Цейво – Теологічні розмови під зіпсованим дахом

Я не розумів, що зі мною відбувається, але моя криша їхала прямо таки на очах. Коли я задирав очі угору я вже бачив, як вона поволі з’їжджає. Не так швидко, щоб я втрачав свідомість чи починав качатися по землі і кричати щозімноюнетак?, але достатньо швидко, щоб я починав турбуватися. ГОСПОДИ! Я ставав собі нестерпним. Мої думки, мої дії крутилися навколо одного… Ні, навколо двох речей. Секс і гарні дівчата. Чи може це одна річ. Все-таки, дві, бо гарних дівчат я бачив багато, а от сексу мені попалося трішки менше, ніж ніхуя.

Знаєте, моя криша їхала. Тютю.

Коли я йшов по вулиці і бачив якусь гарну дівчину, ну ззаду, допустім, без обличчя, лише тонкий стан і сідниці, ммм. Я говорив про себе до неї «Привіт, гарненький задок». Агов, мадам, гляньте на мене, я вам хвацько усміхнуся. Агов! АГОООУВ! Ні, господи, що за чортівня. Я тебе хочу, я тебе хочу, я тебе кохаю, я тебе кохаю.

Я її не кохав і міг забути вже й через хвилину, якщо вона не користувалася якимись чарівними парфумами. Чарівні солоденькі парфуми я запам’ятовував надовго. Ох, цей запах. Чому не можна підійти до дівчини і просто її понюхати? Хотів би я бути псом на мить і щоб увесь світ став собачим, можливо цей гарненький задок чудово пахне. Він міг би пахнути ваніллю і печеними яблуками, вишневий запах або ще шоколаду, а є ще такі, що я взагалі не знаю, чим це пахне, з чим порівняти і як цей запах назвати. Таких, власне, більшість. Але я все-одно тану від них, тіло стає млявим і хочеться віддатися у полон фантазій, де я ганявся б мов цуцик за дівчатами, був із себе увесь такий джентльмен, хехе, такий впевнений в собі щоб і з сяючими очима, з вусиками стирчащими, едакий поручик Ржевський (що це у вас в карманах, поручик, це банан?), а дівчата щоб усміхалися, хіхікали, щипали мене, водили якийсь дивний і навіть містичний танок навколо і ще щоб музика була ритмічна, щоб розпалювала моє серце і їхні лона, до яких би я по черзі прилягав. Там був би запах трави, презервативи та худенькі ніжки з тендітними червоними ступнями…

Ти лише спробуй мене, ти закохаєшся. Пізнай мене поближче, я вартий твоєї любові, запевняю тебе. Солоденька, вишенька, малесенький каштанчик (чомусь завжди сприймав каштани сексуальними, ну, вони ж такі гладенькі і лискучі, ну, ви ж розумієте, про що я), рибонька моя, зайчатко, цьом, цьом. Цьом. Я б тебе розцілував повнісіньку, просто кивни мені, підморгни і я тебе роздягну прямо зараз, прямо тут, хай ці всі люди витріщаються на нас, як я зараз на тебе.

Господи. ГОСПОДИ. Скільки цих дівчат ходить, одна красивіше іншої. Чорт, ці низенькі брюнетки, що виляють сідницями, мов гіпнотичним маятником, чи от русяві лялькоподібні дівчата з жовто-блакитною стрічкою заплетеною в дамську сумочку, блондинки в окулярах та строгих костюмах, дівчата з хвостиком, господи, люблю хвостики понад усе, кокетки із маленькими шортиками (вдвічі меншими за мої сімейні труси), від яких починаються струнки гладенькі ноги, вони холодні і приємні на дотик, їх можна гладити, вони піддаються під пальцями, їх можна стискати, а ще можна тертися об них щокою і лизати язиком, не так щоб сильно (якщо цілим – то виглядає певно вульгарно), а лише кінчиком, гострим кінчиком язика, щоб він мов розрізав її стегно навпіл, вривався всередину до кісткового мозку і викликав конвульсії насолоди, а ще люблю сором’язливих забутих дівчаток, сірих мов мишки, тихеньких мов найлегший вітерець, що заплутується у їхньому волосі, вони боязко визираються з-за книжок чи своїх подружок і підвищують швидкість, коли я їх переслідую по вулицях, одна аж бігти почала, так, так, на свої очі бачу, що я брехати буду?, ще є тупуваті красуні, що сидять по касах в супермаркеті, певен і я б їм наплів зо три мішка небилиць, аби вони закохалися в мене, але щось не доводилося, ну не випадало моменту, ось бачив так робили, а ще є школярки…

