Не введення військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події.

Організація військових дій в режимі антитерористичної операції побудована на штучних взаємозв'язках, які не відповідають законам України і статусу органів, що беруть участь в АТО.

Так, наприклад, призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України першим заступником керівника Антитерористичного центру СБУ - керівником АТО, не призводить до зміни статусу самого Генерального штабу і не поширює його рішення на всіх учасників, незалежно від їх підпорядкованості.

Таким чином, Генеральний штаб, покликаний в умовах воєнного стану бути головним військовим органом із планування оборони країни, управління застосуванням Збройних Сил, з координації та контролю виконання завдань у сфері оборони іншими військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, в умовах АТО позбавлений цих функцій.

Формально центром координації військових дій є штаб АТО, що має багато в чому віртуальний характер.

Все управління, замість необхідної в умовах війни єдиноначальності, побудовано на штучному незаконному сумісництві посад і неформальних взаємозв'язках між представниками різних відомств.

Яскравою ілюстрацією до цього твердження є "титул" одного з ключових керівників АТО генерал-майора Назарова В.М. - начальник штабу АТО - перший заступник керівника АТО – тимчасово виконуючий обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу - перший заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу, і все це - одночасно.

Створено заплутану систему координаторів від силових структур, які не приймають жодних офіційних рішень і погоджують ті чи інші дії в режимі телефонних розмов.

Так, наприклад, на думку Генерального штабу обов'язки по командуванню в Секторі Б при наступі на Іловайськ були розділені між генералом Хомчаком Р.Б. і заступником міністра внутрішніх справ генералом Яровим С.А., в частині командування добровольчими батальйонами МВС. А відповідно до свідчень генерала Ярового С.А. - він лише координував взаємодію МВС з керівництвом сектору.

Що таке війна в режимі АТО можна проілюструвати лише одним прикладом, за яким стоять людські життя. На озброєнні української армії стоять 120-ти міліметрові міномети. Командування АТО, яке представлене керівництвом Генштабу, посилаючи на узяття Іловайська добровольчі батальйони, які озброєні 82-х міліметровими мінометами, не думало про те, як забезпечити батальйони мінами, а міністерство внутрішніх справ, якому фактично підпорядковані добровольчі батальйони, вважало, що це вже не їх проблеми.

У критичних обставинах, коли необхідно приймати відповідальні рішення, створені штучно в умовах АТО неформальні зв'язки не працюють.

Фактично, на всіх етапах проведення, так званої, антитерористичної операції кожне відомство воювало самостійно і багато з керівників силових відомств - учасників АТО брали і беруть участь в управлінні обороною країни, як би на громадських засадах, тобто без повноцінної відповідальності за свої рішення.

Повною мірою відповідальність лягла лише на плечі тих, хто зі зброєю в руках ціною своїх життів захищає Україну.

Помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройними Силами України Муженка В.М. призвели до іловайської трагедії.

На засіданні Слідчої комісії 1 жовтня 2014 року міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. продемонстрували незнання положень про міністерство і генштаб, затверджених Указом Президента України, а також необізнаність про зміст Закону України "Про оборону України". Такий рівень готовності до керівництва міністерством оборони і Генеральним штабом безумовно позначився на якості виконання Гелетеєм В.В. і Муженком В.М. своїх посадових обов'язків.

Кар'єризм, як визначальна риса характеру Гелетея В.В., в поєднанні з некомпетентністю, призвели до того, що робота Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади у сфері оборони і військового будівництва, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, була в значній мірі дезорганізована. Функції, освоєні Гелетеєм В.В. на посту міністра, фактично зводились до епізодичних підмін Муженка В.М. в штабі АТО і системним спробам постати в очах Президента міністром-переможцем.

Замість міркування над задачами, що стоять перед міністерством і над становищем на фронті, міністр був зайнятий постійними рапортами Президенту то про чергове узяття Саур-Могили, то про прапор, який піднято над черговою сільською радою.

Така поведінка міністра оборони, безумовно, істотно впливала на рішення, що приймаються керівником і начальником штабу АТО.

Роль в іловайських подіях начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройними Силами України і, за сумісництвом, керівника АТО Муженка В.М., а також тимчасово виконуючого обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу, за сумісництвом начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В.М., є ще більш драматичною.

На всіх етапах подій, пов'язаних з іловайською трагедією, названі керівники демонстрували нездатність організувати оборону країни.

Рівень координації дій силових структур, навіть для умов АТО, був і залишається незадовільним.

Таким же незадовільним чином організована робота Генерального штабу з управління застосуванням Збройних Сил.

В Генеральному штабі, який формально не був штабом АТО, належним чином не був налагоджений збір, систематизація та аналіз розвідданих, які були у розпорядженні різних відомств.

Навіть, в вочевидь провокуючій агресора ситуації проведення параду у Києві, напередодні мінської зустрічі президентів, на якій президент Росії Володимир Путін явно бажав мати виграшну позицію, командування і штаб АТО не зіставило скупчення російських військ на нашому кордоні в Секторі Д, тривалі обстріли Сектору з території Російської Федерації і можливу відповідну реакцію агресора. Угрупування Сектору Д продовжувало розмиватися, а тили Сектору Б – оголятися.

Функції командування секторів оборони практично зведені до рівня диспетчерсько-постачальницьких. Продовжує процвітати абсолютно ручне управління з боку керівника та штабу АТО.

