З курсу „Історія української літератури 4 страница

Романтика (від франц.) – особлива увага до зображення яскравих, піднесених, героїчних сторін життя.

Русифікація – сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної та культурної переваги в Україні та інших країнах за допомогою переведення осіб неросійської національності на російську мову, російську культуру та їх подальшої асиміляції.

Сарказм (від грец. - в’їдлива насмішка) – особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті й презирства до зображуваних явищ і людей.

Сатира (від лат. - суміш) – спосіб художнього відображення й оцінки дійсності через викриття й висміювання її.

„Світова туга”, „світова скорбота” – песимістичний настрій, розчарування світом і його цінностями, що призводить до меланхолії та відчаю; мотив, властивий для європейської романтичної поезії.

Сенсуалізм (від франц. - відчуття) – філософське вчення, що визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.

Сентименталізм (від франц. – чуттєвість, чутливість) – напрям у європейській літературі другої половини ХVІІІ – початку ХІХ ст., який розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстоким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютного розуму. С. отримав свою назву за твором англійського письменника Л.Стерна “Сентиментальна подорож” (1768). Проголосив домінантою “людської природи” не розум, а почуття, головну увагу приділяв духовному світові простих людей, показував їхнє життя і побут. С. розширив тематику літературних творів, коло жанрів, сюжетів, образних засобів.

Сентенція (лат. - думка, судження, вислів) – вислів морально-повчального змісту, коротке напучування.

Силабо-тонічні розміри – віршові розміри, засновані на впорядкованому, регулярному чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Символ (грец. – знак, прикмета) – один з поетичних тропів; предмет чи слово, в якому закодовано суть певного явища. С. бувають образні й логічні, речові й графічні.

Синекдоха (з грец. – разом і переймання) – один із тропів: художній вислів, заснований на заміні множини одниною або назви цілого предмета назвою його частини.

Синкретизм (від грец. – об’єднання) – поєднання різних за походженням і природою літературних ознак, розрізняють жанровий С. та стильовий С.

Система персонажів – співвіднесеність персонажів один з одним у складі художнього твору; один з найважливіших аспектів композиції. С.п. включає не лише учасників дії, але і другорядних, епізодичних, позасценічних осіб, героїв вставних епізодів, ліричних відступів, снів.

Слов’янізми – застарілі слова чи вирази, що походять із старослов’янської мови. У історичних творах використовуються для створення історичного колориту. Часто вживаються для надання мові піднесено-урочистого звучання.

Слов’янофіли – представники одного з напрямів суспільно-політичної думки 40-60-х рр. ХІХ ст., які обстоювали особливі шляхи розвитку історії та культури слов’янства. Закликали всі слов’янські народи до єднання, спільної культурної діяльності, поширення й поглиблення взаємопізнання. Вважали необхідним розвиток народної освіти, доклали багато сил для вивчення народної мови, народного побуту, усної народної творчості, підтримували розвиток слов’янських мов.

„Сніп. Український новорічник” – літературний альманах, виданий О.Корсунем у Харкові (1841). У ньому були опубліковані твори самого видавця, а також М.Костомарова („Переяславська ніч”), М.Петренка („Дивлюсь я на небо...”, „Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче” та ін.), П.Кореницького („Вечерниці”), поезії Я.Щоголева, переспіви з Байрона та Краледворського літопису, переклади з італійської та чеської поезії.

Сонет (італ.) – канонічна віршова форма. Виник в Італії у ХІІІ ст. Складається з чотирнадцяти рядків 5-стопового або 6-стопового ямба, пов’язаних спільними римами у два катрени і два терцети. Шекспірівський С. – три катрени та двовірш. Відхід від суворих засад сонета називається «вільним сонетом». Першим українським сонетом стала переробка вірша Сапфо, зроблена П.Шпигоцьким. Практикували у формі сонета А.Метлинський, Н.Мартоцький, сонети А.Міцкевича українською мовою перекладали В.Боровиковський і Т.Падура. Найвищого рівня досяг український С. у творчості І.Франка, М.Зерова та М.Рильського.

Соціально-побутова драма – драма, в якій важливі суспільні і соціальні проблеми доби висвітлюються через призму родинно-побутових взаємин героїв. У С.-п. д. часто перехрещуються інтереси різних соціальних груп, що і визначає характер конфлікту.

