П р а к т и ч н і м е т о д и.

В п р а в и. Уміння і навички формуються в процесі виконання практичних або трудових завдань і є результатом вправ. Характер та методика вправ залежить від особливостей навчального предмету, конкретного матеріалу, віку учнів. Дидактика формулює ряд загальних правил проведення вправ:

– доведення до свідомості учнів мети і послідовності виконання вправи;

– різноманітність вправ;

– систематичність проведення вправ;

– поступове зростання труднощів вправ (поступове ускладнення).

Навчальна вправа – це багаторазове, дидактично і психологічно обгрунтоване, раціонально організоване повторення цілеспрямованих дій з метою вироблення відповідних умінь і навичок.

За характером навчальної діяльності учнів вправи можна поділити на усні, письмові, графічні.

Усні вправи широко застосовуються в процесі викладання основ наук і зв’язані з розвитком культури мови і логічного мислення, пізнавальної діяльності учнів в цілому. Завданням їх є опанування учнями техніки і культури читання, усної лічби, розповіді, переказу, відповідь на поставлене питання; уміння аналізувати, робити висновки, правильно формулювати думки. Велику роль відіграють усні вправи при вивченні мов, особливо іноземних.

Письмові вправи: різні вправи з каліграфії, списування, стилістичні і граматично-орфографічні, написання диктанту, перекази літературного твору, розв’язування задач, написання прикладів, різних видів доведень, опису дослідів.

Графічні вправи: за своїм характером близькі до письмових, широко застосовуються в процесі вивчення математики, фізики, креслення, малювання, географії.

На основі навчальних цілей застосування вправ їх можна поділити на вступні, пробні, тренувальні, творчі.

При вступних вправах важливе пояснення вчителя, демонстрування певних дій з наступним повторенням тих самих дій учнями. Підготовчі (вступні) вправи готують учнів до вивчення нових правил і на уроках закріплення можуть бути використанні для систематизації і узагальнення відомих учням фактів, подій, явищ, які будуть вивчатися в нових правилах.

Пробні вправи застосовуються тоді, коли учні ще не міцно засвоїли новий матеріал, серед них виділяють: а) попереджувальні вправи – тобто коли пояснення учня передує виконанню дії; б) коментовані – коли пояснення і виконання дії збігається. Учні самостійно виконуючи вправи, одночасно слухають коментарі своїх товаришів і завдяки цьому краще розбираються в матеріалі, свідоміше виконують завдання. На початок до цього залучаються кращі учні, а потім увесь клас бере активну участь у поясненні матеріалу; в) пояснювальні – коли дія передує їх поясненню.

Тренувальні вправи. Вони відрізняються від пробних більшим ступенем самостійності учнів, підвищеною складністю, використовуються для закріплення положень, що вивчаються, удосконалення умінь і навичок, формування нових. Розрізняють тренувальні вправи:

а) за зразком;

б) за інструкцією;

в) за завданням без зразка і вказівок вчителя.

Творчі вправи – це застосування знань, умінь і навичок в нових ситуаціях:

– розв’язування задач з відсутніми або неповними даними;

– завдання на проявлення кмітливості і винахідливості;

– вправи, в яких використовуються особливі враження і

– спостереження дітей.

Л а б о р а т о р н і р о б о т и – спосіб організації навчальної діяльності учнів з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією.

Мета: оволодіння новими знаннями, перевірка певних наукових гіпотез на рівні дослідження, формування уміння користуватися різним матеріалом і приладдями, ознайомлення з технікою безпеки.

Зміст лабораторних робіт пов’язаний з такими видами шкільного експерименту, як демонстраційні досліди вчителя, домашні експериментальні завдання тощо.

Види проведення лабораторних робіт:

– ілюстративному плані, коли учні у своїх дослідах відтворюють те, що було попередньо продемонстровано вчителем (або про що було прочитано в підручнику);

– дослідницькому плані, коли учні самі вперше виконують поставлене перед ними пізнавальне завдання і на основі дослідів самостійно приходять до висновків, які не були їм відомі.

Форми проведення: індивідуальна чи групова.

Значення лабораторних робіт:

– учні набувають умінь і навичок користуватися обладнанням;

– забезпечують умови для формування важливих практичних умінь:

· вимірювати і обчислювати.

