Рослинність і тваринний світ.

Тема 9.

ПІВДЕННА АЗІЯ

____________________________________________________________

 

Основні питання:

1. Гімалаї.

2. Індо-Гангська низовина.

3. Півострів Індостан.

4. Півострів Індокитай.

5. Малайський архіпелаг.

 

Рекомендована література.

1. Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями материков): Ч. 1. Евразия, Северная Америка. – М.: Просвещение, 1986.

2. Гаврилюк В.С. Зарубіжна Азія. Фізико-географічна характеристика. – К.: Вища шк., 1974.

3. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Под общей ред. А.М.Рябчикова. – М.: Высш. шк., 1988.

4. Физическая география материков и океанов. В 2 ч. Учеб. пособие (И.П.Галай, В.А.Жучкевич, Г.Я. Рылюк. – Минск, изд-во Университетское,1988.

Субконтинент Південна Азія складається з п’яті фізико-географічних країн: 1) Гімалаї; 2) Індо-Гангська низовина; 3) Півострів Індостан; 4) Півострів Індокитай; 5) Малайський архіпелаг.

 

Гімалаї

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Гімалаї розташована у південній частині Азії і оточена гірською Центральною Азією з півночі і Індо-Гангською низовиною з півдня таким чином, що немає спільних меж з іншими фізико-географічними країнами. Північна межа країни проходить по міжгірній тектонічній западині, в якій проклали свої верхів’я річки Ганг і Брахмапутра. Південною межею є північний край Індо-Гангської низовини.

Тектонічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. Гімалаї виникли під час альпійського орогенезу і належать до Альпійсько-Гімалайського геосинклінального поясу. Орографія країни надзвичайно складна. Гімалаї складаються з багатьох хребтів і масивів, які відокремлюються один від одного глибокими поперечними долинами річок і обриваються у бік Індо-Гангської низовини трьома гигантськими поздовжніми уступами.

Перший уступ лежить на висоті 700-800 м і має назву Передгімалаї або Сівалік. Він складений пісковиками і конгломератами, що є головним чином продуктами руйнування двох інших уступів, що лежать вище. Другий уступ, що має назву Малі Гімалаї, лежить на висотах 3500-4000 м. У геологічній будові Малих Гімалаїв беруть участь давні кристалічні породи, а також потужні товщі осадочних порід палеозою, мезозою і кайнозою, що представлені переважно глинистими сланцями, вапняками і кварцитами. Третій уступ носить назву Великі або Головні Гімалаї,тягнеться смугою 50-90 км завширшки і має середню висоту 6000 м. Осьовий хребет Великих Гімалаїв утворює єдиний могутній гребінь, над яким підносяться найвищі вершини світу: Джомолунгма (8850 м), Канченджанга (8585 м), Джаулагірі (8221 м) та ін.

Між Малими і Великими Гімалаями простягається смуга тектонічних западин. Найбільшими з них є Кашмірська на заході і Непальська на сході. Кашмірська западина лежить на висоті 1550-1600 м, Непальська – на висоті 1400 м над рівнем моря. Обидві мають сприятливі кліматичні умови і дуже родючі грунти. Там проживає більшість населення країни.

Клімат. Гімалаї є важливим кліматоподілом Азії. На північ від них у будь яку пору року переважають сухі континентальні повітряні маси помірних широт. На південь від них сухі тропічні повітряні маси домінують лише взимку, влітку вони змінюються мусонними морськими вологими повітряними масами екваторіальних широт. Мусонні вітри, які дмуть з травня до вересня, підходять до Гімалаїв з південного сходу і несуть величезну масу вологи, яка випадає у вигляді дощів, а високо в горах – і снігу. Висота снігової лінії коливається в межах 4000-5000 м, підвищуючись у районі Джомолунгми до 6000 м. На схилах у західній частині Гімалаїв випадає близько 1000 мм опадів, у східній – 3000-3500 мм і більше.

У зимові місяці напрям вітру змінюється. Унаслідок більш швидкого охолодження суходолу, порівняно з океаном, холодне повітря над Гімалаями, як більш щільне і важке, стікає по долинах на південь. Це повітря дуже сухе і тому близько 8 місяців на південних схилах Гімалаїв стоїть ясна, безхмарна погода.

