Методичний інструментарій формування стратегій розвитку суб'єктів туристичного бізнесу

Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, висувають нові вимоги до стратегій розвитку та механізмів його державного регулювання. У Гаазькій декларації з міжнародного туризму (1989 p.). наголошується на необхідності планування туризму на державному рівні органами виконавчої влади на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів феномену туризму.

Стратегія сталості як цільова функція розвитку туризму концеп­туально визнана в Україні шляхом приєднання до Кіотського протоколу відповідно до Закону України «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату» від 4 лютого 2004 p. № 1430-IV, декларуванням сталого розвитку туризму згідно з положеннями Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки (Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583) та окремими положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» (Закон України від 18.11.03 р. № 1282-IV). Завдання розробки механізму сталого розвитку туризму в Україні є на сьогодні дуже актуальним.

Основна причина недостатньо ефективного розвитку туризму в Україні - відсутність філософії сталого розвитку країни в цілому і, зокрема, туристичної індустрії. За результатами досліджень нестабільний розвиток суб'єктів туристичної діяльності відбувається спонтанно, без довгострокових чітко виражених цілей, має локальний і обмежений характер.

Теорія стратегічного планування й управління на сучасному етапі досить глибоко розроблена для первинної ланки економіки -підприємства (корпоративна, ділова, функціональна і спеціалізована стратегії) [70, 235, 240, 316, 320, 360]. Питання стратегічного розвитку дестинацій як специфічних інституційних одиниць та об'єктів управління в туристичному бізнесі розглянуті недостатньо через відсутність ншіежних теоретичних і методичних підходів і комплексної та системної стратегій, що розробляються на різних рівнях управління.

Вищезазначені причини обумовлюють гостру необхідність орга­нізації управління сталим розвитком туризму на усіх ієрархічних

рівнях. З цією метою пропонується концептуальна схема основних заходів щодо обґрунтування статого розвитку підприємств у взає­мозв'язку з основними діями, які повинні виконуватись на різних рівнях стратегічного управління у сфері туризму (рис. 5.1).

Організація управління розвитком підприємств в умовах стачості передбачає, на наш погляд, на макрорівні - розробку глобальної стратегії сталого розвитку туризму, основні положення якої повинні трансформуватися, поглиблюватися й адаптуватися на подальших нижніх рівнях вертикалі управління туристичною індустрією -регіоні, дестинації, підприємстві.

Стратегічні плани сталого розвитку туризму в країні реалізуються суб'єктами господарської діяльності, тому їх стратегічний вибір є визначальною компонентою ефективного розвитку всієї економіки.

Дослідження імплементації стратегій управління в туризмі з використанням класичної (спрощеної) схеми їх вибору та реалізації (рис. 5.2) дозволили виявити переваги стратегічного управління та проблеми, що перешкоджають його розвитку на вітчизняних турис­тичних підприємствах.

Дослідивши укрупнені етапи процесу розробки та реалізації стра­тегії управління, можна виявити ряд факторів, що стримують розвиток стратегічного планування у сфері туризму. Такий аналіз доцільно здійснювати, враховуючи переваги, властиві стратегічному управлінню та підтверджені світовою практикою. Так, основними перевагами стратегічного управління для суб'єктів туристичного бізнесу є те, що стратегія: дозволяє визначити основні напрями та шляхи досягнення цілей щодо активізації розвитку та забезпечення виживання підпри­ємства в довгостроковій перспективі, концентруючи зусилля на очевид­них пріоритетах; є способом встановлення взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем; дає змогу здійснювати оперативне та постійне уточнення у процесі господарської діяльності та змін при умові добре налагодженого зворотного зв'язку; є основою для розробки страте­гічних планів, проектів і програм, що є системною характеристикою напрямів розвитку підприємства; у дестинації має складну внутрішню структуру через багатоцільовий характер її діяльності, тому потребує формування системи стратегій у вигляді «стратегічного набору»; є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підприємства і одним із способів досягнення синергії; є основою для формування і проведення змін в організаційній структурі підприємства, узагальненим стрижнем діяльності всіх рівнів і ліній організаційних систем управ­ління; є чинником стабілізації відносин в організації; дає можливість забезпечити ефективну мотивацію, контроль і облік дотримання стандарту підприємства, що визначає успішний його розвиток і результати діяльності.