Музей «Поштова станція» відкрив свої двері у 1993 р.

Поштова станція ХІХ ст. являла собою державну установу, яка здійснювала пересилання поштової кореспонденції, грошових переказів, посилок та преси. Основною функцією поштових станцій було перевезення пасажирів за встановленим тарифом.

У чотирьох залах музею відтворено інтер’єр канцелярії, житлового приміщення станційного доглядача та кімнат для відпочинку, а іноді й ночівлі подорожуючих та ямщиків.

У приміщенні канцелярії розміщене робоче місце станційного доглядача – масивний різьблений стіл з письмовим приладдям, скринькою для прогонних грошей та журналом для реєстрації подорожуючих. Поряд експонуються колекції монет і паперових грошей, які використовувалися для розрахунків за проїзд та постійно діюча виставка поштових листівок поч. ХХ ст. На стінах – карти поштових трактів XVIII-ХІХ ст.ст. та "Высочайше утвержденные почтовые правила".

Користуватися послугами поштового транспорту можна було тільки за наявності так званих подорожніх. Це документ, який засвідчував особу подорожуючого і обов’язково мету подорожі. Подорожні видавалися двох видів – для державних і для приватних потреб. В експозиції музею знаходяться копії подорожніх М. Гоголя, М. Максимовича та Т. Шевченка.

У кімнаті, яка служила станційному доглядачу за службове житло, відтворено типовий міщанський інтер’єр ХІХ ст.

Окрема кімната відводилася для відпочинку, а іноді і ночівлі пасажирів. Окрім необхідних меблів та дорожніх валіз, в кімнаті експонуються грамофон та фісгармонія (музичний інструмент), які допомагали подорожуючим приємно проводити час в очікуванні своєї черги на виїзд.

Музейна експозиція знайомить відвідувачів з історією розвитку поштового зв’язку в Україні на прикладі поштової станції повітового міста Переяслава Полтавської губернії та розкриває особливості життя і побуту поштових службовців і подорожуючих, а також особливості поштового зв’язку та пасажирських перевезень 2 пол. ХІХ – поч. ХХ ст.ст.

Музей М. М. Бенардоса був відкритий у травні 1981 р. на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини на честь 100-річчя винайдення дугового електрозварювання. Експозиція музею розміщена у будинку ХІХ ст. (м. Вороньків Бориспільського р-ну Київської обл.), створювалася з допомогою співробітників Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України.

Музей дає повне уявлення про життя і діяльність ученого, відтворює атмосферу напруженої творчої праці, знайомить з дотепними технічними вирішеннями в різних областях техніки. Адже М. М. Бенардос – видатний винахідник, талановитий інженер, старанний дослідник, автор понад 200 оригінальних винаходів і проектів у галузі електротехнологій, електротехніки, транспорту, сільського господарства, військової справи.

Він відомий як винахідник оригінальних акумуляторів, способу передачі електроенергії на великі відстані, методу гальванізації великих площин, проекту гідроелектростанції на ріці Нева та ін. М. М. Бенардоса як винахідника знали не тільки у Росії, а й далеко за її межами. Деякі його проекти випередили свій час, не були розроблені до рівня практичного застосування, а тому, на жаль, були незаслужено забуті.

Найвідомішим його винаходом був метод дугового електрозварювання – «Електрогефест», названий так на честь Гефеста – бога вогню і ковальської справи в давньогрецькій міфології. Значення цього винаходу було настільки важливим для світової спільноти, що ім’я дослідника було внесено до календаря ЮНЕСКО за 1981 рік.

Експозиція музею М. М. Бенардоса складається з п’яти залів: робочий кабінет, вітальня, майстерня, лабораторія і виставкова зала «Історія зварювання».

Музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема відкрито в 1978 р. на честь 120-річчя від дня народження письменника. У пам'ятці української народної архітектури ХІХ ст. відтворено інтер'єри кабінету та вітальні батьківського будинку Шолом-Алейхема (Соломона Рабиновича). Представлені меморіальні речі: меблі, посуд, сімейні фотографії, культові предмети.