Кліматичні умови в горах змінюються з висотою: до висоти 2000 м кількість опадів збільшується, а вище – зменшується. Середня річна температура повітря на висоті 2000 м становить +6…+7⁰С, на висоті 2700-3000 м – близько 0⁰С, на висоті 3500 м – до –8⁰С. У високогірних районах опади випадають в основному у вигляді снігу, взимку часто бувають великі хуртовини, снігопади. Середня липнева температура повітря на висоті 4500 м нижче 0⁰С.

Внутрішні води. Для Гімалаїв характерна густа сітка річок, які або беруть початок із сніговиків і льодовиків Гімалаїв (Сатледж та ін.), або перетинають їх (Інд, Ганг, Брахмапутра та ін.). Це типові гірські річки, що мають глибокі, каньоноподібні наскрізні долини, багато водоспадів і порогів і лише частково використовуються як шляхи сполучення. Вони мають сніжно-льодовиково-дощове живлення і повноводні з травня по жовтень під час танення снігів і льодовиків і випадання мусонних дощів. Під час мусонних дощів великі повені на річках руйнують шляхи сполучення, призводять до обвалів тощо.

У Гімалаях багато озер переважно льодовикового походження. Особливо багато їх на хребті Пір-Панджал, що утворює північно-західну частину Малих Гімалаїв. Озера тут утворились в карах або в річкових долинах внаслідок підгачування їх мореною. Багато озер займають невеликі тектонічні улоговини в Непальській та Кашмірській западинах.

Фізико-географічне районування. Гімалаї можуть слугувати яскравим прикладом прояву висотної поясності. Тут виділяють вісім висотних поясів.

Перший висотний пояс тягнеться вздовж підніжжя гір до висоти 400 м і являє собою болотисті джунглі з озерами і малярійними болотами, що мають назву тераї. Для них характерні деревно-чагарникові зарості, густо перевиті ліанами, до складу яких входять мильне дерево, мімози, низькорослі пальми, бамбук, очерет. Другий висотний пояс до висоти 1000-1200 м займають вічнозелені субекваторіальні ліси із високостовбурних пальм, лаврів, деревовидних папоротей та гигантських бамбуків на жовто-бурих грунтах. Третій висотний пояс до висоти 2000 м займають субтропічні вічнозелені і листопадні ліси, у яких до теплолюбних форм субекваторіального лісу домішуються субтропічні види – вічнозелені дуби, клени, каштани, довгохвойні сосни. В четвертому поясі від 2000 до 3000 м субтропічні ліси змінюються хвойними і листопадними лісами помірного поясу, серед яких зрідка трапляються представники субтропічної флори, наприклад, магнолія. У п’ятому поясі, на висоті від 3000 до 3500 м царюють високогірні хвойні: срібляста смерека, гімалайська ялина, модрина, ялівець, тсуга. У підліску переважають густі зарості деревоподібних рододендронів, багато мохів і лишайників, які вкривають не тільки грунт, а й стовбури дерев. Шостий пояс – пояс субальпійських чагарників і високотравних луків розміщується на висоті від 3500 до 4000 м. Сьомий пояс – пояс альпійських луків розміщується на висоті від 4000 до 5000 м. Лучна рослинність субальпійських і альпійських луків надзвичайно багата на види. Там ростуть примули, анемони, маки, тирличі і багато інших квіткових трав. Вище 5000 лежить останній, восьмий пояс – пояс снігів. До речі назва “Гімалаї” перекладається як царство снігів. Тваринний світ південних схилів різноманітний та багатий. В тера’ях і досі зустрічаються слони, носороги, буйволи, дики кабана, антилопи. Ліси буквально кишать різними мавпами. Особливо характерні макаки і тонкотілі. З хижаків зустрічаються тигри та леопарди – плямисті та чорні (пантери). Серед птахів відрізняються красотою та яскравістю пір’я павичі, фазани, папуги, дикі кури. У верхньому поясі гір, вище від 3000 м, водяться гімалайський ведмідь, п’ять видів гірських кіз, три види гірських баранів, гірські вовки, яки, велика кількість різних гризунів, з птахів – сніжний гриф, гірські індики – улари.

