Багатоетапність імунного захисту.

Багатоетапність імунного захисту Імунна система захищає організм від інфекції в кілька етапів, при цьому з кожним етапом підвищується специфічність захисту. Найпростіша лінія захисту являє собою фізичні бар'єри, які запобігають потраплянню інфекції - бактерій і вірусів - в організм. Якщо збудник проникає через ці бар'єри, проміжну неспецифічну реакцію на нього здійснює вроджена імунна система. Вроджена імунна система виявляється у всіх рослин і тварин. На випадок, коли збудники успішно долають вплив вроджених імунних механізмів, у хребетних існує третій рівень захисту - придбана імунний захист. Ця частина імунної системи адаптує свою реакцію під час інфекційного процесу, щоб поліпшити розпізнавання чужорідного біологічного матеріалу. Такий покращений відповідь зберігається після знищення збудника у вигляді імунологічної пам'яті. Вона дозволяє механізмам придбаного імунітету розвивати більш швидку і більш сильну реакцію при кожній появі такого ж збудника. Як вроджений, так і набутий імунітет, залежать від здатності імунної системи відрізняти свої молекули від чужих. У імунології під своїми молекулами розуміють ті компоненти організму, які імунна система здатна відрізнити від чужорідних. Навпаки, чужими називають молекули, які розпізнаються як чужорідні. Один з класів "чужих" молекул називають антигенами (термін походить від скорочення antibody generators - «викликають антитіла») і визначають як речовини, що зв'язуються зі специфічними імунними рецепторами і викликають імунну відповідь.

Розлади імунного захисту.

Імунна система захищає внутрішнє середовище організму, але іноді її робота порушується. Розрізняють два види імунних розладів:

· надмірну реакцію організму (алергія, автоімунні захворювання);

· імунодефіцитний стан.

Алергія за механізмом прояву подібна до імунної реакції. Це неадекватна відповідь імунної системи на повторне надходження в організм сполуки (алергену), яка для більшості людей нешкідлива. Алергени для даного організму є антигенами. В залежності від походження, їх поділяють на:

· екзоалергени (зовнішні);

· ендоалергени (внутрішні).

До першої групи відносять деякі харчові продукти (шоколад, цитрусові, яйця тощо), різні хімічні речовини (пральний порошок, агрохімікати тощо), лікарські препарати, пилок квітів та інші. Внутрішні алергени – це власні тканини організму, в яких відбулися певні видозміни внаслідок патологічних процесів. Такі токсичні речовини, наприклад, утворюються в тканинах, ушкоджених опіками або обмороженням.

Алергени зумовлюють виділення специфічних антитіл (імуноглобулінів). Вони прикріплюються до поверхні особливих клітин – мастоцитів, локалізованих у шкірі, слизових оболонках шлунково-кишкового тракту та органів дихання. Повторне введення алергену спричиняє його приєднання до імуноглобулінів. Наслідком такого перехресного зв’язування є виділення у кров простогландинів і гістамінів, які зумовлюють алергічну реакцію. До алергічних реакцій належить діатез у немовлят, деякі види бронхітів та астми. Спровокувати алергічну реакцію може незадовільний стан навколишнього середовища – забруднення хімічними та біологічними забруднювачами атмосфери, питної води, грунту.

Іноді органи імунної системи утворюють антитіла проти власних тканин. На відміну від ендоалергенів, які виділяють ушкоджені тканини, автоімунні розлади не пов’язані з деструкцією і розпадом тканини. Помилкова реакція може бути спрямована як на окремий орган, так і на весь організм. Прикладом автоімунних захворювань є вітиліго (відсутність темного пігменту на деяких ділянках шкіри), інсулінозалежних цукровий діабет, який розвивається у людей похилого віку тощо.

Імунодефіцитний стан може бути наслідком радіоактивного опромінення, особливо при ураженні червоного кісткового мозку. В умовах радіоактивного забруднення середовища такий стан призводить до зростання частоти і чисельності різноманітних інфекційних захворювань, зниження здатності організму протистояти гострим респіраторним вірусним інфекціям тощо. Важкою формою імунодефіциту є захворювання на СНІД (синдром набутого імунодефіциту), яке викликається внаслідок ураження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус руйнує один з типів лейкоцитів, що призводить до зниження функції імунної системи.