Характеристика економічних районів України

Усі країни світу характеризуються суттєвими територіальними відмінностями, зокрема, своєрідністю спеціалізації та структури виробництва, які обумовлені природними, економічними, соціальними, історичними умовами. На цій об’єктивній основі розвивається внутрішньодержавний територіальний поділ праці та формуються своєрідні природно-господарські утворення, які характеризуються певною спеціалізацією – так звані економічні райони. Їх виділення, вивчення, прогнозування розвитку і лежить в основі економічного районування країни.

Політика регіонального розвитку на сучасному етапі базуватиметься на

таких основних принципах:

- програмування. Політика регіонального розвитку здійснюється на

основі взаємопов’язаних стратегій та програм на адміністративно територіальному рівні. Цей принцип також передбачає щорічне планування

необхідних витрат державного та місцевих бюджетів, що сприяє забезпеченню прозорості, стабільності та синхронізації в політиці розвитку

міст та районів області;

- концентрації. У зв’язку з обмеженістю державних та місцевих фінансових ресурсів під час виконання завдань, визначених стратегією,

встановлюється ієрархічність пріоритетів відповідно до сформульованих

цілей, визначаються вимоги до економічної ефективності їх використання;

- синхронізації дій. Передбачається синхронне проведення ряду

реформ, що впливають на соціально-економічний розвиток міст та районів, узгодження пріоритетів та дій місцевих органів виконавчої влади,

органів місцевого самоврядування щодо регіонального та місцевого

розвитку;

- поляризованого розвитку. Передбачається формування “опорних

регіонів” (локомотивів зростання), в яких концентруються фінансові,

адміністративно-управлінські, людські та інші ресурси, з подальшим

посиленням інноваційної активності в інших регіонах;

- додатковості. Передбачається, що фінансова підтримка

регіонального розвитку здійснюється за рахунок державного та місцевих

бюджетів;

- субсидіарності – розподілу владних повноважень, за якими місце

надання адміністративної (управлінської) послуги максимально наближено

до її безпосереднього споживача з урахуванням повноти надання належної

якості послуги шляхом концентрації матеріальних і фінансових ресурсів на

відповідному територіальному рівні управління;

- збалансованого розвитку. Зумовлює диференційованість надання

державної та регіональної підтримки містам та районам з урахуванням їх

потенціалу, умов, критеріїв та строків, визначених чиним законодавством.

У найбільш узагальненому трактуванні районування – це загальнонауковий метод систематизації інформації у найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього, економічне районування – це метод систематизації інформації про територіальну організацію господарства та територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. В той же час, згідно зі змістом цієї категорії, економічне районування – це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку господарського освоєння території та функціонування регіональної економіки.

Кожен економічний район відзначається своїми територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією регіонального розвитку, яка б виходила із загальнодержавних цілей, можливостей та ресурсів відповідної території.

Економічне районування – найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, прогнозування, проведення ефективної державної регіональної політики.

Розробки з економічного районування, проведені у 90-і роки з участю провідних вчених Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України завершилися у 1998 році внесенням в проект Закону України „Про Концепцію державної регіональної економічної політики” запропонованої в такому складі мережі економічних районів України:

- Донецького (Донецька, Луганська області);

- Придніпровського (Дніпропетровська, Запорізька,

Кіровоградська області);

- Східного (Полтавська, Сумська, Харківська області);

- Центрального (Київська, Черкаська області, м. Київ);

- Поліського (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

- Подільського (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

- Причорноморського (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

- Карпатського (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська,

Чернівецька області).