 

Індо-Гангська низовина

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Індо-Гангська низовина розташована у південній частині Азії між Гімалаями на півночі, півостровом Індокитай на сході, півостровом Індостан на півдні і Передньоазіатськими нагір’ями на заході. Її північна межа проходить вздовж південного підніжжя Гімалаїв, східна – вздовж західного підніжжя хребтів Ракхайн і Паткай, південна – вздовж північного уступу плато і плоскогір’їв півострова Індостан, західна – вздовж східного уступу Іранського нагір’я.

Тектонічна, геологічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. У тектонічному відношенні Індо-Гангська низовина приурочена до крайового прогину давньої Індостанської платформи. Частина платформи, вірніше Індійського щита, виходить на сході низовини на денну поверхню у вигляді масива Шіллонг. Інша частина фундаменту низовини перекрита потужною товщею (понад 2500 м) давніх і сучасних алювіальних піщано-глинистих відкладів. Недарма кажуть, що на Індо-Гангській низовині не побачишь каменя величиною з горіх.

В орографічному відношенні Індо-Гангська низовина складається з трьох орографічних одиниць: двох низовинних рівнин Інду і Гангу і височини, яка відокремлює їх одна від одної і є продовженням хребта Аравалі. Низовину нижньої течії Ганга і Брахмапутри називають Бенгалією, ділянку низовини Брахмапутри між Гімалаями, масивом Шіллонг і хребтом Паткай – Ассамом, низовину верхньої і середньої течії Гангу – Гангською низовиною. Верхня частина низовини Інду, де зливаються п’ять річок, носить назву Пенджаб (П’ятиріччя), низовина середньої і нижньої течії Інду – Сінд. Відмітними рисами низовинних рівнин є незначна висота над рівнем моря (Калькутта лежить на висоті 6 м) і монотонний плоский рельєф. Вододіл між Індом і Гангом лежить на висоті 270 м. Суттевою особливістю рівнини є антропогенний рельєф, представлений численними каналами ірігаційної сітки, чеками рісових полів і т.д. У південній частині низовини Інду, на території, що оточує затоку Кач, розміщується солоне болото Кач. Під час дощового сезону воно затоплюється водою, а в сухий період року висихає і перетворюється на соляну пустелю.

Основними типами морфоструктури є: 1) акумулятивні пластові низовинні рівнини; 2) денудаційні пластові височинні рівнини. Основними типами морфоскульптури є ерозійні та еолові (у пустелі Тар) форми рельєфу.

Клімат. Індо-Гангська низовина розташована в тропічних широтах і на протязі всього року має високі температури повітря. Середня температура найбільш холодного місяцю в Калькутті +20⁰С. Але різниця у кількості опадів, випадаючих в різних частинах низовини, вражає. Особливо волога східна частина країни. В Бенгалії випадає понад 2000 мм опадів за рік, а в Ассамі, на плато Шіллонг, знаходиться найбільш вологій район у світі. Річна кількість опадів там сягає 12000 мм. В той же час в Сінді, на заході країни, випадає лише 100-200 мм опадів за рік і іноді роками не буває ні краплі дощу.

Внутрішні води. Річки, які протікають по Індо-Гангській низовині, мають усі види живлення: дощове, снігове, льодовикове і підземне. Причому пік випадання дощів співпадає з таненням снігу і льодовиків у горах, шо призводить до щорічних катастрофічних повеней. Особливо великої сили набувають повені під час ураганів, які приходять на береги Бенгальської затоки у другу половину літа та восени.

Рослинність і тваринний світ.

 

 

Півострів Індостан

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Півострів Індостан розташована на півдні Азії і займає однойменний півострів. На півночі вона межує з Індо-Гангською низовиною. На заході, півдні і сході її омивають води Індійського океану. До складу країни входить також великий острів Шрі-Ланка біля південно-східних берегів півострова.

Тектонічна, геологічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. Тектонічним фундаментом країни слугує давня Індостанська платформа. Її фундамент, складений з кристалічних порід (переважно гнейсів), виходить на поверхню на більший частині території країни у вигляді окремих щитів – величезного Індійського щита на півдні країни і декількох менших за площею щитів в північній частині півострова, а також на острові Шрі-Ланка. На поверхні вони утворюють пенепленізовані внаслідок тривалого руйнування плато, які роздроблені більш пізніми тектонічними рухами і почленовані глибокими долинами річок. Тому більша частина території півострова Індостан являє собою поєднання високих рівнин з плоскою, столоподібною поверхнею і крутими уступами. Такими є плато Малва у північній частині півострова з середніми висотами 450-500 м і плато Декан, що має середні висоти 700-800 і займає південну частину Індостану.

