≥рон≥Їю. як пише √. Ѕлум, ЂЎексп≥р, прочитаний у французьк≥й критичн≥й манер≥, Ц наст≥льки чар≥вне безглузд€, що нав≥ть ≥ ганити цей ком≥чний винах≥д €кось незручної [58, 594], а отже, в≥н просто утримуЇтьс€ в≥д будь-€ких коментар≥в.

—казане не означаЇ повне в≥дкиданн€ метод≥в, розроблених у межах французьких критичних традиц≥й. ѕитанн€ пол€гаЇ передус≥м у межах њхнього застосуванн€.

Ќа думку ќ. ѕотебн≥, мистецький тв≥р Ї м≥крокосмом, дл€ досл≥д-женн€ €кого потр≥бн≥ знанн€ р≥зного роду. ѕ≥зн≥ше було визнано, що р≥зн≥ аспекти та смислов≥ р≥вн≥ художнього тексту (б≥ограф≥чний, ≥дейно-ф≥лософський, жанровий, текстолог≥чний тощо) потребують р≥зних методолог≥й ≥нтерпретац≥й [21, 137]. јбсолютизац≥€ €когось одного п≥дходу до герменевтичного анал≥зу мистецького твору приводить до зб≥дненн€, а ≥нколи й суттЇвого викривленн€ зм≥сту ц≥лого.

Ќаприклад, м≥фолог≥чна школа л≥тературознавства ретельно досл≥дила суттЇв≥ звТ€зки авторськоњ л≥тератури та м≥фу. ќднак, при цьому м≥фолог≥чний редукц≥он≥зм прив≥в до втрати в≥дчутт€ специф≥ки цих двох принципово р≥зних культурних форм. як зауважив ™. ће-летинський, Ђћи не можемо погодитис€ з ‘раЇм у тому, що ≥стина Ђ√амлетаї Ўексп≥ра вм≥щуЇтьс€ в переказ≥, викладеному —аксоном √раматиком.., але Ї й ≥нша сторона справи: Ђ√амлетї Ўексп≥ра маЇ традиц≥йний сюжет ≥, €к би в≥н не був радикально переосмислений, цей тв≥р належить до класу Ђ√амлет≥вї ≥ ширше, Ц до переказ≥в про родову помсту...ї [292, 120]. “аким чином, при досл≥дженн≥ художнього тексту ми маЇмо Ђтримати у фокус≥ї €кийсь один аспект твору, не забуваючи про решту.

ѕопул€рна сьогодн≥ пол≥методолог≥чн≥сть, при вс≥й своњй перспек-тивност≥, може приводити до втрати в≥дчутт€ ц≥л≥сност≥ твору. ќтже, повинна ≥снувати методолог≥чна дом≥нанта, €ка б дозволила усп≥шний синтез дос€гнень р≥зних традиц≥й досл≥дженн€ тексту. “е, що такий синтез можливий, показують прац≥ ¬. јсмуса, ћ. Ѕахт≥на, ќ. Ѕ≥лецького, ћ. √иршмана, –. √ромТ€ка, ƒ. Ћихачова, ё. Ћотмана, де дос€гненн€ р≥зних п≥дход≥в ≥нтегруЇтьс€ навколо Ђзагального центруї Ц виникаЇ астратемне осмисленн€ теоретичного тексту. ¬ сучасн≥й украњнськ≥й гуман≥таристиц≥ до цих проблем близьк≥ так≥ досл≥дники, €к: Ћ.  ришив-ська, —. —екундант, ј. ’уденко, ≤. ёдк≥н-–≥пун, Ћ. ярош та ≥н. ѕоказо-вою з зб≥рка Ђ—тратег≥њ ≥нтерпретац≥њ текст≥в: методи та меж≥ њхнього застосуванн€ї [154], присв€чена р≥зним методам ≥нтерпретац≥њ, €к≥ застосовуютьс€ до гогол≥вського ЂЌосаї: саме вс≥ стат≥ разом дають усеб≥чне герменевтичне у€вленн€ про специф≥ку автора ≥ твору.

Ќа наш погл€д, принципово в≥дм≥нн≥ за своњми принципами та настановою методолог≥њ можуть бути використан≥ на р≥зних етапах досл≥дженн€ художнього тексту та його ≥нтерпретац≥й €к так≥, що доповнюють одна одну.

Ќаприклад, прийн€то вважати, що герменевтика та структурал≥зм протилежн≥ за своњми ≥нтерпретативними настановами, оск≥льки перша прагне до розум≥нн€ конкретноњ людини Ц автора, в той час €к другий шукаЇ безособист≥сн≥ структури тексту. ≤снуЇ думка, що Ђкласичний ф≥лософський дискурс адекватний дл€ анал≥зу класичного мистецтваЕ —учасним тенденц≥€м б≥льше в≥дпов≥даЇ постмодерн≥стський дискурсЕї [113, 7]. ќднак, по-перше, в сучасн≥й культур≥ не так легко протиставити класичн≥ та некласичн≥ принципи, оск≥льки Ђсучаснийї ≥ Ђпост-модерн≥стськийї, або ж Ђсучаснийї ≥ Ђмасовийї не Ї синон≥мами. ѕо-друге, автор-людина теж Ї представником певноњ культури, ≥ тому в його творчост≥ неминуче в≥дображаютьс€ загальнолюдськ≥ й етнонац≥ональн≥ культурн≥ ≥нвар≥анти (згадаймо роль Ђсмислуї у ћ. √айдеггера та √.-•. •адамера), €к≥ можуть бути заф≥ксован≥ структурал≥стичною мето-долог≥Їю. “ому декларована протилежн≥сть великою м≥рою зн≥маЇтьс€. Ќаприклад, на думку √. «ельдмайра, метою структурного анал≥зу Ї не розклад твору на частини, а навпаки Ц в≥дтворенн€ ц≥л≥сно-≥нтуњтивного переживанн€ заради еп≥фан≥њ духа.

як зазначаЇ Ќ. ≤ванова-√еорг≥Ївська, структурал≥зм ≥ постструк-турал≥зм ведуть в≥д твору до тексту, в той час €к герменевтика Ц в≥д тексту до твору. ÷ей протилежний рух може бути використаним у межах Їдиного процесу, спр€мованого на подоланн€ класичного герменевтичного кола.

јнал≥зуючи ц≥л≥сний художн≥й текст, ми можемо використати структурал≥зм, постструктурал≥зм, ≥ нав≥ть деконструкц≥ю, щоб наблизи-тис€ до смислу його частин. јдже структурал≥зм ≥ виник €к напр€мок, €кий обмежуЇ дов≥льн≥сть ≥нтерпретац≥њ та дозвол€Ї Ђуловити фактори конструюванн€ смислуї [23, 47].

