Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 18 страница

 

2. Особливості функціонування та фінансова

діяльність підприємств комунальної власності

Складовою місцевих фінансів є фінанси підприємств комунальної власності. Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність господарських структур будь-якої форми власності в Україні. Однак щодо права власності на майно, яке перебуває в їх розпорядженні, формуванні й використанні фінансових ресурсів вони мають певні особливості.

Більшість вітчизняних підприємств комунальної форми власності функціонують у формі комунальних унітарних підприємств.

Згідно з Господарським кодексом України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідної територіальної громади і виконує його функції в межах, визначених чинним законодавством.

Згідно з чинним законодавством України можуть функціонувати два види комунального унітарного підприємства:

1) комунальне комерційне підприємство (майно закріплюється за таким підприємством з правом повного господарського відання) і

2) комунальне некомерційне підприємство (майно закріплюється з правом оперативного управління).

Право повного господарського відання майном належить підприємствам, які функціонують у режимі комерційного розрахунку та самоокупності. Окремі підприємства, наприклад, міський електротранспорт, володіють з правом оперативного управління.

Комунальне комерційне підприємство – є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на засадах господарської автономії, комерційного розрахунку і несе відповідальність за результатами своєї діяльності усім своїм майном. Майно закріплюється за підприємством з правом повного господарського відання, обсяг повноважень якого визначається законодавчими актами України і статутом підприємства. Характерною особливістю є те, що до реєстрації таких підприємств їх статутний капітал має бути повністю оплачений власником. Якщо після закінчення фінансового року вартість чистих активів комунального комерційного підприємства буде меншою, ніж розмір статутного капіталу, передбаченого статутом підприємства, реєстрація підприємства може бути скасована господарським судом.

Комунальне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і завдання, а також враховувати їх у процесі формування виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного та соціального розвитку й виборі контрагентів. Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Комунальне комерційне підприємство має право відчужувати, віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основного капіталу, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів, як правило, на конкурентних засадах, і лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить.

Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основного капіталу комунального комерційного підприємства, спрямовуються на інвестування виробничої діяльності цього підприємства.

Комунальне некомерційне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно належить.

Майно комунального некомерційного підприємства становлять основний капітал та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Підприємство володіє та користується зазначеним майном, здійснюючи право оперативного управління.

Джерелами формування майна підприємства є: майно, передане йому органом управління; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; позичені кошти; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; інші джерела, не заборонені законодавством України. Комунальне некомерційне підприємство може одержувати кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить.

Орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить комунальне некомерційне підприємство, здійснює контроль за використанням і збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити майно, яке не використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Комунальне некомерційне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основного капіталу, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно належить.

Підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями підприємства.

Майно, що є комунальною власністю, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом місцевого самоврядування, що здійснює управління цим майном. Земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси комунальних підприємств та їх структурних підрозділів не можуть бути об’єктами лізингу.

Незначна частина комунальних підприємств в Україні функціонує у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

Комунальним акціонерним товариством є товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонерне товариство несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій. Орган місцевого самоврядування може володіти 100 відсотками акцій акціонерного товариства або лише їхньою частиною. Комунальним акціонерним товариством вважається товариство, в якому понад 50 % акцій належить органу місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування можуть бути учасниками як відкритих, так і закритих акціонерних товариств.

Комунальним товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, котре має статутний фонд, розподілений на частини, розмір яких визначається статутними документами. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов'язаннями в межах їхніх внесків до статутного фонду. У випадках, визначених статутними документами, учасники товариства з обмеженою відповідальністю, котрі не повністю вклали свої внески, відповідають за зобов'язаннями товариства в межах внесеної суми. Органи місцевого самоврядування можуть володіти статутним фондом товариства з обмеженою відповідальністю повністю або частково. Комунальним вважається товариство з обмеженою відповідальністю, якщо орган місцевого самоврядування володіє більш ніж 50 % його статутного фонду.

Комунальні підприємства не можуть бути створені у формі командитних товариств, повних господарських товариств і товариств з додатковою відповідальністю.

Особливості фінансової діяльності підприємств комунальної форми власності:

- діяльність має комплексний міжгалузевий характер і безпосередньо впливає на умови проживання, праці та відпочинку людей;

- мета діяльності – якісне обслуговування замовників і населення щодо надання відповідних товарів і послуг;

- так як є складовою місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин (рис. 8.1);

- діяльність опосередковує собою систему грошових відносин, які виникають у зв’язку з формуванням і використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення ефективного функціонування відтворювального процесу і соціальної сфери.

