Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 5 страница

Місцеві фінанси відіграють надзвичайно велику і багатопланову роль в економічній системі кожної держави, де визначається і діє ефективне у фінансовому плані місцеве самоврядування.

Протягом останніх років близько 10 % вартості внутрішнього валового продукту України перерозподіляється через систему місцевих фінансів і основна частина цих коштів акумулюється у місцевих бюджетах. Місцеві бюджети стали основним джерелом фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них функцій. Місцеві фінанси відіграють важливу роль у забезпеченні фінансової безпеки держави, яка має вирішальне значення у функціонуванні економічної системи загалом, впливає на усі сфери суспільного життя. До основних індикаторів фінансової безпеки відносять ступінь виконання зведеного і державного бюджету, наявність дефіциту державного бюджету та його фінансування, рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет тощо.

Місцевим фінансам відводиться належне місце у втіленні загальних національних цілей, визначених перспективною програмою розвитку українського суспільства «Україна – 2010», а саме: поліпшення життя народу, підвищення конкурентоспроможності України в глобальній системі, зміцнення основ демократії.

Рис. 1.2. Складові соціально-економічного призначення

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань як власних, так і делегованих.

Як система місцеві фінанси складаються з таких семи основних взаємопов'язаних структурних елементів (див. табл. 1).

У реальному житті така система набагато складніша і має свої особливості майже в усіх європейських країнах, що мають сформовані фінансові системи місцевих органів влади. В Україні така система перебуває в стадії становлення, потребує аналізу і дослідження.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій і завдань, що покладаються на місцеву владу.

Доходи місцевих органів влади класифікують за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

• податкові доходи;

• неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі та від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

• доходи від операцій з капіталом;

• трансферти.

В Україні за економічною природою доходи місцевих. органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені та регульовані:

Таблиця 1.

Система місцевих фінансів

- власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик (рис. 2.3);

- закріплені доходи – це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі;

- регульовані доходи – це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірою визначаються способами формування їх. Основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країн є місцеві податки і збори. Важливими способами є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик.

Велику роль відіграють дотації та інші трансферти, закономірним явищем у практиці надання яких є перехід у більшості країн від спеціальних (цільових) трансфертів до загальних субсидій.

В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальних країн, в Україні відіграють незначну роль.

Під інститутами в системі місцевих фінансів, з одного боку, слід розуміти сукупність норм, права, звичаї, традиції. 3 другого – це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем.

У системі місцевих фінансів з'явились і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні, валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки і збори, комунальний кредит, комунальні позики, фінансові ресурси комунальних підприємств, комунальні платежі, поточні видатки і видатки розвитку, поточний бюджет і бюджет розвитку та ін.

В окремих країнах до таких інститутів належить і комунальне страхування. У зарубіжних країнах ключова роль також належить інституту громадських послуг.

Головним суб’єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України.

В інших країнах головними суб’єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.

Об’єктами системи місцевих фінансівє фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Фінансові ресурси місцевих органів влади формуються як у фондовій, так і в нефондовій формах. Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та ін.

Ресурси, що залучаються місцевими органами влади у вигляді банківських кредитів, від розміщення місцевих позик, та деякі інші, як правило, перебувають у нефондовійформі.

4. Функції територіальної громади, її роль і правовий статус

У системі місцевих фінансів особливу роль відіграє місцеве самоврядування. Як в унітарних, так і в федеративних державах фінанси місцевого самоврядування є однією з форм і складовою фінансів місцевих органів влади. Місцеве самоврядування досліджується ще з 18 ст. Основними теоріями, що пояснюють суть і природу місцевого самоврядування як форми місцевої влади є:

1. Теорія природних прав общини – сформувалася в роки Великої Французької революції 1789 р. Основою теорії є ідея, що природні права общини за аналогією подібні до природних прав людини і громадянина.

2. Державна теорія місцевого самоврядування – сформована в середині XIX ст. німецькою школою юристів. В її основі лежить твердження, що органи місцевого самоврядування є органами державного управління і створюються державною владою для реалізації функцій і завдань на місцевому рівні. Таким чином, вони перебувають у структурі державної влади та їй підпорядковані.