як влучно зазначаЇ ”. ≈ко, Ђ ритику-структурал≥сту прекрасно в≥домо, що художн≥й тв≥р не зводитьс€ до схеми, ан≥ до низки схем, видобутих ≥з нього, але в≥н заган€Ї його в схему дл€ того, щоб роз≥братис€ в механ≥змах, €к≥ забезпечують багатство прочитань, ≥ таким чином, безперервне над≥ленн€ смислом твору-пов≥домленн€ї [437, 362 Ц 363]. ќтже, ми можемо та маЇмо розгл€дати окрем≥ частини тексту, схематизувати його форму та зм≥ст, пор≥внювати елементи м≥ж собою та з аналог≥чними елементами ≥нших текст≥в. ќднак, при цьому не сл≥д забувати, що такий анал≥з не повинен ставати в≥в≥секц≥Їю, €ка робить досл≥дженн€ самоц≥ллю та вбиваЇ Ђживийї тв≥р.

ƒосл≥дник, на думку –. Ѕарта, може нац≥литис€ разом на вс≥ смисли твору, або на той смисл, €кий Ї њхньою Ђопороюї [29, 373]. ÷ей знаний автор вид≥л€Ї так≥ чотири процедури анал≥зу тексту: 1) його под≥л на коротк≥ сум≥жн≥ сегменти (лекс≥њ); 2) знаходженн€ значенн€ кожноњ лекс≥њ; 3) спов≥льнене читанн€, з≥ стеженн€м за структурою; 4) враху-ванн€ ≥нтертекстуальност≥ [32, 498]. ќднак, в≥н попереджуЇ, що все це не даЇ можливост≥ знайти Їдину ≥стину (€ку шукають герменевтика, марксизм, психоанал≥з та ≥нш≥ мон≥стичн≥ напр€мки), або нав≥ть одну з можливих ≥стин.

Ќа р≥вн≥ анал≥зу твору можна використовувати також елементи деконструкц≥њ, незважаючи на њњ загальний руйн≥вний потенц≥ал, спр€-мований на запереченн€ самого ≥снуванн€ будь-€коњ ≥стини [146; 147]. ¬ де€ких випадках знаходженн€ праписьма €к п≥дсв≥домост≥ тексту ≥ культури, €ка його породила, суттЇво збагачуЇ наше у€вленн€ про автора та його тв≥р.

«авершивши Ђвитокї анал≥зу, можна переходити до герменев-тичного синтезу, €кий дозволить повернутис€ в≥д тексту до твору й ос€гнути всю його неповторн≥сть.

“аким чином, принципово в≥дм≥нн≥ Ђтехнолог≥њї ≥нтерпретац≥њ ви€вл€ютьс€ сум≥сними за умови њхнього використанн€ на в≥дпов≥дному етап≥ досл≥дженн€ твору та за на€вност≥ Їдиноњ методолог≥чноњ дом≥нанти.

¬изначенн€ герменевтичних смисл≥в культури неможливе без ос€гненн€ контекст≥в, €к≥ сто€ть за певним артефактом. ƒл€ ё. Ћот-мана лише текст ≥ контекст разом Ї Ђплоттюї художнього твору. ѕрактично те саме читаЇмо у ћ. Ѕахт≥на: Ђ“екст Ц друкований, напи-саний чи усний = записаний Ц не дор≥внюЇ усьому твору в ц≥ломуЕ ” тв≥р входить ≥ необх≥дний позатекстовий контекст його. “в≥р начебто оповитий музикою ≥нтонац≥йно-ц≥нн≥сного контексту, в €кому в≥н розум≥Їтьс€ та оц≥нюЇтьс€Еї [37, 369 Ц 370].

≤снуЇ к≥лька вар≥ант≥в розум≥нн€ сутност≥ герменевтичного кола [89]. « точки зору культуролог≥чноњ герменевтики, його можна сформу-лювати так: розум≥нн€ тексту неможливе без розум≥нн€ контексту, а розум≥нн€ контексту неможливе без розум≥нн€ тексту.

ƒе€к≥ культуролог≥чн≥ та ф≥лософськ≥ напр€ми принципово в≥д-мовл€лис€ в≥д анал≥зу будь-€ких контекст≥в. Ќаприклад, Ђформальна школаї, Ђнова критикаї, структурал≥зм оголосили принцип ≥нтерпретац≥њ твору, Ђвиход€чи з нього самогої. ќднак, по-перше, повного Ђзв≥ль-ненн€ї в≥д контексту немаЇ й тут. ѕо-друге, при ц≥л≥сному культур-герменевтичному п≥дход≥ под≥бн≥ напр€ми отримують своЇ незам≥нне м≥сце на етап≥ вивченн€ тексту заради про€сненн€ контексту. ј саме: коли йдетьс€ про тв≥р, належний до малов≥домоњ культури, Ђформальн≥ї методи дозвол€ють нам наблизитис€ до його розум≥нн€, а через це Ц краще ос€гнути Ђумовно-нев≥домуї культуру, €ка його породила. “аким чином, вал≥дним Ї давн≥й дев≥з гомерознавц≥в: Ђсл≥д по€снювати √омера у св≥тл≥ самого √омераї [469, 48], але цей процес можна вести й дал≥, висв≥тлюючи Ђсв≥тлом √омераї всю його епоху, €ка багато в чому все ще залишаЇтьс€ малов≥домою та сп≥рною.

Ѕез розум≥нн€ контексту, витв≥р культури великою м≥рою залишаЇтьс€ Ђзакритимї. ÷е стосуЇтьс€ ≥ д≥ахрон≥чного сприйн€тт€ власноњ культури, ≥ в≥дм≥нностей синхрон≥чних культур, особливо належних не т≥льки до р≥зних етн≥чних традиц≥й, але й до р≥зного стад≥ального типу. як зауважив  . Ћев≥-—тросс, м≥ф Ї под≥бним до музики: ≥ там, ≥ там треба мати всю партитуру, оск≥льки окремий елемент не маЇ особливого сенсу [249]. “ому так важко витлумачити твори мертвих культур: сучасний досл≥дник не може перев≥рити св≥й Ђр≥вень нерозум≥нн€ї.

÷е стосуЇтьс€ не т≥льки ≥нтерпретац≥њ окремих твор≥в, але й ос€гненн€ загальних принцип≥в. Ќаприклад, одн≥Їю з актуальних проблем ≥сторичноњ науки Ї зТ€суванн€, наск≥льки забезпеченим ≥ щасли-вим було житт€ близьких до перв≥сност≥ традиц≥йних сп≥льнот ≥, в≥дпов≥дно, чи мали рац≥ю наш≥ предки, в≥дмовившись в≥д Ђприродност≥ї заради створенн€ цив≥л≥зац≥њ. ¬т≥м, досить сумн≥вною Ї ≥ тенденц≥€ до Ђв≥дмови в≥д цив≥л≥зац≥њї без конструктивноњ програми принципового оновленн€ людського бутт€. як слушно зауважив  .  ларк, ™вропа на початку середньов≥чч€ пережила ризик повного знищенн€ цив≥л≥зац≥њ Ц ≥ це не той досв≥д, €кий варто повторювати [461, 3].

«азначимо, що в нашому контекст≥ б≥льш релевантним Ї зближенн€, а не шпенглер≥вське протиставленн€ Ђкультуриї та Ђцив≥л≥зац≥њї [416; 423]. Ќадал≥, п≥д цив≥л≥зац≥Їю, в основному, розум≥тиметьс€ розвинена макрокультура.

