Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 12 страница

Д – плановий приріст ліжок;

М – час функціонування додаткової кількості ліжок.

Для спрощення розрахунків, а також у випадку, якщо час збільшення кількості ліжок визначити неможливо, вважають, що нові ліжка функціонуватимуть протягом півріччя. Тоді формула матиме вигляд:

К1 = К + . (3)

Кількість днів використання ліжка застосовують також для розрахунку ще одного показника планування видатків на охорону здоров'я – кількості ліжко-днів. Він визначається шляхом множення середньорічної кількості ліжок на кількість днів використання ліжка за рік і застосовується для планування видатків на харчування й медикаменти.

Планування розвитку мережі поліклінік і жіночих консультацій базується на відомостях про кількість відвідувань лікарні за рік кожним мешканцем району чи міста. Кількість ліжок і відвідувань лікарні є підставою для визначення чисельності медичних працівників і затрат, потрібних для виплати їм заробітної плати.

Для передбачення чисельності медичних працівників і сум заробітної плати застосовують відповідні нормативи, які визначаються згідно з наказами і вказівками Міністерства охорони здоров'я.

Користуючись цими нормативами, а також знаючи кількість відвідувань поліклінік мешканцями того чи іншого міста або району, можна визначити загальну потребу в лікарському персоналі конкретної місцевості.

Кількість середнього та молодшого медичного персоналу в лікарнях планують з урахуванням цілодобового обслуговування хворих. На один цілодобовий пост палатної медичної сестрі передбачається, як правило, 20 – 25 ліжок і 30 ліжок на молодшу медичку сестру (санітарку). При цьому загальна кількість роботи кожного поста становіть 8760 годин на рік, розрахованих з огляду на календарну кількість днів та кількість годин на добу (365 24).

Наявність норм видатків – необхідна умова правильного складання плану фінансування установи. Застосування нормативів спрощує техніку розрахунків, дає можливість точніше розраховувати потребу установи у коштах і полегшує перевірку виконання кошторисів.

Науково обґрунтоване планування витрат на утримання бюджетних установ і визначення фінансових ресурсів на основі нормативів і фінансових норм нині набувають першочергового значення.

Завдання полягає в тому, щоб фінансові ресурси, які виділяють із бюджету, сприяли досягненню кінцевого результату діяльності бюджетних установ. В умовах формування основ ринкової економіки потрібно переходити від принципу «забезпечення функціонування» до принципу «ефективної діяльності». Це означає, що обсяг коштів з бюджету має визначатися незалежно від того, скільки треба для функціонування тієї чи іншої установи, а відповідно до виконаної роботи, її ефективності, ступеня задоволення суспільних потреб.

Така зміна методології планування фінансових ресурсів, що виділяють бюджетним установам і організаціям, ставить нові вимоги до нормативів, які застосовують у бюджетному плануванні.

Установи, які перебувають на бюджетному фінансуванні, надають свої послуги населенню чи всьому суспільству безкоштовно. У міру виникнення необхідності надання послуг, держава змушена брати на себе затрати цих установ і фінансувати їх із відповідних бюджетів. Складання кошторису доходів і видатків базується на двох основних параметрах: кількості одержувачів і послуг і затверджених нормативах (штатний розпис, ставки й оклади, норми на харчування і т. д.).

У такому порядку складання кошторису видатки деталізуються. Раніше було багато нормативних документів, за допомогою яких докладно розраховувалися видатки за окремими статтями кошторисів у цілому. З одного боку, такий порядок регулювання бюджетних коштів порівняно точно визначає потребу бюджетних установ у фінансових ресурсах на базі чинного законодавства. З іншого, як засвідчив досвід, – надмірна регламентація певною мірою перешкоджає плануванню ресурсів, виключає багатоваріантність розрахунків, не забезпечує стимулів для ефективного використання трудових, матеріальних та інших ресурсів і, врешті, стримує розвиток відповідних галузей соціальної сфери.

Нормативне витрачання фінансових ресурсів у бюджетних установах виконує кілька функцій.

По-перше, нормативи пов'язують ресурси споживання з наданням послуг. У натуральному вираженні нормативи дають змогу визначити загальну потребу окремих установ і соціальної сфери в цілому в конкретних видах матеріальних ресурсів залежно від особливостей технологій обслуговування.

По-друге, нормативи у грошовій формі дають можливість визначити вартісний і фінансовий обсяг видатків на утримання бюджетних установ.

По-третє, грошові нормативи виконують функцію ціноутворення на послуги, які надаються бюджетною установою.

