Види (класифікація) спеціальних суб’єктів злочину

У Кримінальному кодексі України міститься багато складів злочинів зі спеціальними суб’єктами. Їх можна об’єднати в певні групи, виходячи з вищеназваних ознак цього суб’єкта, тобто класифікувати. Вперше класифікація спеціальних суб’єктів була запропонована в 1968 р. Н.С. Лейкіною і Н.П. Грабовською. Підставою для цієї класифікації стали такі ознаки: 1) державно-правове положення особи; 2) професійне положення; 3) службове положення; 4) демографічні ознаки. В 1970 р. була запропонована така класифікація спеціальних суб’єктів: 1) правове положення суб’єкта; 2) професія або діяльність суб’єкта; 3) взаємовідносини винного і потерпілого; 4) фізичні властивості винного.

В навчальній літературі пропонується класифікація злочинів за трьома групами ознак таких злочинів:

1) ознаки, які характеризують соціальний статус, правовий статус особи. Це найбільш багато

2) ознаки, які характеризують фізіологічні та демографічні властивості особи;

3) ознаки, які характеризують взаємовідносини суб’єкта з потерпілим – родинні, службові та інші відносини залежності.

Разом з тим слід відзначити, що будь-яка класифікація, в тому числі і щодо спеціального суб’єкта, повинна відповідати принципу повноти (бути всеохоплюючою).

З цих позицій найбільш вдалою є класифікація спеціальних суб’єктів, в основу якої покладений поділ всіх ознак спеціального суб’єкта в діючому законодавстві на три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове положення суб’єкта. Найчисленнішою є перша група. До неї відносяться такі ознаки: громадянство (громадянин держави – ст. 111 КК (Державна зрада);іноземний громадянин або особа без громадянства – ст. 114 КК (Шпигунство); службове положення особи (службова особа; директор, суддя, прокурор – ст. 271 КК (Порушення вимог законодавства про охорону праці); ст. 175 КК (Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат); ст.ст. 364-368 КК (Злочини у сфері службової діяльності); ст. 371 КК (Завідомо незаконні затримання, привід або арешт); ст. 375 КК (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) та ін.; професія, рід діяльності, характер виконуваної роботи (працівник залізничного транспорту, лікар, працівник торгівлі або сфери обслуговування – ст. 276 КК (Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту); ст. 134 КК (Незаконне проведення аборту); ст. 140 КК (Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником); ст. 202 КК (порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю); ст. 225 КК (Обман покупців та замовників) та ін.); відношення до військової служби (військовослужбовець, військовозобов’язаний, призовник – ст. 335 КК (Ухилення від призову на строкову військову службу); ст. 337 КК (Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів); Розділ ХІХ КК (Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини); участь у судовому процесі (свідок, експерт, перекладач – ст. 385 КК (Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків); засуджений чи взятий під варту – ст. 393 КК (Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти); наявність судимості – ст. 296 ч. 2 КК (Хуліганство, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство).

2) Фізичні властивості суб’єкта. Другу групу об’єднують ознаки, які відносяться до: віку - ст. 304 КК (Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність); стан здоров’я, працездатність – ст. 133 КК (Зараження венеричною хворобою).

3) Взаємовідносини суб’єкта з потерпілим. До третьої групи відносяться ознаки, які характеризують або родинні відносини суб’єкта з потерпілим і іншими особами (батьки, діти, інші родичі – ст. 164 КК (Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей); ст. 166 КК (Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування), службові відносини – ст. 154 КК (Примушування до вступу в статевий зв’язок); або інші відносини (особа, від якої потерпілий залежить матеріально – ст. 120 КК (Доведення до самогубства); опікун – ст. 167 КК (Зловживання опікунськими правами).

Теоретичне вирішення питання про суб’єкт злочинного діяння повинен перш за все служити практиці боротьби зі злочинністю. Розробки в науці кримінального права можуть бути сприйняті практикою лише в тому випадку, коли вони конкретизовані і базуються на реальних умовах життя.

