Порівняльний аналіз позицій глав держав

Посада ГД належить до вищих державних інститутів. Сьогодні це одноособова посада, обійняття якої передбачає здійснення сукупності керівних і церемоніальних функцій. У Європі посада ГД представлена монархами у конст. монархіях та президентами у республіках. М: Бельгії, Данії, Іспанії, Нідерландах, Норвегії, СК та Швеції. М у СК є представником Корони (Роуз) – це символ, якому люди повинні зберігати вірність. В ідеях її поєднуються ті елементи конституції, які силою традицій сакралізують та міфологізують владу, а також які забезпечують ефективну працю уряду. Повноваження: право іменування прем'єр-міністра; призначати членів уряду та інших вищих держ чиновників; призначати пожиттєвих лордів; скликати та розпускати парламент за пропозицією прем'єр-міністра. Він є верховним керівником ЗС, главою Англ Церкви. Бельгія формально є головою виконавчої влади, призначає та звільняє міністрів уряду, інших вищих держслужбовців, визначає обсяги їхніх повноважень, є верховним керівником ЗС, вводить військовий стан і припиняє військові дії. Данії має верховну владу з усіх питань Королівства і виконує цю владу через міністрів. М Нідерландів виконує законодавчу владу спільно з парламентом і є формальним головою виконавчої влади, призначає та звільняє прем'єр-міністра, інших членів уряду, створює міністерства, призначає інших державних посадових осіб. Подібний обсяг повноважень має М Норвегії який єголовою Євангелістського Костелу. Короля Іспанії проголошують ГД, символом її єдності та наступності, арбітром діяльності держ. інститутів. Найменше Швеції навіть формально не має права керувати державою.. У системі викон. влади більший обсяг повноважень монархи мають щодо міжнародних справ і питань оборони, глави нац. церков, недоторканні. Посада президента як ГД існує у президентській, напівпрезидентській і парламентській республіках (Австрії, Греції, Італії, Німеччині, Португалії, Фінляндії, Франції, Швейцарії.) Критері ї за Сарторі: -обрання на загальних виборах; -протягом визначеного терміну не можна позбавити влади парламентським голосуванням; -він особисто призначає главу або інших керівників уряду. Франція. (напівпрезидентська) є главою уряду; головує на засіданнях Ради міністрів, призначає прем’єра, призначає інших членів уряду з подання прем’єра та припиняє їх повноваження, впливає на рішення уряду, підписує ордонанси та декрети, послання до палат Нац. Зборів, призначає 3 членів Конст. Ради з 9, Голову КР, його голос вирішальний коли голоси поділені. Право вето, референдуми з законопроектів, право розпуску парламенту, надзвичайний стан, низка актів має бути контрасигнована прем’єром або певних міністрів, не має права заміщати прем’єра. Особлива сфера: оборона та міжнародні відносини, забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічної влади, наступність влади у державі, помилування, нагородження. Звинувачення йому висувають 2 палати одночасно через Високу палату правосуддя, тимчасово виконує голова Сенату. Немає норми обмеження кількості перебування посаді. ФРН (парламентська) – переставляти країну, заключати угоди,акредитація та прийняття рішень, призначення та звільнення держ. службовців, офіцерів, призначати та звільняти за пропозицією глави уряду членів уряду, офіційне представлення контрасигнованих законів, їх має контрасигнувати канцлер, або компетентний федеральний міністр, працює на благо народу, вносить кандидатуру канцлера на засідання Бундестагу, нагородження. Швейцарія (парламентська, через те, що там не має самостійної посади прем’єра) обирається на 1 рік парламентом і не може піти достроково у відставку. Обирається з членами Ради Федерації (уряду) одночасно з віце-перезидентом на спільному засіданні обох палат, у попередньому році був віце-(більшість голосів). Багато обов’язків передано іншим інститутам: помилування – парламент, ратифікація угод – уряд, затвердження законів – голови палат, громадянство – кантони. Президентство колективне або колегіальне і охоплює всіх представників Федеральної Ради.

36. Електоральний уряд: суть, основні компоненти. Наприк. XX ст. розвиток інформаційних технологій призвів до нової форми спілкування з державою – електронного уряду. Це приведе не тільки до більш ефективного й менш витратного адміністрування, але й до кардинальних змін взаємовідносин між гром. і органами держ. влади та місц. самовряд. ЕУ – організація держ. упр. на основі електронних засобів обробки, передачі та розповсюдження інформації, надання послуг держ. органів всіх гілок влади всім категоріям громадян (пенсіонерам, робітникам, бізнесменам) електронними засобами інформування тими ж засобами громадян про роботові держ. органів. Це має сприяти зниженню витрат та економії коштів платників податків на утримання і фінансування діяльності держ. апарату, збільшення відкритості і прозорості діяльності органів управління. ЕУ складається з трьох основних модулів (G2G,, уряд урядові; G2B,, уряд бізнесу; G2C, уряд гром.) і включає в собі численні прикладні елементи: свободу доступу громадян до держ. інформації, переведення держ. органів на безпаперове діловодство, встановлення для всіх держ. органів показників ефективності роботи на рік і регулярний їх контроль, що проводитися як парламентом, так і громадянами, введення в держ. органах пластикових карт для ідентифікації держслужбовців, перерахування їм зарплати, розрахунків за відрядженнями, перенесення до мережі більшості стандартних трансакцій між державою та громадянами чи бізнесом. Система ЕУ передбачає, що будь-яка фізична або юридична особа через Інтернет може звертатися із запитами до держ. установ для одержання необхідної інформації та виконання юридичних трансакцій. При такій схемі взаємовідносин “громадянин – держава” можна розраховувати на підвищення ефективності держ. упр. та обмеження корупції. ЕУ здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. ЕУ також забезпечує реальну доля громадян у пол. процесах, зокрема у законотворчості. Кожній громадянин може взяти доля у створенні законів, обговорюючи та голосуючи за них у мережі.