” найзагальн≥шому сенс≥, можна вид≥лити три р≥вн≥ культурного контексту: 1) персональний Ц на цьому р≥вн≥ доц≥льно застосовувати б≥ограф≥чн≥ та психолог≥чн≥ (з психоанал≥тичними включно) методики досл≥дженн€; 2) соц≥альний, €кий передбачаЇ належн≥сть автора до певних фактичних чи в≥ртуальних м≥кро- та макросп≥льнот; 3) загально-людський, оск≥льки в житт≥ та творчост≥ кожного автора так чи так в≥дображаЇтьс€ його належн≥сть до людського роду ≥ в≥дпов≥дна загальна проблематика.

”с≥ ц≥ р≥вн≥ не ≥снують окремо один в≥д одного.  онтекст бутт€ ц≥лоњ цив≥л≥зац≥њ, окремоњ людини, створеного ц≥Їю людиною тексту, можна у€вити €к складну с≥тку р≥зноман≥тних вплив≥в. Ќа перший погл€д, це плетенн€ схоже на постмодерн≥стську ризому, проте, це не зовс≥м так.

–изома не маЇ напр€м≥в, ор≥Їнтир≥в, ц≥нностей. ќднак, будь-€ка культура не може ≥снувати без ц≥нн≥сних координат (верх Ц низ, центр Ц перифер≥€ тощо). ≈тимолог≥чно терм≥н Ђризомаї означаЇ Ђкореневищеї. ¬оно д≥йсно Ї переплутаним ≥ здатним розповсюджуватис€ в будь-€кий б≥к без ч≥ткого центру. ѕроте, дл€ кореневища не Ї Ђбайдужимиї пон€тт€ верх Ц низ: воно не зможе рости нижче певного р≥вн€, а паростки стане давати т≥льки вгору. “обто, перенос€чи в гуман≥ста-ристику б≥олог≥чний терм≥н, ∆. ƒельоз ≥гноруЇ саме т≥ властивост≥ обТЇкта, €к≥ мають потенц≥йн≥ моральн≥ ≥мпл≥кац≥њ.

«ам≥сть коригуванн€ розум≥нн€ ризоми, здаЇтьс€ б≥льш доц≥льним використати запропонований Ќ. Ѕард≥ною терм≥н астратема. ўоправ-да, ц€ досл≥дниц€ застосовуЇ його лише дл€ опису стереотип≥в, але ц€ сама схема може бути використана дл€ визначенн€ р≥знопор€дкових культурних €вищ. Ђ” кожному стереотип≥ (в нашому випадку Ц образ≥, текст≥, б≥ограф≥њ тощо. Ц ќ.  .) знаход€тьс€ точки перетину к≥лькох шар≥в ≥ потенц≥€ звТ€зку з ≥ншим стереотипом. “аке у€вленн€ логосв≥-домост≥ ми позначили €к астратемне (в≥д грецьк. astron Ц з≥рка ≥ лат. stratum Ц шар). јстратема Ц це перетин л≥н≥й опредмечуванн€, €ке одночасно схоплюЇ ≥ можливост≥ горизонтальноњ розгортки, ≥ паради-гмальн≥сть виборуЕ —ама астратема н≥ в €кому раз≥ не монол≥тна ≥ не стаб≥льна, а енерг≥альна, Е в≥д ф≥ксованоњ середини в≥дход€ть пере-м≥нн≥ Ђпромен≥ї, €к≥ п≥д впливом зм≥щенн€ фокусу впор€дкуванн€ теж здатн≥ стати Ђсерцевинамиї [24, 128]. ÷е у€вленн€ довол≥ близьке до пор≥вн€нн€ культури з кв≥ткою, €ка маЇ €дро та пелюстки (¬. ∆идков), але додаЇ Ђстереометр≥юї та динам≥ку.

Ќа нашу думку, саме пон€тт€ астратеми Ц рухомого переплетенн€ Ђгоризонтальнихї та Ђвертикальнихї звТ€зк≥в Ц ≥деально п≥дходить €к дл€ опису смисловоњ системи в межах одного твору, так ≥ дл€ в≥дображенн€ структури культури, €к у межах одного виду мистецтва, стилю, нац≥ональноњ традиц≥њ чи епохи, так ≥ €к Їдиний всесв≥тн≥й процес.

јстратемний п≥дх≥д дозвол€Ї дивитис€ на конкретний художн≥й тв≥р €к на центр перетину Ђсилових пол≥вї, створених складною взаЇмо-д≥Їю ≥ндив≥дуального, м≥жособист≥сного та м≥жкультурного. ¬с≥ ц≥ звТ€зки твору разом утворюють його контекст.

ƒл€ позначенн€ макрокультурного духовного комплексу нер≥дко використовуЇтьс€ запропонований “.  уном терм≥н парадигма. ¬ Ђрозум≥юч≥йї гуман≥таристиц≥ вона може набувати форму символ≥чноњ парадигми культури (ћ. ≈л≥аде), або культурно-ф≥лософськоњ парадигми (√. ћЇдн≥кова). ¬ цьому контекст≥ з нею зближуютьс€ пон€тт€ св≥то-в≥дношенн€ [262], стиль мисленн€ [151], семантичний топос культури [353]. ≤ншими корел€тами можуть бути духовний кл≥мат, атмосфера, ≥нтелектуальне поле, культурна душа, соц≥альний характер, картина св≥ту, етос, сем≥осфера, дискурс, транскультура, континуум тощо [55]. ўе одним близьким за сутн≥стю пон€тт€м Ї життЇсв≥т, безпосередньо повТ€зане з тезаурусом онтолог≥чноњ герменевтики. ¬с≥ ц≥ терм≥ни позначають характерне дл€ етнокультурноњ ментальност≥ ≥нтуњтивне ц≥нн≥сне у€вленн€ про св≥т, €ке визначаЇ ставленн€ до нього.

—п≥льн≥сть такого культурного горизонту визначаЇ ≥дентичн≥сть людини [106; 237; 369; 373; 416], на основ≥ €коњ в≥дбуваЇтьс€ под≥л на своЇ та чуже. як зазначаЇ  . Ўелупах≥на, сучасний контекст досл≥джень ≥дентичност≥ включаЇ теор≥њ ‘ранкфуртськоњ школи, Ђпост-фрейдистськуї ф≥лософську антрополог≥ю ∆. Ћакана, постструктурал≥зм ∆. ƒерр≥да, ≥дењ симул€кру ∆. Ѕодр≥€ра, Ђшизоанал≥зї ∆. ƒелеза та ‘. √ваттар≥, концепц≥ю Ђвлади-знанн€ї ћ. ‘уко та герменевтичну критику ѕ. –икера та √.-•. •адамера [427]. ѕри цьому практично загально-визнаною Ї думка, що ≥дентичн≥сть випрацьовуЇтьс€ через д≥алог. —т≥йк≥сть культурноњ парадигми залежить в≥д трансл€ц≥њ традиц≥њ [114], €ка забезпечуЇ спадкоЇмн≥сть ц≥нн≥сно-смислового ун≥версуму.