В окремих місцях, особливо у крайових частинах щитів, зруйнована складчаста основа знову зазнала горотворення і підняттів. Внаслідок цього серед плато та на їх окраїнах височіють низькі і середньовисокі гори. Такими є гори Каймур 600 м заввишки та гори Віндх’я з максимальною висотою 881 м у південній частині плато Малва, хребет Аравалі з максимальними висотами понад 1700 м, що перетинах теж саме плато Малва з південного заходу на північний схід. Між плато Малва і плато Декан, південніше річки Нармада, простягаються гори Сатпура з максимальною висотою 1353 м. На заході плато Декан знаходиться хребет скидового характеру – Західні Гати з середніми висотами 1300 м і максимальними – понад 2600 м. Зі сходу плато обмежують слабо виражені і почленовані на окремі масиви гори Східні Гати з середніми висотами 1000 м і максимальною висотою 1680 м. Внаслідок поєднання плато з горами плато Декан часто називають плоскогір’ям Декан, а півострів в цілому – Індостанським плоскогір’ям.

Низовини займають лише півострів Катхіявар та вузькі смуги узбережжя півострова і складені річковими та морськими наносами. Західна прибережна низовина – Малабарський берег – являє собою типове лагунне узбережжя з піщаними утворами – дюнами.

Клімат Індостану субєкваторіальний. У порівнянні з кліматом Індо-Гангської низовини він сухіший, ніж у Бенгалії, але вологіший, ніж у пониззі Інду. Зима в Індостані тепла, суха і ясна. Середня температура січня в Бомбеї становить +23,6⁰С, в Мадрасі +29⁰С. У цей час над Індостаном переважають мусонні повітряні маси з континенту (зимовий мусон), але Гімалаї затримують проникнення холодних повітряних мас з Центральної Азії. У теплий період року над півостровом панують мусонні повітряні маси з океану (літній мусон). Найтепліший місяць на Індостані – травень (+29,2⁰С у Бомбеї), що передує приходу літнього мусону. Протягом літніх місяців (червень-вересень), коли мусон дме з моря, середня температура повітря трохи знижується і випадає близько 90 % річної кількості опадів. На Малабарському березі і західних, навітрених схилах Західних Гат випадає понад 2000 мм атмосферних опадів. На східних окраїнах півострова кількість опадів вдвічі менша – до 1000 мм, а в ряді районів центральної і північно-західної частин Деканського плоскогір’я – менше 500 мм. Перехід від зимового до літнього мусону часто відбувається раптово і має назву “вибух мусону”. Навесні проявляється інтенсивна циклонічна діяльність, яка супроводжується ураганами.

Внутрішні води. Більшисть річок півострова беруть початок в Західних Гатах і несуть свої води до Бенгальської затоки, що пояснюється загальним нахилом поверхні з заходу на схід. Найбільшими річками є Годаварі, Крішна, Кавері. На захід течуть лише Нарбада і Тапті. Усі річки півострова належать до виключно дощового типу живлення і мусонного гідрологічного типу: повноводні влітку і майже пересихають під час зимового сухого сезону. Річки півострова активно використовуються для зрошення, а окремі з них і для судноплавства.

Грунти. На більшій частині території переважають різні типи червоноземних грунтів. На вулканічних породах трапів плоскогір’я Декан сформувались темноколірні черноземовидні родючи грунти – регури або бавовницькі грунти. Така назва обумовлена тим, що ці грунти добре утримують вологу і особливо сприятливі для вирощування бавовника.

Рослинність півострова Індостан представлена саванами і тропічними, перемінно-вологими лісами, які індійці називають джунглями. Для саван Індостану характериний густий покривз жорстколистих трав, які вигорають під час сухого сезону. Серед трав’яного покриву височиють канделяброподібні молочаї, кілька видів акацій (зонтична, білокора, аравійська та ін.) і пальм, дерево сал. На більш зволожених схилах гір ростуть салове, тикове, сандалове і атласне дерева з дуже цінною деревиною, різні види пальм, бамбук. Біля поселень часто можна зустріти індійську смоковницю або баньян.

