Географічне положення Австралії
Австралія – найсухіший материк Землі, який повністю лежить в південній півкулі. Його крайні точки: північна – мис Йорк (10°41’ пд. ш.), південна – мис Південно-Східний (39°11’ пд. ш.), західна – мис Стіп-Пойнт (113°05’ сх.. д.), східна – мис Байрон (153°39’ сх.. д.).
Австралія – це найменший материк земної кулі. Його площа становить 7,6 млн. км2.
Австралія повністю розташована в південній півкулі. Майже посередині материк перетинає південний тропік. Тому основна частина материка розташована в жаркому тепловому поясі. З півночі, заходу й півдня Австралія Індійським океаном, а зі сходу – Тихим.
Австралія – відокремлений материк планети, віддалений від всіх інших континентів на значну відстань. Тільки на півночі архіпелаги островів й внутрішні моря зв’язують його з Південно-Східною Азією.
Береги Австралії слабо порізані. Найбільше розчленовано північне узбережжя материка, де глибоко в материк проникають води затоки Капентарія й виступає далеко на північ півострів Кейп-Йорк. Кілька зручних бухт розташовано на південному сході материка, де й знаходяться головні порти. Південні береги Австралії лмиває Велика Австралійська затока. Біля південного узбережжя знаходиться найбільш острів поблизу Австралії – Тасманія.
Австралію омивають теплі води Індійського й Тихого океанів з високими температурами на поверхні (літом +24оС, зимою – близько +20оС). Такі температурні умови сприяють розвитку коралів. Саме тому вздовж північно-східного узбережжя материка на протязі 2000 км простягнувся Великий Бар’єрний Риф
Історія дослідження Австралії
Перший етап – плавання голландських моряків 17 ст.
До 17 ст. до європейців доходили розрізнені відомості про Австралії та Нової Гвінеї від португальських мореплавців. Роком відкриття Австралії вважається 1606, коли голландський мореплавець В. Янсзон обстежив ділянку західного берега півострова Кейп-Йорк на півночі континенту. Протягом 17 ст. основні відкриття були зроблені голландськими мандрівниками, за винятком іспанської експедиції 1606, в якій Л. Торрес відкрив протоку між Новою Гвінеєю та Австралією (згодом названий його ім'ям). Внаслідок пріоритету голландців спочатку Австралія отримала назву Нова Голландія.
У 1616 Д. Хартог, прямуючи до острова Ява, відкрив ділянку західного берега континенту, обстеження якого було практично повністю завершено в 1618-22. Південне узбережжя (його західну частину) досліджували в 1627 Ф. Тейс і П. Нейтс. Дві подорожі до Австралії здійснив А. Тасман, першим обігнув Австралію з півдня і довів, що вона являє собою окремий материк. У 1642 його експедиція відкрила острів, названий ним на честь голландського губернатора Ост-Індії землею Ван-Димена (потім цей острів був перейменований в Тасманію), і острів «Земля штатів» (нинішня Нова Зеландія). Під час другої подорожі в 1644 він вивчив північний і північно-західний береги Австралії.
Другий етап - англійські та французькі морські експедиції 18 - першої половини 19 ст.
На рубежі 18 ст. англійський мореплавець і пірат У. Дампір відкрив біля берегів північно-західної Австралії групу островів, названих його ім'ям. У 1770 під час свого першого кругосвітнього плавання Дж. Кук обстежив східний берег Австралії, з'ясував острівне положення Нової Зеландії. У 1788 в Сіднеї, який тоді називався Порт-Джексон, була заснована колонія для англійських каторжників. У 1798 англійська топограф Д. Басс відкрив протоку, що відокремлює Тасманію від Австралії (згодом протоку названий його ім'ям). У 1797-1803 англійський дослідник М. Фліндерс обійшов Тасманію, весь материк і наніс на карту південне узбережжя і Великий Бар'єрний риф, провів зйомку затоки Карпентарія. У 1814 він запропонував замість Нової Голландії іменувати південний материк Австралією. Його ім'ям названо багато географічні об'єкти на материку і в прилеглих морях. У цей же період французька експедиція на чолі з М. Боденом відкрила деякі острови і затоки. Завершили роботи по вивченню берегів Австралії Ф. Кінг і Д. Уікен в 1818-39.
Третій етап - сухопутні експедиції першої половини 19 ст.
Спочатку в цей період з-за труднощів подолання величезних внутрішньоконтинентальних пустель експедиції були зосереджені головним чином у прибережних районах. Ч. Стертий, Т. Мітчелл пройшли через Великий Вододільний хребет, вийшовши до великих рівнинах, але не заглиблюючись в них, досліджували в південно-східній Австралії басейн найбільшої річки континенту - Муррей та її притоки - Дарлінг. У 1840 польський мандрівник П. Стшелецький відкрив найвищу вершину Австралії - м. Косцюшко. Англійський дослідник Е. Ейр у 1841 здійснив перехід уздовж південного узбережжя від м. Аделаїда в південно-східній частині материка до бухти Кінг-Джордж. У 40-х рр.. починається вивчення пустель внутрішніх областей Австралії. Стертий в 1844-46 обстежив піщані і кам'янисті пустелі в південно-східній частині материка. У 1844 -45 німецький учений Л. Лейхгардт перетнув північно-східну Австралію, переправився через ріки Даусон, Макензі та інші, досяг внутрішніх областей півострова Арнемленд, а потім морем повернувся до Сіднея. У 1848 його нова експедиція пропала без вісті. Безуспішні пошуки експедиції зробив англієць О. Грегорі, який вивчив внутрішню область півострова Арнемленд, перейшов через східну околицю центральних пустель.
Четвертий етап - внутрішньоконтинентальні експедиції другої половини 19 – 20 ст.
Першими перетнули Австралію з півдня на північ, від Аделаїди до затоки Карпентарія англійські дослідники Р. Берк і У. Уїлс в 1860, на зворотному шляху в районі річки Куперс-Крик Берк загинув. Двічі перетнув материк у 1862 шотландський дослідник Дж. Стюарт, який зробив великий внесок у вивчення центральних областей. У подальшому експедиції Е. Джайлза (1872-73, 1875-76), Дж. Форреста (1869, 1870, 1874), Д. Ліндсея (1891), Л. Уелс (1896) та інших англійських мандрівників докладно обстежили пустелі Центральної Австралії: Велику Піщану, Гібсона та Велику пустелю Вікторію. У першій третині 20 ст., Завдяки працям в основному англійських географів, були закартовані основні маловивчені області у внутрішній частині Австралії.