ѕобутова та художн€ ≥нтерпретац≥€ в≥д≥граЇ значну роль у збереженн≥ традиц≥њ через Ђпристосуванн€ї нового досв≥ду до на€вноњ св≥тогл€дноњ матриц≥. —аме у визнанн≥ цього пол€гаЇ, зокрема, значенн€ Ђ≤стор≥њ украњнськоњ л≥тературиї ћ. √рушевського. Ќа думку знаного досл≥дника, при вс≥х запозиченн€х потр≥бно рахуватис€ з ≥снуванн€м етнонац≥ональноњ Ђосновиї, на котр≥й Ђос≥даютьї п≥зн≥ш≥ наверстуванн€ [125]. ¬иход€чи з концепц≥њ безперервност≥ ≥сторичного розвитку народу, в≥н вважав, що вивченн€ украњнськоњ культури треба починати не з XVII Ц XVIII ст., а з фольклору та писемност≥  ињвськоњ –ус≥. “≥льки через пон€тт€ традиц≥њ можна в≥дкрити генетичн≥ звТ€зки сучасного украњнського мистецтва з ранн≥ми памТ€тками, та обірунтувати куль-турну суверенн≥сть та самобутн≥сть. Ѕез урахуванн€ контекст≥в симво-л≥чноњ реальност≥, у€вленн€ про конкретн≥ культурн≥ форми буде зб≥дненим, а ≥нколи Ц ≥ значно викривленим.

ѕон€тт€ традиц≥њ слугуЇ ключовим терм≥ном дл€ класиф≥кац≥њ сусп≥льств на традиц≥йн≥ та модерн≥. ÷€ терм≥нолог≥€ Ї зм≥стовною, а до того ж Ц етично- ≥ пол≥ткоректною, оск≥льки дозвол€Ї об≥йтис€ без визна-чень на кшталт перв≥сн≥, чи прим≥тивн≥, тим паче Ц дик≥. ќднак, пон€тт€ традиц≥йного сусп≥льства не Ї однозначним, хоча б тому, що ц€ категор≥€ зр≥внюЇ м≥ж собою племТ€ тасадай (к≥лькадес€т людей, €к≥ стол≥тт€ми жили ≥зольовано в джунгл€х ‘≥л≥пп≥н) ≥ таку ≥сторичну макросп≥льноту, €к середньов≥чна ™вропа. як зам≥нники традиц≥йноњ культури вико-ристовуютьс€ так≥ терм≥ни: архањчна, до≥ндустр≥альна, аграрна, дописемна, побутова, фольклорна тощо [230, 305]. ѕроте вс≥ вони, через абсолютизац≥ю €коњсь одн≥Їњ риси, Ї менш придатними категор≥€ми культуролог≥чноњ герменевтики.

“ому ми будемо використовувати пон€тт€ традиц≥йна культура з двома зауваженн€ми. ѕо-перше, жодне сусп≥льство не Ї абсолютно традиц≥йним: будь-€ка жива традиц≥€ передбачаЇ можлив≥сть внутр≥шн≥х Ђпротитеч≥йї; ц≥лком можливим Ї ≥снуванн€ Ђп≥дп≥льноњї традиц≥њ, на зразок т≥Їњ, €ку досл≥дила ќ. «абужко в ЂNotre Dame dТUkraineї [167]. ѕо-друге, модерне сусп≥льство не Ї абсолютно не-традиц≥йним, причому спадкоЇмц€ми традиц≥йноњ традиц≥њ називають ≥ неом≥фолог≥зм, ≥ масову культуру, ≥ нав≥ть постмодерн≥зм.

ƒл€ зТ€суванн€ специф≥ки певноњ цив≥л≥зац≥йноњ парадигми, необх≥дно зверненн€ до ун≥версал≥й культури. ÷е Ц духовн≥ ≥нвар≥анти, сп≥льн≥ дл€ всього людства, €к≥, проте, мають ц≥лий спектр конкретних форм, залежно в≥д епохи, етносу й особистост≥ ≥нтерпретатора [213; 232].

¬ажливим моментом Ї те, що ц≥ ≥нвар≥анти ви€вл€ютьс€ не лише в художн≥й культур≥, але й в ≥нших њњ формах. “ому њхнЇ досл≥дженн€ даЇ можлив≥сть охопити прафеномен €к Ђсмисловий контекст, вищий смисл культуриї [96, 29].

як основн≥ духовн≥ засади культури розгл€далис€ ц≥нност≥, стал≥ структури мови, символ≥чн≥ форми, перв≥сн≥ ≥дењ [267]. Ѕлизькими пон€тт€ми Ї ун≥версальн≥ культурн≥ паттерни (–. Ѕенед≥кт,  . ¬ислер, ј.  рьобер), символи св≥домост≥ (ћ. ћамардашв≥л≥), культурн≥ вим≥ри (√. ’офстеде), прецедентн≥ феномени (ё.  араулов), культурн≥ синдроми (√. “р≥н≥дас), скреп и (Ћ.  ришаЇва), ментально-культурн≥ ц≥нност≥ (≈. Ўилс, “. —тефаненко), €дра та субТЇктивн≥ аспекти культури (ƒ. ћоцумото), культурн≥ стандарти (ј. “омас), культурн≥ константи (‘.  лакхон, ‘. —тродбек), патерни, культурн≥ дилеми (‘. “ромпенаарс) тощо [348]. ¬икликають ≥нтерес граф≥чн≥ зображенн€ нац≥онального  осмо-ѕсихо-Ћогосу у √. √ачева [98]. ¬ сучасн≥й украњн-ськ≥й гуман≥стиц≥ граничними засадами культури оперуЇ ќ.  ирилюк [195; 223]. ћета-антрополог≥чний п≥дх≥д до художньоњ культури представлений прац€ми Ќ. ’ам≥това [407].

 ультурн≥ ун≥версал≥њ мають статус одн≥Їњ з пров≥дних категор≥й, хоча й дос≥ не отримали однозначного тлумаченн€; де€к≥ досл≥дники п≥ддавали сумн≥ву нав≥ть саме њхнЇ ≥снуванн€ [310].  р≥м терм≥но-лог≥чних в≥дм≥нностей, за €кими сто€ть р≥зн≥ у€вленн€ про онтолог≥чну сутн≥сть ун≥версал≥й, сл≥д врахувати њхню р≥знопор€дков≥сть. Ѕазов≥ ≥нвар≥анти породжують доч≥рн≥ категор≥альн≥ структури або ун≥версал≥њ другого пор€дку (—. Ўевцов) [422, 122]. ”се це утруднюЇ пон€т≥йну ≥нвентаризац≥ю под≥бних культурних структур, хоча прот€гом ’’ ст. були дос€гнут≥ значн≥ усп≥хи в опис≥ сутност≥ ≥нвар≥ант≥в та конкретних форм њхнього про€ву.

Ќайб≥льш поширеним терм≥ном дл€ позначенн€ ун≥версал≥й культури Ї архетип. «а визначенн€м “. ћанна, це Ђперв≥сний зразок, вих≥дна форма бутт€, позачасова схема, прадавн€ формула, в €ку вкладаЇтьс€ житт€, що усв≥домлюЇ себе, намагаючись знову набути колись запрограмован≥ рисиї [285, 901].  . √. ёнг, попул€ризатор терм≥на, вважав його синон≥мами так≥ пон€тт€ фольклористики та етнограф≥њ €к мотиви, колективн≥ у€вленн€, категор≥њ у€ви [446, 70], що дозвол€Ї включити до пол€ культуролог≥чноњ герменевтики теоретичну спадщину ≤. ‘ранка та ћ. √рушевського, ¬. ѕроппа та ќ. ‘рейденберг, а також багатьох ≥нших досл≥дник≥в, €к≥ займалис€ ст≥йкими мотивами фольклорних та л≥тературних наратив≥в.