 

 

Рис. 8.1. Класифікація підприємств комунальної власності

залежно від джерел фінансування їхньої діяльності

 

У процесі своєї діяльності комунальні підприємства вступають у такі грошові відносини:

а) з бюджетною системою і цільовими державними фондами з приводу сплати податкових платежів і бюджетного фінансування у вигляді асигнувань і соціальних трансфертів на капітальні вкладення, капітальний ремонт, відшкодування різниці в цінах і тарифах, фінансування поточних витрат, цільових програм тощо;

б) із страховими організаціями з приводу страхування та отримання відшкодування у разі настання страхових випадків (страхування відповідальності підрядників, страхування відповідальності управляючих компаній, страхування цивільної відповідальності власників і орендарів, іпотечне страхування);

в) відносини, пов’язані з формуванням і розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошового капіталу підприємства;

г) між підприємствами комунальної форми власності при внутрішньогалузевому перерозподілі прибутку, амортизації, коштів на капітальний ремонт із розпорядження місцевих органів влади;

д) з банківською системою у зв’язку з отриманням і погашенням кредитів на капітальні вкладення та інші інвестиції в комунальний сектор економіки, а також з приводу сплати відсотків за банківськими позиками;

е) комунальних підприємств зі своїми вищими за рівнем управлінськими структурами в межах внутрішньоструктурного або внутрішньовідомчого перерозподілу грошових коштів.

Основою організації фінансових відносин суб’єктів господарювання всіх форм власності, у тому числі комунальної, є наявність фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для здійснення господарської та комерційної діяльності власника.

Фінансові ресурси підприємств комунальної форми власності – це сукупність грошових коштів, резервів і надходжень цільового призначення, що є в розпорядженні підприємств, які закріплені за ними на правах оперативного управління або повного господарського відання і використовуються на власні статутні потреби.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є власні кошти: статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток, а також залучені – переважно бюджетні асигнування і кредити банків.

Більшість сучасних бюджетів вимагає певного розкриття фінансової діяльності комунальних підприємств при поданні проекту бюджету на розгляд місцевої ради. Напрямами, за якими оцінюються комунальні підприємства у контексті бюджету, є:

- сума прямих бюджетних дотацій або субсидій;

- напрямок використання дотацій або субсидій;

- прибуток від капіталовкладень і прибуток, що залишається у розпорядженні комунальних підприємств;

- ефективність досягнення цілей і завдань;

- ступінь фінансового ризику.

Прагнучи розширити базу надходжень, органи місцевого самоврядування стають дедалі залежними від комунальних платежів.

Система комунальних платежів в Україні одержавлена. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, транспортні та інші послуги, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

Плата за послуги сприяє економічній ефективності й підвищенню якості послуг. Сприяє зростанню доходів від введення плати на місцевому рівні за такі послуги як вивіз сміття, комунальні послуги, інформаційні, транспортні та охорона здоров’я.

Комунальні підприємства багато в чому впливають на якість життя населення кожної адміністративно-територіальної одиниці, тому держава приділяє особливу увагу до їх розвитку. На жаль, комунальний сектор економіки на сьогодні потребує докорінного реформування з метою забезпечення його розвитку, формування ринкових механізмів господарювання, зміцнення матеріально-технічної та фінансової бази, забезпечення прибутковості комунальних підприємств.

Основними напрямами галузі мають бути:

- підвищення ефективності управління об’єктами комунальної власності;

- формування ринку послуг, створення конкурентного середовища у комунальному секторі;

- істотне підвищення якості послуг, які надають комунальні підприємства, розширення їхнього переліку;

- проведення економічно обґрунтованої цінової політики;

- формування соціального партнерства підприємств з органами місцевого самоврядування, активізація роботи відповідних дорадчих і консультаційних служб.

Комплексне дослідження цих проблем як теоретично, так і на практиці дасть змогу істотно поліпшити фінансовий стан та оптимізувати роботу підприємств комунального господарства, максимізувати їх внесок у наповнення місцевих бюджетів, а головне – вирішити низку важливих соціальних проблем.

 

3. Організація фінансів житлово-комунального господарства

Одним із ключових завдань формування соціально орієнтованої економіки є забезпечення високого рівня та якості життя населення, що, зокрема, передбачає задоволення потреб громадян у комфортному житлі, енергетичному, санітарно-технічному і гігієнічному та транспортному обслуговуванні. Належне задоволення названого комплексу потреб можливе лише за умови функціонування ефективно організованого і забезпеченого сучасними технологіями та обладнанням житлово-комунального господарства.