О, так. Ще є школярки. В шкільній формі. О ГОСПОДИ, дякую, що в нас форма обов’язкова по школах. Обожнюю дивитися, як ці молоді дівулі, які тільки починають відчувати, наскільки вони прекрасні, та одягають на себе ці обтягуючі строгі спідниці, господи, як вони в них ходять?, запитую, але все ж милуюся, це така краса, темні колготки і ці строгі спідниці, біла блузочка та дитячий портфель, що ніяк не в’яжеться із загальним їх цілком дорослим виглядом, господи, вони зводять мене з розуму, але не забирай їх від мене, не забирай подалі від моїх очей, краще дай одну мені прямо в руки, щоб вона стояла переді мною із очима сповненими боязким обожненням і довіри, щоб вона слухала мої слова, щоб її тіло трепетало від моїх дотиків, так, ось я беру і проводжу легеньку за вушком, поправляю її темні шовкові пасма, а вона дивиться на мене, мов жертва на хижака, вона чекає, що я зроблю наступним, вона мовчить, бо божа воля, господи, так, саме ти дав її мені в руки і тепер вона моя, вона мовчить і дивиться на мене, я їй усміхаюся, хочу сказати щось втішливе, щось веселе, вона мені усміхається, мій язик онімів, я її гладжу, гладжу, її шийка, це просто витвір мистецтва, тендітна шкіра натягнута, без жодної вади, свіжесенький випуск, 97рік, гарний врожай прокотився моїм містом, її карі очі стали чорними, мов безодня, я схилився над нею, рукою взяв за стан, вона вся така тепла, така приємна, така чарівна, великий мій палець впирається в її ребро, господи, я б порахував усі її ребра цілунками, я б грав на ній, мов на піаніно, її тіло, я тебе хочу, її тіло, воно мусить бути моїм, я хочу тебе на сніданок, я хочу тебе на обід, а на вечерю я хочу тебе двічі і потім ще й десерт, солоденька красуня у моїх руках, лише трішечки гарячого повітря перед тим, як я поцілую цей шедевр в вуста, вона закохано примружує очі…

На жаль, бог не був настільки милосердний, щоб дати мені школярку.

І не бог теж не був таким. Чому ніхто не роздає школярок у супермаркетах? Для дегустацій, наприклад. От я б ходив в такий супермаркет, привів би навіть маму і мою бабуся. Я б послав їх купувати всякі речі, не знаю, там різні пральні порошки, крупи і булку білого хліба, а сам би постійно тинявся коло прилавку із школярками. Там обов’язково буде доволі висока як на свій вік рудоволоса дівчина, хай в неї будуть зелені очі (так, хай фантазії будуть фантастичними), в неї буде тихеньких скромний погляд, він говоритиме до тебе «придбай мене, я буду ідеальною секс (???) рабинею, я буду виконувати всі твої бажання, майстер», і от я б підійшов до неї, взяв би за підборіддя, підняв його, заглянув у очі, так, по очах має бути все зрозуміло, що це за фрукт, яка його справжня ціна і строк придатності, у цієї руденької майже нема сідниць, але є довгі стрункі ніжки, таких ніжок я ще зроду не бачив, вони зараз міцно стягнуті джинсами, втім я вже хочу їх бачити у себе на ліжку, такі прекрасні витончені ніжки повинні обов’язково подаватися при свічках і на підносі з подушками, це ноги принцеси, їх треба обережно зберігати, не дозволяти зайвий раз ступати де не попало, я б міг прив’язати її на ланцюг до своєї тумбочки, а у кутку я б зробив для неї затишне гніздечком, маму та бабуся змусив би готувати вегетаріанську їжу для неї, ви ж розумієте, вона руда та ще й з зеленими очима, ставлю пів царства на те, що ця принцеса – вегетаріанка, надто вже слухняний її погляд, надто вже сумна усмішка, в її сльозах хотів би я вмиватися, але де ж знайти цей клятий супермаркет???