Історико-літературна експозиція розповідає про життєвий і творчий шлях видатного єврейського письменника. Він народився 2 березня 1859 р. в Переяславі у родині дрібного крамаря і у 1876 р. закінчив з відзнакою Переяславське повітове училище. Експонуються твори Шолом-Алейхема, видані різними мовами у різні роки, документи, листи, театральні афіші, ілюстрації художників Г. Горшмана, М. Кравцова, З. Толкачова, матеріали про перебування онуків – Шервіна та Бел Кауфман у Переяславі, на батьківщині свого діда. Перед приміщенням музею встановлено пам'ятник письменнику, виконаний відомим скульптором М. Альтшулером.

Музей українських обрядів відкрито у 1991 році.

Оновлена експозиція музею гостинно відчинила двері для відвідувачів у жовтні 2007 року. В структурі музею особлива увага звертається на календарний цикл святкувань, адже споконвіку життя українського селянина регламентувалось народним календарем, то був розклад його життя. А починалося все з тих днів, коли сонечко з зими повертало на літо, а саме з чарівного довгожданого Святвечора, що передував Різдву. Календарний коловорот підхопить вас і понесе засніженими зимовими Святками; ви станете свідками народження та буйного розквіту весни аж до її кульмінації, свята над святами, дива з див – Великодня. І так в круговерті звичаю, аж поки не замкнеться річне обрядове коло, бо, власне, його завданням і було виховувати та від народження до смерті утримувати людину в колі святості, врівноважувати її відносини з усім сущим на землі.

Вчити звичаїв… Ось той загадковий ключ, за допомогою якого ми зможемо розгадати феномен української нації. Наш музей – ваш вірний помічник. З його допомогою ви дізнаєтеся і про обрядовість, що не вкладається в рамки календаря, але пов’язана з ним. Це сімейні та громадські звичаї та обряди.

У народі кажуть: про людину говорять тричі – коли вона народжується, одружується та помирає. Саме ці періоди людського життя висвітлені в експозиції музею.

На особливу увагу заслуговує одне з головних дійств сімейної обрядовості – весілля, багатство та розмаїтість якого широко представлене в експозиції. Знайомство молоді відбувалося на вечорницях – гуртових зібраннях молодіжних громад, де зароджувалось перше несміливе почуття, що, зазвичай, завершувалося шлюбом. Експозиція висвітлює різнобарв’я дівочих ворожінь, музичні інструменти, фрагменти вишивок. Привертає увагу розмаїта колекція весільного печива – знаку майбутнього щасливого сімейного життя. Завершальним етапом весільного циклу був поділ короваю, який роздавали на спеціальних тарілках. В експозиції представлена колекція дерев’яних мальованих тарілок ІІ пол. ХІХ ст.

Експонуються й атрибути інших обрядодій сімейної звичаєвості: родильної, поховальної. Із громадських обрядів акцентується увага на будівництві житла. Завершується огляд експозиції численними тематичними виставками.

Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини відкрито у 1982 році. Він відтворює побут і працю пасічника та висвітлює періоди розвитку бджільництва від найдавніших часів, до сьогодення: дикий – хаотичний, бортницький – пасічницький, та раціональний – рамково – вуликовий.

До складу музею входить: хата кінця ХIX ст. із села Помоклі Переяслав – Хмельницького району, яка належала пасічнику з діда – прадіда Ф.К. Хвостику, передана його синами, для створення експозиції. Омшаник – зимівник для бджіл, відтворений працівниками музею. Комора кінця ХIХ ст. із села Карань, передмістя Переяслава. На подвір’ї – вулики, колоди та дуплянки, при вході до музею, дерев’яна скульптура св. Зосима, покровителя бджільництва. Хата, великих розмірів 16 х 8 м., що говорить про певну заможність пасічників. В правій частині відновлено інтер’єр житлової кімнати сім’ї пасічника. Поряд зі звичайними побутовими речами, представлений декоративний різьблений вулик, література по бджільництву, портрет власника хати та фото його родини, свідоцтво Яковенко Марії про закінчення у 1916 році у Переяславі курсів пасічників. Це говорить про те, що бджільництвом часто займались і жінки.