Нормативи витрат бувають обов'язкові, тобто затверджені урядом (ставки зарплати, норми харчування тощо), і розрахункові, розроблені органами, вищими за рівнем щодо бюджетної установи.

Норматив як показник потреби залежить від внутрішніх чинників: характеру послуги, технології її надання, трудомісткості та кваліфікації. Крім того, на рівень нормативу впливає структура послуг, які надаються. Потреба в ресурсах, виражена в нормативі, як правило, коригується залежно від загальноекономічної, у тому числі й фінансової ситуації.

Як було зазначено, сучасна практика планування фінансових ресурсів у бюджетних установах базується на деталізованих нормативах, що призводить до жорсткої централізації і неефективності функціонування. Тому чинна практика фінансового планування потребує докорінних змін. Насамперед необхідно відмовитися від жорсткої деталізації господарського процесу. Завдання підвищення соціальної та економічної ефективності функціонування бюджетних установ може бути вирішено за рахунок розширення їх самостійності, пошуку шляхів і механізмів матеріальної заінтересованості в раціональному використанні трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Одним із таких шляхів має стати перехід до планування фінансового забезпечення на підставі довготермінових стабільних нормативів.

Головна особливість нового підходу до визначення фінансових ресурсів бюджетних установ – відмова від деталізації, яка дасть змогу суттєво розширити права керівника і трудових колективів у їх використанні з метою уникнення нераціональних витрат; по-друге, пов'яже фінансові ресурси з кінцевим ефектом (результатом) діяльності бюджетних установ.

Використання коштів бюджетних установ здійснюється з урахуванням певних вимог, тобто принципів фінансування.

Особливим принципом кошторисно-бюджетного фінансування є одержання максимальної ефективності за мінімальних витрат з урахуванням раніше використаних коштів. При цьому обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків для оплати праці з нарахуваннями, а також для господарського утримання установ.

Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи має забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можна включати тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи. Видатки для придбання обладнання, капітального ремонту приміщень тощо, які не є першочерговими, можна передбачати лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, які здійснюють за рахунок цих коштів, із застосуванням установлених законодавством норм, якими керуються установи аналогічного профілю.

4. Програмно-цільовий метод

бюджетного планування

Реформування бюджетної системи в Україні передбачає вдосконалення практики бюджетного планування через застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом. Одним із таких підходів, що дають можливість спрямовувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку, є програмно-цільовий метод складання бюджету і, зокрема, визначення обсягів його видаткової частини.

Застосування цього методу в бюджетному плануванні на місцевому рівні сприяє становленню ефективного місцевого самоврядування, зміцненню його матеріально-фінансової, правової та організаційної самостійності, дає можливість змістити акценти у витрачанні завжди обмежених бюджетних коштів і спрямувати їх на вирішення найважливіших і першочергових проблем територіальних громад. Позитивних результатів упровадження програмно-цільового методу досягають завдяки тому, що він:

базується на середньотерміновому плануванні;
чітко окреслює пріоритети соціально-економічного розвитку територій;
передбачає ефективне управління доходами і видатками бюджетів;
сприяє виробленню довготермінової стратегії.

Однією з найболючіших проблем місцевого самоврядування в Україні є постійна нестача фінансових ресурсів, яка унеможливлює виконання повною мірою покладених на нього функцій і завдань. Вирішити її можна завдяки впровадженню програмно-цільового методу, який базується не на врахуванні наявної мережі та штатів установ, які фінансуються з бюджету, а на результатах виконання програм, які покликані задовольняти потреби громадян. Поширення програмно-цільового методу на усіх рівнях бюджетної системи є одним із пріоритетних завдань сучасної бюджетної політики, тому що цей прогресивний підхід до формування бюджетної стратегії дає змогу підвищити ефективність управління бюджетними коштами. Його застосування створює необхідні передумови для поєднання соціально-економічних пріоритетів із заходами бюджетної політики, що в свою чергу, дозволяє забезпечити збалансованість бюджетів у середньо-терміновій перспективі, покращити рівень надання послуг населенню органами державної влади та місцевим самоврядуванням.

Сьогодні застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі регулюється такими основними нормативними актами:

- Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 р.;

- Законом України "Про державні цільові програми" від 18 березня 2004 р. № 1621-ІУ;

- наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" від 14 грудня 2001 р. № 574;

- наказом Міністерства фінансів України "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" від 27 грудня 2001 р. № 604;

- постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" від 28 лютого 2002 р. № 228;

- наказом Міністерства фінансів України "Про запровадження результативних показників, що характеризують виконання бюджетних програм" від 8 серпня 2002 р. № 621;

- "Концепцією застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. № 538-р";

- наказом Міністерства фінансів України "Про паспорти бюджетних програм" від 29 грудня 2002 р. № 1098.