Стилізація – свідоме й цілеспрямоване наслідування особливостей літературного стилю епохи, течії або напряму, фольклорного жанру, індивідуальної стильової манери автора. Відтворення якогось фольклорного чи літературного зразка з різним ступенем точності; імітація формальних властивостей одного з попередніх стилів із використанням його у новому художньому контексті. До С. вдаються з метою створення історичного чи місцевого колориту, а також з метою вільного співставлення класичних сюжетів і їх сучасних інтерпретацій.

Строфа (від грец. - поворот) – сполучення рядків у вірші з певною ритмічною будовою і об’єднаних римуванням.

Строфоїд – строфоподібна будова вірша, коли не можна встановити певного виду строфи, хоча її структура наявна. Активну участь у творенні С. бере рима, але римування не окреслює строфи, а утворює з рядків ланцюгове сполучення, для якого характерні наскрізна рима, часті перенесення і єдність змісту.

Суб’єктивізм (лат. - підметовий) – 1) світогляд, що заперечує об’єктивні закони розвитку і обстоює головну роль суб’єкта в процесі пізнання; 2) ставлення до чогось залежно від особистих симпатій, настрою чи схильності.

Сценічність – особлива якість літературно-драматичного твору, що відображає ступінь його відповідності законам сценічного втілення.

Сюжет (франц. - предмет) – структурна канва, кістяк художнього твору, система подій, які відбуваються в житті літературних персонажів.

Творча історія – історія написання художнього твору. Для її з’ясування вивчають усі начерки, чернетки й рукописи твору, різні його варіанти, при цьому виявляють авторські зміни і виправлення в тексті та з’ясовують причина, що їх зумовили, зв’язок подій твору з фактами біографії письменника.

Тенденційність (від лат. – спрямовувати, прагнути) – відверта ідейно-естетична спрямованість художнього твору, його ціннісна орієнтація; певна соціальна позиція письменника, яка відображає його світогляд і виявляється через систему художніх образів.

Типізація – художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна з особливостей творчого методу літератури й мистецтва.

Типове – естетична категорія, що виражає єдність загального та індивідуального у конкретному образі. Риси характеру, спільні для певної групи людей або класу, називають типовими, тобто характерними. Типовими можуть бути не тільки риси характеру героя, а й певні життєві явища, обставини.

Травестія (італ. - перевдягати) – різновид жартівливої, бурлескної літератури, в якій відомий твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, “перелицьовується” у твір комічний з використанням побутової лексики, жаргонних зворотів тощо.

Трагедія (грец., букв. – козлина пісня) – драматичний твір, предметом відображення в якому є глибокі суперечності суспільного або особистого життя. В основі Т. лежить гострий непримиренний конфлікт, який здебільшого завершується загибеллю героя у зіткненні з непереборними силами. Конфлікт Т. має глибокий філософський зміст, відзначається високою напругою психологічних переживань героя.

Трагічне – естетична категорія, що характеризує нерозв’язний на даному етапі суспільно-історичний чи особистісний конфлікт, який супроводжується стражданнями, втратами, навіть загибеллю людей.

Традиція (культурна пам’ять) (від лат. - передача) – зв’язок між старими і новими явищами життя чи літератури; свідома орієнтація на художні цінності минулого; елементи культурного надбання, які передаються з покоління в покоління і зберігаються довгий час. Може проявлятися як повтор чи варіювання художніх досягнень минулого, аж до повної тотожності, або творча, вибіркова переробка попереднього художнього досвіду, його збагачення і розвиток.

Тропи (від грец. – мовний зворот) – спеціальні засоби образної мови. Вони творять словесний образ різними формами, але завжди служать мистецькому описові й оцінці певного явища.

„Украинский альманах” – перший в Україні літературний альманах, виданий у 1831 р. в Харкові І.Срезневським та І.Розковшенком за участю групи харківських романтиків. До нього було вміщено народні пісні та думи, українські вірші Л.Боровиковського, переклади „Полтави” О.Пушкіна та „Конрада Валенрода” А.Міцкевича, здійснені О.Шпигоцьким, а також дебютні поезії Є.Гребінки та П.Морачевського. Статті наукового та літературно-критичного змісту, опубліковані у альманасі, зокрема „Мысли и замечания” І.Срезневського, відзначалися серйозними філософсько-лінгвістичними роздумами про особливості, етапи розвитку і вдосконалення української мови.