—.  римський доповнив архетиповий тезаурус категор≥Їю сигнатури €к пров≥дного архетипу даноњ етнокультури [233; 234; 237]. Ќа думку ¬. Ћичковаха, Ђсигнатура €вл€Ї собою знаковий комплекс, що символ≥зуЇ смислов≥ константи духовноњ культури певного етносу, краю, рег≥ону. ¬ сигнатурах унаочнюЇтьс€, в≥зуал≥зуЇтьс€ ≥дейно-естетична дом≥нанта Ђкультурноњ душ≥їЕї [262, 70; 265]. ќтже, кожна сигнатура може розгл€датис€ €к Ђастратемний центрї даноњ культурноњ парадигми.

ƒо повТ€заних ≥з культурними ун≥версал≥€ми категор≥й культуроло-г≥чноњ герменевтики можна додати пон€тт€ м≥фос. ћи беремо це слово не в јристотел≥вському, а в етимолог≥чному сенс≥ (опов≥дь), ≥ розум≥Їмо п≥д ним метанаратив Ц головну опов≥дь даноњ культури, сюжетний ≥нвар≥ант, €кий щоразу повторюЇтьс€ €к у фольклорних, так ≥ в автор-ських творах (л≥тература, наративн≥ елементи в ≥нших видах мистецтва, ≥деолог≥€ тощо). ћ≥фос Ц це найзагальн≥ша сюжетно-символ≥чна схема, комплекс к≥лькох щ≥льно повТ€заних м≥фологем, €кий визначаЇ етнокультурне €дро прот€гом стол≥ть (€кщо не тис€чол≥ть). ћ≥фос Ї ≥нвар≥антом щодо конкретних твор≥в, але реал≥зуЇтьс€ т≥льки в них, ≥ тому знаходитьс€ в культур≥ в Ђрозчиненомуї вигл€д≥, а отже Ц потребуЇ теоретичноњ реконструкц≥њ.

„ерез його р≥знопор€дков≥сть можна говорити ≥ про м≥фос окре-мого народу, ≥ про м≥фос ц≥лоњ цив≥л≥зац≥њ. Ќаприклад, ќ. Ўпенглер пише про Їдиний м≥ф (правильн≥ше Ц саме м≥фос) «аходу: Ђглибока внутр≥шн€ Їдн≥сть цього св≥ту фауст≥вських м≥ф≥в ≥ сказань з ц≥лком однор≥дною символ≥кою мови його форм була до цього часу випущена з виду. јле «≥гфр≥д, Ѕальдур, –оланд, √ел≥анд Ц суть р≥зн≥ ≥мена того самого образуЕї [433, 713].

ћенш досл≥джений м≥фос —х≥дноњ ™вропи за основними пара-метрами Ї достатньо близьким зах≥дноЇвропейському.

ћожна висловити г≥потезу, що близьк≥сть м≥фос≥в Ї одним ≥з фактор≥в, €к≥ визначають ступ≥нь спор≥дненост≥ р≥зних культур, ≥ €к насл≥док, Ц легкост≥ або ж утрудненост≥ њхнього д≥алог≥чного взаЇмо-розум≥нн€. ¬≥домо, що схож≥ м≥фологеми трапл€ютьс€ по всьому св≥ту (феномен Ђброд€чих сюжет≥вї). ќднак комб≥нац≥€ цих м≥фологем ≥ той смисл, €кий випливаЇ з цього сполученн€, Ї принципово в≥дм≥нним у р≥зних культурах. “ому Ївропейц≥ часто знаход€ть абсурдними м≥фи американського Ќового св≥ту, а €понц≥ принципово не розум≥ють, що таке пошуки √раалю (Ђсерцевинаї зах≥дноЇвропейськоњ культури). “ому твори, основан≥ на р≥зних м≥фосах, при переклад≥ потребують або сильноњ переробки, або ж коментованого виданн€, розрахованого на компетентного шанувальника. ¬ певному сенс≥, культуролог≥чна герме-невтика постаЇ способом ≥нтерпретац≥њ м≥фосу, €ка допомагаЇ зрозум≥ти культурну душу етносу Ц нац≥њ Ц цив≥л≥зац≥њ. ¬ ц≥лому ж, культурн≥ ун≥версал≥њ справл€ють величезний вплив на сучасн≥ культурн≥ процеси [210].

Ќаб≥р ун≥версал≥й Ї в≥дносно константним, але актуал≥зац≥€ певноњ виб≥рки, а також форми њхнього конкретного ви€ву, визначають характер пануючоњ в тому чи тому сусп≥льств≥ культурноњ парадигми. ћожна послатис€ на досв≥д ¬. ƒаренського: ЂЕефективною Ї схема герменев-тики культурних ун≥версал≥й, репрезентованих у твор≥, що анал≥зуЇ тв≥р €к ≥ндив≥дуальну конф≥гурац≥ю ун≥версал≥й, €к под≥ю њхнього ≥сторич-ного опредметненн€ї [137, 15].

“аким чином, неповторна комб≥нац≥€ культурних ун≥версал≥й та њхнЇ ун≥кальне художнЇ тлумаченн€ визначають специф≥ку культурноњ парадигми €к: 1) етнонац≥онального ЂжиттЇвого св≥туї, 2) Ђдухуї епохи. ÷≥ два аспекти, синхрон≥стичний та д≥ахрон≥стичний, Ђнакладаютьс€ї, взаЇмно модиф≥куючись.

ќдним ≥з перших р≥вн≥в синхрон≥стичноњ ≥дентичност≥ Ї належн≥сть до певноњ нац≥њ. ÷е пон€тт€ використовуЇтьс€ в двох основних, достатньо в≥дм≥нних значенн€х Ц €к пол≥тична ≥ €к культурна Їдн≥сть [463]. Ќас зараз б≥льше ц≥кавить останн≥й вар≥ант €к важливий терм≥н культуро-лог≥чноњ герменевтики. —л≥д звернути увагу, що, незважаючи на вс≥ ≥сторичн≥ зм≥ни, Ђ€дрої нац≥ональноњ культури залишаЇтьс€ тривким. «а словами ћ. Ѕерд€Їва, ЂтаЇмниц€ нац≥ональност≥ чатуЇ заЕ вс≥ма пере-м≥нами дол≥, за вс≥ма рухами, €к≥ руйнують минуле ≥ створюють небувалеї [45, 87].

ќдним ≥з пров≥дних концепт≥в герменевтики Ї д≥алог Ц загально-культурний феномен, €кий у наш час може розгл€датис€ €к загальна парадигма гуман≥тарного знанн€. ¬еличезне значенн€ маЇ бахтинська традиц≥€ розум≥нн€ д≥алогу, суттЇвою характеристикою €коњ Ї њњ власна пол≥фон≥чн≥сть, у т. ч. усв≥домлене використанн€ р≥зних терм≥н≥в дл€ позначенн€ того самого €вища заради створенн€ ефекту р≥зних Ђракурс≥вї. јналог≥чним чином, ћ.  аган використовуЇ музичу образ-н≥сть, упод≥бнюючи д≥алог музичному ансамблю [183].