Житлово-комунальне господарство – це багатогалузеве об’єднання підприємств та установ, функціональним призначенням якого є задоволення житлово-комунальних потреб населення, підприємств, установ та організацій, що забезпечує реалізацію відповідних прав і захист здоров’я громадян, сприяє соціально-економічному розвитку держави.

Житлово-комунальне господарство як галузь включає дві потужні підгалузі:

1) житлове господарство (утримання й експлуатація житлового фонду, гуртожитків, житлове будівництво та управління житловим господарством);

2) комунальне обслуговування (комунальне і побутове енерго- та водопостачання, каналізаційне господарство, санітарно-технічна очистка і прибирання територій населених місць, зовнішній благоустрій і освітлення вулиць, лазні і пральні, готельне господарство, громадський міський пасажирський транспорт та ін.).

Житлове господарство – складова соціальної інфраструктури адміністративно-територіальних формувань, покликана задовольняти потреби громадян у житлі.

Взагалі житловий фонд України за формою власності включає крім комунального фонду, ще й державний і приватний, а за функціональним призначенням – загального призначення (використовується громадянами на загальних підставах) і спеціального призначення (надається на певний строк на основі договору, на платній основі або безоплатно).

Функціональними завданнями роботи підприємств і служб, які здійснюють управління житловим фондом і виконують господарські функції з обслуговування є: утримання в належному технічному стані та збереження об’єктів житлового фонду і прилеглих територій; підвищення ступеня комфортності проживання у житлових приміщеннях шляхом проведення комплексних заходів; отримання доходів від експлуатації житлового фонду, достатніх для компенсації витрат на проведення вказаної господарської діяльності.

Головними індикаторами, які характеризують діяльність житлового господарства, є показники експлуатації житлового фонду, а саме: кількість будинків і квартир у них, кількість мешканців, розміри житлової площі за окремими видами благоустрою, площа нежитлових приміщень, зданих в оренду; доходи і витрати на експлуатацію об’єктів житлового фонду, терміни експлуатації житла, обсяг робіт з ремонту приміщень і благоустрою прилеглих територій тощо.

Комунальне господарство – складова житлово-комунального комплексу, яка забезпечує надання необхідного обсягу санітарно-технічних, санітарно-гігієнічних, енергетичних і транспортних послуг жителям населених пунктів, а також здійснює відповідне комунальне обслуговування суб’єктів господарювання.

Метою діяльності комунального господарства є досягнення нормативного рівня забезпечення населення відповідними видами послуг і поліпшення якості обслуговування споживачів.

Відповідно до функціонального призначення у складі комунального господарства можна виокремити такі підгалузі та групи суб’єктів господарювання:

- санітарно-технічні підприємства (водопровідно-каналізаційне

господарство (водопровідно-каналізаційне господарство, санітарна очистка і прибирання);

- міський пасажирський транспорт (трамвай, тролейбус, автобус,

комунальний таксопарк, метрополітен);

- підприємства комунально-побутового обслуговування (лазні, пральні,

перукарні, будинки побуту, готельне господарство);

- підприємства комунальної енергетики (електростанції й електромережі,

газове господарство, опалювальні котельні з мережами теплопостачання);

- зовнішній благоустрій (дорожнє і мостове господарство, вуличне

освітлення, озеленення, прибирання кладовищ, парків і скверів, очищення водоймищ і архітектури малих форм – фонтанів і пам’ятників);

- підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуговують

потреби комунального господарства.

Нині у житлово-комунальному господарстві діють державні, державно-комунальні, акціонерні, корпоративні, приватні підприємства.

Важливою специфічною рисою організації фінансів підприємств житлово-комунального господарства є те, що органи місцевого самоврядування мають значні можливості для впливу на їх фінансово-господарську діяльність і, зокрема, на формування їх доходів і прибутків через відповідну тарифну політику, надання бюджетних дотацій, субвенцій та пільг зі сплати податків і зборів.

Значне місце у формуванні доходів займає тарифна політика, яка передбачає формування тарифів на житлово-комунальні послуги.

Тариф на житлово-комунальні послуги – це офіційно встановлена органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування ставка плати за утримання житлових будинків і прилеглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб’єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат і фінансування програм розвитку об’єктів житлово-комунальної сфери при дотриманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг.

 

4. Сучасні проблеми та реформування житлово-комунального господарства в Україні

В сучасних умовах стан житлово-комунального господарства в Україні є вкрай незадовільним і вимагає оперативного втручання. Так, підлягає ремонту кожний третій житловий будинок; на межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство, де 20 тис. ліфтів потребують заміни; аварійними є майже третина водопровідно-каналізаційних мереж, понад 15 % мостів і шляхопроводів, кожна п’ята насосна станція; оновити треба більше 80 % рухомого складу міського електротранспорту, значну частину автотранспорту, трамвайних колій та іншої інфраструктури.