Основна експозиція Музею бджільництва розміщається у сінях, прихатній коморі та хатині, де представлені найрізноманітніші системи вуликів, бджолині рамки, інструменти та знаряддя праці для догляду за бджолами та переробки воскової сировини і виготовлення штучної вощини. У прихатній коморі відтворено столярну майстерню по виготовленню вуликів, рамок, рійниць, кормушок та обладнання для добування меду.

У просторій хатині на картинах зображено технологію виготовлення дуплянок та їх облаштування на дереві на спеціальній платформі. По центру кімнати «колода», яка розрахована на утримання двох бджолиних сімей. Медогонка кінця ХIXcт., виготовлена із дерева по бондарській технології. На стіні діограма – «Природний розвиток бджолиної сім’ї», яка розкриває структурний склад мешканців вуликів. На ній представлено матку, трутня та робочу бджолу.

Окремий розділ музею присвячено видатному українцю, бджоляру П.І. Прокоповичу(1775 – 1850), який вперше в світі винайшов розбірний рамковий втулковий вулик, розробив методику догляду за бджолами, що є актуальною і сьогодні. Прокопович - автор більше шістдесяти наукових статей по практичному бджільництву, на яких здобували досвід пасічники всього світу. У селі Пальчики, поблизу Батурина, на Чернігівщині він відкрив школу по підготовці пасічників, в якій навчались не лише українці і росіяни, а і громадяни багатьох європейських країн. У музеї представлені два вулики із пасіки видатного українця.

Музей космосу був створений у 1979 р. за іні­ціативою доктора технічних наук С. Малашенка та працівників заповідни­ка при підтримці АН СРСР, НАН Украї­ни та Центру підготовки космонавтів ім. Ю. Гагаріна. Він розміщений у пам'ят­ці народної архітектури — церкві св. Параскеви 1891 р. (с. В'юнище Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл.). В експозиції широко представлено історію вітчизняного освоєння космосу. Тут експону­ються макети першого штучного супут­ника Землі, автоматичного апарата «Луноход-1», орбітального відсіку космічного корабля «Союз», ракетного двигуна РД-219, стартового майданчика космод­рому «Байконур», супутники, при­значені для вивчення космічного просто­ру, декілька типів скафандрів, крісло-ложемент, особисті речі космо­навтів Г. Бе­регового та О. Леонова, тренувальні парашути Ю. Гагаріна, Г. Титова, П. Поповича та Г. Шоніна, костюм рідинного охолодження космонавта П. Поповича. Окрему групу експонатів складає обладнан­ня, що використовувалось для підготовки та супроводу польотів, підтримки зв'язку з космонавтами, проведення досліджень та експериментів у космосі. Особливу цікавість викликає розділ музею, присвячений харчовим продуктам космонавтів, де можна побачити сосиски, м'ясні консерви, борщі, каву, хліб різних сортів тощо.

Низка документально-речових матеріалів представляє сучасні досягнення української космічної галузі. Окремий куточок експозиції присвячений важливій для України події – спільному американсько-українському експерименту «STS-87», що тривав з 19 листопада по 5 грудня 1997 р. Світлини на стенді розповідають про перебіг підготовки до польоту та про перебування екіпажу на орбіті Землі.

Експозицію доповнюють твори художників та скульпторів на кос­мічну тематику. Відтворено робочі кабінети видатних учених С. Корольова та О. Ішлінського з використанням меморіальних речей. Нині діяльність музею спрямована на де­монстрацію досягнень України як косміч­ної держави, розвитку ракетно-космічної галузі та участі нашої країни в міжнародних проектах.

Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини розміщений у будинку дрібнопомісного дворянина кін. ХІХ ст. (с. Старовичі Іванківського району Київської області). Це перший тематичний музей, який був створений на території музею Народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у 1976 р.