3. Теорія громадського самоврядування – бере початок також у Німеччині в другій половині XIX ст., трохи згодом її було названо теорією муніципального дуалізму. Вона синтезує ідеї двох попередніх. В основі цієї теорії лежить твердження, що органи місцевого самоврядування мають власну, природну, а отже, суверенну компетенцію тільки у сфері неполітичних відносин.

У XX ст. сталися значні зміни в організації місцевого самоврядування в більшості європейських країн та його певна уніфікація. У 1985 р. підписано Європейську хартію про місцеве самоврядування, яка заклала загальноєвропейські принципи організації місцевого самоврядування. У листопаді 1996 р. до Європейської хартії про місцеве самоврядування приєдналася Україна.

Носієм місцевого самоврядування є суб’єкт фінансової діяльності – колектив людей, об’єднаний за територіальною ознакою, тобто територіальний колектив. Якщо причиною функціонування фінансів взагалі є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади. Територіальні колективи у кожній країні мають свої особливості і різні назви. Так в Італії, Бельгії, Швеції – це комуна, в Німеччині – община, в Росіє – територіальна спільнота, у Франції – комуна, департамент, регіон, у Польщі – гміна.

Територіальний колектив – це визнана в праві місцева спілка людей публічного характеру або місцева публічна спілка. Таким чином, територіальний колектив є формою організації місцевої влади.

У Конституції України, прийнятій у 1996 р., територіальний колектив названо територіальною громадою.

Територіальна громада – це сукупність громадян України, котрі спільно проживають у міському чи сільському поселенні, мають колективні інтереси і визначений законом правовий статус. На відміну від простої територіальної одиниці, поселення, яке має статус територіальної громади, наділяється певними правами передусім, це право на самоврядування.

Основні функції територіальної громади визначено Конституцією України. Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування:

• управляють майном, що є в комунальній власності;
• затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку, контролюють їх виконання;
• затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
• встановлюють місцеві податки і збори згідно із законом;
• забезпечують проведення місцевих референдумів і реалізацію їх результатів;
• утворюють, реорганізують і ліквідують комунальні підприємства, організації й установи, а також здійснюють контроль за їхньою діяльністю;
• вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Правові ознаки територіальної громади:

- наділяється правом юридичної особи;

- може бути суб’єктом цивільно-правових відносин;

- має право здійснювати господарські операції, набувати і відчужувати майнові права, входити в зобов'язання, вести процеси, стягувати примусові збори зі своїх членів на задоволення спільних потреб;

- має право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, валютних, страхових, резервних та інших цільових фондів грошових ресурсів;

- є суб’єктом підприємницької діяльності у сфері надання громадських послуг;

- має право бути засновником підприємств, мати частку в статутних фондах господарських товариств, отримувати доходи від дивідендів;

- є суб’єктом фінансово-кредитних відносин, може розміщувати місцеві позики, отримувати кредити в банківських установах і надавати кредити фізичним і юридичним особам, має право створювати комунальні банки, довірчі та страхові товариства, пенсійні фонди та інші комунальні фінансово-кредитні установи, виступати гарантом кредитів;

- територіальна громада користується, володіє та розпоряджається майном комунальної власності. Майно комунальної власності належить територіальній громаді на правах колективного володіння її членами.

Аналіз вітчизняної чинної законодавчої бази, яка регламентує функціонування місцевого самоврядування в Україні, дає можливість виділити такі основні принципи організації місцевих фінансів, що передбачають:

- обов’язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням;

- чіткий поділ дохідних джерел, а також видатків між державним і місцевими бюджетами;

- надання відповідних власних дохідних джерел місцевому самоврядуванню;

- самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів;

- державну фінансову підтримку не самодостатніх територіальних громад, проведення фінансового вирівнювання;

- стимулювання збільшення доходів як державного, так і місцевих бюджетів;

- раціональне й економне використання матеріальних і фінансових ресурсів;

- здійснення постійного контролю за використанням наявних ресурсів;

- гласність і відкритість у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування.