Державне регулювання економічничних відносин підприємництва.

Державне регулювання діяльністю підприємств, як і економікою в цілому, є принципово необхідним через те, що ринкова економіка не здатна самостійно розв’язувати низку питань, які забезпечують функціонування держави та ефективність швидкого економічного розвитку.

До питань, які зазвичай називають вадами, відносять недосконалість конкурентної боротьби, нездатність ринкової економіки забезпечити населення суспільними товарами, економічна нестабільність та інші проблеми, які не можуть бути вирішені самостійно (без координування) суб’єктами ринкових відносин.

Для цього держава має виконувати певні функції, дотримуючись умови мінімального втручання в діяльність суб’єктів економічних відносин. Основними функціями є:

- створення необхідної правової бази;

- розробка та сприяння стратегії економічного розвитку народного господарства;

- планування та регулювання соціально-економічних процесів у державі;

- перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення;

- моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища.

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу методів. Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Їх можна класифікувати за двома ознаками. За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:

до методів прямого впливу слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела датування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер ' діяльності;

до методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До складу методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, пропагандистські, економічні. Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних та економічних може бути різним — залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин інститутів ринку методи прямого впливу, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної політики (державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи, виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну) - стримування виробництва); бюджетної політики (держава здійснює пряме фінансування установ сектору державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу); податкової політики (застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, НТП, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників); грошово-кредитна політика (здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію).

Адміністративне регулювання полягає у встановленні законодавчих обмежень щодо напрямків підприємницької діяльності, визначення антимонопольного законодавства та інших.

Державне регулювання діяльності підприємств (суб’єктів господарювання) відбувається в рамках державної економічної політики. Декларується державна політика в про­грамах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Основними напрямами сучасної економічної політики України є:

1) інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва;

2) амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів;

3) структурно-галузева політика, спрямована на забезпечення прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної економіки;

4) цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями й видами господарської діяльності;

5) антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення справедливості у сфері монопольного ціноутворення;

6) бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

8) податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів;

9) грошово-кредитна політика спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи;

10) зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника;

11) екологічна політика, яказабезпечує раціональне використання й повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.