Тваринний світ Індостану надзвичайно багатий. Тут налічується понад 3000 видів птахів, понад 500 видів ссавців, біля 350 видів плазунів. Вони майже не зазнають знищення, бо індійці вважають кожну тварину священною. На півострові багато мавп (макак, хануманів, гібонів) і напівмавп (лемурів), які живуть не тільки в лісах, але і в населених пунктах і завдають великої шкоди садам, полям і городам. В густих заростях вздовж річок водяться дикі бикі: гаял, гаур, бантенг, дикий буйвол та ін. У малодоступних місцях зрідка трапляються дики слони і однорогі носороги. В лісах водяться тигри, плямисті і чорні леопарди, які нападають не тільки на тварин, але і на людину. По всій країні поширені гієни, вовки і дики собаки, які вбивають худобу і дрібних хатніх тварин. Але вбивство навіть небезпечних тварин заборонено.

Півострів Індокитай

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Півострів Індокитай розташована на півдні Азії і займає однойменний півострів разом з півостровом Малакка. На північному заході вона межує з Індо-Гангською низовиною, на півночі – з гірською Центральною Азією, на північному сході – з Південно-Східною Азією. На заході її омивають води Індійського океану, на півдні і сході – Тихого океану. До країни відносять також Андаманські і Нікобарські острови та архіпелаг Мергуї.

Тектонічна, геологічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. Порівняно з Індостаном, рельєф, тектонічна і геологічна будова Індокитайського півострова більш складні. У нижній частині басейну річки Меконг на незначній глибині залягає давній кристалічний (серединний) масив, вкритий товщами алювіальних і морських відкладів. У рельєфі йому відповідають низовинні рівнини, ускладнені окремими гірськими масивами і хребтами, наприклад, середньовисокими горами Кравань (Кардамоновими), які є виходом на поверхню давніх кристалічних порід. На заході, півночі і сході цей масив оточений мезозойськими складчастими спорудами. На півночі розміщується складчасто-брилове Шанське нагір’я, яке майже непомітно переходить в Юннань-Гуйчжоуське нагір’я. Південна частина нагір’я сильно почленована, від неї відходить багато хребтів, частина з яких простягається на півострів Малакка.

Східну окраїну півострова, за виключенням вузької прибережної смуги, займають масивні гори Чионгшон або Аннамські.

Північно-західна частина півострова знаходиться в межах Альпійсько-Гімалайського геосинклінального поясу. В рельєфі йому відповідають молоді низькі і середньовисокі складчасті і брилово-складчасті гори Паткай і Ракхайн (або Араканські), що дугою простягнулися з півночі на південь вздовж правого краю алювіальної низовини річки Іраваді. Продовженням Ракхайнської складчастої дуги є Андаманські і Нікобарські острови.

Клімат півострова Індокитай визначається мусонною циркуляцією повітряних мас. Взимку над країною панує континентальний північно-східний мусон. Він не приносить опадів, а холодне повітря, що проникає з континентальним мусоном з Центральної Азії, викликає похолодання аж до 15⁰ пн. ш. Тому в північній частині Індокитаю середня температура найхолоднішого місяця не перевищує +15⁰С. Південніше 15⁰ пн. ш., де не позначається вплив повітряних мас з півночі, середня температура січня складає +24⁰С (у Бангкоку), +26⁰С (у Сінгапурі). У цих широтах континентальний мусон співпадає з північно-східним пасатом. Оскільки останній у східній частині країни дме з океану, навіть в сухий зимовий сезон добре зволожуються східні, навітряні схили гір Чионгшон і частково півострів Малакка.

На Шанському нагір’ї, середні висоти якого складають 1200 м, середня температура січня тримається біля 0⁰С, трапляються тривалі заморозки.

Влітку Індокитай знаходиться під впливом південно-західного екваторіального мусону з Індійського океану і отримує величезну кількість опадів. Найбільше опадів (від 3000 до 5000 мм за рік) випадає на західному узбережжі Індокитаю – навітряних схилах гір Ракхайн. Біля 2500 мм опадів випадає на навітряних схилах гірських хребтів всередині країни. На внутрішніх низовинах і плато випадає від 500 до 1000 мм за рік. На півострові Малакка опади випадають рівномірно протягом року.