„Украинский вестник” — літературно-художній, науковий та громадсько-політичний щомісячник, що виходив у Харкові протягом 1816 - 1819 р.р. (закритий за розпорядженням цензури). Ініціатором видання був І.Срезневський, а редакторами-видавцями – викладачі Харківського університету Р.Гонорський і Є.Філомафітський, а також Г.Квітка-Основ’яненко. Журнал публікував статті з історії України та Росії, етнографічні матеріали, статті, у яких порушувалися питання політичного та суспільного устрою, а також переклади з європейських мов.

„Украинский журнал” – літературно-науковий журнал, що видавався у Харкові з 1823 по 1825 рр. за редакцією викладача Харківського університету О.Склабовського. У ньому були науковий та художній відділи, а також відділи політичних відомостей та огляду столичних журналів. Основними пріоритетами стала публікація найновіших наукових теорій і відкриттів, а також матеріалів з української історії та літератури, краєзнавчих матеріалів. На сторінках журналу вперше в українській періодиці з’явилася спеціальна стаття, присвячена українській літературі, – „Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии” І.Кульжинського, у якій подавався огляд народнопоетичної творчості та писемної літератури від Г.Сковороди до І.Котляревського.

„Украинский сборник” – друкований орган, заснований І.Срезневським для систематичної публікації художніх творів українських письменників, народної творчості, архівних та історичних матеріалів. У 1838 р. в Харкові було здійснено видання першої книги збірника, у якій була вперше опублікована „Наталка Полтавка” І.Котляревського. У другій книзі – у 1841 році – було вміщено п’єсу І.Котляревського „Москаль-чарівник”.

Умовність (у літературі і мистецтві) – особливий спосіб художнього узагальнення дійсності, у якому свідомо порушується зовнішня життєподібність образів з метою наочного втілення глибинних сутностей життя. Фантастичні за своєю природою, умовні форми органічно притаманні всім видам мистецтва. Міра У. залежить від творчого методу митця.

„Утренняя звезда” – один із перших українських альманахів, виданих у Харкові в 1833 році І.Петровим за підтримки Г.Квітки-Основ’яненка та І.Срезневського. У двох книгах альманаху були вміщені уривки спогадів про Г.Сковороду І.Срезневського, уривки з „Енеїди” І.Котляревського, твори П.Гулака-Артемовського („Рибалка”, „Рибка”, „Батько та син”), байки Є.Гребінки, уривки з повістей Г.Квітки-Основ’яненка „Маруся”, „Салдацький патрет”, „Супліка до пана іздателя”.

Фабула (лат. – байка, розповідь, переказ, казка, історія) – один із невід’ємних чинників сюжету, схема хронологічно послідовного розвитку подій у художньому творі, без часових і просторових зміщень, авторських відступів тощо.

Фантастика (грец. – мистецтво уявляти) – незвичайні, неймовірні образи й картини, стихійно або свідомо витворені людською уявою на відміну від форм, сприйнятих із реальної дійсності. Іноді Ф. розглядають як специфічний художній метод.

Фейлетон (від франц. - аркуш) – невеликий сатиричний художньо-публіцистичний твір (здебільшого опублікований у періодичній пресі), в якому викривається певна особа або негативне суспільне явище.

Філософсько-публіцистичний відступ – відступ від розгортання сюжету в творі і висловлення письменником у публіцистичній формі своїх філософських поглядів. У таких відступах автор вступає у пряму розмову з читачем, пояснює зображуване, доводить закономірність чи винятковість певних подій.

Фольклоризм – наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється у різних формах: як сюжетне запозичення, як введення у текст окремих фольклорних мотивів чи образів, як переосмислення фольклорних міфологічних першоелементів.

Фольклористика – наука про народну творчість – фольклор. Предметом Ф. є словесна, пісенна, музична, драматична колективна народна творчість.