Одного разу я зустрів богиню. Вона була школяркою, 10 клас мабуть, 1 серпня 1998 року, коли вона народилася небо встелили падаючі зірки, а кожне бажання звучало бути з богинею. Вся природа святкувала її народження, солов’ї співали пісень, рвали свої горлянки від ейфорії й забуття, у людей щось тихо зойкнуло у серці і вони почали прислухатися до співів, молоді вагітні мами сумували, бо підсвідомо розуміли, що їх дитя не зможе народитися таким довершеним, як ця богиня, а немолоді вагітні мами, то ті й узагалі ревіли навзрид, а їхні молодші діти смикали за рукав, бо не розуміли, що трапилось. Першого серпня, тоді, як вона народилася, довколишні болота щедро роздавали псилоциби, вишні зацвіли удруге, колгоспи на день запрацювали знову, поети понаписували свої найкращі вірші, алкоголіки попіднімали стопки за богиню, усі водночас, в одному пориві, якого їм не зрозуміти, місяць став раптово повним, а сонце двічі появилося на обрії. Тоді, я певен, трапилось багато див, наприклад, у сусідів заговорила кішка, вона розповіла, чому плаче їх дитина і де утік квартирний домовик, соняшники по полях самі засвітилися мов сонця, патрульні міліціонери позалишались у відділках, в церквах самі позагорялися свічки, а псалтир сам провів службу, того вечора ще не було реклами, жодної, я вас запевняю.

Богиня народилась. Заплакала, втім всім здавалося, немов вона щасливо сміється, настільки прекрасним був її плач. Коли вона росла, вона була настільки красивою, що усі хлопці боялися до неї підійти, вони боялися, що як не осліпнуть їхні очі, то осліпне серце і вже ніколи йому не вдасться покохати, вона була настільки красивою, що люди поруч відчували себе нещасними, але й щасливими, що бачать її, вона була настільки щасливою, що я собі поклявся бути рабом божим, бо всі боги єдині і я хотів бути її рабом.

Я її переслідував і знав, де вона живе. Я знав усіх її друзів, усіх сусідів, усіх батьків. Кожного разу, коли вона проходила десь поруч, навіть, якщо я її не бачив, мій живіт розривало в друзки і звідти вилітали навіть не метелики, а дракони, різнокольорові та барвисті, вони починали кружляти навколо, щоб уберегти її (від мене?), я ж кидав усе і йшов за нею. Я кидав заправляти свій скутер, я зупинявся посеред дорожнього пішоходу і різко розвертався, я кидав себе і відправлявся за доріжкою з її світлих волосинок, ця стежинка вела до раю і вона була безкінечною, хоча для мене обривалася за квартал від її будинку. Одного разу я зустрівся з нею поглядом, я тоді кричав до себе ТИ Ж НЕ ВИТРІЩАЄШСЯ НА НЕЇ? СКАЖИ МЕНІ, ЩО НЕ ВИТРІЩАЄШСЯ!, а коли вона ковзнула очима далі, я зрозумів, що таки витріщався. Богиня, я їй написав навіть молитву.

Молюся твоєму волоссю, воно святе, бо створене із колосків пшениці, живе і плодюче, пахне землею і Україною. Молюся твоїм тонким бровам, це нитки долі, що знають наперед, що буде, з ким і де, вони знають усе, це їх свята сила. Молюся твоїм блакитним очам, якби не вони, на землі давно би настала засуха, а усюди, куди ти поглянеш стає менш спекотно і більш м’яко. Молюся ямочкам на твоїх святих щоках, бо це єдині ямочки, у які я б хотів упасти, а в одній із них, я не проти, щоб мене похоронили. Молюся твоїм білим дрібненьким зубам, вони завжди сяють усмішкою неземного створіння, вони вселяють надію і роблять мене щасливим, це святиня щастя і злагоди. Молюся губам, ніжним дарунком небес, вони здатні вбивати людей і здатні народжувати слова, вони спокушають мене найдужче. Молюся твоєму підборіддю, з нього починається твоє красиве обличчя, а отже це початок усіх кінців і кінець усіх початків. Молюся вигину твоєї шиї, ти божественний індійський (?) лебідь, із одного крила в тебе йдуть дощі, із іншого – сніг, а з третього – град, і постійно гримить грім, і постійно б’ють блискавиці, я вірю, що якщо її торкнутися, то уб’є струмом. Молюся твоїм плечам, із них йдуть твої руки, рукам я молюся ще дужче, бо вони творять, ці спритні пальчики, я вірю, здатні на більше, ніж всі люди разом. Молюся твоїм ліктям, вірніше тому, що з іншої сторони, вигину із якого починаються всі мої мрії про твоє кохання, туди я тебе вперше поцілую. Молюся твоїм грудям, вони тендітні і маленькі, але вони манять загадкою, боюся, що це містичне восьме диво світу. Молюся її талії і пупку, десь там народжується новий всесвіт. Молюся сідницям, вони самі-по-собі є чарівні та магічні, особливо з святая святих, що попереду, що називати не можна, бо тоді уб’є на місці, це святотатство. Молюся твоїм стегнам, це дві колони, що тримають світ, три кита вже не в моді, бо твої стегна – щось надзвичайне, це білий мармур, скажи мені, так? Молюся твоїм колінам та іграм, я знаю, ти займаєшся танцем, твої рухи божественні, твої ноги найкращі. Молюся твоїм п’яткам, бо хочу все дужче і дуже, щоб вони опинилися у мене на паху.