Окремі елементи програмно-цільового методу з 2002 р. запроваджено на рівні державного бюджету. З 2003 р. програмно-цільовий, метод випробовується на рівні місцевих бюджетів України.

Програмно-цільовий метод реалізується у межах проекту «Реформа місцевих бюджетів в Україні», що фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснює RTI Int. У ході цього проекту передбачається покращити управління місцевими бюджетами у 140 містах країни, зміцнити автономію місцевого самоврядування шляхом цілеспрямованої допомоги Верховній Раді України у законотворенні, технічної та методологічної допомоги Міністерству фінансів України з метою впровадження програмно-цільового методу на центральному рівні.

Основною метою запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі відповідно до чинної нормативної бази та методичних матеріалів USAID є встановлення зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання. Центральним елементом програмно-цільового методу є бюджетні програми.

Бюджетна програма – це систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиних мети і завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Кожній бюджетній програмі присвоюється код, що складається із семи цифрових знаків, з яких:

- перший, другий і третій визначають головного розпорядника бюджетних коштів (відповідний код відомчої класифікації видатків бюджету);

- четвертий знак вказує на відповідальних виконавців бюджетних програм, головного розпорядника бюджетних коштів (якщо відповідальним виконавцем є структурний підрозділ центрального апарату головного розпорядника бюджетних коштів, ставлять цифру "1", щодо всіх інших відповідальних виконавців використовують цифри від "2"до "9");

- п’ятий і шостий знаки вказують на бюджетну програму, виконання якої забезпечує один відповідальний виконавець. Якщо програма пов'язана з утриманням апарату органів державної влади, ставляться цифри "1", для всіх інших бюджетних програм — від "2" і далі залежно від номера бюджетної програми одного відповідального виконавця;

- сьомий знак визначає напрям діяльності в конкретній бюджетній програмі (цифри від "1" до "9").

Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає призначення їх конкретних відповідальних виконавців.

Відповідальний виконавець бюджетної програми забезпечує виконання однієї або кількох бюджетних програм у системі головного розпорядника, є юридичною особою і несе відповідальність за виконання бюджетної програми.

Процес програмно-цільового планування має свої етапи, які представлені на рис. 4.2.

Необхідним елементом упровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі є середньотермінове бюджетне планування. Перехід до середньотермінового бюджетного планування дасть можливість учасникам бюджетного процесу узгодити свої стратегічні плани діяльності з наявними бюджетними коштами як у межах підготовки проекту бюджету на відповідний рік, так і на наступні періоди, що сприятиме переходу до формування довготермінової бюджетної політики.

Рис. 4.2. Етапи програмно-цільового планування

Основні завдання середньотермінового бюджетного планування включають:

- поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених і реалістичних прогнозів доходів до бюджету;

- визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості їх досягнення упродовж багатьох років;

- визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;

- забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їх реалізацією;

- удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на досягнення стратегічних пріоритетів;

- підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефективне та раціональне їх використання;

- посилення загального бюджетного контролю.

Кожна бюджетна програма має низку складових:

1. Мета бюджетної програми включає законодавчо визначені основні цілі, яких потрібно досягти у результаті виконання конкретної бюджетної програми.

2. Завдання бюджетної програми – це конкретні цілі, яких необхідно досягти у результаті виконання бюджетної програми протягом відповідного бюджетного періоду.

3. Напрями діяльності – конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми, з визначенням спрямування витрачання бюджетних коштів. Напрями діяльності мають відповідати завданням і функціям головного розпорядника бюджетних коштів.

4. Результативні показники — кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми, підтверджені статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю та дають можливість оцінити використання коштів на виконання бюджетної програми.

Застосування результативних показників дає можливість простежити ефективність використання бюджетних коштів, виявити співвідношення досягнутих результатів і витрат, визначити тривалість виконання бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівнювати результати виконання бюджетних програм у динаміці за роками та за головними розпорядниками бюджетних коштів, визначати найефективніші бюджетні програми при розподілі бюджетних коштів.

Застосування результативних показників сприяє якісному та кількісному аналізу стану виконання бюджетної програми в частині фінансового забезпечення реалізації її заходів та ефективності виконання.