Фольклорно-міфологічна течія романтизму – тематично-стильова течія українського романтизму 30-40-х років ХІХ ст. побутово-етнографічного характеру, представники якої вдаються до літературної обробки народнопісенних сюжетів, надають літературної інтерпретації народним повір’ям, легендам, переказам, поряд з авторськими широко користуються фольклорними образотворчими прийомами та засобами.

Фольклорно-історична течія романтизму – тематично-стильова течія українського романтизму 30-40-х років ХІХ ст., представники якої використовують народну творчість як джерело сюжетів і образів. Зображені історичні події набувають значення політичних алегорій і служать цілям національно-визвольної боротьби українського народу.

Фоніка (від грец. – той, що звучить), евфонія, милозвучність – звукова організація мови творів.

„Харьковский Демокрит” – перший в Україні журнал-місячник сатири і гумору, що видавався студентами і викладачами Харківського університету протягом 1816 р. (вийшло шість номерів) До редакційної колегії входили В.Маслович, І.Срезневський та Г.Квітка-Основ’яненко.

Хорей (грец. букв. – танцювальний) – у силабо-тонічному віршуванні – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Хроніка (грец. - літопис) – розповідний, драматичний або документальний твір з послідовним (хронікальним) викладенням подій.

Цвинтарна поезія – течія в англійській ліриці середини ХVІІІ ст., що розвивалася у контексті сентиментального романтизму, зосереджувалася на осмисленні ірраціональних проблем буття, його нетривкості та марності. В українській літературній традиції Ц.п. представлена творчістю А.Метлинського.

Цезура (лат. - рубаю) – ритмічна пауза, що повторюється на певному місці усередині кожного відповідного рядка твору і ділить його на дві, три або більше частин.

Цензура (від лат.) - система державного нагляду за творами літератури, мистецтва, особистою кореспонденцією, у процесі якого можуть бути заборонені до оприлюднення певні твори, повідомлення або частини їх.

Церковнопарафіяльні школи – початкові школи при церковних парафіях. У Ц.-п.ш. навчали елементарної грамоти дітей селян та інших „нижчих” верств населення.

Цикл (грец. - коло) творів – твори, об’єднані якоюсь спільністю: темою, жанром, часом чи місцем дії (або написання), персонажами, формою подачі художнього матеріалу, стилем тощо.

Час у художньому творі – одна з форм художнього чуття і мислення; відтворюється словом у процесі зображення характерів, ситуацій, життєвого шляху героя тощо. Суттєво відрізняється від реального часу. Характеристики Х.ч. (стиснення – розгортання, статика – динаміка, дискретність – безперервність, об’єктивність – суб’єктивність тощо) зумовлені методом, напрямом, жанрово-родовою приналежністю, сюжетом твору, індивідуальністю автора.

„Южно-русский сборник” – український альманах, виданий у 1848 р. А.Метлинським у Харкові. Після передмови і статті про український правопис вміщено твори А.Метлинського („Бандура”, „Козачі поминки”, „Сирітка”, „Козацька смерть”), М.Петренка („Думи мої, думи мої...”, „Дивлюсь я на небо...”, „Слов”янськ” та інші), Г.Квітки-Основ’яненка („Щира любов”). Також подані біографічні довідки про кожного письменника

Ява – в драматичному творі та частина акту (дії), в якій бере участь незмінна кількість дійових осіб. З появою на сцені кожного нового персонажа чи групи персонажів, що з’являються одночасно, розпочинається нова ява.

Ямб (від грец. – назва музичного інструмента) – у силабо-тонічному віршуванні двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

ЗМІСТ

Передмова

Плани лекцій

Плани практичних занять

Література до курсу

Контрольні роботи

Теми рефератів

Тести з курсу

Перелік поетичних текстів для вивчення напам”ять

Екзаменаційна програма з курсу

Словник термінів і понять

[1] Публікувався під псевдонімами: Основяненко; Грицько Основ’яненко; Любопытный Аверьян, состоящий не у дел коллежский протоколист, имеющий хождение по тяжбенным делам и по денежным взысканиям; Мякушкин Евсттаратий; Мяикушкін Єфстафій Основяненко; Повинухин Фалалей; Повинухин Фалурден; Шестериков; Пампушкин, штаб-лекарь; Юноша из Белого Города;, Земляк ваш Основъяненко.