Я їхав. Я з’їхав. Я втратив розум. І я надіявся, що ця богиня мені поверне.

Я навіть придумав план, досить реалістичний, як мені здавалося. Отож, нехай одного вечора я йду по вулиці і чую крик. Так, це її голос, в ньому стільки розпачу і благання. Я кидаюся до тебе, богине. І бачу, як якийсь мужлан намагається зірвати з тебе одяг. О ГОСПОДИ!!11!!!!!1! Я б його розчавив би одним пальцем, та ні, навіть лише своєю люттю, наскільки вона була б велика від того, що ця гнида насмілилась торкнутися МОГО божества. Я б’ю його ногою по голові, хай зникне, хай згине, хай провалиться крізь землю до пекла, мені байдуже, де він, бо його вже не існує. Я торкаюся рук моєї богині. Я дивлюся на неї закоханими очима, вона шукає допомоги, порятунку й захисту в моїх обіймах, схлипує на моїх грудях, моя сорочка мокріє від її сліз, я її гладжу по волоссі і цілую у лобик. «Все буде гаразд, ти у безпеці, я тебе захищу» - кажу я. «Давай ти ніколи не будеш випускати мене з обіймів, давай ми застигнемо тут назавжди, я в цей момент щастя не хочу більше нікуди рухатись, я вірю, що це тобі під силу, ти ж богиня, так, я завжди знав, що ти богиня, я вірив в тебе, я молився тобі, я молився кожному сантиметрі твого прекрасного тіла, я любив тебе і кожен слід, що ти лишала за собою, сонце, зірка, місяць, не відпускай мене ні на мить, я не уявляю, як я виживу без тебе» - думаю я. Врешті решт ти мене відпускаєш, моє серце на мить завмирає, я з останніх сил лишаюся сам. Я стримую своє божевілля, я знаю, що ти – мій порятунок, а твоя любов – мій сенс життя. Ми знайомимось, ми починаємо дружити, я прикидаюся звичайним, ми гуляємо і з кожним днем я стаю все краще і краще, я стаю розуміти, мої думки прозорішають, ти мені усміхаєшся такою доброю усмішкою, я відчуваю себе потрібним, я тебе люблю, такі слова раз зринають із моїх вуст, а ти на мене так добре дивишся, немов я єдине, що лишилося в цьому світі, а все інше сплавилося, розмилося, перемішалося в кашу хаосу, ти мене цілуєш, я цілую тебе, я набираюся сил і стаю твоїм чоловіком, твої добрі слова божественно цілющі, твої руки зцілили моє тіло, а подих, влившись одного разу у мої легені, зцілив мій дух і я став нормальним.

Тааак. Все викладає так круто, так мило. Чарівно! Божественно! Кстаті про богів. Господи, зроби так, щоб усе саме так і трапилося. Ти ж любиш мене, господи? Ти бачиш, який я? Ти бачиш? Ти мене створив, попіклуйся про мене. Дай мені врятувати богиню, подаруй мені її любов, мені не треба ні супермаркети ні інші школярки просто дай мені цю солоденьку дівчинку дай її божественну силу я все зроблю я змінюся я гарантую я виконаю все що мені скажеш просто зроби мене щасливим!

Майже заплакав.

Хех, а що, якщо богів добиваються лише богохульники? Так, це схоже на правду. ГОСПОДИ БУДЬ ТИ ПРОКЛЯТИЙ ЯКЩО ТАК! Лише уявіть, а що якщо той мужлан має більше шансів на богиню, ніж я? Навіть, якщо він вигаданий, він має більше шансів. Ще гірше – а що, якщо він має більше права на неї? НІ! НІ! ЧОРТ ЗАБИРАЙ! ЧОРТ ТЕБЕ ЗАБИРАЙ! МУЖЛАНИЙ І КЛЯТИЙ БОГ І КЛЯТЕ ЗГВАЛТУВАННЯ! ГЕРОЄМ СЕБЕ ВОЗОМНИВ! Стоп, зачекай, стоп. Розслабся. Вона – твій останній рятунок. Ти її доб’єшся, навіть, якщо доведеться стати богохульником. А що, якщо цим мужланом стану…

Оп, моя зупинка. Хм, хто це переді мною стоїть? Привіт, файний задок, не хочеш покружляти переді мною? Як твої справи?..