Пропозиції керівників секторів оборони не сприймались, рішення по них, як правило, не приймались взагалі.

Будь-які доповіді із зони бойових дій про реальну обстановку в секторах оборони, що не відповідають переможним настроям міністра Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу Муженка В.М. викликали повне несприйняття і відповідну агресію, аж до звинувачень у боягузтві і загроз кримінального переслідування. Рішення керівництва за такими доповідями, необхідні для організації оборони та мінімізації втрат, не приймались.

Навіть у тих рідкісних випадках, коли керівники секторів отримували виразну задачу, її виконання не підкріплювалось необхідними ресурсами.

Так, прийняте в штабі АТО рішення з гучною назвою "Про проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайськ і узяття його під контроль" не було засновано на перевірених розвідданих і не забезпечено необхідними силами і засобами.

В результаті, виконання поставленого завдання було практично повністю покладено на добровольчі батальйони спеціального призначення МВС, які мають міліцейські функції і озброєні не адекватно поставленому завданню.

Так само, в прикордонному Секторі Д, при істотній зміні обстановки після втрати контролю над населеним пунктом Ізварине і початком систематичних обстрілів із території Російської Федерації, штабом АТО не здійснювалось коригування задачі і тактики дій наших військ.

В результаті безглуздого тривалого (понад місяць) перебування наших частин в зоні постійних ракетно-артилерійських обстрілів із території Росії, на відкритій місцевості, де не можливо було організувати ефективний інженерний захист, ми понесли великі втрати вбитими і пораненими, багато частин і підрозділів втратили боєздатність.

Однак, черговий раз, керівники АТО спробували списати всі проблеми, призначивши винними 51-у механізовану бригаду.

Хаотичне переміщення за рішенням штабу АТО окремих частин і підрозділів між секторами оборони призвело до зниження боєздатності і керованості угрупування Сектору Д, а фактичне зменшення її чисельності протягом місяця в десять разів, призвело до абсолютної неможливості протистояти масованому вторгненню регулярних військ Російської Федерації і подальшому оточенню Іловайська.

Реально зашкодити трагічному розвитку подій могла своєчасна реакція міністра оборони Гелетея В.В. та керівника АТО - начальника Генштабу Муженка В.М. на інформацію про вторгнення російських військ, що надходила 23 і 24 серпня.

Однак це могло перешкодити проведенню параду в Києві та святковим настроям міністра і начальника Генштабу напередодні нагородження та чергової генеральської зірки. Інших, скільки-небудь логічних пояснень їх злочинній бездіяльності придумати неможливо.

Первісна спроба списати іловайську трагедію на, нібито, втечу керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. є повністю необґрунтованою. Командування Сектору Д виконувало покладені на нього завдання до ліквідації сектора рішенням керівництва АТО в 24.00 24 серпня поточного року.

Подальша спроба призначення винним в оточенні Іловайська батальйону територіальної оборони "Прикарпаття" також не спроможна. Не виправдовуючи залишення батальйоном своїх позицій, необхідно сказати, що для оборони Сектору Д, на який припадало 140 км кордону з Російською Федерацією, проти чотирьох батальйонних тактичних груп регулярних військ Російської Федерації одного батальйону територіальної оборони зі стрілецькою зброєю і 300 військовослужбовців, які в основному складаються зі штабу, зв'язківців, тиловиків і ремонтників, що залишились в розпорядженні генерала Литвина П.М., явно не достатньо.

Обстановка, що склалась, стала результатом командування військовими діями з боку керівника АТО - начальника Генерального штабу Муженка В.М., а також начальника штабу АТО генерала Назарова В.М.

Розвиток подій в зоні Іловайська з 24 серпня вимагав прийняття термінових рішень з боку керівників АТО. Необхідно було або виводити наші частини з міста, поки кільце оточення не стало щільним, що було б найбільш логічним в умовах, коли оточення Донецька стало не можливим, або достатніми силами негайно деблокувати місто і, посиливши угрупування, повністю взяти його під контроль.

Замість прийняття кардинального рішення керівництво АТО фактично дезінформувало частини, які знаходились в оточенні, безпідставно обіцяючи швидку підмогу.

Започаткована із запізненням і недостатніми силами спроба деблокування іловайського угрупування, в черговий раз призвела до великих втрат, чисельність яких міністерством оборони і Генеральним штабом приховується.

На тлі посилення блокади Іловайська російськими військами, неможливості постачання нашого угрупування і виснаження боєзапасу, штаб АТО й надалі вимагав чекати підмоги і безцільно утримувати половину міста, яке втратило на той момент значення для операції по оточенню Донецька. У критичній ситуації керівникові Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. довелось самостійно приймати рішення про прорив іловайського угрупування з оточення.

Політичним і військовим керівництвом країни не були вжиті вичерпні заходи по організації коридору для виведення наших військ з оточення.

Обнадійлива інформація, яка доводилась начальником Генерального штабу Муженком В.М. до командування Сектору Б, носила скоріше дезінформуючий характер.

Характеризуючи ставлення військових керівників, стурбованих парадами, зірками й орденами, до рядових воїнів, не можна не сказати ще про одне.

Як і раніше, пошук тіл загиблих - це турбота волонтерів, рідних і близьких.

Як і раніше, наших солдат, які не мають розпізнавальних жетонів, продовжують ховати в безіменних могилах.

Як і раніше, надання статусу учасника АТО кожному, хто захищав зі зброєю в руках Україну - особиста, а не державна справа.