· опрацьовувати результати і порівнювати їх з попередніми

· перевіряти відомі і обирати нові шляхи самостійних досліджень

П р а к т и ч н і р о б о т и – спосіб організації навчальної роботи учнів спрямований на застосування набутих знань при розв’язуванні практичних завдань.

Сутність: уміння використати теорію на практиці. Використовуються після вивчення теми, розділу.

Виділяють 5 етапів через які, як правило, проходять пізнавальна діяльність учнів на практичних заняттях:

1) пояснення вчителя – етап теоретичного осмислення роботи;

2) показ – етап інструктажу;

3) спроба – етап, на якому 2-3 учні виконують роботу, а інші – спостерігають і під керівництвом вчителя роблять уточнення, якщо була допущена помилка;

4) виконання роботи – етап самостійного виконання завдання;

5) контроль – прийом і оцінка робіт учнів.

Лабораторні і практичні роботи виконуються учнями в основному на уроках фізики, інформатики, хімії. Вони проводяться за певними темами і вимагають доброї підготовки учнів. Мета практичних робіт – забезпечити закріплення і конкретизацію одержаних теоретичних знань.

С а м о с т і й н а р о б о т а у ч н і в – це робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя за чітко поставленим завданням і за спеціально відведений для цього час.

Учні свідомо прагнуть при цьому досягти поставленої мети. Вони мобілізують свої зусилля і виражають результат розумових чи фізичних дій у тій чи іншій формі.

Самостійна робота відіграє велику роль у розвитку інтелектуальних здібностей учнів, уміння самостійно працювати, розвивати ті уміння та навички, без яких неможливо оволодівати знаннями як в процесі навчання в школі так і в процесі життя в цілому.

Основні види самостійної роботи учнів:

1. За дидактичною метою вона може бути спрямована на:

· підготовку учнів до сприйняття нового матеріалу;

· засвоєння нових знань;

· закріплення, розширення і удосконалення засвоєних знань;

вироблення, закріплення та удосконалення умінь і навичок.

2. За матеріалом, над яким працюють учні:

· робота з книгою;

· робота з предметами і явищами оточуючої дійсності;

· робота з дидактичним матеріалом (картами, схемами, малюнками, літерами, геометричним матеріалом тощо);

· робота з учбовими фільмами, відеофільмакми, діафільмами, телепередачами.

3. За характером діяльності:

· за заданим взірцем;

· за правилом або системою правил;

вправи носять конструктивний характер і вимагають творчого підходу до розв’язання завдання.

4. За способом організації:

· загальнокласні (фронтальні);

· групові (реалізують диференційований підхід у навчанні);

· індивідуальні.

Етапи самостійної роботи:

– підготовчий або орієнтований: учні знайомляться з завданням, складають план його виконання;

– виконавчий: учень зрозумів завдання і вже склав план його виконання – тепер починає його виконувати;

– перевірка: після виконання завдання учень за власною ініціативою перевіряє та оцінює роботу, тим самим здійснюючи самоконтроль та самоперевірку.

Плануючи самостійну роботу вчитель має:

1) визначити її місце в структурі уроку; 2) знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом; 3) передбачати труднощі, які можуть виникнути в деяких груп учнів у процесі виконання; 4) правильно визначати зміст і обсяг завдання, форму їх подачі, тривалість самостійної роботи; 5) підібрати потрібний дидактичний матеріал; 6) знайти раціональний спосіб перевірки роботи.

Умови, що забезпечують успіх самостійної роботи учнів:

– повинні чітко зрозуміти мету роботи і мати бажання її виконувати;

– наявність в учнів певної системи знань, умінь і навичок, на основі яких буде виконуватись самостійна робота;

– завдання мають бути посильними і бути логічно побудованими;

– учні повинні бачити результат роботи;

– учитель має дати грунтовний аналіз роботи.

П і з н а в а л ь н і (д и д а к т и ч н і) і г р и – це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, із яких учням пропонується знайти вихід.

Сутність – стимулювання пізнавального процесу. Серед таких ігор різноманітні лінгвістичні ігри, ігри-подорожі, гра- електронна вікторина тощо.

Види ігор:

1) симуляційні – учні залучаються до всебічного аналізу проблеми, що виступали раніше у якості дійсних

2) інсценізації – може приймати різноманітні форми, наприклад, форму раніше підготовленого діалогу, театралізованого відтворення подій, які ніколи не відбувалися.

