Що ви знаєте про діяльність корифеїв українського театру?

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий - «Ці троє людей, — писав Іван Франко, — склали першу українську трупу, головними оздобами якої згодом були брати Івана Тобілевича, широко відомі артисти Садовський і Саксаганський, далі пані Заньковецька та Затиркевич і чимало інших талановитих артистів і артисток. Склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані по тому, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві, і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найзнаменитіших артистів світової слави. Гра українських артистів була не дилетантською імпровізацією, а наслідком сумлінних студій, глибокого знання українського люду та його життя, освітленого інтуїцією великих талантів».

Вистава «По ревізії» 1885 року. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й несхожістю на жодний існуючий театр. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.

1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою “Ревізора” Гоголя.

М.Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за інші київські театри. Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.

Що засвідчують твори народного ужиткового мистецтва? Чи виявляються в них риси української національної ментальності? Якщо так, то конкретно з'ясуйте, в яких саме художніх формах. Які види і форми народного декоративно-ужиткового мистецтва збереглися у вашому регіоні й досі? Схарактеризуйте їх, визначте їхню роль у духовному житті народу.

Високі естетичні смаки українського народу виявлялися в різних жанрах декоративно-ужиткового мистецтва. Хати зовні і всередині, меблі, посуд, вози, сани оздоблювалися різьбленням чи розписами, витоки яких ховаються ще в сивій давнині, коли зображення тварин, птахів, риб мали магічну суть. У Центральній та Східній Україні внутрішні стіни та комин хати розмальовувалися квітками та різнокольоровими візерунками, а сволок прикрашувався орнаментальним різьбленням та написами. Розфарбовувалися в різні кольори віконниці, колонки ґанків, їхні дашки часом оздоблювалися різьбленням по дереву.

У селі Петриківка, тепер Царичанського району Дніпропетровської області, склався осередок народного мистецтва. Тут виготовляли розмальовані вироби з дерева — скрині, сани, віялки, народні музичні інструменти. Петриківський розпис розвивався й під час прикрашення хатніх стін, декорування речей домашнього вжитку. Характерним для цього розпису є квітковий орнамент, в якому відчуваються традиції бароко XVII — XVIII ст.

Великодні свята давали щороку імпульс до писанкарства, коли яйця розфарбовувалися в кілька кольорів. Декоративний орнамент органічно поєднувався з формою яйця. Це мистецтво розквітло на Поділлі, Прикарпатті, Гуцульщині, Лемківщині. На Лівобережжі Великдень зустрічали крашанками, пофарбованими рослинними або мінеральними фарбами в один колір. Як образно сказала одна з майстринь, при розписуванні яєць хочеться, аби писанка переконала всіх людей у багатстві й красі Божого світу.

На Полтавщині й Слобожанщині, у Центральному Подніпров'ї й Степовій Україні розквітло мистецтво оздоблювання скринь квітками та фруктовими плодами. Дещо стриманішим, наближеним до графічності було оздоблення скринь у Галичині. Предмети домашнього вжитку (полиці, колиски, лавки, миски, тарілки, ложки) в Гуцульщині виділяються майстерним різьбленням. Карпатський край прославився цілими династіями майстрів по дерев'яному різьбленню (Шкрібляки, Корпанюки, Медвідчуки, Девдюки).

По всій Україні було розвиненим народне килимарство. Вироби майстрів — плахти, фартухи, запаски, крайки, пояси — впливали на розвиток нових типів декоративних тканин у промисловому виробництві. В усьому світі відомі українські вишивки, основою яких є рослинні та геометричні орнаменти. Окремі регіони — Слобожанщина, Полтавщина, Полісся, Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Гуцульщина, Закарпаття, Причорномор'я, Кубань — заклали міцні традиції самобутнього вишивання сорочок, керсеток, очіпків, кептарів, хутряних безрукавок, навіть кожухів. Незвичайною красою, художньою виразністю характеризуються рушники, якими були уквітчані всі хати, які використовувалися при ритуальних (сватання, вінчання, весілля, похорон), обрядах.

Українська ментальність позначилася й на гончарних виробах (столовий та кухонний посуд, дитячі іграшки), оздоблених малюнками та орнаментами. В Україні виникло чимало художньо-промислових центрів з кераміки — Опішня на Полтавщині, Коломия, Львів, Макарів Яр на Слобожанщині, Васильків на Київщині. У Ніжині, Глухові, Кролевці, Косові виготовлялися художньо оформлені кахлі. Львівщина, Волинь, Харківщина прославилися виготовленням фаянсового та фарфорового посуду.

Виставка творів декоративного розпису М.М.Гусак

«КВІТИ ЛЮБОВІ»

З 2 по 23 жовтня 2015 р. у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва працювала виставка творів декоративного розпису Марії Михайлівни Гусак «КВІТИ ЛЮБОВІ» (с. Сиваське Херсонської обл).

Декоративному розпису майстриня навчалась у Людмили Вітковської, яка була керівником дитячої студії «Чонгар-сад». З 2002 року Марія Михайлівна – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Для творів М. Гусак притаманні яскраві, гарячі кольори та пишний рослинний орнамент з казковими птахами. З 1987 року Марія Михайлівна бере участь у районних, обласних, республіканських і зарубіжних виставках. Своїм досвідом, умінням вона ділиться, навчаючи мистецтву декоративного розпису вихованців дитячої студії «Сиваський віночок». З 1990 року цей колектив, який очолює мисткиня, носить звання «Народний самодіяльний колектив». Виставка відбувалася за підтримки Херсонського обласного управління культури, Новотроїцької районної державної адміністрації та компанії «Нова Пошта».

У чому, на вашу думку, полягає відмінність між літературними образами персонажів і образами, створеними скульпторами, живописцями, графіками? З'ясуйте це, порівнявши відповідні твори. Бажано зіставлення проводити на основі прочитаного літературного твору й ілюстрацій до нього (можна використати ілюстровані видання творів Шевченка, Старицького, Панаса Мирного, Франка).

Ще тісніше пов'язані з літературою твори образотворчого мистецтва. Сучасне і минуле життя українського суспільства давало живописцям і графікам багатющий матеріал для розвитку всіх художніх течій — від реалістичних, романтичних до імпресіоністичних, символістських, експресіоністських — у жанрах образотворчого мистецтва.

Історичний живопис не тільки ілюструє події минулого, передає їх з виразністю, властивою цьому видові малярства, а й допомагає глибше зрозуміти історичну прозу і драматургію цього періоду, репрезентовану такими творами, як «Байда, князь Вишневецький», «Гетьман Петро Сагайдачний», «Наказний гетьман Северин Наливайко» Пантелеймона Куліша, «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького, трилогія «Богдан Хмельницький» і драма «Маруся Богуславка» Михайла Старицького, «Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Олеся», «Ясні зорі», «Степовий гість» Бориса Грінченка, поезії «Запорожець», «Хортиця» Якова Щоголіва. Картини на історичні теми також допомагають глибше зрозуміти своєрідність романтичної поетики у відповідних творах літератури.

Якісні зміни відбуваються в жанрі малярського та графічного портрета, який характеризується поглибленням психологізму в розкритті внутрішнього світу особистості, прагненням дати соціальні узагальнення. Одне слово, в образотворчому мистецтві відбувається та ж еволюція, що й у літературі, де в творчості Панаса Мирного, Івана Франка, Олени Пчілки, Івана Карпенка-Карого, Павла Грабовського визріває і стає домінуючою соціально-психологічна течія українського реалізму.