Результативні показники поділяють на такі групи:

1) показники затрат – визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують виконання бюджетної програми:

- державне управління: кількість підвідомчих установ, штатних одиниць, отриманих листів, доручень, звернень громадян;

- освіта: кількість навчальних закладів за категоріями, кількість годин навчального процесу, чисельність працівників навчального закладу, кількість учнів;

- охорона здоров'я: чисельність працівників галузі за

категоріями, кількість медичних установ за типами хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні, кількість медичних засобів, обладнання;

- житлово-комунальне господарство: загальна житлова площа, що потребує проведення капітального ремонту;

2) показники продукту — використовуються для оцінювання досягнення поставлених цілей (кількість користувачів товарами, роботами, послугами, виробленими у процесі виконання бюджетної програми):

- державне управління: кількість підготовлених і прийнятих рішень, перевірок, обсяг наданих послуг та отриманих коштів (дозволи, ліцензії), кількість вирішених питань, доручень;

- освіта: кількість випускників;

- охорона здоров'я: кількість відвідувачів поліклінік, амбулаторій, кількість амбулаторних візитів, пролікованих;

- житлово-комунальне господарство: площа відремонтованого житлового фонду;

3) показники ефективності — відношення кількості вироблених товарів (обсягу виконаних робіт, наданих послуг) до їх вартості у грошовому або іншому вираженні (витрати ресурсів на одиницю показника продукту):

- державне управління: обсяг наданих послуг на одного працівника, кількість прийнятих рішень на одного працівника, витрати на утримання однієї штатної одиниці, витрати на відрядження в розрахунку на одну особу;

- освіта: вартість навчання одного учня, витрати на один навчальний заклад, кількість навчальних годин на одного вчителя;

- охорона здоров'я: кількість пацієнтів на одного лікаря, вартість ліжко-дня, показник завантаженості ліжкового фонду, середня кількість днів перебування у лікарні;

- житлово-комунальне господарство: витрати на проведення капітального ремонту 1 кв. м житлової площі;

4) показники якості — відображають якість вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг):

- державне управління: відношення вчасно виконаних завдань до їх загальної кількості (у відсотках), зміна обсягу податкової заборгованості (недоїмки), зміна обсягу кредиторської заборгованості, кількість позовів на неправомірні дії органів влади;

- освіта: кількість випускників, які закінчили навчальний заклад із відзнакою, покращання рівня освіти (ступеня успішності);

- охорона здоров'я: рівень виліковності хворих, рівень захворюваності (за віковою структурою), рівень смертності, прогнозована тривалість життя;

- житлово-комунальне господарство: відношення площі житлового фонду, що потребує ремонту, до загальної площі житлового фонду (у відсотках).

Документ, який містить всю потрібну інформацію про бюджетну програму називається паспортом бюджетної програми. У ньому визначено суму коштів, затверджену в державному бюджеті для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми. На основі цього паспорту контролюють цільове та ефективне використання бюджетних коштів, проводиться аналіз виконання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми формують на підставі бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками коштів державного бюджету, та бюджетних призначень на відповідний бюджетний період.

Паспорти бюджетних програм затверджуються спільним наказом Міністерства фінансів України та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів у місячний термін з дня набрання чинності згідно із законом про державний бюджет.

Програмно-цільовий метод бюджетного планування має низку переваг порівняно із методами планування, які використовувалися раніше і базувалися на розрахунках показників наступного бюджетного періоду на основі досягнутих раніше показників. Крім того, потреби соціальної сфери загалом фінансувались за залишковим принципом.

Основні переваги програмно-цільового методу:

- забезпечує прозорість бюджетного процесу, чітке визначення цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, сприяє підвищенню рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

- за результатами виконання бюджету оцінює діяльність учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

- впорядковує організацію діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми;

- посилює відповідальність головного розпорядника бюджетних коштів за дотриманням відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

- сприяє підвищенню якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

5. Виконання місцевих бюджетів за видатками

Бюджетна політика органів місцевого самоврядування втілюється у життя тільки під час виконання місцевих бюджетів. Саме здійснення видаткової частини місцевих бюджетів дає змогу забезпечувати необхідні суспільні блага, створювати бажані об'єкти інфраструктури, реалізувати певні перерозподільні функції. Витрачання бюджетних коштів супроводжується прискіпливою увагою з боку територіальних громад, що зумовлює необхідність застосування ефективних механізмів, які забезпечують реалізацію запланованих у бюджеті заходів і дотримання прийнятих норм і правил.