«араз висловлюЇтьс€ думка про необх≥дн≥сть переосмисленн€ пон€тт€ д≥алогу, оск≥льки стаЇ €вною Ђкриза його (д≥алогу) нањвного модерного тлумаченн€ €к апофеозу злагоди (ун≥версал≥зм тотального) та не менш нањвноњ постмодерноњ реконструкц≥њ у б≥к малого наративу та пасивноњ ло€льност≥, притаманних пол≥лог≥чному проекту Ђ¬авилонськоњ веж≥ї (партикул€ризм плюрального)ї [53, 21 Ц 22]. ќдним ≥з виход≥в постулюЇтьс€ акцентуванн€ Ђсфери ћ≥жї (≥нтермонду), причому в основ≥ ц≥Їњ Ђбуферноњ зони м≥ж самост€миї знаход€тьс€ ун≥версал≥њ культури, одн≥Їю з €ких ¬. ƒаренський називаЇ Ђд≥алогемуї [138, 181].

” герменевтиц≥ д≥алог≥чн≥сть мисленн€ постаЇ €к рух розум≥нн€, обумовлений зм≥ною горизонт≥в ≥нтерпретатора. ћасштаб такоњ зм≥ни зб≥льшуЇтьс€. якщо класична герменевтика ‘. ЎлейЇрмахера та ¬. ƒ≥льте€ могла соб≥ дозволити сконцентруватис€ на проблемах розу-м≥нн€ тексту, належного до т≥Їњ само культури, з €кою ≥дентиф≥кувавс€ рецип≥Їнт, то в наш час такий вар≥ант Ї лише окремим випадком в усьому розмањтт≥ ≥нтерпретац≥й. ™вропа вже не Ї монопол≥стом на Ђвиробленн€ї культурноњ продукц≥њ, а отже, сл≥д брати до уваги та ≥нтерпретувати доробок принципово ≥нших цив≥л≥зац≥й, у т. ч. тих, €к≥ вже не ≥снують, але ≥стор≥€ €ких Ї частиною загальнолюдськоњ спадщини. ¬одночас, постаЇ питанн€ усп≥шного Ђдонесенн€ї власних надбань до рецип≥Їнт≥в, €к≥ належать до ≥нших культур.

” комун≥кативних стосунках м≥ж людьми до ЂобТЇктивнихї труднощ≥в розум≥нн€ додаютьс€ субТЇктивн≥: розум≥нн€ Ї зусилл€м, часто повТ€заним ≥з необх≥дн≥стю вникати у сутн≥сть ≥ приймати те, що Ї чужим та нер≥дко неприЇмним. ” цьому й пол€гаЇ принцип толе-рантност≥ €к визнанн€ права на ≥снуванн€ того, що викликаЇ у рецип≥-Їнта внутр≥шн≥й спротив, а часто ≥ саме не прагне бути зрозум≥лим. ќднак, дл€ правильного розум≥нн€ чи то людини, чи художнього артефакту, сл≥д знати њхн≥й культурний контекст, €ким би чужим в≥н не ви€вл€вс€. Ќаприклад, можна засуджувати тотал≥таризм ѕлатон≥вськоњ ≥деальноњ держави, але щоб правильно оц≥нити його сутн≥сть та ет≥олог≥ю, сл≥д пор≥вн€ти цю систему з ≥ншими пол≥толог≥чними вчен-н€ми та пол≥тичними реал≥€ми √рец≥њ того часу.

”т≥м, прийн€тт€ „ужого не може бути повним, ≥накше буде втрачено —воЇ, в≥дбудетьс€ розмиванн€ культури, ц≥нностей, самоњ особистост≥.

“аким чином в≥д традиц≥йного д≥алогу автора Ц тексту Ц рецип≥Їнта ми неминуче переходимо до д≥алогу цив≥л≥зац≥й [51; 145; 309; 330]. ƒл€ цього необх≥дно долучати досв≥д морфолог≥њ культури. ÷ентральними пон€тт€ми тут Ї прафеномен (…. ¬. √ете, ќ. Ўпенглер), душа культури (√. «≥ммель), фундаментальн≥ форми культур та суперстиль (культур-антрополог≥€), ≥нтра≥сторична реальн≥сть народу (ћ. де ”намуно), духовний образ (≈. √уссерль),  осмо-ѕсихо-Ћогос (√. √ачев). ѕри в≥дм≥нност≥ смислових в≥дт≥нк≥в конкретних терм≥н≥в, ус≥ вони мають безпосереднЇ в≥дношенн€ до визначенн€ концентрованоњ сутност≥ контексту творенн€ та сприйн€тт€ художнього артефакту, €ким Ї життЇвий св≥т автора та /або рецип≥Їнта.

Ќамаганн€ знайти сп≥льн≥ риси цих св≥т≥в, €к≥ дозвол€ть Ђзлитт€ горизонт≥вї, ≥ Ї одн≥Їю з головних ц≥лей культуролог≥чноњ герменевтики. ƒл€ цього необх≥дно зверненн€ до пон€ть культура та цив≥л≥зац≥€ у њхньому сп≥вв≥дношенн≥, а також ос€гненн€ сутност≥ ун≥версал≥й культури (архетип, мотив, сигнатура, м≥фос), неповторна комб≥нац≥€ та неповторна художн€ ≥нтерпретац≥€ €ких визначаЇ в≥дм≥нн≥сть культурних парадигм, властивих т≥й чи т≥й етнокультур≥ чи епос≥. јдже будь-€кий автор Ї б≥льш чи менш характерним представником певноњ культурноњ парадигми, €ка маЇ два вим≥ри: синхрон≥стичний (етнокуль-турна, цив≥л≥зац≥йна ≥дентичн≥сть) та д≥ахрон≥чний (належн≥сть до певноњ епохи). ”сп≥шн≥сть д≥алогу автора та рецип≥Їнта великою м≥рою залежить в≥д ступен€ близькост≥ њхн≥х культур, €к ≥ в≥д загальноњ настанови на комун≥кац≥ю з ≤ншим.

ƒе-факто, м≥жкультурний д≥алог в≥дбувавс€ впродовж усього ≥снуванн€ людства, в≥дм≥нност≥ пол€гали т≥льки в ступен≥ активност≥ та у формах, €к≥ в≥н набував. ќднак, осмисленн€ цього феномена стало одним ≥з першочергових завдань культуролог≥њ в≥дносно недавно. ѕрак-тично загальновизнаним Ї положенн€ про те, що будь-€ка культура може розвиватис€ лише в д≥алоз≥. ѕроте, такий д≥алог не сл≥д у€вл€ти т≥льки €к ≥дил≥чне взаЇмозбагаченн€, адже в≥н часто набуваЇ форми агону, або й безпосереднього конфл≥кту €к культур, так ≥ њхн≥х нос≥њв.