4. Р о б о т а з к н и г о ю. Його головне призначення – можливість для учня багаторазово опрацьовувати навчальну інформацію у доступному для нього темпі та в зручний час.

Навчальні книги успішно виконують всі функції: навчальну, розвиваючу, виховну, спонукальну, контрольно-корекційну. Учні повинні розуміти, що основне джерело отримання наукової інформації – не вчитель, а книга. Тому метою самостійної роботи з книгою може бути:

– ознайомлення з її структурою; – побіжний перегляд; – читання окремих розділів; – пошук відповідей на окремі запитання; – вивчення матеріалу; – реферування та цитування окремих уривків тексту чи всієї книги; – розв’язання прикладів та задач; – виконання контрольних тестів; – заучування матеріалу на пам’ять.

Умови ефективності даного методу:

– уміння вільно читати і розуміти прочитане;

– уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається;

– уміння вести записи, складати структурні та логічні схеми (опорний конспект);

– уміння підібрати літературу з питання, що вивчається.

Недоліки:

– значні затрати часу та енергії;

– метод не враховує індивідуальних особливостей учнів.

5. В і д е о м е т о д. Інтенсивне проникнення в практику роботи навчальних закладів нових джерел екранного піднесення інформації (кодоскопів, проекторів, кіноапаратів, відеомагнітофонів, а також комп’ютерів) дозволяє нам виділити цей метод як окремий.

Відеометод служить не тільки для піднесення знань, але й для їх контролю, закріплення, узагальнення та інше.

Значення відеометоду в навчальному процесі:

1) дає учням більш повну, достовірну інформацію про явища і процеси, що вивчаються;

2) підвищує роль наочності у навчальному процесі;

3) задовольняє потреби, бажання та інтереси учнів;

4) звільняє вчителя від частини технічної роботи, пов’язаної з контролем і корекцією знань;

5) дає змогу організувати повний і систематичний контроль, об’єктивний облік успішності.

Ефективність впливу відеометоду на розв’язання дидактичних завдань:

1) виклад нових знань, зокрема дуже повільних процесів, які неможливо спостерігати безпосередньо (ріст рослин, вивітрювання гірських порід і т.д.), а також швидких процесів, коли безпосереднє спостерігання не може розкрити сутності явища (кристалізація речовин…);

2) пояснення в динаміці принципів дії складних механізмів машин;

3) створення специфічного мовного середовища на уроках іноземної мови (лінгафонний кабінет);

4) подання відеодокументів на уроках історії, літератури, етики, зміцнення зв’язку навчання з життям;

5) виконання тренувальних робіт, вправ, моделювання процесів, проведення необхідних вимірів:

– створення бази данних для проведення навчально-тренувальних і дослідних робіт;

– комп’ютерний облік успішності кожного учня класу, здійснення диференційованого підходу до організації навчання;

– раціоналізація навчального процесу, підвищення його продуктивності забезпечення оптимального об’єму передачі і засвоєння наукової інформації шляхом підвищення якості педагогічного управління.

Вимоги до вчителя при відеометоді:

– уміння вводити учнів у коло проблем, що вивчаються;

– спрямовувати їх діяльність;

– робити узагальнюючі висновки;

– надавати індивідуальну допомогу у процесі самостійної роботи;

 

 

Функції методів навчання.

Слово “функція” має декілька значень. У літературі зустрічаються характеристики таких загальнопедагогічних функцій методів навчання: спонукальна, освітня, виховна, розвиваюча, контрольно-корекційна.

Спонукальна функція методу полягає в тому, що він збуджує в учнів внутрішній інтерес до навчання, формує позитивні мотиви навчання. Цього можна досягти певними прийомами, наприклад: показом контрастів у розглядуваних об’єктах, парадоксів у явищах, несподіваних ефектів,. Які породжують здивування, інтерес до знань, а головне – до процесу самостійного їх здобування, до розв’язання складних завдань, подолання перешкод і труднощів у навчанні, спонукають брати активну участь у бесіді, дискусії, обговоренні поставлених питань.

