Спеціальні та власні методи правознавства

Спеціальними методами, які використовуються в правознавстві, є методи, розроблені в межах інших конкретних наук, — статистич­ний, конкретно-соціологічний, психологічний, кібернетичний, моделю­вання, соціального експерименту.

За сучасних умов широкі можливості для визначення тенденцій розвитку правових явищ та процесів відкриваються перед застосуван­ням статистики — судової, кримінологічної тощо. Конкретно-соціологічний метод пов' язаний передусім з дослідженням юридичної практики. Матеріали соціологічного дослідження можуть бути одер­жані внаслідок спостереження, опитування, анкетування, ознайомлен­ня з судовою та іншою державно-правовою практикою, документами. Аналіз одержаних результатів та їх узагальнення можуть застосовува­тись і на початковому етапі дослідження як його практична база, і для перевірки дієвості певних державно-правових інститутів, підготовки висновків щодо ефективності їх реалізації і необхідності удосконален­ня, а також виявлення ставлення громадської думки до їх функціону­вання. Кібернетичний метод передбачає використання у правових дослідженнях законів соціального управління, а тому застосовується в «управлінських» галузях права — адміністративному та деяких ін­ших. Створення ідеальних моделей та перевірка їх дієвості є невід'ємною складовою теоретичного дослідження в галузі держави і права. Не можуть бути ефективними будь-які рішення в правовій сфері без ура­хування психологічних чинників, висвітлювати які покликані засоби, прийоми та способи, запозичені з психології. Нарешті, найбільш на­глядним методом, який здатен підтвердити достовірність висновків правової науки, є проведення соціального експерименту.

Власні методи правознавства, до яких відносять формально-юридичний (юридико-технічний, догматичний) та порівняльний методи, застосовуються на стадії дослідження законодавства та юри­дичної практики.

Формально-юридичний метод використовується для пізнання вну­трішньої форми правових явищ і процесів, дозволяє на основі узагаль­нення та виявлення ознак формулювати поняття, дефініції, визначення. Він застосовується для з'ясування волі законодавця, вираженої в тексті закону. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосередженні уваги на логічному опрацюванні правових норм. За допомогою різних логічних операцій окремі правові положен­ня трансформуються в загальні поняття, з яких у свою чергу виводять­ся певні логічні наслідки, здійснюється їх тлумачення. Логічне обро­блення може проводитися щодо матеріалів, які характеризують окремі правові явища, — нормотворчості, норм права, їх реалізації тощо.

Застосування порівняльного методу включає різні напрямки до­слідження державно-правових явищ. Аналіз певного явища на різних історичних етапах сприяє встановленню тенденцій і закономірностей його розвитку. На цій основі можна простежити наявність чи відсут­ність наступності в розвитку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доцільність або недоцільність використання відповід­ного історичного досвіду. Так, розвиток прав і свобод людини і грома­дянина в Україні та інших демократичних країнах дає змогу зробити висновок про наявність постійних тенденцій до їх розширення і по­силення їх захисту. Вибір для України змішаної форми державного управління співзвучний історичним традиціям гетьманської влади у сполученні із забезпеченням участі населення у вирішенні громад­ських справ на тих етапах розвитку України.

Порівняння можуть здійснюватися і з формами держави і права іноземних країн чи їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити спільні риси і відмінності державно-правових явищ, їх позитивні і не­гативні риси. Таким чином узагальнюється досвід, частина якого може враховуватися в процесі розвитку національної державної і правової систем. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі право­вого врегулювання ринкових та інших пов' язаних з ними суспільних відносин.

Отже, кожен метод має свою сферу застосування та відображає лише певний аспект наукового дослідження. Відтак, методи можуть бути ефективним інструментарієм лише у своїй сукупності, натомість необгрунтоване ігнорування якогось окремого способу теоретичного пошуку здатне привести до недостовірного наукового результату. Слід урахувати й те, що у різних правових дисциплінах співвідношення використовуваних методів неоднакове. У кримінології, наприклад, основним є конкретно-соціологічний метод, в галузевих юридичних науках важлива роль відводиться формально-юридичному методу, теорія держави і права надає пріоритет системному методу, історико-юридичні науки — хронологічному.