У разі потреби – штучна вентиляція легень, непрямий масаж серця.

 

Транспортна іммобілізація виконується за наступними основними правилами:

- іммобілізацію необхідно проводити на місці пригоди, перекладання, перенесення потерпілого без іммобілізації неприпустимо;

- перед іммобілізацією необхідно введення знеболюючих засобів (морфій, промедол);

- шину накладають безпосередньо на одяг, якщо ж шину доводиться накладати на голе тіло, то під нього підкладають вату, рушник, одяг постраждалого;

- на кінцівках необхідно іммобілізувати два найближчих до пошкодженого суглоба, а при травмі бедра – всі три суглоба кінцівки;

- при закритих переломах під час накладання шини необхідно провести легке витягування по вісі кінцівки за дистальну частину руки або ноги і в такому положенні зафіксовують кінцівки;

- при відкритих переломах витягування недопустиме; кінцівку фіксують в тому положенні, в якому вона перебувала в момент травми;

- накладений на кінцівку джгут не можна закривати пов’язкою, яка фіксує шину;

- при переміщенні постраждалого з накладеною транспортною шиною необхідно, щоб помічник тримав пошкоджену кінцівку. При неправильній іммобілізації зміщення відламків під час переміщення і транспортування може перетворити закритий перелом у відкритий, рухомими відламками можуть бути пошкодженні життєво важливі органи – крупні судини, нерви, головний і спинний мозок, внутрішні органи грудей, живота, тазу. Додаткова травма оточуючих тканин може призвести до розвитку шоку.

Для транспортної іммобілізації застосовують імпровізовані (з підручного матеріалу) і стандартні шини. Призначення шин – надавати пошкодженій ділянці нерухомості, щоб запобігти подальшому зміщенню відламків і пошкодженню м’яких тканин у момент транспортування.

Шини повинні бути достатньої довжини, щоб фіксувати два або три близько розміщених до пошкодження суглоби. Їх закріплюють за допомогою бинтів або лямок.

Як імпровізовані шини застосовують дошку, металеві прути, парасольку, пучки соломи, комишу, скалки та ін..

Із стандартних шин застосовують фіксуючі (фанерні, дротяні, драбинні – Крамера, сітчасті, картонні) і екстензій ні (Дітеріхса, Томаса – Виноградова, відвідну шину плеча ЦИТО, пневматичні, вакуумні шини).

Для іммобілізації кінцівкам надають середньо-фізіологічного положення: для верхньої кінцівки – плече відводять до 50º і наперед до 30º, згинають у ліктьовому суглобі на 90º, пальці згинають на 60º; для нижньої кінцівки – відводять стегно на 10º, ногу згинають у колінному суглобі на 10-15º, стопу – на 90º.

При накладанні дротяних шин їх попередньо обкладають ватою, а потім закріплюють бинтом. Шину моделюють відповідно до згинів верхньої кінцівки на здоровій руці, потім її кладуть на пошкоджену руку від кінців пальців по тильній поверхні кисті і передпліччя, задній поверхні плеча, ведуть вгору по надпліччю і спині до перетину хребетної лінії. На всьому протезі шину закріплюють спіральною бинтовою пов’язкою.

Для фіксації нижньої кінцівки можна користуватися трьома шинами Крамера достатньої довжини: одну вкладають по задній поверхні від сідничної складки до п’яти, де роблять згин під прямим кутом, і шину по підошовній поверхні доводять до пальців; другу – по внутрішній поверхні від пахвинної зони до внутрішнього краю стопи; третю – від пахвової западини до зовнішнього краю стопи.

Шини Крамера використовують також для фіксації голови.

Іммобілізація грудного і поперекового відділів хребта досягають, транспортуючи потерпілих, укладених на спину або живіт на жорстких носилках, дошках, у кузовах автомобілів, причепів, ін.

Картонним шинам можна надавати потрібної форми, тому їх накладають так само, як і дротяні. Фанерні шини накладають на випрямлені кінцівки.

При накладанні екстензійних шин на нижні кінцівки треба стати біля ніг потерпілого і захопити пошкоджену ногу однією рукою за п’ятку, а другою – за тил стопи і провадити рівномірне витягування; в цей час помічник притримує потерпілого за таз.

