Ураховуючи особливості руху необоротних активів (формування їх не за ініціативою установи, а через систему планування бюджетних асигнувань), доступність і достовірність джерел інформації, визначають найбільш раціональні напрями їх аналізу, якими є структурно-динамічний аналіз і параметричний аналіз.
Передусім у процесі структурно-динамічного аналізу за статтями необоротних активів досліджуються абсолютні зміни питомої ваги в розрізі окремих груп. Оптимальна структура має відповідати періоду найбільш ефективного виконання кошторису, досягнення показників раціональної економії матеріально-технічних ресурсів, а також (за можливості) кредитового сальдо рахунка «Результати виконання кошторисів».
Основними джерелами надходження необоротних активів є централізовані поставки за рахунок коштів загального та спеціального фондів і безоплатні надходження.
Для визначення ефективності системи постачання необоротних активів необхідно:
- вивчити обґрунтованість підготовки кошторису за статтями капітальних видатків;
- дослідити оптимальність вибору постачальників (ціновий фактор, територіальне розташування, відповідність технічних характеристик сучасним вимогам);
- переконатися в правильності визначення первісної вартості при оприбуткуванні та відображення її в документах первинного обліку;
- переконатися у своєчасності передання необоротних активів в експлуатацію.
Детальніше проаналізувати структуру необоротних активів можна за показниками рядків форми № 5 «Звіт про рух необоротних активів». Аналіз причин вибуття необоротних активів як за всім переліком, так і за окремими видами та об'єктами проводиться з використанням даних первинних документів.
Рівень забезпеченості бюджетної установи необоротними активами, ефективність їх використання визначає параметричний аналіз.
Аналіз запасів
Джерелами надходження запасів є:
– централізовані поставки за рахунок коштів загального та спеціального фондів;
– безоплатні надходження запасів;
– оприбуткування в результаті демонтажу необоротних активів;
– оприбуткування надлишків при інвентаризації.
Для того щоб визначити, якою мірою установа забезпечена матеріальними ресурсами, необхідно:
– вивчити порядок розрахунку та обгрунтованість договорів про постачання матеріальних ресурсів, умови поставок;
– визначити характер матеріальних запасів і зміну їхньої структури;
– перевірити обґрунтованість використання виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;
– розробити заходи щодо зниження вартості зайвих запасів.
Загальна потреба бюджетної установи у певному виді запасів визначається за формулою:
Пз = Пг + Пе + Пр + Пзк - Зп,
де Пз — загальна потреба; Пг —- потреба для забезпечення господарської діяльності установи; Пе — потреба для експериментально-дослідних робіт; Пр — потреба для ремонтів; Пзк — нормативні залишки на кінець аналізованого періоду; Зп — запас на початок аналізованого періоду.
Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття та забезпечення. До внутрішніх джерел забезпечення належать власне виробництво (що для установи не є типовим) і використання відходів; до зовнішніх — надходження від постачальників за договорами поставок.
Витрати на придбання запасів, а також можливі джерела їх надходження у вигляді цільових надходжень установа передбачає в кошторисі, що затверджується в установленому порядку.
Аналіз термінів та обсягів поставок запасів за укладеними договорами пов'язаний з перевіркою залишків відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу установи в матеріалах на період інтервалів між поставками.
Забезпеченість у днях визначається за формулою З = Но: Дп,
де Но — запас певного виду матеріалу; Дп — добова потреба в цьому матеріалі.
Визначення забезпеченості дає змогу встановити величину запасів у днях, протягом яких гарантується безперебійне їх використання. Визначають також інтервали між фактичним надходженням матеріалів на склад та інтервали поставок за договорами з постачальниками.
Для характеристики джерел формування запасів за даними обліку використовують кілька показників, що відображають різний рівень охоплення певних видів джерел:
– наявність власних оборотних кошті;
– наявність довготермінових джерел формування запасів;
– загальна величина основних джерел формування запасів.
Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають такі три показники забезпеченості запасів джерелами їх формування:
– надлишок (+) або недостача (-) довготермінових джерел формування запасів;
– надлишок (+) або недостача (-) власних обігових коштів;
– надлишок (+) або недостача (-) загальної величини основних джерел формування запасів.
Важливим питанням є визначення оптимальної структури запасів у загальних активах установи. Найточніше загальну структуру активів характеризує коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів, який обчислюють за формулою К = Оборотні активи: Необоротні активи.
Значення цього показника значною мірою зумовлюється галузевими особливостями обороту коштів установи, що аналізується. Під час внутрішнього аналізу структури активів варто з'ясувати причини різкої зміни коефіцієнта (якщо це було) за звітний період.
