Яблуко впало, зірвалося з гілки. Чи підніме хто-небудь його?..

Іван Франко

"Товаришам із тюрми"

Ну, от і дочекалися сповіді українського «самашедшого». І тепер не тільки на кухні чи в ліжку говорим, говорим, говорим, а признатися до цього привселюдно – зась.

Чтиво Ліни Василівни Костенко не для слабонервових хлопчаків і дівуль із стриптизклюбів. Життя відображене в книзі, на свідомому і на підсвідомому рівні те, що я і багато думаючих людей відчували і відчувають. Коли перегорнув уже майже десяту сторінку – накрило по саме нікуди, дах зі стелею знесло і понесло не знать куди. Я відчув, що книга про мене, чи про такого як я «маленького» українського інтелігента, якому боляче за своє: за мову, за націю, за державу. Ось і зараз попри вихід книги незручно признаватися у власному безсиллі. І все ж…

У Святому Письмі пророк Мойсей водив єврейський народ пустелею сорок років. Бо виявилося, що народ неготовий увійти в Землю Обітовану. І Господь сказав, що жоден раб єгипетський не увійде в Ханаан. Ми ж на половині шляху – двадцять років. Коли ж помре останній совітський раб? У 2031 році? Чи це означає, що повинен померти кожен, хто народився до 1991? Ні! Повинен померти раб в середині нас, бо в кожного з нас невільництво в серці, в душі.

«Ми йдемо, ми йдемо мостом через річку,» - пригадалася дитяча пісенька. Тільки не мостом, а через свою пустелю, через своє Червоне море. До чого, скажуть, єврейська історія? Та приклад наглядний. Я би розподілив етапи нашої Незалежності згідно Біблії. Перший етап – Вихід зі свого Єгипту. Ми вже його здійснили з 1991 року по 2005 рік. Ми зараз в пустелі, - а це другий етап Виходу, який триває й донині. Багато й зараз нарікає на нашу Незалежність. Мовляв, при Союзі була така смачна тюлька. Набереш за копійки – і із картопелькою в мундирах ням-ням. Аж за вухами лящить. Як це схоже на рядки зі Святого Письма. "1. І рушили з Еліму, і прийшла вся громада синів Ізраїля у пустелю Сін, що між Елімом і поміж Сінаєм, на п'ятнадцятий день другого місяця по виході їхнього із єгипетської землі. 2. І заремствувала вся громада синів Ізраїля на Мойсея та Аарона в пустелі. 3. І сказали їм сини Ізраїля: О, якби ми померли від руки Господньої на землі єгипетській, коли ми сиділи біля казанів з м'ясом, коли ми їли хліб досхочу! Бо вивели ви нас у цю пустелю, щоб усю громаду поморити голодом. 4. І сказав Господь Мойсеєві! Ось, Я дощем нащедрю вам хліб з неба; і нехай народ виходить і збирає щоденно, скільки треба на день, щоб Мені випробувати його, чи буде він чинити за Моїм законом, чи ні. 5. А шостого дня нехай заготують, що принесуть, і буде удвічі супроти того, по скільки збирають в інші дні. 6. І сказали Мойсей та Аарон усій [громаді] синів Ізраїля: Увечері спізнаєте ви, що Господь вивів нас із землі єгипетської, 7. І вранці побачите славу Господню, бо почув Він нарікання ваше на Господа: А що ми таке, що ремствуєте на нас? 8. І сказав Мойсей: [Спізнаєте], коли увечері Господь дасть вам м'яса в харчі, а вранці хліба досхочу; бо Господь почув нарікання ваше, котре ви зчинили супроти Нього: А ми що? Не на нас ремствування ваше, але на Господа." (Вихід. 16. 1-8.). То коли ж ми станемо достойними наблизитися до Землі Обітованої, до Свободи.

У жовтні 2003 році, майже напередодні Трояндової революції в Грузії, я написав «Падіння Яблука», твір додаю.

Яблуко впало, зірвалося з гілки. Чи підніме хто-небудь його?..

Впали небо й земля, впало сонце так низько. Впав Христос несучи на Голгофу свою деревину. І не знайдеться силача, щоб підняв од Спасителя хрест. Бо силач не прийшов, не залишив своєї ниви.

На колінах рачкуємо й живемо, підніматися важко. Ох, натерли до крові коліна свої. Впав і я. слово честі. Не можу піднятися поки. Хто ж підніме усіх, і мене, зокрема? Ні, не вірю я в це, що піднімемося всі. Ми рабами живемо й помремо у неволі, бо не знайдеться Мойсея. В Україні моїй люди стали, мов звірі. Моляться всяким божкам, та не моляться Богу. Повзають, скиглять, проклинають Творця, забуваючи, що вони Його діти.