Правові основи функціонування підприємства.

Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Основними нормативними документами, які регламентують взаємини у діяльності підприємств, є:

Господарський кодекс України, введений в дію 16.01.2003 року, встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), які базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з економічними системами інших країн.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Однак дія цього кодексу не застосовується до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. зі змінами та доповненнями визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", виданий 15 травня 2003 року, регламентує порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання та зняття їх з реєстрації внаслідок припинення діяльності.

Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Державного комітету України з питань стандартизації, метрології та сертифікації 22 листопада 1994 року, яка регламентує організаційні форми діяльності підприємств.

Кодекс законів про працю України зі змінами та доповненнями (1971 рік) регламентує основні взаємини у сфері використання найманої праці на Україні.

Діяльність підприємства регулюється його статутом та колективним договором. Статут підприємства – це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.

У разі, якщо підприємство використовує найману працю, має укладатися колективний договір. Це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником підприємства, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини на підприємстві.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) чинного суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Також суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) чинного суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Однією з головних умов діяльності суб'єктів підприємництва є їхня державна реєстрація.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців — це засвідчення факту створення або ліквідації юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру України.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації. Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на її території.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. На підставі проведення реєстрації суб’єкт господарювання отримує свідоцтво про державну реєстрацію.

Свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця.

Класифікація підприємств.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні й корпоративні.

Унітарні (одноосібні) підприємства створюються одним засновником, який виділяє необхідне для функціонування підприємства майно, формує статутний фонд, який не ділиться на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними можуть бути державні, комунальні підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (засновницьким договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їхнього спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства – добровільні об’єднання громадян для ведення спільного бізнесу.

Також до корпоративних підприємств відносять господарські товариства,до яких належать підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Засновниками й учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Залежно від характеру діяльності підприємства поділяють на комерційні, метою яких є одержання прибутку, та некомерційні, які не ставлять за мету отримання прибутку (благодійні фонди тощо).

В залежності від форми власності підприємства поділяють на приватні – засновані на власності однієї особи (без права найма робочої сили – індивідуальні чи сімейні чи з правом найму); колективні – засновані на праві власності колективу (кооперативу, громадської організації); державні – в тому числі казенні – засновані на праві власності держави; комунальні – засновані на власності громадян адміністративно-територіальних одиниць; змішаної форми власності - засновані на сполученні різних форм власності.

Підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, поділяють на малі, середні та великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України. Усі інші підприємства визнаються середніми.