Надлишок запасів або їх нестача можуть виникати в результаті:
– наявності помилок у розрахунках потреби у запасах згідно із кошторисом;
– перевитрачання запасів, значного відхилення фактичних витрат від передбачених кошторисом;
– значного відхилення фактично отриманого обсягу запасів від розрахункового (планового, договірного);
– недотримання постачальниками договірних зобов'язань (порушення термінів, зниження якості тощо).
Бюджетна установа повинна визначити раціональні показники планових потреб у запасах для виконання своїх статутних завдань. Водночас вона має запобігати нагромаджуванню запасів на складах.
У процесі аналізу вивчається показник середнього запасу кожного виду матеріалів у днях. Фактичний середній запас у днях за основними видами виробничих запасів порівнюється з нормативним, встановлюється відхилення, з'ясовуються його причини та здійснюються заходи щодо скорочення або поповнення запасів, необхідних для успішної роботи установи.
Аналіз грошових коштів
Найбільш ліквідними ресурсами господарюючого суб'єкта є його грошові кошти. Розрахункові операції вимагають обґрунтованості, компетентності, передбачають ретельне планування, що неможливо здійснити без проведення аналізу грошових потоків попереднього і звітного періодів.
Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їх динаміку, суму перевищення надходжень над витратами, розрахувати показники необхідного рівня забезпеченості, що в цілому сприяє плануванню витрат у межах отриманих цільових коштів.
Є кілька визначень грошового потоку.
1. Грошовий потік — це рух ліквідних грошових коштів, тобто їх надходження та витрачання в процесі господарської діяльності.
2. Грошовий потік — це рух грошей в процесі господарської діяльності.
3. Грошовий потік — це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.
Джерелом інформації для аналізу грошових коштів є дані первинного обліку, насамперед:
– видаткові та прибуткові касові ордери;
– касові та товарні чеки;
– платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення;
– розрахункові чеки,векселі;
– проїзні документи;
– рахунки-фактури;
– акти закупівлі товарів;
– договори, угоди, контракти тощо.
Зведений облік руху грошових коштів проводиться практично в більшості меморіальних ордерів.
У вітчизняній практиці існують кілька способів визначення фінансової потреби, один з яких — визначення мінімальної суми грошових коштів. За цим методом мінімальна сума грошових коштів розраховується як відношення операційних витрат за рік до обертання грошових коштів. Операційні витрати визначаються як сума витрат грошей, або витрати на покупку матеріалів, виплату заробітної плати тощо. Обертання грошових коштів — це кількість обертів грошей установи за аналізований період. Для його визначення необхідно обсяг отриманого бюджетного фінансування поділити на середній залишок грошей за той самий період.
Доцільно в процесі аналізу оперувати показниками виключно грошових коштів, тобто коштів у касі та на рахунках у банку.
У процесі аналізу вивчаються операції, які безпосередньо зумовлюють рух коштів. Для бюджетних установ надходження забезпечують попередньо затверджені кошторисом видатки. Тому особливої уваги потребують операції списання грошових активів. Завдання структурно-динамічного аналізу грошових коштів бюджетних установ — визначити оптимальне співвідношення високоліквідних активів у структурі валюти балансу, яке б відповідало періоду ефективного виконання кошторису.
Структурно-динамічний аналіз грошових коштів за показниками Балансу не характеризує напрями витрачання грошових коштів, їх співвідношення та динаміку. Відповідну інформацію можна отримати за показниками річної звітності. Ця звітність містить безпосередню інформацію про грошовий потік — касові видатки бюджетної організації:
– касові видатки — це фактичне використання бюджетних коштів в операціях статутної діяльності;
– фактичні видатки — це передбачені кошторисом отримані послуги, витрачені матеріальні та трудові ресурси, обов'язкові нарахування податків і зборів звітного періоду.
Отже, можна зробити висновок, що касові видатки характеризують рух грошових засобів, виділених установі, а фактичні видатки — повноту їх використання.
Для параметричного (коефіцієнтного) аналізу грошових коштів бюджетними установами та організаціями найбільш доцільним, на нашу думку, є використання таких показників, як:
– касові видатки;
– фактичні видатки;
– доходи (як у цілому, так і за окремими фондами).
– Інформативним для керівництва установи може бути аналіз за кілька періодів таких показників:
– касові (фактичні) видатки на 1 грн доходів— відношення касових (фактичних) видатків звітного періоду до загальної суми отриманих доходів, які фінансують такі видатки;
– касові (фактичні) видатки на одиницю валюти балансу — відношення касових (фактичних) видатків звітного періоду до загальної суми валюти за формою № 1 «Баланс»;
– касові (фактичні) видатки на одиницю оборотних активів— відношення касових (фактичних) видатків звітного періоду до загальної суми за розділом II активу за формою № 1 «Баланс».
Ці показники є характеристикою ліквідності активів бюджетної установи. Співвідношення, що відповідає періоду ефективного виконання кошторису, може бути використане для розрахунку статей у процесі формування планового кошторису.