Шина Дітеріхса складається з двох подвійних (зовнішньої і внутрішньої) пересувних планок (костелів) різної довжини, дерев’яної підставки під стопу для витягування (підступник, «підошва») і палички – закрутки з шнуром. Шину накладають так: підступник прикладають гладкою поверхнею до підошовної поверхні стопи, його утримує помічник і прибинтовує вісімкоподібною пов’язкою, особливо міцно в зоні гомілковостопного суглоба. Потім внутрішній, короткий, костиль вставляють дистальним кінцем у внутрішню скобу дротяної палки, закріпленої на підступнику, так, щоб її кінець вийшов з підстопника на 10 – 15 см.. Планку розсувають на таку довжину, щоб проксимальна частина своїм надкостиликом упиралась у пахвину зону, але не дуже щільно, щоб не здавити стегнові судини і не порушити кровообігу та не спричинити змертвіння кінцівки. Щоб запобігти зізковзуваню планки в момент витягування. У бічні отвори їх вставляють цвях – шпеник.

Зовнішній, довгий, костиль вставляють дистальним кінцем у зовнішню дротяну скобу підступника. Відсувають його від стопи на 10 – 15 см. і кінець вставляють у рамку металевої окантовки поперечної дощечки і внутрішньої планки. Розсувають планки на таку довжину, щоб верхня планка своїм костиликом упиралась в пахвову западину, і фіксують вставлення цвяха – шпеника в отвори планок. Між шиною і кістковими виступами (кісточки виростки, вертел) підкладають вату.

Після цього переходять до витягування. Шнур, прикріплений на плечиках дротяної рамки підступника, проводять в отвір поперечної дощечки внутрішнього костиля. Паличкою – закруткою виконують витягування, скручуючи шнур, і закріплюють закрутку. Після цього закріплюють шину за верхні прорізи – щілини верхньої планки зовнішнього костиля, обводять навколо грудної клітки і застібують у зоні протилежного надпліччя. Другу лямку вставляють у нижні прорізи – щілини верхньої планки зовнішнього костиля, і закріплюють навколо тулуба. Третю лямку проводять у прорізи щілини верхньої планки внутрішнього костиля і закріплюють навколо стегна. На закінчення накладають спіральну пов’язку на всю кінцівку від гомілковостопного суглоба до паху. Якщо лямок немає, то шину на всьому протязі закріплюють бинтовою пов’язкою.

Відвідну шину ЦИТО прикладають до бічної поверхні грудної клітки так, щоб її верхній край упирався в пахвову ямку, і фіксують верхнім ременем через надпліччя здорової сторони, а нижнім – навколо грудної клітки.

Плече в положенні відведення на 50º і повернуте наперед на 30º укладають на горизонтальну планку, закріплену вертикальною розпіркою і фіксовану в такому положенні гвинтом передпліччя вкладають на додаткову планку, прикріплену гвинтом до горизонтальної під кутом 90º на всьому протязі руху прибинтовують до шини

 

Вивих плеча.

Для вправлення вивихнутого плеча використовують способи: Кохера, Мота-Мухіна, Джанелідзе, Гіппократа.

а) Спосіб Кохера складається з 4-х етапів:

- згинання передпліччя під прямим кутом, витягування плеча донизу, приведення до грудної клітки;

- максимально не послабляючи витягування і приведення, проводиться зовнішня ротація плеча до грудної клітки;

- максимально переміщуємо лікоть до верху по передній поверхні грудної клітки;

- швидка внутрішня ротація плеча з приведенням кисті на здорове плече.

В цей момент, як правило, вивих вправляється. Перші три етапи проводяться повільно, з інтервалом 1-2 хвилини. Помічник перед вправленням утримує хворого за надпліччя.

б) Спосіб Мота-Мухіна (атравматичний). Помічник перекинутим рушником по задній поверхні надпліччя фіксує лопатку і робить протитягу. Лікар за зігнуте передпліччя робить витягування і відведення плеча, при необхідності ротацію і натискування кулаком на головку знизу.

в) Спосіб Гіппократа. Потерпілий лежить на спині, лікар сідає поряд на стороні вивиха і тягне кінцівку донизу, одночасно натискуючи середнім відділом своєї ступні в пахві на головку, витискуючи її догори і назовні.

Після вправлення вивиху кінцівка фіксується гіпсовою пов’язкою типу „Дезо” терміном на 4 тижні. Реабілітаційне лікування включає масаж, ЛФК, озокерит, електрофорез.

Вивих передпліччя.

Частіше бувають задні, задньо-бокові, рідко передні, розхідні, ізольовані вивихи головки променевої кістки. Характерною ознакою задніх вивихів є випинання ліктьового відростка, при передній вивихах – блоку плечової кістки, порушення рівнобічності трикутника Гютера (під прямим кутом передпліччя з’єднуємо вершину ліктьового відростка і два виростки плечової кістки).

