Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Сучасні дослідники вважають, що жодна з моделей не здатна описати

Сучасні дослідники вважають, що жодна з моделей не здатна описати

організацію й діяльність пам’яті. До того ж виокремлення цих гіпотетичних

моделей є доволі умовним, адже пропозиційні й ознакові моделі доповнюють

одна одну, сіткові моделі часто-густо ґруїлуються на ознакових або пропозиційних

і т. ін. (детальніше див.: [Клацки 1978, 162; Залевская 2005, 127-131]). О. Кубрякова

вважає найбільш перспективною останню модель, згідно з якою пам’ять

організована як сіткова за принципом системи енграм, які формуються

в «пакетах» нейронних клітин (або хвиль) із досвідом людини як «сліди».

Пізнання нової інформації вбудовує до цієї системи нові енграми [Кругликов

1987; Аполлонская і др. 1987]. Таким чином, нейрофізіологічним підґрунтям

пам’яті є система близько 1012 нейронів, де кожний крупний нейрон має біля

90000 зв’язків. Однак найсучасніші дослідження доводять, що процеси пам’яті

мають не лише нейронну чи хвильову природу.

Типами пам’яті дослідники вважають іконічну. короткочасну (оперативну) й

довгочасну. Опозицію короткочасної та довгочасної пам’яті вперше

встановлено Д. Бродбентом у 1958 р. Ч. Осгуд розглядав пам’ять як механізм

центральної нервової системи, представлений лексиконом як процесуальним

типом пам’яті; оператором, буфером як механізмами короткочасної пам’яті та

довгочасною пам’яттю [Osgood 1984, 158]. О.О. Леонтьев вважав підґрунтя

розмежування цих двох типів пам’яті хибним [1969, 184]. О. Кубрякова

висловлює припущення, що сфера існування короткочасної пам’яті є лише

особливим станом структур пам’яті, оскільки в сучасних процесорних моделях

пам’яті найчастіше виокремлюють активовані й неактивовані структури

знання, серед яких перші працюють у режимі короткочасної пам’яті [2004, 362].

Критично ставиться дослідниця і до поділу пам’яті на моторну (рухову),

емоційну (пам’ять почуттів), образну та словесно-логічну через

протиставлення словесної пам’яті іншим видам, адже словесна пам’ять

організує ті самі елементи чуттєвої, образної й рухової пам’яті в єдину систему

вербальних енграм, де ці елементи вже пов’язані з мовою, вербальною

формою їхнього існування [2004, 365-366]. Оскільки відбитки «слідів» перших

трьох типів пам’яті почасти обробляються мисленнєвою сферою і частково

представлені у словесній пам’яті, їхнє виокремлення за одним параметром

класифікації не є достатньо обгрунтованим. Ми не можемо погодитися з

подальшими аргументами відносно первинності для формування пам’яті

наочно-чуттєвої сфери свідомості, адже це відбувається лише для категорій і

структур мислення, які мають предметну представленість у свідомості,

результати ж внутрішнього рефлексивного досвіду на рівнях формування

абстракцій здебільшого позбавлені такої предметної проекції.

Залежно від функціонального навантаження в межах довгочасної пам’яті

розглядаються декларативна та процедурна пам’ять (Дж. Андерсон, Дж. Мендлер,

Н. Бранскомб та ін.), запозичені з інформатики й теорії штучного інтелекту.

Декларативна пам’ять зберігає інформацію про факти, події, предмети,

ситуації, може мати візуальний характер (у вигляді образів) і вербальний -

у вигляді мережі пропозиційних структур. На відміну від процедурної пам’яті,

декларативна не забезпечує різні дії людини, зокрема, і її мовленнєву

ПСИХОЛІНГВІСТИКА

діяльність, адже для цього потрібна взаємодія із процедурним складником

пам’яті, що зберігає інформацію про умови здійснення відповідних дій, яка

автоматично вилучається з пам’яті людини при усвідомленні нею мети

діяльності й особливостей ситуації. Процедурна пам’ять вважається фільтром,

за допомогою якого нові декларативні знання обробляються й поступають до

декларативної пам’яті. Вилучення декларативної інформації здійснюється

шляхом динамічної й короткочасної активації вузлів концептуальної мережі,

адже обсяг оперативної пам’яті обмежений.

Взаємодія означених типів розглядається по-різному: одні дослідники

вважають, що взаємодія між ними можлива лише в робочій (оперативній)

пам’яті і крізь неї, інші зауважують, що процедурне знання може отримати

декларативний статус як навички діяльності. Процедурна пам’ять не має

пропозиційної структури й не записана в мережі, тому декларативні знання

легше засвоюються, вилучаються й можуть бути застосовані в будь-якому

контексті, хоч їхнє вилучення є переважно усвідомленим і контрольованим

процесом. Процедурна пам’ять працює неусвідомлено й автоматично, а

повторне застосування її знань залежить від ефективності попереднього

досвіду. Когнітивні психологи моделюють цей тип у вигляді пар умов і дій, які

обираються, коли умови дій узгоджуються з контекстом й оперативною

пам’яттю.

Пам’ять опосередкує набуття, організацію та збереження знань -

інформації, наявної в мисленні людини, що служить для розв’язання нею

інтелектуальних і мовних завдань, застосовується в повсякденній пізнавальній

і мовленнєвій діяльності, зумовлює поведінку людини. Знання є результатом

предметного та внутрішнього рефлексивного досвіду людини. Як зазначає

О. Залевська, «увага дослідників зосереджена на ролі знань у різних

пізнавальних процесах (у тому числі в мовленнєво-мисленнєвій діяльності), на

формах представленості (репрезентації) знань у пам’яті й на організаційних

принципах, за допомогою яких знання впорядковані у пам’яті, що забезпечує

доступ до них в міру потреби» [2005, 113].

Існують різні класифікації знань. Залежно від способу їх отримання вони

поділяються на емпіричні, набуті досвідним шляхом практичної взаємодії

людини з навколишнім світом, і раціональні, здобуті у процесі мисленнєвої

внутрішньої рефлексії. Дж. Андерсон протиставляє декларативні знання

процедурним як знання фактів знанням операцій [Anderson 1976]. Ф. Клікс

виокремлює у довгочасній пам’яті стаціонарні й вивідні знання: перші є

постійними, другі - новими, похідними [Кііх 1980]. Залежно від можливості

вербалізації виокремлюють невербальні й вербальні знання. Перші можуть

кваліфікуватися як наочно-чуттєві, образні, символічні, другі є знаннями

в мові та про мову. Знання в мові набуваються та зберігаються у знаковій

формі природної мови. Знання про мову є інформацією користувачів мови як

системи (знання лексикону, граматики, синтактики і прагматики мовних

одиниць; мовна й комунікативна компетенція). Немовні знання називають

енциклопедичними, або прагматичними, або знаннями про світ. Це питання, на

нашу думку, треба розглядати в ракурсі різних видів компетенції людини.