Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Й обумовлена використанням гумбольдтівских положень про те, що процес

й обумовлена використанням гумбольдтівских положень про те, що процес

вираження думки й розуміння є різні дії тієї самої мовної сили [Гумбольдт

1984, 77]. М. Гайдеґґер також вважав, що людина відповідає не на мовлення

інших суб’єктів, а на оповідь самої мови, говорить сама мова, а ми лише

прислухаємося до буття, яке говорить, і даємо йому змогу висловитися

[Онтологическая проблематика 1975, 16].

Альтернативною наведеним теоріям була діалогічна концепція М. Бахтіна,

що ґрунтувалася, зокрема, й на судженнях О. Потебні та його послідовників.

Так, О. Потебня вважав, що передати думку можна тільки тому, хто готовий її

сприйняти, адже мова тільки збуджує розумову діяльність людини, яка,

розуміючи, що їй говорять, думає своєю власного думкою, формує думку зі

свого власного матеріалу [1993, 95]. Вважаючи мову медіумом особистості

(автора), М. Бахтін підкреслював: «Розуміння не повторює, не дублює мовця,

воно створює своє уявлення, свій зміст, і мовець і реципієнт зовсім

не залишаються кожний у своєму власному світі; напроти, вони сходяться

в новому, третьому світі, світі спілкування, вони звертаються один до одного,

вступають в активні діалогічні відношення» [1996, 209]. Положення про третій

світ при запереченні тавтологічності, дублювання розуміння у М. Бахтіна є

нечітким. Можливо, дослідник має на увазі запропонованого ним нададресата,

яким є Бог, нащадки, історія, а можливо, третім світом стає відчужений текст,

який отримує власні когнітивні стратегії розуміння.

У психолінгвістиці, внаслідок її формування в період становлення

лінгвістичної теорії комунікації та під впливом семіотичних постулатів і

психологічних концепцій розуміння, проблема балансу змісту, що передається

і що сприймається, була розв’язана однозначно: такі змісти є неізоморфними

через специфіку індивідуальної свідомості, мовної, комунікативної та

культурної компетенції. Мова, дійсно, є медіумом розуміння, однак не лише

вона виступає чинником цього процесу.

Результатом розуміння тексту є формування текстового концепту -

редукованої предикативно-смислової організації змісту в новому кодуванні як

цілісної картини - шляхом усвідомлення авторських і текстових стратегій,

«послідовної зміни структури ситуації, що відтворюється у свідомості, і процесу

переміщення розумового центра ситуації від одного елемента до іншого,

створення якоїсь картини загального змісту тексту» [Брудный 1975, 33],

внутрішньої програми мовного спілкування [Леонтьев 1999, 134]. Лінгвісти та

психологи описують таку операцію конденсації, значеннєвого стиску [Жинкин

1982, 143] на основі активації одного фрагмента інформації за умови редукування

інших. Процеси редукції (компресії) тексту до рівня лінійного мінітексту як

насамперед набору ключових слів, на думку Л. Мурзіна й А. Штерн, відображають

предикативну семантичну організацію вихідного тексту й мають нейрофізіологічне

підґрунтя процесу запам’ятовування в новому імпульсному перекодуванні

[1991, 34], що сприяє відтворенню цілісної мисленнєвої картини тексту.

Розуміння тексту пов’язане з дотриманням ряду умов формування

концепту тексту та цільової схеми, яка визначає пріоритети читацького

сприйняття [Kintsch 1979].

ПСИХОЛІНГВІСТИКА

Першою є «сканування» сприйнятої інформації в пам’яті реципієнта.

А. Брудний характеризує цей процес так: «При читанні тексту він немовби

монтується у свідомості з послідовності відносно завершених у смисловому

відношенні фрагментів, які змінюють один одного». Дослідник представляє

розуміння у вигляді інтегруючої моделі, яка поєднує те, що відбувається

в тексті й у свідомості читача [1998, 162]. Л. Мурзін і А. Штерн описують

сканування, виходячи з концепції герменевтичного кола М. Флациуса, як

човникову операцію сприйняття - від частини до цілого й від цілого до

частини, що здійснюється одночасно [1991, 154]. Г. Щедровицький пропонує

техніку розуміння також на основі герменевтичного кола - одночасної фіксації

рефлексії у всіх поясах системної мисленнєвої діяльності (рос. системомысле-

деятельности) [1995]. Г. Богін називає це сучасним розумінням герменевтического

кола як перевираженням фіксації пробудженої рефлексії, що йде по колу, яке

з’єднує крапки фіксації [1999, 8-12].

Базовою одиницею сканування є слово, яке, на думку психолінгвістів і

когнітивних психологів, виконує роль лазерного променя, що поєднує

внутрішній контекст із зовнішнім контекстом повідомлення (приміром,

у концепції спіральної моделі розуміння тексту О. Залевської [2000, 246],

вихровій моделі М. Коритної [1997], моделі маятника Н. Рафікової [1999]

опорними елементами розуміння, яке є нерівномірним і динамізованим, виступають

ключові слова як інваріанти, що викликають у читача варіанти знань, оцінок

тощо). У концепції І. Зимньої на підставі усвідомлення слова приймається

рішення про смислову ланку, тобто пропозиційну структуру, потім - про

зв’язки цих структур, на базі чого здійснюється смислоформулювання, тобто

формування загального змісту повідомлення [Зимняя 1976, 32-33].

Будучи ученицею М. Жинкіна, дослідниця розвиває його концепцію про

текстовий смисл, який є інтеграцією значень не менше двох суміжних

одиниць. Якщо така інтеграція не виникає, обирається інша суміжна одиниця, і

так відбувається до моменту виникнення смислового зв’язку [Жинкин 1958,

1982]. Одиницею зв’язку М. Жинкін вважав речення, його учениця - слово,

яке є смисловою ланкою розуміння. Застосування речення як бази процесу

розуміння в наукових працях переважно ґрунтувалося на концепції

генеративної граматики. Останнім часом подібні проекти розуміння від

синтаксису (мінімалістські) поступилися місцем семантичним, стратегічним

моделям розуміння. Принцип інтерпретаційної допоміжної ролі семантики,

постульований генеративізмом, замінений принципом конструктивної й

інтеграційної ролі семантики.

Другою умовою розуміння служить співвіднесення інформації зі

знаннями в мові (мовними жанрами або схемами суперструктур, метатекстом,

клішованими структурами, що існують, на думку С. Васильєва, на нейролінг-

вістичному рівні, крізь призму яких сприймаються тексти й події [1988, 172]).

Опертя на жанри вважається однією з технік розуміння в герменевтиці.

У психолінгвістиці впізнання стереотипів у тексті розглядається в ракурсі

установки, що дозволяє зберегти визначеність діяльності при зміні ситуацій і

забезпечує інерційність сприйняття й можливу гру з очікуваннями з метою