Житлово-комунальне господарство – галузь з найнижчим рівнем сучасного оснащення. Найгірша ситуація із станом житлово-комунальних підприємств спостерігається у сільській місцевості, де проживає значна частина населення.

Вітчизняне комунальне господарство є високоенергозатратним. На обслуговування одного квадратного метра житла у нашій країні витрачається в 3 – 7 разів більше енергоресурсів, ніж у середньому в Західній Європі, а витрати електроенергії на виробництво та реалізацію одного кубічного метра води вищі на третину. У процесі транспортування у нашій країні втрачається марно 30 % води та 25 % електричної енергії [21].

Найсуттєвішими недоліками господарського механізму житлово-комунального господарства, які зумовлюють необхідність проведення докорінних реформ, є:

- відсутність конкурентного середовища;

- великі втрати ресурсів у мережах внаслідок незадовільного їх технічного стану;

- значна регіональна диференціація тарифів;

- наявність практики надання дотацій збитковим підприємствам, що унеможливлює вихід їх із фінансової кризи;

- низька продуктивність праці та велика кількість працюючих у житлово-комунальному господарстві;

- відсутність кваліфікованих менеджерів, здатних ефективно управляти комунальними підприємствами;

- низька якість послуг і зменшення обсягів їх надання, що призводить до зменшення доходів житлово-комунальних підприємств;

- заборгованість населення за надані послуги, велика кількість комунальних пільговиків;

- обмеженість фінансових ресурсів об’єктів комунальної власності, хронічна нестача коштів, необхідних не тільки для потреб розвитку підприємств, а й для поточного їх утримання.

Для подолання зазначених реформ слід провести комплексне реформування сфери житлово-комунального господарства за такими напрямами:

1) забезпечення фінансової стабілізації галузі (проведення комплексної державної тарифної політики, стимулювання скорочення енерговитрат, ефективна дотаційна підтримка підприємств, перегляд пільг і чітке визначення джерел їх фінансування);

2) формування нормативно-правової бази функціонування житлово-комунального господарства (стандартизація послуг житлово-комунальних підприємств; перегляд нормативної бази, яка регламентує склад витрат підприємств; включення до складу тарифів на послуги інвестиційної складової);

3) інституційні перетворення в галузі (створення конкурентного середовища, створення товариств власників житла, перехід на енергозберігальні технології, встановлення дієвого контролю за тарифами та їх прозорістю та ін.).

24 червня 2004 р. був прийнятий Закон України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004 – 2010 роки». У Програмі конкретизовано мету, визначено напрями, завдання та заходи щодо її проведення.

Механізм реалізації реформи житлово-комунального господарства передбачає:

- упорядкування наданих пільг з оплати послуг та джерел їх фінансування;

- впровадження ресурсозберігальних технологій;

- сприяння залученню інвестицій для розвитку організацій з обслуговування та ремонту об’єктів житлово-комунального господарства;

- реструктуризація заборгованості бюджетів усіх рівнів підприємств з дотацій, пільг і субсидій за попередні роки;

- розвиток лізингу;

- запровадження диференційованої плати за утримання житла.

Виконання заходів Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2004 – 2010 роки дасть можливість:

1) забезпечити реалізацію державної політики щодо регіонального розвитку, передусім у сфері житлово-комунального господарства;

2) зменшити до рівня експлуатаційної безпеки знос основних фондів;

3) забезпечити ефективну роботу підприємств житлово-комунального господарства;

4) поліпшити якість житлово-комунального обслуговування населення;

5)досягти оптимального співвідношення у рівні доходів населення і його витратах на оплату житлово-комунальних послуг;

6) створити прозорий механізм взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств і громадськості, спрямований на вирішення проблемних питань у сфері житлово-комунального господарства.

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Послуги, які надаються на місцевому рівні

Основною проблемою формування інституту місцевого самоврядування є розмежування повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням та виділення функцій і завдань, які покладаються на місцеву владу. При вирішенні цих питань беруться до уваги суспільно корисні послуги, що надаються державою та органами місцевого самоврядування.