«г≥дно з ќ.  овальчук, д≥алог культур може бути: синхронним або д≥ахронним, внтур≥шнокультурним або м≥жкультурним [203, 8]. ё. Ћот-ман розробив схему повного циклу синхронного м≥жкультурного д≥алогу, €ка включаЇ: початок (дом≥нуванн€ культури-донора над рецип≥Їнтом), середину (створенн€ рецип≥Їнтами власних текст≥в за чужим зразком; назр≥ванн€ бунту перифер≥њ) та к≥нець (розвиток куль-турних надбань рецип≥Їнта) [272, 229 Ц 231]. ’арактерним елементом такого д≥алогу-агону Ї взаЇмне конструюванн€ образу „ужого, в т. ч. за рахунок проекц≥њ на нього юнг≥анського архетипу “≥н≥. ÷≥ механ≥зми достатньо добре досл≥джен≥ в межах такого напр€му €к ≥маголог≥€.

Ќезважаючи на велику к≥льк≥сть праць, у герменевтиц≥ м≥жкультур-ного д≥алогу все ще пом≥тна значна неузгоджен≥сть, у т. ч. на суто терм≥нолог≥чному р≥вн≥. Ќаприклад, Ђакультурац≥€ї може розум≥тис€ ≥ €к засвоЇнн€ новоњ культури без збитк≥в дл€ староњ, ≥ €к насильницька культурна колон≥зац≥€. ” ц≥лому ж переважаЇ пошук зваженого шл€ху м≥ж крайнощами гомогенност≥ та партикул€ризму, м≥ж згубною культурною ≥зол€ц≥Їю та не менш згубною втратою власноњ культурноњ ≥дентичност≥.

Ќаблизитис€ до розум≥нн€ ≤ншого надзвичайно важко. як пише Ћ. Ѕатк≥н, чим посл≥довн≥ше досл≥дник ЂЕ бажаЇ примусити далеку епоху розмовл€ти з нами њњ власною мовою, тим б≥льше така мова вимагаЇ перекладу ≥ тим б≥льш примусовою ви€вл€Їтьс€ роль сучасного пон€т≥йного словникаї [36, 308]. ѕовн≥стю в≥дмовитис€ в≥д власноњ мови та власноњ Ђм≥ркиї неможливо. јле, щонайменше, сл≥д усв≥домлювати на€вн≥сть ≥ншоњ мови та в≥дм≥нних ор≥Їнтир≥в.

”крањнська культура з р≥зних ≥сторичних причин част≥ше виступала €к рецип≥Їнт. ќднак, ≥ в н≥й завжди ви€вл€вс€ творчий п≥дх≥д до ≥мпорто-ваних канон≥в. —аме Ђ≈нењдаї ≤.  отл€ревського (а не ≥нш≥ травестован≥ переробки ¬ерг≥л≥€) Ї р≥дк≥сним випадком використанн€ чужоњ форми дл€ передач≥ власного етнокультурного зм≥сту. Ќа очах читача бурлеск переростаЇ в новий епос, €кий ≥ сам стаЇ парадигмою дл€ подальших твор≥в.

Ќа в≥дм≥ну в≥д представник≥в зах≥дноЇвропейських нац≥й, €ким не треба було стверджувати власну самобутню ≥дентичн≥сть, украњнц€м прилученн€ до шедевр≥в св≥тового мистецтва допомагало подолати Ђкомплекс меншовартост≥ї. ¬≥двертим св≥дченн€м ц≥Їњ мети Ї в≥рш ѕ.  ул≥ша Ђƒо Ўексп≥раї:

 

—в≥тило творчост≥, √омере новосв≥ту!

ѕрийми нас п≥д свою опеку знамениту:

ƒай у твоњм храму нам варварства позбутись,

Ќа кращ≥ почутт€ ≥ задуми здобутисьЕ [240, 384 Ц 385].

 

“ут ми бачимо художню ≥нтерпретац≥ю самого факту культурних в≥дм≥нностей та д≥алогу культур; €к ≥нший зразок такого осмисленн€ можна розгл€дати транскультурний роман (див. п≥дрозд≥л 2.3).

“аке ЂприсвоЇнн€ї (терм≥н ≤. Ћимборського) [266, 251] класики, вчитуванн€ в ≥ншокультурн≥ твори актуальних сенс≥в можна оц≥нювати по-р≥зному. ≤ все ж виб≥ркове тлумаченн€ текст≥в не Ї злом, поки воно не вступаЇ в конфл≥кт з основними смислами ориг≥налу.

ƒ≥алог традиц≥й може набирати форму не лише синхрон≥стичного, але й д≥ахрон≥чного сп≥лкуванн€, коли процедур≥ ≥нтерпретац≥њ п≥дл€гаЇ ≥сторичний етос.

Ќаприк≥нц≥ ’’ ст. герменевтика стала все активн≥ше застосовува-тис€ ≥ в ≥сторичному п≥знанн≥, €ке теж почало розум≥тис€ €к Ђд≥алог з ≤ншимї [347; 451].  ласичними зразками реконструкц≥њ культурних парадигм р≥зних епох Ї роботи представник≥в Ўколи јннал≥в, а також ћ. Ѕлока, ј. √уревича, ∆. ƒюб≥, ∆. Ће √оффа  . —. Ћьюњса [57; 128; 157; 246; 468] та ≥н.

 ≥льк≥сть Ђепохальних парадигмї може визначатис€ по-р≥зному, але в ≥стор≥ограф≥њ ч≥тко пом≥тна тенденц≥€ до тричленноњ пер≥одизац≥њ (що само по соб≥ може бути несв≥домим про€вом архетипових у€влень). ” ƒж. ¬≥ко це в≥ки бог≥в, героњв та людей; у ƒж. ƒж. ‘резера Ц пану-ванн€ маг≥њ, рел≥г≥њ, науки, у ћ. ƒанилевського та ¬. —оловйова Ц синкре-тична, часткова, ц≥л≥сна культури, у ѕ. —орок≥на Ц ≥деац≥ональний та ≥деал≥стичний культурн≥ типи та пром≥жний м≥ж ними, у —. јвер≥нцева Ц космоцентричний, ≥Їрарх≥чний та антропоцентричний принципи. ≤ нав≥ть у ћ. ‘уко ми бачимо троњстий под≥л ≥сторичного п≥знанн€ на еп≥стеми ¬≥дродженн€, класичного рац≥онал≥зму та сучасност≥, хоча в≥н пер≥одизуЇ вже не всю ≥стор≥ю, а лише новоЇвропейську [402].

ƒл€ сучасного стану культури характерне пол≥лог≥чне сп≥в≥сну-ванн€ р≥зних парадигм, що обумовлено й етнокультурними в≥дм≥ннос-т€ми, ≥ р≥зними акс≥олог≥чними настановами всередин≥ кожноњ цив≥л≥зац≥њ.

ќднак, коли йдетьс€ про загальний стан людства, майже вс≥ мислител≥ констатують €к визначальну характеристику злам традиц≥њ (хоча, €к уже було сказано, такий злам не Ї абсолютним). …ого називають по-р≥зному Ц втрата ірунту, бездомн≥сть, еп≥стемолог≥чний розлам, великий розрив тощо [84; 100; 104; 131; 250; 405].