В експозиції представлені твори талановитих народних майстрів-умільців: гончарів Васильківського майолікового заводу (Київщина) та с. Опішне (Полтавщина), фахівців київських художньо-експериментальних майстерень, гутників Київського заводу художнього скла, вишивальниць та ткаль фабрик художніх виробів міст Переяслава-Хмельницького, Баришівки, Богуслава та Кагарлика. Привертають увагу оригінальні роботи (побутові речі та прикраси житла) майстрів-різьбярів із м. Києва Євгена Шаповала та Євгена Шевченка, вироби майстра народної творчості різьбяра Петра Верни із м. Борисполя.

Експонуються також килими та гобелени майстрів народної творчості Ірини Холопцевої та Олега Вуколова. Окрасою музею є унікальні роботи початкового періоду творчості (1912-1913 рр.) основоположниці декоративного розпису Ганни Собачко-Шостак, зразки розписів Заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Марії Приймаченко та народної художниці, лауреата премії імені Катерини Білокур Марії Буряк.

Привертають увагу акварелі відомого архітектора, художника за освітою та музиканта за покликанням Георгія Ткаченка із м. Києва. В експозиції представлені цікаві роботи майстра народної творчості різьбяра з Чернігівщини Антона Штепи.

При будівництві українського житла особливу увагу приділяли виготовленню сволока. В експозиції музею розміщена колекція сволоків ХVІІІ-ХІХ ст. ст.

Музей прикрашають оригінальні глиняні вироби майстра народної творчості Михайла Тарасенка із Богуславщини. Це герої українських народних казок – Вітродув, Вернидуб, Випивайло, Котигорошко, Маруся Богуславка.

У музеї знаходиться виставка робіт самодіяльної художниці з м. Переяслава Валентини Вердоні, створена на честь 105-ї річниці від дня її народження. Майже половину мистецького доробку майстрині становлять пейзажі. На виставці представлені твори, виконані художницею в різні періоди творчості.

Експонуються також колекція робіт народного художника СРСР Василя Касіяна з м. Києва та дві роботи народної художниці України Катерини Білокур із с. Богданівки Яготинського району.

Музей українського рушника було відкрито в травні 1995 р. Експозиція розміщена в пам’ятці архітектури національного значення – Трьохсвятительській церкві 1651 р. (с. Пищики Сквирського р-ну Київської обл.).

У музеї представлено розмаїття всіх типів рушників Середньої Наддніпрянщини ХІХ-ХХ ст.: ткані, вибійчані, вишиті декоративною гладдю (київською та полтавською), гаптуванням (сухозлотою), хрестиком, вирізуванням, мережкою тощо.

Переяславщина була одним із центрів ткацтва в Україні. Справжньою окрасою музею є знаменит домоткані переяславські рушники. Насиченість та складність основного узору свідчать про високу майстерність місцевих ткачів. Для створенні орнаментів вони розробляли безліч варіантів компонування невеликої кількості елементів, створюючи досить складні композиції. Завдяки цьому ці рушники мають такий розкішний край. Орнаментували їх нитками червоного кольору з невеликим вкрапленням синього або чорного. Рушники ткали довгі та широкі, що було пов’язано з конструктивною особливістю житла.

Поліські рушники – вузькі та довгі, декоровані по всьому простору полотнища сірими та білими нитками геометричним орнаментом, а по краях чи по всій площині перетикані орнаментальними смугами різного кольору, частіше червоними та чорними нитками.

Рушники чернігівські – ткані, декоровані багатющим геометричним орнаментом; крім стилізованих зображень рослин, птахів, тварин на полотні розміщені узори у вигляді монастирів, дзвіниць, трибанних українських церков та хат. Цей край (теперішня Сумщина) дав нам мануфактурний рушник – кролевецький.

Особливо цікаві в мистецькому плані рушники, вишиті рушниковими (полтавськими) швами ХVІІІ-ХІХ ст.ст. Типовий орнамент полтавського рушника – це стилізовані казкові квіти у вигляді вазона – дерева життя, на якому можна побачити оспівані та щедро опоетизовані в усній народній творчості соняшник і калину, китиці винограду і троянду, тюльпан і гвоздику, барвінок і дубове листя, жолуді і суниці, вишню і вербу…

Рушники Слобожанщини (Харківщина та Сумщина) представлені багатим, насиченим, розгалуженим орнаментом, вишитим тамбурним швом.