Освітня (навчальна) функція методу є основною. Вона передбачає застосування таких прийомів керування навчальною роботою учнів, які б сприяли успішному набуванню ними знань, навичок, умінь і формуванню на цій основі певних переконань. Самостійність учнів і труднощі у виконанні завдань нарощуються поступово.

Освітня функція методів навчання спрямована не тільки на розв’язання пізнавальних завдань, а й на розкриття оцінно-орієнтувальних питань, виконання завдань перетворювально-творчого і художнього характеру.

Виховна функція методів невідривна від освітньої і властива кожному методу. Завдання вчителя -–визначити, якими прийомами вона найкраще забезпечується. Вивчення і глибоке засвоєння учнями навчального матеріалу на основі застосування різних методів навчання сприяє формуванню наукового світогляду. Особливе значення тут мають прийоми, які акцентують увагу учнів на основних виховних ідеях, на оцінці природних і суспільних явищ, моральних якостей і естетичної культури.

Розвиваюча функція методів потребує міркувань учнів для усвідомлення інформації, виконання логічних операцій – аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, доведення або аргументування загальних положень.

Контрольно-корекційна функція методів забезпечує успішне здійснення всіх інших функцій методів навчання. Аналізуючи результати навчальної діяльності, вчителі можуть робити висновки про успіхи, досягнуті в навчанні, вихованні та розвитку дітей.

 

 

Вибір методів навчання.

До вибору методів навчання вчитель приступає після того, як визначено навчальні і виховні цілі, зміст і структуру навчального матеріалу, форми організації пізнавальної діяльності учнів на уроці. Обирається як правило не один, а кілька методів в їх різноманітних комбінаціях.

Вибір методів залежить:

1) Від характеру і змісту навчальної дисципліни. Є методи, які застосовуються у викладанні всіх, або ж більшості навчальних дисциплін (бесіда, вправи, робота з книгою, показ навчальних кінофільмів). Є також і такі застосування яких характерне лише для певної групи дисциплін (лабораторні заняття – застосовуються, перш за все, на уроках фізики, хімії, біології, методи роботи в лінгафонному кабінеті – при вивченні іноземних мов).

2) Від дидактичних завдань, від конкретної навчальної мети, від теми. Наприклад, на уроці мови, де планується повідомлення нової теми, може бути застосований метод розповіді, бесіди, на уроці закріплення отриманих знань і використання їх на практиці – застосовується метод вправ.

3) Від вікових особливостей учнів. Наприклад, метод шкільної лекції в початковій школі зовсім недоцільний, метод самостійної роботи по оволодінню знаннями із підручника можливо тоді, коли є навички роботи з книгою (середні класи).

4) Від матеріального забезпечення шкільного закладу. Зрозуміло, що методи, які застосовуються в школі, яка добре обладнана наочними посібниками і технічними засобами навчання, будуть суттєво відрізнятися від методів, які застосовуються в школі, яка не має таких матеріальних умов.

5) Від географічного положення школи. Наприклад, школи, розташовані у великих містах, мають більше можливостей для організації екскурсій у музеї. Школи, які розташовані недалеко від промислових центрів, легше мають можливість організувати екскурсії на виробництво. Сільські школи мають кращі умови для організації спостережень за природою, виконання дослідницької роботи.

6) Врахування відмінностей в життєвому досвіді учнів в різних школах, бо в різних випадках учитель повинен йти від запасу різних спостережень, які будуть різнитися у дітей різних місцевостей.

7) Врахування рекомендацій фізіологів і психологів про необхідність чергувати види діяльності (слухання, усної мовної діяльності, письма, практичної ручної діяльності).

Критеріями вибору методів навчання є:

1) магістральні завдання виховання особистості;

2) мета і завдання навчання взагалі та конкретного етапу зокрема;

3) закономірності та принципи навчання;

4) зміст навчального матеріалу;

5) навчальні можливості школярів;

6) наявність засобів навчання;

7) психолого-педагогічні можливості школярів.

Отже, вибір методів навчання не можна сприймати (і використовувати) як певний “рецепт” для розв’язання того чи іншого навчального завдання. Адже, як наголошував К.Д.Ушинський, важливий не сам метод, а ідея, що закладена в ньому. Тому лише творча мудрість учителя, яка базується на наукових засадах, може забезпечити оптимальний підхід до використання методів навчання з метою підвищення ефективності як научіння, так і учіння.