≤ншим аспектом нов≥тньоњ культури Ї десакрал≥зац≥€ €к втрата ц≥л≥сноњ, ц≥нн≥сно визначеноњ картини св≥ту. « цим процесом безпо-середньо повТ€заний феномен трансгрес≥њ. як порушенн€ заборон, прорив кордон≥в, трансгрес≥€ може бути знар€дд€м подальшоњ десакрал≥зац≥њ. ¬ профан≥зован≥й культур≥ трансгрес≥€, навпаки, може бути засобом духовного прориву до сакральних смисл≥в.

≤з такою втратою ч≥ткоњ акс≥олог≥чноњ системи повТ€зано й розми-ванн€ вс≥х меж, у т. ч. тих, що в≥дд≥л€ють реальне та ф≥ктивне. ј значить, особливоњ гостроти набуваЇ проблема симул€ц≥й та симул€кр≥в [64].

Ќаступною визначальною рисою розум≥нн€ сучасного культурного стану Ї децентрац≥€. ѓњ про€вами Ї ≥ реальне п≥днесенн€ неЇвропейських культур, ≥ теоретичне акцентуванн€ розлам≥в, порожнеч, провалин. ≤стор≥€ людства все част≥ше сприймаЇтьс€ €к невизначена та ≥ррац≥о-нальна, €к ≥стор≥€ помилок та втрачених альтернатив.

¬изнанн€ пол≥центризму розвитку людства та важливост≥ р≥зних культурних форм Ї значним дос€гненн€м ’’ ст. ќднак, його зворотним боком Ї розповсюдженн€ настрою, €кий √. Ѕлум, сл≥дом за ‘. Ќ≥цше, визначив €к ресентимент [58] Ц самовизначенн€ через запереченн€. « одного боку, ресентимент можна розгл€дати в контекст≥ пошук≥в повер-ненн€ до традиц≥њ, разом ≥з трансм≥с≥Їю Ц прагненн€м реактуал≥зац≥њ ≥сторичноњ спадщини, та ревайвал≥змом Ц в≥дновленн€м не лише пози-тивних момент≥в культурноњ спадщини, але й морально амб≥валентних, або й в≥дверто в≥джилих.

≤з другого боку, ресентимент €к переосмисленн€/ре-≥нтерпретац≥€, Ї сп≥взвучним ≥з самими основами ѕостмодерну. јдже ситуац≥€ пост- Ц це Ђне зм≥стовна позиц≥€, а лише опозиц≥€ до модерних дискурс≥вї [336, 199]. ƒавно в≥дм≥чено, що постмодерн вичерпав себе, хоча н≥€к не з≥йде з≥ сцени, що й викликаЇ виникненн€ все нових терм≥н≥в, €к≥ в≥дштовхуютьс€ вже в≥д нього: пост-постмодерн, after-постмодерн тощо. Ќе дивно, що в такий ситуац≥њ пон€тт€ ≥нтерпретац≥њ виходить на перший план, набуваючи форми пере≥нтерпретац≥њ, або нав≥ть пере-пере≥нтерпретац≥њ. —творити щось принципово нове стаЇ все важче, отже, новизну шукають у нетрадиц≥йн≥й подач≥ вже в≥домого.

–еакц≥Їю на стан загальноњ невизначеност≥ та екзистенц≥йноњ розгубленост≥ Ї тенденц≥€ до пошуку корен≥в, €к≥ повинн≥ дати в≥дчутт€ онтолог≥чноњ Ђвкор≥неност≥ї тим, хто не бажаЇ в≥льного дрейфу культури в ситуац≥њ пост-. ѕри цьому досл≥дники в≥дм≥чають поверненн€ до де€ких принцип≥в не попередньоњ, а б≥льш Ђглибокоњї епохи: пост-≥ндустр≥альне сусп≥льство т€ж≥Ї не до ≥ндустр≥ального, а до аграрного, “рет€ хвил€ Ц до ѕершоњ [382]. ” такому випадку пост-модерн≥зм у культур≥ та п≥знавальний анарх≥зм у науц≥ можуть, за ¬. «агороднюком, розгл€датис€ €к своЇр≥дн≥ Ђл≥киї, за допомогою €ких може в≥дбутис€ очищенн€ в≥д застар≥лого та вих≥д на б≥льш високий р≥вень в≥дтворенн€ класичноњ парадигми. якщо приЇднатис€ до оптим≥стичних погл€д≥в, то можна спод≥ватис€ на прорив до мета≥стор≥њ, €к дом≥нуванн€ в культур≥ в≥чного, не п≥двладного плинност≥. ўоправда, конкретн≥ механ≥зми цього зсуву залишаютьс€ дискус≥йними.

ќдне з найгостр≥ших питань стосуЇтьс€ сп≥вв≥дношенн€ в потен-ц≥йно можливому новому св≥товому лад≥ ун≥кального (партикул€рного, рел€тив≥стського) та загального (гомогенного, фундаментал≥стського), оск≥льки ≥ мультикультурал≥зм, ≥ ун≥ф≥кац≥€ встигли себе дискредитувати [13; 110; 189; 281; 382]. як вих≥д ≥з порочноњ б≥пол€рноњ структури пропонуЇтьс€ перех≥д до транскультури чи ≥нтеркультурност≥, або ж до ун≥версал≥зму [264; 369]. ѕ≥д ус≥ма цими терм≥нами розум≥Їтьс€ той самий бажаний стан збереженн€ власноњ ≥дентичност≥ при одночасн≥й ≥нтеграц≥њ в культурну сп≥льноту б≥льш високого р≥вн€.

ќтже, сучасний стан св≥ту можна визначити €к пол≥пара-дигмальний. ѕри цьому дом≥нуючу культурну парадигму сл≥д вважати перех≥дною (стан пост -). —еред досл≥дник≥в нема Їдност≥ щодо того, €ким саме стане наступний етап. ќднак, €кщо людство прагне подолати численн≥ глобальн≥ проблеми, €к≥ загрожують не т≥льки прогресу, але й самому його виживанню, Ц воно повинно вже не т≥льки в теор≥њ, але й на практиц≥ вести адекватний м≥жкультурний д≥алог, неможливий без правильноњ ≥нтерпретац≥њ своЇњ та чужоњ культури.

Ќа думку √.-•. •адамера, центральним мотивом герменевтики Ї подоланн€ чужост≥. —аме це робить њњ актуальною в часи великих потр€-с≥нь, коли виникаЇ необх≥дн≥сть в≥дновленн€ порушених культурних звТ€зк≥в. “ому в сучасн≥й спроб≥ пере-створити мозањчний образ св≥ту на нових засадах, не можна недооц≥нити роль герменевтики, зокрема Ц культуролог≥чноњ герменевтики, безпосередньо спр€мованоњ на знаходженн€ взаЇморозум≥нн€ м≥ж культурами та цив≥л≥зац≥€ми через д≥алог контекст≥в, одним ≥з про€в≥в €кого Ї художн€ ≥нтерпретац≥€ ≥нокультурних твор≥в.

 

1.2.  ультуролог≥чна герменевтика:





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-18; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 735 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли вы думаете, что на что-то способны, вы правы; если думаете, что у вас ничего не получитс€ - вы тоже правы. © √енри ‘орд
==> читать все изречени€...

504 - | 523 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.085 с.