Серед розмаїття рушників Середньої Наддніпрянщини у колекції заповідника виділяється дуже цікавий тип давнього монастирського (чернечого) рушника. Монастирські рушники були поширені на півдні Київщини та Полтавщини. Назву вони отримали від того, що їх вишивали черниці-відхідниці ще в ХІХ ст. при монастирях, звідки вони поширювалися по всіх селах та містах згаданих районів. В колекції заповідника зберігається 24 оригінальних монастирських рушники.

Цікавою є збірка вибійчаних рушників та вибійчаних дощок. Виготовляли такі рушники майстри-вибійники на спеціальних вибійчаних дошках у воєнні та повоєнні роки.

Музей пам’яті Поліського району було урочисто відкрито 24 квітня 2004 року.

Експозиція музею розміщена в будинку 60-70-х рр. ХХ ст. з смт Поліського Київської обл.

Це музей пам`яті про страшну трагедію, яка трапилася в житті людей. Висвітлено не стільки технічний бік трагедії, скільки почуття постраждалих людей, їх горе і єдність.

Експозиція музею розповідає про прекрасну природу цього райського куточка Київського Полісся доаварійного періоду, про те, що сталося з цим чудовим краєм, населеними пунктами і людьми, котрі там проживали, про рівень радіоактивного забруднення, про тугу поліщуків за батьківщиною, яку їм довелося залишити.

Показана культура і побут поліщуків, а саме: одяг, народне декоративне мистецтво, житлово-господарське будівництво, озеленення та благоустрій поліської садиби, сухопутний та водний транспорт, поетичний та прозовий фольклор, сімейний побут, родинні звичаї.

У музеї широко представлені всі виселені населені пункти, підприємства, установи та організації, на кожну з яких дана історична довідка, експонується велика кількість фотографій, що висвітлюють їх роботу.

Окремий розділ присвячений видатним людям району: нагородженим високими урядовими нагородами, вченим, поетам, художникам, керівникам району тощо.

Музей є місцем традиційних зустрічей колишніх жителів Поліського району, які приїжджають напередодні річниці Чорнобильської катастрофи з усієї України та Росії.

 

МІСІЯ ЗАПОВІДНИКА

- забезпечення охорони та популяризації пам'яток культурної спадщини, розташованих на його території;

- проведення науково-дослідної, науково-методичної, музейної, виставкової, екскурсійної та культурно-освітньої роботи.

ЗАПОВІДНИК СТВОРЕНО З МЕТОЮ:

- забезпечення охорони та популяризації пам'яток культурної спадщини, розташованих на його території;

- проведення науково-дослідної, науково-методичної, музейної, виставкової, екскурсійної та культурно-освітньої роботи.

ОСНОВНИМИ ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАПОВІДНИКА Є:

Охорона пам’яток культурної спадщини:

- розроблення науково обґрунтованих пропозицій щодо режимів збереження і використання об’єктів культурної спадщини, що входять до складу Заповідника, забезпечення їх утримання, захисту, збереження та належного використання;

- проведення роботи з виявлення, наукового вивчення, фіксації та інших заходів з обліку нерухомих об’єктів культурної спадщини, що входять до складу Заповідника, пов’язаних з ними рухомих предметів, творів монументального, образотворчого, ужиткового мистецтва, підготовка документації для їх державної реєстрації;

- підготовка проектів охоронних договорів на пам’ятки, що входять до складу Заповідника;

- проведення науково-пошукових експедицій, археологічних досліджень;

- подання центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пропозицій щодо занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, внесення змін до нього;

- участь у розробленні та виконанні державних програм у галузі охорони культурної спадщини;

- здійснення комплексу науково обґрунтованих заходів щодо реабілітації, реставрації, консервації, музеєфікації, а також пристосування та ремонту об’єктів культурної спадщини, розкриття їх найбільш характерних ознак, відтворення втрачених або пошкоджених елементів;

- організація досліджень об’єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт, а також організація відповідних охоронних заходів щодо пам’яток у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;

- забезпечення захисту об’єктів культурної спадщини в межах Заповідника від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

- забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів на пам’ятках, що входять до складу заповідника, або в межах їх території.