Температура повітря під час літніх мусонних дощів коливається в межах +24…+28⁰С.

Внутрішні води. Півострів Індокитай – країна великих і повноводних річок мусонного гідрологічного типа. Вони мають літній максимум стоку, що формується рясними мусонними дощами, а також талими водами снігів і льодовиків у горах. Найбільшими з них є Меконг, Іраваді, Салуїн, Сітаун і Менам.

Меконг – найбільша водна артерія півострова (4500 км). Її витоки знаходяться на хребті Тангла, що входить до складу Тібетського нагір’я, тому у верхній і середній течії вона тече в глибоких порожистих ущелинах. При виході на Камбоджийську низовину річка дуже розширюється і розпадається на багато рукавів. При впадінні у Південно-Китайське море Меконг утворює величезну дельту, яка внаслідок значного твердого стоку росте на 80-100 м за рік. Живлення річки переважно дощове, в верхів’ї також і снігове. Річка має досить значні річні коливання рівня (10-12 м), хоча його стік регулює озеро Тонлесап, що з’єднано з Меконгом протокою. У сезон дощів надлишок води із Меконгу скидається в озеро, у сухий сезон – навпаки. Цікаво, що при цьому площа озера сильно скорочується і воно мілішає настільки, що його можна переходити вброд, а місцеве населення рибу в ньому не ловить, а просто збирає. Меконг судноплавний на протязі 700 км, а під час повені – на протязі 1600 км. Морські судна доходять до м. Пномпень (350 км). В долині Меконгу розміщуються величезні рисові поля. Але його води і води інших річок півострова Індокитай набагато менше, ніж на півострові Індостан, використовуються для зрошення, яке забезпечується переважно дощовими водами.

Найбільшим озером півострова є Тонлесап. Вважають, що за походженням це колишня затока, яка давно відділилася від моря, тому що в озері і досі збереглася морська фауна. Тобто за походженням його слід відносити до лагунних озер. У сухий зимовий сезон воно має площу 2,7 тис. км², у вологий літній – до 10 тис. км². Тобто за ступенем сталості Тонлесап відноситься до категорії “мінливе”. Озеро мілке (його глибина дорівнює 14 м) і має низькі, заболочені береги.

Рослинність. Рослинність рівнин і передгір’їв Індокитаю сильно змінена людиною. Алювіальні низовини розорані і використовуються переважно під рис. В передгір’ях вирощують неполивні культури: кукурудзу, маніок, бавовник. Значні площі займають плантації бананів, гевеї, маслічної пальми. На схилах гір поширені чайний кущ та кофе. На ділянках, де збереглася природна рослинність, переважає трав’яниста і чагарникова рослинність саван. Гори півострова здебільшого вкриті лісом. На більш вологих західних схилах до висоти 1000 м ростуть вічнозелені тропічні ліси, що складаються переважно з пальм і бамбуків, що рясно переплетені ліанами. На східних, менш вологих гірських схилах, поширені тикові ліси. Вище 1000 м тропічні ліси переходять у листопадні, переважно дубові ліси, які, в свою чергу, змінюються хвойними, сосновими лісами, а ще вище – заростями деревоподібних рододендронів.

Крайні прибережні заболочені ділянки низовин вкриті мангровими заростями.

Тваринний світ Індокитаю дуже різноманітний і досить непогано зберігся. У лісах живуть мавпи (гібони, макаки) і напівмавпи (лемури), дикобрази, тапіри, олені, бик гаял, кабани, носороги, слони. З великих хижаків зустрічаються малайськи і чорний ведмеді, тигри, леопарди (плямистий і мармуровий). Велика різноманітність птахів. Багато плазунів, серед яких слід відмітити небезпечних, хоча і неотруйних тигрових пітонів і дуже небезпечних, отруйних кобру і тікпалонгу. Є варани і крокодили.

 

Малайський архіпелаг

Фізико-географічне положення і межі. Фізико-географічна країна Малайський архіпелаг розташована у водах Індійського і Тихого океанів біля південно-східних берегів Азії. Її складають чотири групи островів – Великі Зондські острови, Малі Зондські острови, Молуккські острови і Філіппінські острови, тому країна не має межі на суходолі з іншими фізико-географічними країнами Азії. Майже посередині архіпелаг перетинає екватор.

