Розділ 7. Основи фізіології праці. Ергономіка та її вимоги.

 

7. 1 ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ ПРАЦІ.

Фізіологія праці – це наука, що вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом його трудової діяльності й обґрунтовує методи і засоби організації трудового процесу, які спрямовані на підтримку високої працездатності і збереження здоров'я працюючих.

Основними задачами фізіології праці є:

-вивчення фізіологічних закономірностей трудової діяльності;

-дослідження фізіологічних параметрів організму при різних видах робіт;

-розробка практичних рекомендацій і заходів, спрямованих на оптимізацію трудового процесу, зниження стомлюваності, збереження здоров'я і високої працездатності протягом тривалого часу.

У процесі трудової діяльності людині приходиться виконувати різні види робіт. Історично склався розподіл на фізичну і розумову працю, що з фізіологічної точки зору умовно. Ніяка м'язова діяльність неможлива без участі центральної нервової системи, яка регулює і координує всі процеси в організмі, у той же час немає такої розумової роботи, при якій відсутня м'язова діяльність. Розходження трудових процесів виявляється лише в перевазі діяльності м'язової чи центральної нервової систем. В даний час, у зв'язку з механізацією й автоматизацією виробничих процесів, фізичне навантаження в трудовій діяльності грає все меншу роль і значно зростає роль вищої нервової діяльності.

В основі будь-якої трудової дії лежить цільова настанова, на базі якої в центральній нервовій системі утворюється визначена програма дій, що реалізується в системно організованому поведінковому акті. Такі запрограмовані дії звуться динамічним стереотипом. Сутність динамічного стереотипу полягає в тім, що в ЦНС формуються довгострокові поточні нервові процеси, які відповідають просторовим, тимчасовим і упорядкованим особливостям впливу на організм зовнішніх і внутрішніх подразників. При цьому забезпечується точність і своєчасність реакції організму на звичні подразники, що особливо важливо у формуванні різних трудових навичок. Наявність динамічного стереотипу виключає зайві дії в процесі виконання роботи, заощаджує енергію і віддаляє настання стомлення. Крім того динамічний стереотип забезпечує пристосування організму до мінливих умов праці.

У процесі трудової дії в ЦНС надходить інформація про хід виконання програми, на підставі якої можливі поточні виправлення до дій. Точність програмування й успішність виконання програми залежать від досвіду і кількості попередніх повторень цієї дії, тобто автоматизму навичок.

У ході трудового процесу активізуються різні фізіологічні системи. Якщо переважають фізичні зусилля, то насамперед активізується м'язова система і система так називаного вегетативного забезпечення м'язової діяльності (кровообіг, дихання); при інтенсивній фізичній роботі зростає рівень обмінних процесів, кількість споживаного за хвилину кисню, хвилинний обсяг і частота дихання, число серцевих скорочень і т.д.

В процесі розумової діяльності активізуються різні відділи кори головного мозку, у яких зростає ліжечок і споживання кисню; при збільшенні ступеня розумової чи емоційної напруги спостерігається частішання пульсу, підвищення артеріального тиску, зростає інтенсивність обмінних процесів.

У фізіології праці найважливішими є поняття працездатності і стомлення.

Під працездатністю розуміють потенційну можливість людини виконувати протягом заданого часу і з достатньою ефективністю роботу визначеного обсягу і якості. Працездатність людини залежить як від зовнішніх факторів,так і від внутрішнього стану(внутрішні фактори).

До зовнішніх факторів належать:кількість та форма отриманої інформації,зручність робочого місця, характер взаємовідносин в колективі,вплив факторів середовища існування.

До внутрішніх факторів належать:рівень підготовки,тренованість людини та її емоційна стійкість.

У процесі роботи людина переживає різні функціональні стани,які зумовлюють різні рівні її працездатності.

На рис.10 вказані зміни функціонального стану та якості роботи людини у процесі одного трудового циклу(зміни)

Виділяють 4 фази працездатності:

-пристосування до праці;

-стійкої працездатності;

-субкомпенсації;

-втоми.

Тривалість усіх фаз та усього циклу роботи залежить від рівня підготовки людини до роботи.

 

Фаза пристосування до праці (О-т.1) - це час, протягом якого людина адаптується до майбутніх умов праці.Основний показник поступово досягає свого встановленого значення. Тривалість періоду пристосування організму до умов праці залежить від багатьох факторів, серед яких основними є інтенсивність роботи (чим інтенсивніша робота, тим цей період коротший) та рівень готовності людини до майбутньої роботи.

Значного скорочення фази пристосування до праці можна досягти за рахунок попередньої підготовки людини до роботи (виконання фізичних вправ, адаптації зору,слуху та ін.) та шляхом посиленого навчального навантаження. Суть останнього

полягає в тому,що оператор перед початком роботи проводить короткочасне тренування щодо розв'язання однієї чи кількох зодач підвищеної складності.

Фаза стійкої працездатності (t1-t2) характеризується найвищою якістю праці при оптимальних рівнях функціонування фізіологічних систем організму. Тривалість цього періоду залежнить, від інтенсивності роботи. Чим інтенсивніша праця, тим коротший цей період. Найоптимальніша динамічна робота, коли цей період може бути в десятки разів довшим, ніж при статичній діяльності.

На процес стійкої працездатності великий вплив справляють емоції. Негативні (страх, невпевненість, поганий настрій) знижують працездатність. Позитивні (впевненість, спокій, бадьорий настрій) значно продовжують період стійкої працездатності.

Продовження фази стійкої працездатності можна забезпечити:

- оптимальним рівнем напруги психофізіологічних функці

- комфортними умовами праці;

- правильним поєднанням режимів праці та відпочик

- емоційним розвантаженням;

- використанням тонізуючих напоїв (кава, чай),
фармакологічних засобів, зокрема препаратів рослинного
походження (вітаміни, препарати, які впливають нг
енергетичні та метаболічні процеси);

- інформуванням людини про наслідки її діяльності,
наглядом та контролем її роботи.

Практичний досвід свідчить, що вживання легких стимуляторів допомогає знизити сонливість, сприяє підвищенню працездатності на короткий період. Однак активні стимулятори на відповідальних видах робіт здатні викликати негативний ефект -погіршується самопочуття, знижується рухливість та швидкість реакцій. Поширене серед населення вживання транквілізаторів, викликаючи заспокоєння та запобігаючи розвитку неврозів, може знизити психічну активність, сповільнити реакції, викликати апатію та сонливість.

Фаза субкомпенсації (І2-ІЗ) розглядається як початок розвитку втоми. В цей період якість праці ще зберігається на високому рівні, але тільки за рахунок перенапруги відповідних функцій організму.

Фаза втоми (з моменту т,3) характеризується чітко вираженим зниженням якості роботи при подальшому погіршенні функціонального стану людини. Об'єктивними показниками втоми є зміна частоти пульсу, дихання, зорової та слухової чутливості.

^ Наступною фазою життєдіяльності людини повинна бути фаза віновлення працездатності (відпочинку), яка може тривати від З до 5 хвилин; 60...90 хв. і навіть декілька діб.