У вітчизняній фінансовій літературі значення терміна «виконання видаткової частини бюджету» часто зводиться до забезпечення належного фінансування передбачених у бюджеті заходів. Це зумовлено ототожненням видатків бюджету з операціями щодо перерахування коштів на виконання передбачених бюджетом програм і здійснення функцій владними органами.

Виконання видаткової частини бюджетів має бути націлене на досягнення, крім фінансових орієнтирів, ще й відповідних економічних показників.

За сучасних умов під виконанням місцевого бюджету за видатками слід розуміти здійснення комплексу дій, спрямованих на реалізацію передбачених місцевим бюджетом заходів і досягнення визначених цілей у межах запланованих ресурсів. Основні проблеми, які доводиться вирішувати при виконанні видаткової частини місцевих бюджетів, можна звести до розв'язання фінансових та економічних завдань.

Фінансові завдання полягають у необхідності використання бюджетних ресурсів на цілі, визначені при складанні та затвердженні бюджету, забезпеченні рівномірності здійснення видатків протягом усього бюджетного періоду та дотримання визначених принципів при розподілі бюджетних ресурсів.

Економічні завдання пов’язані з вирішенням завдань і досягненням цілей, які зумовили бюджетні видатки.

Заплановані показники доходів і видатків набувають дещо різного значення при виконанні бюджету. Так, заплановані обсяги доходів слугують тільки орієнтиром для фінансової діяльності і не є обмежувальними, тобто, якщо суми надходжень певного виду доходу будуть перевищувати заплановані, то їх зарахують до бюджету. Стосовно видатків, то їх розраховані обсяги не можуть бути перевищені в жодному разі.

Таблиця 7.

Основні принципи виконання видаткової частини

місцевих бюджетів

Назва принципу	Зміст принципу
Цільове використання	Бюджетні кошти мають бути використані на цілі, які передбачені в затвердженому бюджеті
Єдність	Виконання бюджетів ґрунтується на єдиній нормативно-правовій базі, застосовується єдина бюджетна класифікація видатків і порядок їх здійснення, всі видатки відображаються в єдиній національній грошовій одиниці
Повнота	Всі видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування, мають бути передбачені відповідним бюджетом і включені до звіту про виконання місцевого бюджету
Раціональність	Бюджетні ресурси мають використовуватися економно, без марнотратства і втрат суспільних коштів; бюджетні видатки мають забезпечувати максимальний ефект для територіальної громади
Прозорість	Інформація про виконання бюджету повинна надаватися у зрозумілій формі, включати всі важливі аспекти
Публічність	Відомості про хід виконання місцевого бюджету повинні бути оприлюднені

Виконувати видаткову частину місцевого бюджету необхідно з дотриманням встановлених принципів. Поряд із принципами, яким має відповідати бюджетна система в цілому, такими, як законність, справедливість, плановість, при виконанні видаткової частини бюджету потрібно дотримуватися й інших принципів, а деякі загальні принципи набувають специфічного змісту (табл. 7).

Здійснення бюджетних видатків у фінансовій площині передбачає розподіл їх на фактичні та касові видатки бюджету.

Фактичними видатками є економічні операції, які відображають використання в ході бюджетного процесу трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. (Наприклад, факт нарахування заробітної плати працівникам бюджетних установ, списання вартості використання канцелярського приладдя тощо).

Касове виконання місцевого бюджету – це діяльність, пов’язана із зарахуванням коштів до місцевого бюджету, їх зберіганням, витрачанням на передбачені в бюджеті цілі, а також обліком їх наявності.

Касове виконання видаткової частини бюджету передбачає виконання дій з видачі бюджетних коштів. Прикладом касових видатків бюджету можуть бути перерахування коштів бюджетною установою постачальникам канцелярського приладдя.

Рис. 4.3. Характеристика банківської системи касового виконання видаткової частини місцевих бюджетів

Важливим елементом бюджетної системи в цілому та процесу виконання бюджету зокрема є система бюджетної звітності, яка забезпечує необхідними відомостями органи державного управління та місцевого

самоврядування, що стає основою для оперативного вживання потрібних управлінських заходів, а також є джерелом інформації про виконання бюджету для громадян.

Основою інформаційного забезпечення бюджетної системи є бюджетний облік, який формує достовірну бюджетну звітність, а також виконує контрольні функції. У світовій практиці організації бухгалтерського обліку виконання бюджету розрізняють два методи:

- метод нарахувань – передбачає реєстрацію операцій у момент створення, перетворення, обміну, передачі або зникнення економічної вартості; дозволяє отримувати повну інформацію про виконання видаткової частини місцевих бюджетів (крім інформації про рух грошових потоків);