Тектонічна, геологічна та орографічна будова, морфоструктура і морфоскульптура. Архіпелаг являє собою скупчення островів материкового походження, серед яких є дрібні острови вулканічного та коралового походження. Острови Малайського архіпелагу виникли у межах двох геосинклінальний поясів – Альпійсько-Гімалайського і Тихоокеанського. Молодість цих складчастих областей обумовила переважно гірський характер рельєфу і широкий прояв сейсмічності і вулканізму. На островах нараховують 330 вулканів, з яких 124 – діючі. Крім гір на великих островах Калімантан, Суматра та Ява значні площі зайняті заболоченими низовинами.

Клімат. Завдяки географічному положенню Малайського архіпелагу в екваторіальних і частково субекваторіальних широтах, клімат країни характеризується високою вологістю і високими на протязі всього року температурами. На низовинах середні температури найхолоднішого місяця становлять +24…+25⁰С, найтеплішого +26…+27⁰С. У горах на висотах 1500-2000 м температури повітря становлять +15…+17⁰С і навіть бувають заморозки до –2…–2,5⁰С. Річна кількість опадів на більшості островів становить 2000-3000 мм, на навітряних схилах гір – понад 4000 мм. Опади випадають здебільшого у вигляді злив, які супроводжуються грозами.

Для погоди протягом всього року характерна надзвичайна одноманітність. Вранці тримається ясна і жарка погода. Після 9 годин з’являються купчасті хмари, які поступово збільшуються. Після полудня починається гроза із зливою, повітря трохи охолоджується. В кінці дня дощ перестає і потім, майже раптово, без присмерків настає тепла і безхмарна ніч.

Внутрішні води. Велика кількість опадів на островах сприяє розвитку досить густої річкової сітки. Вони мають виключно дощове живлення і відносяться до екваторіального гідрологічного типу. За характером течії вони здебільшого гірські у верхніх течіях і рівнинні у середніх та нижніх. Усі річки повноводні, але не досить значні за довжиною. Найбільшими є Капуас на острові Калімантан (1040 км), Харі (600 км) і Індерагірі (400 км) на острові Суматра, Соло (560 км) на острові Ява. Річки багаті на гідроенергію. Окремі з них у нижніх течіях судноплавні.

На островах багато озер, більшість з яких має вулканічне походження. За площею вони невеликі, проте мають великі глибини. Найбільше з них – озеро Тобо на острові Суматра.

Рослинність. Рослинний покрив Малайського архіпелагу досить багатий, завдяки рівномірно високим температурам і великій кількості атмосферних опадів. Найбільше поширення мають вологі вічнозелені екваторіальні ліси, де росте багато цінних дерев, деревину яких широко використовують у меблевій промисловості. Крім них росте багато пальм (кокосова, борасус (з її плодів виготовляють пальмове вино), пананг або горіхова (бетельний горіх), сагова, динне і хлібне дерева, банани тощо, а також дерева, що дають прянощі, – гвоздичне, бетельний перець, виткий перець, мускатне дерево та ін.

З культурних або окультурених рослин місцеве населення вирощує джут, бавовник, ананаси, кавове дерево, цукрову тростину, індіго, чай, тютюн, хінне дерево, какао, каучуконосне дерево, рис, кукурудзу, цитрусові тощо.

Тваринний світ Малайського архіпелагу характеризується спільними з материковою Азією і Австралією видами. Тут водяться кілька видів мавп, серед яких найбільш цікавою є ендемічний, людиноподібний орангутанг на острові Калімантан, тапір, дикобраз, кабан, носоріг, слон. З великих хижаків зустрічаються малайський ведмідь, леопард, тигр. На островах багато плазунів та земноводних: крокодили, ящірки, жаби, змії. Дуже багато птахів, серед яких є чимало ендемічних видів, наприклад, птах-носоріг, павич та ін. Великою кількістю видів представлені комахи, окремі з яких мають величезні розміри і прекрасне, різноманітне забарвлення.

 

25 грудня 2006 р. Лекція з курсу “Фізична географія материків і океанів” доц. Міхелі С.В.