Облік та збереження музейних фондів:

- проведення у встановленому законодавством порядку робіт з формування (у тому числі предметами, виявленими під час проведення археологічних досліджень на території Заповідника, інших науково-пошукових експедицій, подарованими предметами, предметами, закупленими за рішенням фондово-закупівельної комісії Заповідника) та обліку музейних фондів, організація належних умов їх зберігання та забезпечення проведення необхідних профілактичних і реставраційних робіт;

- участь у розробленні та виконанні державних програм у галузі музейної справи;

- розроблення пропозицій та завдань з питань музеєфікації фондових предметів, організації реставраційних робіт;

- створення умов для ознайомлення громадськості з фондовими колекціями і введення музейних предметів у науковий обіг шляхом відкритого експонування, створення картотек, каталогів, путівників.

Науково-дослідна робота:

- організація, координація та проведення у Заповіднику наукових досліджень;

- організація та участь у науково-практичних конференціях, теоретичних семінарах та круглих столах;

- розроблення програм наукових досліджень;

- розроблення на базі наукових досліджень загальної наукової концепції діяльності Заповідника, планів музеєфікації пам’яток, пропозицій щодо режиму збереження і порядку використання об’єктів культурної спадщини, що перебувають на його балансі, визначення пам’яткоохоронної, науково-фондової, науково-експозиційної роботи;

- оформлення результатів науково-дослідних робіт Заповідника у вигляді звітів, наукових та науково-популярних видань, теоретичних та науково-методичних праць, каталогів, науково уніфікованих паспортів музейних предметів та облікової документації на нерухомі об’єкти культурної спадщини, опису музейних колекцій та окремих предметів, науково-допоміжних матеріалів.

Культурно-просвітницька робота:

- забезпечення проведення екскурсій по території Заповідника та експозиціях музеїв;

- проведення тематичних лекцій, організація зустрічей з діячами культури і науки, відомими особами України та зарубіжжя, інших заходів на території та за межами Заповідника;

- популяризація своєї діяльності через наукові, науково-популярні та періодичні видання, радіо, телебачення та інші засоби масової інформації, розповсюдження поліграфічної продукції;

- розвиток екскурсійного обслуговування, проведення масових заходів, платні культурно-просвітницькі заходи обслуговування та сервісного обслуговування на території Заповідника, надання відповідних платних послуг і встановлення цін на них у визначеному законодавством порядку.

Музейно-експозиційна робота:

- участь у розробленні та виконанні державних програм у галузі музейної справи та охорони культурної спадщини;

- організація стаціонарних та пересувних виставок як на території заповідника так і за його межами, в тому числі і за кордоном;

- здійснення в установленому порядку обміну виставками із закладами культури і науки України та інших держав, надання експонатів для проведення виставок, у тому числі за кордоном.

Архівна та бібліотечна робота:

- комплектування наукової бібліотеки у відповідності із специфікою діяльності Заповідника;

- формування наукового архіву.

Діяльність архіву та бібліотеки регламентується Положенням про науковий сектор архівно-бібліотечної роботи.

 

Видавнича діяльність:

- підготовка до видання наукової та науково-популярної видавничої продукції в межах, затверджених Органом управління майном, планових призначень бюджетних та інших коштів з метою відображення діяльності Заповідника: збірок, статей, матеріалів конференцій, каталогів музейних зібрань, наукових монографій, науково-популярних видань, буклетів, путівників, листівок та інших видів поліграфічної продукції.

 

Робота з громадськістю:

- залучення до роботи Заповідника громадськості, досвідчених фахівців у сфери охорони культурної спадщини, встановлення і підтримка зв’язків з громадськими пам'яткоохоронними, міжнародними організаціями, науковими, навчальними, мистецькими закладами, творчими спілками, юридичними та фізичними особами.