При вправленні заднього вивиху асистент тягне за кисті по вісі передпліччя, лікар великими палцями натискає на вершину ліктьового відровтка з протитягою на дистальний кінець плеча. при передніх вивихах необхідно стягнути рушником передпліччя на дистальний кінець плечової кістки.

Після вправлення вивиху передпліччя рекомендована іммобілізація гіпсовою лонгетою на 12-14 днів.

 

Вивих стегна.

Зустрічається рідше – 4-5% у зв’язку з глибоким розташуванням головки у вертлюговій западині, розвинутими навантаженням м’язами і міцними зв’язками.ї

За зміщенням головки стегна вивихи поділяються на:

а) задні:верхній (глибокий), нижній (сідничний);

б) передні: верхній (лобковий), нижній (обтураційний);

в) центральні вивихи стегна з переломом дна вертлюгової западини.

Клініка вивиху стегна залежить від того, куди зміщується головка. Так, при задній вивихах відмічається згинання кінцівки в колінному і кульшовому суглобах, приведення і внутрішня ротація стегна. При передніх вивихах – відведення кінцівки, згинання в кульшовому та колінному суглобах, зовнішня ротація стегна. При центральних вивихах головка стегна заглиблюється в порожнину малого тазу через перелом дна вертлюгової западини. При огляді відмічається западання ділянки великого вертела.

Вправлення вивиху стегна проводиться під загальним знеболенням, при необхідності з міорелаксацією. Є два способи вправлення вивиху стегна: Джанелідзе і Кохера. При вправленні по методу Джанелідзе, хворий лежить на столі животом донизу з опущеною ногою. Зігнувши гомілку під прямим кутом лікар натискує її донизу в зовнішній ротації, асистент при цьому фіксує таз. По методу Кохера хворий лягає на спину, асистент фіксує таз. Лікар згинає кінцівку в колінному і кульшовому суглобах під прямим кутом, в приведенні і внутрішній ротації тягне по осі стегна.

При вивиху стегна пошкоджуються навколишні судини, центральна артерія головки, в зв’язку з чим порушується кровообіг в головці, на період його відновлення рекомендується повне розвантаження головки до 3-х місяців. Для профілактики асептичного некрозу головки стегна рекомендується скелетне витяжіння 4-5 тижнів, хода за допомогою милиць до 3-х місяців, фізіотерапевтичне лікування (озокерит, масаж, ЛФК).

Вивихи гомілки.

Вивих гомілки буває: задній, передній, боковий. Він, як правило, супроводжується значним пошкодженням зв’язкового апарату, нерідко суглобовими переломами, а також порушеннями судинно-нервового пучка і загрозою розвитку некрозу кінцівки.

Вправляти вивих гомілки необхідно терміново, під наркозом, без грубої сили. Потрібно перевірити наявність відновлення кровотоку гомілки. Після вправлення гомілки накладається глибока задня гіпсова лонгета до верхньої третини стегна терміном на 4 тижні.

Вивихи наколінника частіше бувають на фоні дисплазії латерального відростка стегнової кістки. При вправленні вивиху наколінника необхідно повністю розслабити чотирьохголовий м’яз. Розігнувши гомілку в колінному суглобі і зігнувши в кульшовому, виконується іммобілізація гіпсовою пов’язкою до 6 тижнів.

Вивихи і підвивихи в гомілково-ступневому суглобі, як правило, поєднуються з переломами кісточок, великогомілкової кістки. Рідше зустрічаються вивихи ступні в підтаранному, Шопаровому, Лісфранковому, плюсне-фалангових суглобах.

 

Вивихи пальців.

Частіше зустрічається вивих першого пальця. Розрізняють: тильний, долонний, рідше зовнішній вивих. При огляді пальця відмічається деформація його у вигляді курка. Вправлення: тягнуть по осі основної фаланги, яку зміщують на кінець головки п’ясної кістки. При одномоментному натискуванні на п’ясну кістку зі сторони долоні, згинаємо палець в долонну сторону. Після вправлення міжфалангових вивихів рекомендується іммобілізація до 10 днів.

 

Хірургічне лікування переломів.

Хірургічному лікуванню підлягають звичні вивихи (плеча, наколінника), застарілі вивихи, ускладнені вивихи, деякі свіжі вивихи (вивих акроміального і стернального кінця ключиці) та інші.

 

Підсумкова частина.

Це питання висвітлюється в учбовій кімнаті з наявністю рентгенологічного архіву, демонструються рентгенограми всіх видів вивихів, можливі їх ускладнення, звертається увага на недостатньо висвітлені питання в процесі заняття.