ВИСНОВОК

Таким чином, ми дійшли таких головних висновків:

1. Суб'єкт злочину – це мінімальна сукупність ознак, що характеризують особу, що скоїла злочин, яка необхідна для притягання його до кримінальної відповідальності. Відсутність хоч би однієї з цих ознак означає відсутність складу злочину.

2. Суб'єкт злочину – це фізична особа, що досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, яка вчинила навмисно чи з необережності суспільне небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, осудна, а в окремих випадках наділена спеціальними ознаками, що вказані у відповідній нормі.

3. Можна говорити, що найважливішими ознаками суб'єкту злочину є вік фізичної особи, при якому настає кримінальна відповідальність та осудність особи.

4. Осудність – це такий стан психіки, при якому людина в момент вчинення суспільне небезпечного діяння може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У Кримінальному кодексі України дано пряме визначення осудності. Стан осудності протилежний за змістом стану неосудності, який виключає відповідальність особи, а також відрізняється від обмеженої осудності. Найбільш важливими критеріями неосудності є медичний (біологічний) та психологічний (юридичний).

Слід наголосити, що в новому Кримінальному кодексі з'явилося нове поняття – обмежена осудність, яке передбачено в ст.20. Якщо встановленням неосудності особи під час вчинення нею передбаченого КК суспільне небезпечного діяння вирішуються питання про відсутність вини, самого суб'єкта злочину і підстав для притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, то визнанням особи обмежено осудною вирішуються лише питання про можливість пом’якшення покарання за вчинений нею злочин та застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

5. Характеризуючи ознаки спеціального суб’єкта злочину, можна виділити такі три групи по ознаках, що характеризують: 1) правове становище (статус) суб'єкта; 2) особистість винного; 3) специфіку злочинних діянь особи.

6. Дискусійним і складним є питання відповідальності співучасників у злочинах зі спеціальним суб’єктом. Особа, що вчинила злочин повинна нести особисту відповідальність, яка полягає в тому, що тільки вона, вчинивши даний проступок, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягає покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (в тому числі родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, винної в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК України.

7. Проблема суб'єкта злочину має багато сторін, ознак, питань і вирішень. Особу злочинця вивчає кримінологія. Кримінальне право і законодавство розглядає цю проблему в аспекті кримінальної відповідальності. З цієї сторони суб'єкт злочину – це елемент складу злочину, сукупність ознак, за наявністю яких певна особа може бути кримінальне відповідальною за свої дії, за вчинене нею. Злочини завжди вчиняються конкретними особами. Тому до числа обов'язкових елементів складу злочинів завжди входить суб'єкт злочину.

Суспільно небезпечні діяння здійснюють конкретні люди. Кожен випадок скоєння злочину має свої індивідуальні риси, зокрема осіб, що відносяться до характеристики, винного в цьому злочині. Кожна особа володіє специфічною, тільки їй властивими ознаками, складовими її індивідуальність.

Всі індивідуальні характеристики не можуть знайти віддзеркалення в теоретичних і законодавчих конструкціях складів злочинів. У теорії кримінального права вибрані найбільш типові властивості особи злочинця, вони знайшли віддзеркалення в поняттях ознак суб'єкта злочину.

8. Основними проблемами вчення про суб'єкта злочину на сучасному етапі розвитку законодавства залишаються питання осудності і встановлення ознак спеціального суб'єкта. Окремо слід виділити відповідальність осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності.

9. Суб'єкт злочину – важливе кримінально-правове поняття, з'ясування змісту якого має в даний час базове значення для вирішення широкого круга питань: притягання осіб до кримінальної відповідальності, визначення вигляду і міри покарання за довершене діяння.

Аналіз правових ознак, що характеризують суб'єкт злочинного діяння, а також властивості особи злочинця, як сукупності соціально-значущих властивостей особи, що скоїла злочини, враховується при індивідуалізації покарання або при звільненні від кримінальної відповідальності.

Укладач:

Заступник начальника

кафедри кримінального права

кандидат юридичних наук

підполковник міліції Е.М. Кісілюк

 

[1] Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Т 2. – М.,1882. – С. 353