За змістом послуги, які надаються на місцевому рівні, можна систематизувати так:

- економічні – пов’язані зі створенням сприятливих умов для бізнесу,

контролю за процесом відтворення, управління місцевим господарством;

- соціальні – соціальний захист, соціальне забезпечення населення,

сприяння зайнятості, утримання соціально-культурних закладів і установ, забезпечення житлом;

- безпека та охорона правопорядку (охоронні, захисні функції) - місцева пожежна охорона, місцева міліція, охорона природних ресурсів комунальної власності, захист споживачів;

- комунальні послуги – забезпечення електрикою, газом, водопостачання й

каналізація, вивіз сміття тощо;

- послуги по розвитку навколишнього природного середовища – розвиток

транспортної мережі, шляхів і громадського транспорту, планування землевикористання, створення зон відпочинку;

- послуги з дозвілля – забезпечення жителів територіальних громад

спортивними спорудами, бібліотеками, зонами відпочинку, дитячими майданчиками, розвиток туризму.

Серед визначених груп послуг значна роль належить житлово-комунальним послугам, які поділяють на три групи:

1) особисті – надаються лише населенню, мають споживчий характер і сплачуються за рахунок особистих доходів домогосподарств (послуги пасажирського транспорту, житлового господарства, лазень тощо);

2) виробничі – можуть надаватися як населенню (прання білизни громадян, вивезення сміття, видалення нечистот і т. ін.), так і суб’єктам господарювання (перевезення вантажів, газо-, водо-, теплопостачання тощо), які оплачують їх за рахунок свої грошових коштів;

3) громадського призначення – це локальні суспільно корисні житлово-комунальні послуги, призначенні для створення сприятливих умов проживання громадян та нормальної діяльності підприємств, установ, організацій у населеному пункті (утримання зелених насаджень, прибирання, миття та освітлення вулиць і доріг, благоустрій територій та ін.). Для них характерними є широкий контингент споживачів і відсутність оплати з їх боку за отримані послуги.

 

2. Вітчизняний та зарубіжний досвід розвитку

Комунального кредиту

Вітчизняний досвід розвитку комунального кредиту.

Царська Росія хоч і мала практику розвитку комунального кредиту, але в цілому відставала в цих питаннях від Західної Європи. У Росії набули розвитку в основному муніципальні облігаційні позики. Станом на 1 січня 1913 р. в обігу були облігації позик 65 міст Росії. У той же час Німеччина мала в обігу облігації 522 міських і сільських общин. Облігаційні позики випускалися лише великими містами. Росія вирізнялася слабкістю внутрішнього ринку муніципальних цінних паперів. 80 – 90 % їхніх випусків розміщувалися на ринках цінних паперів західноєвропейських країн. Особливо велику роль у цьому плані відігравав ринок Франції. Залежність від зовнішнього фондового ринку була характерною ознакою 6ідності Росії на капітали. Одні з перших міських позик розміщено Києвом у 1876 р. загальним обсягом 500 тис. крб. на поліпшення доріг іблагоустрій та Одесою в 1879 р. на суму 3 млн. 750 тис. крб. Випуск муніципальних цінних паперів у Росії тривав до 1917 року. Радянський уряд скасував усі борги міст, як і їхнє право на розміщення муніципальних позик.

Досить широкого розмаху в дореволюційній Росії набула діяльність міських громадських банків, які здійснювали кредитування органів місцевого самоврядування та інші операції.

Довгий час у Росії дискутувалося питання про створення спеціального державного банку муніципального кредиту. У 1912 р. було створено Державну касу міської та земської позики, яка стала центральною державною установою з кредитування місцевого самоврядування. Цю касу 1 листопада 1917 р. перетворили на Державний банк земського й міського кредиту, який незабаром було ліквідовано.

У колишньому СРСР інститут комунального кредиту було відроджено в 20-х роках за політики НЕП. Місцеві ради могли отримувати короткострокові позики (на строк 6 – 12 місяців) для поповнення наявних коштів місцевих бюджетів, за умови касових розривів, на закупівлю медикаментів, підручників, палива для бюджетних установ. Обсяг таких позик не міг перевищувати 1 % доходів річного бюджету місцевого органу влади. Довгострокові позики передбачалися терміном на 5 років. У період НЕП так іне вдалося відродити інститут муніципальних облігаційних позик. Фактично жодної з них не було розміщено.

Згідно з Декретом ВЦВК і РНК СРСР від 18 січня 1923 р. почалося відродження комунальних банків. Вони засновувалися тільки губвиконкомами як акціонерні товариства з обов’язковою часткою в акціонерному капіталі самого губвиконкому в обсязі не менше 51 відсотка. Банкам було надане право, крім інших операцій, випускати муніципальні позики, які, як уже зазначалося, відродити не вдалося. У 1927 р. функціонувало 49 комунальних банків.